Рішення

від 19.11.2009 по справі 2-1924/09

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

 Справа № 2-1924/09                                                                  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

19 листопада 2009 року                                               Жовтневий районний суд

                                                         м. Дніпропетровська

У складі:    

Головуючого     – судді Мазниці А.А.

    При секретарі     – Ковальській Т.Г.

За участю:

Позивача             – ОСОБА_1

Представника позивача     – ОСОБА_2

Відповідача             – ОСОБА_3

Представника відповідача     – ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – ЖБК № 404, про визначення розміру часток у спільній власності, виділ часток в натурі, припинення спільної власності, визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи – ЖБК № 404, КП “Дніпропетровське МБТІ”, Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач у березні 2003 р. звернувся до суду з вищезазначеним позовом. Під час розгляду справи заявлені вимоги неодноразово уточнював, в їх останній редакції просив суд визначити частки у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1, визнавши за ним право на 95/100 її частин, за відповідачкою на 5/100 її частин, припинити право спільної часткової власності на згадану квартиру та стягнути з позивача на користь відповідачки компенсацію вартості належних їй 5/100 частин згаданої квартири у грошовому виразі (т. 2 а.с. 35-37).

В обґрунтування своїх вимог послався на те, що у період з 30.11.1984 р. до 16.03.1994 р. перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, втім фактичні подружні відносини між ними були припинені у серпні 1991 р. У жовтні 1987 р. позивач був прийнятий в члени ЖБК № 404 та йому була виділена трикімнатна квартира АДРЕСА_1, при цьому вступний внесок у розмірі 3.200, 00 крб. був здійснений ним за рахунок особистих коштів, набутих від продажу майна, отриманого у власність до шлюбу. У подальшому до припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами ними було спільно сплачено в рахунок паю 843, 00 крб., а після цього решта платежів була здійснена позивачем самостійно. Таким чином, з загальної суми пайового внеску у розмірі 9.600, 00 крб. на частку позивачки припадає 421,5 крб., що дорівнює 5/100, і її частка у спільній власності має бути визначена у такому розмірі. Оскільки дана частка є незначною та не може бути виділена в натурі, право власності на неї підлягає припиненню з компенсацією її вартості за рахунок  позивача.

Заперечуючи проти позову, відповідачка пред’явила зустрічний позов, який під час розгляду справи неодноразово змінювала. В останній  редакції заявлених вимог просила суд визнати недійсним свідоцтво про право власності від 05.08.2003 р., видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, зобов’язати КП “Дніпропетровське МБТІ” скасувати реєстрацію за позивачем права власності на кімнати №№ 6, 7 у зазначеній квартирі, визнати за відповідачкою право власності на Ѕ частину згаданої квартири (т. 3 а.с 89-93). В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що пайовий внесок за спірну квартиру в будинку житлово-будівельного кооперативу був внесений нею та позивачем спільно під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, остання є спільною сумісною власністю сторін, частки у який презюмуються рівними, а отже право власності на неї в цілому було зареєстроване за позивачем безпідставно.

У судовому засіданні позивач та його представник на задоволенні позову наполягали з викладених у ньому підстав, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Відповідач та її представник проти позову заперечували, посилаючись на його необґрунтованість, на задоволенні зустрічного позову наполягали з викладених у ньому підстав.

Головою ЖБК № 404 суду надана заява про розгляд справи за його відсутності (т. 3 а.с. 97).

КП “Дніпропетровське МБТІ” та Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради явку свої представників до суду не забезпечили, про день та час розгляду справи повідомлялися.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає первісний позов таким, що підлягає задоволенню, зустрічний позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач та відповідачка з 30.11.1984                                                                       р. до 16.03.1994 р. перебували між собою у зареєстрованому шлюбі  (т. 1 а.с. 6).

У 1987 р. був створений ЖБК № 44 та позивач прийнятий до нього (т. 1 а.с. 28-43), у серпні 1989 р. позивачеві на сім’ю у складі нього, відповідачки та її дочки від попереднього шлюбу ОСОБА_4 відповідно до ордеру № 190 була надана квартира АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 114), пайовий внесок за яку у розмірі 9.600, 00 крб. був повністю внесений у період до 1993 р. включно (т. 1 а.с. 7, 10-22).

У серпні 1991 р. фактичні шлюбні стосунки між сторонами були припинені, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і не спростовується іншими доказами, наявними в матеріалах справи. На користь такого висновку свідчить і те, що об’єктивні докази участі відповідачки у виплаті паю у період після серпня 1991 р., зокрема внесення особисто нею відповідних сум до каси кооперативу, в матеріалах справи відсутні. 16.03.1994 р. розірвання шлюбу між сторонами було зареєстроване (т. 1 а.с. 6).

05.08.2003 р. одноособово позивачеві було видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру (т. 1 а.с. 89).

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. 146 ЖК України та ст. 15 Закону України “Про власність”, що був чинним на час існування спірних правовідносин, пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску — квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні. Аналогічна  правова позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України у пп. 6, 7 Постанови Пленуму від 18.09.1987 р. № 9 “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи”.

Таким чином, розмір частки кожного з подружжя у паєнагромадженні визначається у розмірі Ѕ частини від суми, внесеної за рахунок спільних коштів, а у випадку використання особистих коштів одного з подружжя відповідна сума зараховується тільки до його частки.

Як вбачається з матеріалів справи, за спірну квартиру у 1988 р. було внесено 3.200, 00 крб. як вступний внесок до кооперативу, у період до серпня 1991 р. сплачено 852, 94 крб., у подальшому 5.547, 00 крб. (т. 1 а.с. 7, 10-22, 178).

Згідно поясненням позивача, вступний внесок до кооперативу був здійснений нам за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу належного йому до шлюбу нерухомого майна,  що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.03.1982 р. (т. 1 а.с.126, 127), показаннями покупця ОСОБА_7 та його сусіда ОСОБА_8, допитаних за дорученням суду як свідки, які пояснили, що фактично за продане позивачем майно було сплачено 8.000, 00 крб. (т. 1 а.с. 168, 169), та відсутністю доказів, що об’єктивно свідчили б про наявність у сторін за час спільного проживання доходів, достатніх для накопичення настільки значної суми.

З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги, що у період підтримання фактичних шлюбних відносин до серпня 1991 р. сторонами було сплачено 852,94 крб., поділу між ними як внесена спільно у шлюбі підлягає тільки ця частина паєнагромадження.

Таким чином, частка відповідачки у паєнагромадженні згідно ст. 22 КпШС України складає Ѕ частину від спільно внесених коштів, а саме 426, 47 крб., а частка у праві власності на спірну квартиру, що припадає на неї, округлено дорівнює 5/100 частинам. За таких обставин позовні вимоги щодо визначення розміру часток сторін у спільній власності на спірну квартиру є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди — за рішенням суду. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Аналогічний порядок визначений п. 42 Статуту ЖБК № 44 (т. 1 а.с. 35, 35/зв), згідно якому якщо поділ квартири між подружжям неможливий, колишній член подружжя, за яким визнане право на частину паєнагромадження, має право вимагати від члена кооперативу компенсації такої частини, а після її отримання зобов’язаний звільнити квартиру.

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги в частині припинення права спільної власності на спірну квартиру на умовах компенсації позивачем на користь відповідачки вартості належної їй частки обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. При цьому сума, що підлягає стягненню,  визначається у розмірі 5/100 частин від дійсної вартості спірної квартири, визначеної експертним шляхом (т. 2 а.с. 143-147), що сторонами не оспорювалася, питання про призначення додаткової експертизи ними не порушувалося. Таким чином, підлягає стягненню з позивача на користь відповідачки 383.664, 00 грн. х 5/100 = 19.183,00 грн.

Вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, оскільки вони  ґрунтувалися на доводах відповідачки щодо належності спірної квартири їй та позивачеві у рівних частках як набутої під час перебування у шлюбі, втім під час розгляду справи ці посилання не знайшли підтвердження.

Доводи відповідачки щодо необґрунтованості первісного позову, зокрема  стосовно продовження фактичних шлюбних відносин у період після серпня 1991 р., не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є бездоказовими та підтверджуються лише її власними висновками та міркуваннями загального характеру.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення. При цьому підлягає достягненню з позивача в доход держави 115, 83 грн. відповідно до остаточно визначеної ціни позову, оскільки під час подання позову ним було сплачено лише 76,00 грн. (т. 1 а.с. 4).

             На підставі викладеного, керуючись ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України “Про власність”, ст. 22 КпШС України , ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 – 215  ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

              Позов ОСОБА_1 – задовольнити .

              Визначити, що розмір часток співвласників у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 складає:  частка ОСОБА_1 - 95/100 частин, частка ОСОБА_3 - 5/100 частин.

    Право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 – припинити, в порядку компенсації вартості частки у спільному майні стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 19.183, 00 грн., визнати за ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому.

У задоволенні зустрічного позову   - відмовити у повному обсязі .

    В порядку розподілу судових витрат достягнути з ОСОБА_1 в доход держави 115, 83 грн.,  стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 191, 83 грн.  

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення такого строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

            Суддя                                     А.А. Мазниця