Рішення

від 16.01.2019 по справі 0840/3083/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2019 року (16 год.40 хв.)Справа № 0840/3083/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Аксьонова С.В.,

за участю представників: позивача - Хорунжого Я.В., відповідача - Прокоф'єва С.А.,

розглянув у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Зябкін (69114, м. Запоріжжя, вул. Василя Сергієнка, буд.39, кв. 180, код ЄДРПОУ 30534724) до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12, код ЄДРПОУ 39477764) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства Зябкін (далі - позивач або ПП Зябкін ) до Запорізької митниці ДФС (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати Рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.07.2018 №UA112080/2018/00339.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на приписи Митного кодексу України та зазначає, що позивачем для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару були подані всі документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Позивачем було надано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом, а у митного органу навпаки були відсутні підстави для відмови позивачу в митному оформленні товару за основним методом і переходу до резервного. Беручи до уваги вищезазначене, вважає, що відповідачем неправомірно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2, та, відповідно, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.07.2018 №UA112080/2018/00339, а тому просить скасувати спірні рішення відповідача.

Ухвалою суду від 06.08.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 27.08.2018.

27.08.2018 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.10.2018.

Ухвалою суду від 01.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.10.2018.

Ухвалою суду від 23.10.2018 провадження у справі зупинено до 19.11.2018.

У період з 18.11.2018 по 21.11.2018 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду вих. №02-35/18/65 від 22.11.2018, яка міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 22.11.2018 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 22.11.2018 провадження у справі зупинено до 17.12.2018.

Ухвалою суду від 17.12.2018 провадження у справі поновлено.

17.12.2018 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 17.12.2018.

17.12.2018 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.01.2019.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 26354 від 22.08.2018). Зокрема зазначив, що при перевірці правильності визначення митної вартості товару митниця дійшла висновку, що документи які надані до митного оформлення містять розбіжності. Враховуючи виявлені розбіжності декларанту була пред'явлена письмова вимога щодо необхідності надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів відповідно до ст. 53 Митного кодексу України. 16.07.2018 декларантом надано комерційну пропозицію б/н від 31.05.2018, хоча до митного оформлення разом із декларацією подавалась комерційна пропозиція б/н від 01.06.2018 (за змістом і виглядом це є той самий документ). Також, декларантом в надісланому електронному повідомленні зазначено про неможливість надання інших документів протягом 10 днів. Оскільки, до закінчення митного оформлення декларантом документи (чи відомості), що підтверджують митну вартість товарів у повному обсязі не надано, відповідачем здійснено коригування заявленої митної вартості товару з урахуванням цінової інформації, наявної в митному органі та прийнято рішення про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу у відповідності до вимог ст. 64 Митного кодексу України та оформлена картка відмови у митному оформлені. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 16.01.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Між позивачем та ООО Липецкое производственное обьединение Электроаппарат (ООО ЛПО Электроаппарат /Россия) (Потачальник) та ПП Зябкін (Покупець) укладено контракт №3/06-16 від 03.06.2016, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити у проміж 2016 року, а покупець оплатити та прийняти низьковольтну апаратури в асортименті та за кількістю визначеною в Специфікаціях, які є додатком та невід'ємною частиною контракту. Країна походження товару - Російська Федерація. Сума контракту на момент підписання - 1900000 рос.рублів. та сумується із сум специфікацій поставленого товару у період дії контракту. Оплата за товар здійснюється банківським переводом на розрахунковий рахунок постачальника у російських рублях у формі авансового платежу 100% від суми, зазначеній у специфікації. Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом покупця на умовах Інкотермс 2010 - FCA м.Липецьк протягом 30 календарних днів з дати підписання специфікації обома сторонами. Контракт набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017 (а.с.13-16).

На підставі цього контракту з додатками №2 від 05.06.2016 та №3 від 01.06.2018 в липні 2018 року ООО ЛПО Электроаппарат здійснило поставку партії товару, що обумовлена Специфікацією №3 від 01.06.2018 до договору №3/06-16 від 03.06.2016 на умовах FCA м.Липецьк/Росія, згідно до Інкотермс 2000.

Згідно умов Специфікації №3 від 01.06.2018 вартість товару становить 908435,60 рос.рублів за загальну кількість товару 35020 шт. (а.с.73).

Додатковою угодою №2 від 05.06.2016 сторони контракту домовились про асортимент продукції, ціни на яку будуть визначені в специфікаціях (а.с.17-19).

Додатковою угодою від 01.06.2018 №3 внесені зміни до контракту, а саме змінені в п.12 реквізити в графі Покупець назва вулиці на вулиця Василя Сергієнка, буд.39, кв.180 (а.с.20)

Відповідно до калькуляції б/н від 18.06.2018 калькуляція собівартості продукції плавка вставка ПН2-100А-Э складає 29,97 рос.рублів. Відповідно до калькуляції б/н від 18.06.2018 калькуляція собівартості продукції плавка вставка ПН2-250А-Э складає 42,28 рос.рублів.

У рахунку №419 від 31.05.2018 зазначено, що оплата за товар у розмірі 908435,60 рос.рублів повинна бути здійснена протягом трьох банківських днів (а.с.30).

Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 05.06.2018 №124, оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі (а.с.31).

16.07.2018 позивачем до митного контролю та митного оформлення надіслано засобами електронного зв'язку, згідно зі ст. 257 Митного кодексу України, митну декларацію (далі - МД) в режимі ІМ 40, якій присвоєно №UA112080/2018/017120 (довідковий номер 9403) на товар:

1. Держатель плавкой вставки: ПН2-100А- Э -10УЗ на 100А-3000 шт, ПН2-250А-Э-10УЗ на 250А-20020 шт, Призначен для монтажа плавких вставок в комплектних пристроях. Країна виробництва - RU. Виробник - ТОВ ЛВО Електроапарат .

2. Плавкі вставки серії ПН на напругу до 1000В (220-380В) для сили струму понад 63А: ПН2-100-Э-УЗ 100А- 6000 шт, ПН2-250-Э-УЗ 250А-6000шт. Не містять радіообладнання у своєму складі. Країна виробництва - RU. Виробник - ТОВ ЛВО Електроапарат (а.с.60-62).

Згідно з графою 43 МД №UA112080/2018/017120 від 16.07.2018 декларантом зазначено метод визначення митної вартості за ціною контракту (перший метод), передбачений статті 58 Митного кодексу України. Умови поставки (графа 20 МД №UA112080/2018/017120 від 16.07.2018) - FCA, RU, Липецьк.

При поданні МД №UA112080/2018/017120 від 16.07.2018 декларантом надано Запорізькій митниці ДФС наступні документи: пакувальний лист №б/н від 11.07.2018; рахунок-фактура № 00001673 від 11.07.2018; автотранспортна накладна № 557851 від 11.07.2018; платіжне доручення в іноземній валюті №124 від 05.06.2018; довідка про вартість перевезення товару №11/07-1 від 11.07.2018; додаткова угода № 3 від 01.06.2018 до контракту № 3/06-16 від 03.06.2016; специфікація №3 від 01.06.2018 до контракту №3/06-16 від 03.06.2016; комерційна пропозиція №б/н від 01.06.2018; листи постачальника № б/н від 16.07.2018 та від 11.07.2018; рахунок №419 від 31.05.2018; товарна накладна № 867 від 11.07.2018; митна декларація країни відправлення №10109060/110718/0007653 від 11.07.2018; паспорт ПН2-100 від 11.07.2018; паспорт ПН2-250 від 11.07.2018.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості згідно вимог ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення містять розбіжності:

1) наданий до митного оформлення інвойс від 11.07.2018 № 00001673 не містить посилань на зовнішньоекономічний контракт, згідно якого здійснюється поставка товару, а також відсутня інформація щодо платіжного документу, хоча зазначене передбачено бланком документа;

2) контрактом від 03.06.2016 №3/06-16 (п.5.2) визначено обов'язковий перелік документів від постачальника товарів, серед іншого, передбачені документи як: калькуляція виробництва, прайс-лист. Зазначені документі до митного оформлення не надавались;

3) відповідно до п.2 контракту від 03.06.2016 №3/06-16 ціни фіксуються у специфікаціях. До митного оформлення надано рахунок від 31.05.2018 № 419, хоча ціни було узгоджено специфікацією від 01.06.2018 №3;

4) у рахунку від 31.05.2018 № 419 зазначено, що оплата повинно здійснена протягом 3-х банківських днів, натомість до митного оформлення надано платіжне доручення від 05.06.2018 №124.

Враховуючи зазначене та той факт, що заявлені відомості повинні базуватись на об'єктивних, документальних підтверджених даних, що підлягають обчисленню для підтвердження митної вартості, про виявлені розбіжності та необхідності надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту повідомлено шляхом надіслання електронного повідомлення засобами автоматизованої системи митного оформлення Інспектор (далі - АСМО Інспектор ) 16.07.2018. Дана вимога передбачала подання декларантом наступних додаткових документів:

1. Виписку з бухгалтерської документації;

2. Прейскуранти (прас-листи) виробника товару;

3. Висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Крім того, зазначено про можливість декларанта за власним бажанням подати додаткові наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України.

У відповідь на повідомлення митного органу стосовно надання додаткових документів, 16.07.2018 декларантом митному органу разом із поясненнями було подано додаткові документи, а саме: комерційну пропозицію № б/н від 31.05.2018.

Проте, за результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів, митним органом прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2 (а.с.25).

В 33 графі Рішення про коригування митної вартості товарів 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2, серед іншого, зазначено, що митна вартість товару, що імпортується, визначається із застосуванням резервного методу згідно наявної у органу доходів і зборів інформації, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Враховуючи вимоги ст. 64 МК України використана наявна інформація щодо раніше визнаних/визначених митних вартостей за основним та другорядними методами з розрахунку 3,76 дол. США/кг. (МД №UA500200/2018/005769 від 14.07.2018, МД №UA110150/2018/214821 від 18.06.2018).

У оформленні МД №UA112080/2018/017120 від 16.07.2018 було відмовлено та складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2018/00339 від 16.07.2018. У вищевказаній картці відмови як причину у відмові вказано прийняте митницею рішення про коригування митної вартості (а.с.66).

Позивач подав митному органу нову МД №UA112080/2018/017186 від 16.07.2018, яку прийнято до митного оформлення та товар випущено у вільний обіг шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України (а.с.67-69).

Вважаючи прийняті відповідачем Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.07.2018 №UA112080/2018/00339 протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем з питання митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, регламентуються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року №4495-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до частини першої статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За правилами статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

У відповідності до статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною 2 статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Частиною першою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Статтею 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до частини 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, частиною першою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи (частина друга статті 58 Митного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За приписами частини третьої статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 Митного кодексу України).

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію митниці при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

Судом встановлено, що декларантом (позивачем у справі) для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані всі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Проте, при перевірці правильності визначення митної вартості товару, згідно вимог статті 53 Митного кодексу України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення, містили розбіжності, а саме:

1) наданий до митного оформлення інвойс від 11.07.2018 № 00001673 не містить посилань на зовнішньоекономічний контракт, згідно якого здійснюється поставка товару, а також відсутня інформація щодо платіжного документу, хоча зазначене передбачено бланком документа;

2) контрактом від 03.06.2016 №3/06-16 (п.5.2) визначено обов'язковий перелік документів від постачальника товарів, серед іншого, передбачені документи як: калькуляція виробництва, прайс-лист. Зазначені документі до митного оформлення не надавались;

3) відповідно до п.2 контракту від 03.06.2016 №3/06-16 ціни фіксуються у специфікаціях. До митного оформлення надано рахунок від 31.05.2018 № 419, хоча ціни було узгоджено специфікацією від 01.06.2018 №3;

4) у рахунку від 31.05.2018 № 419 зазначено, що оплата повинно здійснена протягом 3-х банківських днів, натомість до митного оформлення надано платіжне доручення від 05.06.2018 №124.

Так, суд зазначає, що за умовами контракту від 03.06.2016 №3/06-16, ціна на товар встановлюється у рос.рублях та може бути змінена у порядку виконання контракту. Зміни цін фіксуються у специфікаціях та підлягають погодженню сторонами (п.2.1).

Ціна на товар була узгоджена специфікацією від 01.06.2018 №3, складання 31.05.2018 рахунку № 419 не суперечить умовам контракту, за яким він був складений. Крім того, ціна визначена у специфікації від 01.06.2018 №3 та вказаному рахунку не містить розбіжностей.

Наданий до митного оформлення інвойс від 11.07.2018 № 00001673 не місить розбіжностей із усіма іншими поданими до митного оформлення документами, відсутнє у ньому посилання на контракт від 03.06.2016 №3/06-16 не є розбіжністю в розумінні статті 53 Митного кодексу України.

Не надання декларантом прайс-листа та калькуляції виробництва до митного оформлення товару не впливають на визначення митної вартості товару та не стосуються числового значення митної вартості імпортованого товару. Окрім того, зазначені документи наявні в матеріалах справи.

У рахунку від 31.05.2018 № 419 зазначено, що оплата повинно здійснена протягом 3-х банківських днів. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 05.06.2018 №124, оплата за поставлений товар позивачем здійснена у повному обсязі та у термін (протягом трьох банківських днів), визначений у рахунку від 31.05.2018 № 419 (а.с.31).

Більш того, порядок оплати за товар, порядок заповнення платіжних документів та розмір перерахованих коштів взагалі не становлять об'єкт контролю митної вартості, бо жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для і витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Також суд зазначає, що рівень митної вартості підтверджується також висновком Запорізької Торгово-промислової палати від 18.07.2018 № ОИ-3616 наданим позивачем до матеріалів справи, за змістом якого, з урахуванням умов контракту № 3/06-16 від 03.06.2016 характеристик товару і країни походження, вищевказані контрактні ціни на вставки плавкі в асортименті, на умовах поставки FCA, RU, Липецьк, відповідають поточній кон'юнктурі ринку за вказаний період (а.с.21).

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до експертного висновку Запорізької Торгово-промислової палати від 18.07.2018 № ОИ-3616 сторонами контракту вартість товарів може розглядатись як ринкова.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про торгово - промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, торгово - промислові палати мають право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх компетенції, є обов'язковими для застосування на всій території України.

Разом з тим, суд зазначає, що митним органом були виявлені розбіжності, що не стосуються числового значення оцінюваного товару.

Жодної розбіжності, що стосується числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом, виявлено не було.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 Митного кодексу України, право органу доходів і зборів на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів виникає лише у разі, коли у документах, поданих для митного оформлення згідно частини другої статті 53 Митного кодексу України, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічний правовий висновок з приводу застосування цих положень Митного кодексу України викладено у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі №21-127а15.

Однак всупереч вищевказаним вимогам Закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Разом з тим, митний орган, встановивши вищевказані розбіжності, жодним чином не обґрунтовує, яким чином зазначені розбіжності, позбавляють митний орган можливості перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару, оскільки такі розбіжності стосується виключно порядку виконання умов контракту.

З наведеного вбачається, що у наданих позивачем документах були відсутні розбіжності, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

У відповідності до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частин першої - третьої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

Відповідно до частини першої статті 33 Митного кодексу України, інформаційні ресурси митних органів складаються із відомостей, що містяться у документах, які надаються під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів, та інших документах. Їх використання для здійснення митного контролю обумовлене Митного кодексу України.

Приймаючи оскаржувані рішення про коригування митної вартості Запорізькою митницею у графі 33 спірного рішення, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не надано пояснень щодо зроблених коригувань на обсягів партії ідентичних товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначена докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу.

Проте, за загальним правилом формально інший рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, сам по собі не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Отже, суд вважає, що позивачем подано відповідачу достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за першим методом, а тому заявлена позивачем митна вартість товарів за ціною договору відповідає вимогам статті 58 Митного кодексу України. Натомість, митним органом безпідставно здійснено коригування митної вартості та застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару - ґ) резервний.

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено суду, що документи подані позивачем для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, суд дійшов висновку, рішення про коригування митної вартості товарів Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2 та Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.07.2018 №UA112080/2018/00339 є такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі була Запорізька митниця ДФС, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 1762,00грн.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства Зябкін (69114, м. Запоріжжя, вул. Василя Сергієнка, буд.39, кв. 180, код ЄДРПОУ 30534724) до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12, код ЄДРПОУ 39477764) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 №UA112080/2018/000037/2, яке прийняте Запорізькою митницею ДФС та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.07.2018 №UA112080/2018/00339.

Присудити на користь Приватного підприємства Зябкін судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.01.2019.

Суддя Ю.В. Калашник