Постанова

від 22.01.2019 по справі 904/1345/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2019 року м.Дніпро Справа № 904/1345/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Вечірка І.О., Березкіної О.В.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 (повне рішення складено 22.10.2018, суддя Ліпинський О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ", м.Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРІС КР", м.Кривий ріг

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБРІС КР" про визнання недійсним укладеного сторонами договору субпідряду № 001 від 03.07.17.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невідповідність договору приписам ч.2 ст.203 ЦК України, оскільки директор ТОВ "РИФ" ОСОБА_1 його не підписував, а особа, яка його вчинила, не мала цивільної дієздатності, що в силу положень ч.3 ст.215 ЦК України може бути підставою для визнання зазначеного правочину недійсним в судовому порядку.

У поданій заяві про уточнення підстав позову, позивач просив доповнити підстави раніше заявлених вимог новими обставинами, зокрема, зазначив, що спірний договір не містить всіх істотних умов договору, які передбачив замовник в договорі підряду № 1608 від 16.06.2017, укладеному між ПАТ "АрселорМіттал Кривий ріг" (замовник) та ТОВ "РИФ" (підрядник).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у даній справі в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Зазначене рішення мотивовано посиланням на те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору.

Не погодившись зі згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду та постановити нове рішення, яким визнати недійсним договір субпідряду №001 від 03.07.2017, укладений між ТОВ РИФ та ТОВ АБРІС КР ; стягнути з ТОВ АБРІС КР на користь ТОВ РИФ судовий збір у сумі 1762,00 грн.; стягнути з ТОВ АБРІС КР на користь ТОВ РИФ суму витрат, яку належить сплатити за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Скаржник зазначає про залишення без належного судового обґрунтування доводи позивача, що ТОВ "РИФ" не укладало спірний договір із ТОВ "АБРІС КР", а підпис директора ТОВ "РИФ" ОСОБА_1, який міститься в наданому у справу відповідачем договорі субпідряду №001 від 03.07.2017 з додатками, належить не йому, а іншій невідомій особі.

Крім того, як вже зазначалось, недійсність спірного договору позивач пов'язує з тим, що ТОВ "АБРІС КР" не мало реальної можливості виконати субпідрядні роботи, перелік яких зазначений у додатку 1 "Специфікації вартості" на загальну суму 3 182 654,40 грн в т.ч. ПДВ 530 442,40 грн на об'єкті ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".

Тобто, спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак, з огляду на положення частини 5 статті 203 ЦК України, частини 3 статті 215 ЦК України, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач в спростування доводів позивача не надав у справу жодного належного і допустимого доказу (первинних бухгалтерських документів, правоустановчих документів, облікових даних бухгалтерського обліку тощо), якими б підтверджувалось, що у володінні, користуванні ТОВ "АБРІС КР" на дату спірного договору були наявні матеріальні та технічні можливості виконати ремонтні роботи на об'єкті ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".

Скаржник зазначає про безпідставне застосування судом першої інстанції ст.241 ЦК України, оскільки роботи, які підтверджені актами приймання виконаних ремонтних робіт відповідачем виконувалися позадоговірно. У актах відсутнє посилання на спірний договір субпідряду.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

22.01.2019 відповідач не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

22.01.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.07.2017 між ТОВ "РИФ" (замовником) та ТОВ "Абрис КР" (підрядник) укладено договір субпідряду № 001 (договір).

Відповідно до умов п.1.1 договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати в порядку та на умовах даного договору роботи з ремонту конвертера № 4. Конструктив тоннеля шлаковоза, КЦ "АрселорМіттал Кривий Ріг" відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в строки, установлені планом-графіком виконання робіт у 2017 році. У разі зміни строків виконання робіт їх тривалість визначається узгодженим обома сторонами план-графіком виконання робіт, або будь-яким іншим документом, що узгоджений і підписаний обома Сторонами. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

До договору підписано додатки: "Специфікація вартість" (додаток 1); "Класифікація видів порушень внутрішнього розпорядку та вимог охорони праці та пожежної безпеки на території товариства і розмір штрафних санкцій за дані порушення" (додаток 2); "Перелік порушень" (Додаток 3), "Відомість матеріалів підрядника, необхідних для виконання робіт" (Додаток 4).

З боку замовника, підписантом спірного договору з додатками зазначено директора ТОВ "РИФ" - ОСОБА_1

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Позивач стверджує, що директор ТОВ "РИФ" ОСОБА_1 не підписував спірний договір з додатками, а особа, яка його вчинила, не мала цивільної дієздатності, що в силу положень ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути підставою для визнання зазначеного правочину недійсним в судовому порядку.

Крім того, в обґрунтування підстав для визнання недійсним договору субпідряду № 001 від 03.07.2017, позивач зазначає, що спірний договір не містить всіх істотних умов договору, які передбачив замовник в договорі підряду № 1608 від 16.06.2017, укладеному між ПАТ "АрселорМіттал Кривий ріг" (замовник) та ТОВ "РИФ" (підрядник).

Згідно з ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено в договорі або не випливає із суті змішаного договору.

За приписами ч.1 ст.638 ЦК України та ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1,3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарського компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України).

При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Спірний договір з боку ТОВ "РИФ" підписано директором ОСОБА_2 та скріплено печаткою підприємства.

Відтиском печатки організації засвідчується на документі підпис відповідальної особи, яка мала доступ до печатки.

Відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печатки і штампів, а також законність користування ними покладається на керівника підприємства, який у разі її втрати має негайно повідомити правоохоронні органи.

Позивач не заперечує справжність печатки. При цьому, не надає суду доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з викраденням чи втратою печатки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд позивача.

В матеріалах справи наявні копії акти приймання виконаних підрядних робіт, підписані сторонами (а.с.61,62), які свідчать про те, що позивач прийняв від відповідача підрядні роботи з ремонту конвертера № 4. Конструктив тоннеля шлаковоза.

З довідки № 04.6-21/67-2811 від 01.03.2018 вбачається про надходження коштів на рахунок ТОВ "Абріс КР" від ТОВ "РІФ" із зазначенням призначення платежу "оплата за виконані роботи згідно договору № 001 від 16.06.2017.

Суд першої інстанції, встановивши, що за відсутності доказів існування між сторонами іншого договору за № 001, предметом якого є виконання робі з ремонту конвертера № 4. Конструктив тоннеля шлаковоза, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення з боку ТОВ "РІФ" дій, які свідчать про схвалення спірного правочину, що згідно положень ст. 241 ЦК України, виключає підстави для визнання його недійсним, як вчиненого представником з перевищенням повноважень.

Місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги посилання позивача про те, що відсутність в спірному договорі субпідряду всіх істотних умов договору, які передбачив замовник в договорі підряду № 1608 від 16.06.2017, укладеному між ПАТ "АрселорМіттал Кривий ріг" (Замовник) та ТОВ "РИФ" (Підрядник), оскільки відсутність в договорі істотних умов, не може свідчити про укладення такого правочину з порушенням вимог ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, та як наслідок, не може бути підставою для висновку щодо його недійсності.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника про те, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з тим, що ТОВ "АБРІС КР" не мало реальної можливості виконати субпідрядні роботи, перелік яких зазначений у додатку 1 "Специфікації вартості".

Так, згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

У даному випадку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування обставин (відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), з якими закон відповідно до статей 203, 215,241 ЦК України пов'язує можливість визнання недійсним договору.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, прийнятому з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів покладає витрати по сплаті судового збору на скаржника.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 ГПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/1345/18 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 30.01.2019.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді О.В.Березкіна

І.О.Вечірко