Рішення

від 17.01.2019 по справі 826/10883/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2019 року № 826/10883/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Стеценко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватне підприємство ВІП-2009 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2018 року,

за участю представників сторін:

представник позивача: Ємельянова К.А.

представник відповідача: Косіч Д.В.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Приватне підприємство ВІП-2009 (далі - позивач) звернулося з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2018 року №0005351401.

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2018 року №0005361401.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними повідомленнями-рішеннями відповідачем безпідставно збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 10627, 00 грн., в тому числі 8502, 00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 125,00 грн. за штрафними санкціями та податку на додану вартість на загальну суму 11 809, 00 грн., в тому числі 9447,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2362,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. На думку позивача, твердження контролюючого органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити.

Ухвалою суду від 19.07.2018 року залишено позовну заяву без руху та було надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.08.2018 року через відділ документального забезпечення суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.08.2018 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи одноособову за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 13.09.2018 року. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові пояснення щодо позову (відзив) та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача, а також докази скерування відзиву позивачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Повідомлено відповідача про можливість у п'ятиденний строк подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

13.09.2018 року в судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача. В судовому засіданні позивачем долучено до матеріалів справи додаткові документи. Представником відповідача в судовому засіданні долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в позові з підстав, що первинні документи, які стали підставою для оформлення витрат ПП ВІП-2009 , виписані ТОВ Пальміра Груп не відображають в повному обсязі інформацію щодо можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з продажу товарів, не можуть вважатися належно оформленими та підписані повноважними особами, звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ є безпідставним. Перелічені первинні документи, надані до перевірки ПП ВІП-2009 не мають юридичної сили первинних документів та не можуть бути підставою для відображення господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.10.2018 року.

11.10.2018 року до відділу документального забезпечення суду надійшла від представника позивача заява про надання додаткових пояснень по суті з окремих питань, в яких зазначає, що фактичні обставини господарських правовідносин позивача та контрагента ТОВ Пальмір Груп щодо закупівлі та подальшого використання з метою реалізації та реалізації товарів, та усталена судова практика Верховного Суду України, та Вищого адміністративного суду України при розгляді аналогічних однозначно і були прийняті оскаржувані повідомлення-рішення від 25.04.2018 року №0005351401 та від 25.04.2018 року №0005361401, у зв'язку зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 18.10.2018 року, представник позивача не з'явився, подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з терміновим відрядженням. Представник відповідача з'явився в судове засідання. У зв'язку з клопотанням представника позивача, у судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2018 року

У судове засідання 15.11.2018 року з'явилися сторони, судом оголошено перерву на стадії дебатів до 13.12.2018 року, яке в подальшому відклалось на 17.01.2019 року, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.

У судовому засіданні 17.01.2019 року представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити та скасувати рішення відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позов, та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Обставини, встановлені судом.

30.03.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства ВІП-2009 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Пальмір Груп за період з 01.06.2016 року по 30.06.2016 року, за результатом якої складено акт від 18.04.2017 року №151/26-15-14-01-03/38703456, за результатом якої складено акт від 13.04.2018 року № 225/26-15-14-01-02/36563855 (далі - акт перевірки)

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

пп.44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 8502,00 грн.;

пп.198.1, пп. 198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 9447,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2018 року:

- № 0005351401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 10627,00 грн, 8502, 00 грн - податкове зобов'язання та 2125, 00 грн - штрафні санкції.

- № 0005361401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених товарів в Україні товарів (робіт, послуг) на 11809, 00 грн.: 9447, 00 грн. - податкове зобов'язання та 2362, 00 грн. - штрафні санкції.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході проведеної перевірки, було встановлено, що у контрагента позивача - ТОВ Пальмір Груп відсутні будь-які основні фонди та виробничі ресурси, а також наявність їх, що нібито до ТОВ Пальмір Груп задіяне в схемах ухилення від сплати податків, на підставі інформації, яка стала відома з протоколу допиту свідка від 27.09.2016 року ВОВЕЗОУ Кременчуцької ОДПІ опитано свідка ОСОБА_3 (директор ТОВ Пальмір Груп ), який нібито не підписував ніяких фінансового-господарських документів. Надана до перевірки позивачем товарно-транспортна накладна від 24.06.2016 року за № Р18, яка підтверджує придбання позивачем у ТОВ Пальмір ГРУП товарів. Відповідач вважає, що товарно-транспортна накладна від 24.06.2016 року за № Р18 складена з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 правил №363.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подані письмові заперечення відповідачу від 13.04.2018 року №01/04, 17.04.2018 року позивачем подано до Державної фіскальної служби України заперечення до акту перевірки і протоколу про адміністративне правопорушення від 17.04.2018 року № 017/04. Не погоджуюсь з вищезазначеними прийнятими відповідачем податковим повідомленнями, 03.05.2018 року позивачем на адресу Держаної фіскальної служби України направлено скаргу на податкові повідомленні-рішення від 25.04.2018 року № 0005351401, № 0005361401.

Проте 15.06.2018 року позивачем отримано від Держаної фіскальної служби України рішення про результати розгляду скарги від 11.06.2018 року № 29992/6199-99-11-01-01-25, яким оскаржувані податкові-повідомлення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено частиною першою статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом статті 3 Закону № 996-ХІV податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність віднесення платником податків на витрати певних сум, в тому числі ПДВ, та як наслідок формування податкового кредиту, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

Водночас, суд звертає увагу, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина друга статті 77 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Суд звертає також увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для однозначних висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Проте, як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковим органом не досліджувались господарські операції між позивачем та зазначеним контрагентом, за наслідками яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ та задекларовано податок на прибуток підприємства, а також подальше здійснення позивачем господарської діяльності. Висновки про завищення позивачем податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку податкової інспекції, свідчить про не підписання ТОВ Пальмір Груп договорів.

Предметом перевірки стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ ПП ВІП-2009 та ТОВ Пальмір Груп .

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ Пальмір Груп укладено договір поставки №64 від 24.06.2016 року про поставку гранули полімерної вторинної та гранули полімерної вторинної фарбованої на загальну суму 56682, 00 грн. , в тому числі ПДВ 9447, 00 грн.

На виконання зазначених договорів та для підтвердження господарських операцій позивачем надано до суду документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом, а саме: товаро-транспортна накладна від 24.06.2016 року №Р18 (а.с. 67), копію податкової накладної №182 від 24.06.2016 року (а.с. 68), копія виписки банку від 04.07.2016 року (а.с. 71), копія виписки банку від 06.07.2016 року (а.с. 72), копію оборотно-сальдової відомості по рахунку №6442 за червень 2016 рік (а.с. 110); копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 63 за червень-липень 2016 року (а.с. 111); копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 28 за червень 2016 рік (а.с. 112); копію квитанції № 1 щодо реєстрації податкової декларації з ПДВ (а.с. 115), квитанція №2 щодо реєстрації податкової декларації з податку на додану вартість (а.с. 115, зворотній бік), копію повідомлення про отримання від 04.07.2016 квитанції №1 (а.с. 116), копію повідомлення про результати обробки документа - прийнято (а.с. 117); копію реєстру виданих та отриманих податкових накладних за червень 2016 рік (а.с. 118-121); копію податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 рік (а.с. 122-123).

Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Факту наявності у позивача податкових накладних, складених у відповідності до вимог податкового законодавства, відповідачем не оспорюється.

Складений за результатами перевірки акт перевірки не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентом за період, що підлягав перевірці. Вказане свідчить про те, що всі висновки у акті стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 року.

В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеним договором поставки, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про не підписання договорів та фінансового-господарських документів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність законних висновків суб'єкта владних повноважень про їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом не виявлено. Обставини, щодо не підписання фінансового господарських договорів вироком суду або постановою слідчого у кримінальній справі не були встановлені, а лише, як зазначено у акті перевірки, витікають із протоколу допиту свідка від 27.09.2016 року ВОВЕЗОУ Кременчуцької ОДПІ опитаного свідка ОСОБА_3

З приводу відображених в акті перевірки обставин наявності рішень судів та кримінального провадження відносно фактів діяльності контрагентів позивача суд зазначає, що у силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України cуд при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань повинен перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення, чи добуті ці докази з легальних джерел та з додержанням процедури.

Наведені контролюючим органом доводи за вищевикладеними обставинами суд відхиляє, адже ці доводи, насамперед, мають стосунок до незавершеного кримінального провадження.

Між тим, належними та допустимими в розумінні ст. 8,19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі або діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Посилання контролюючого органу на існуючу податкову інформацію не може бути кваліфіковано судом як беззаперечний доказ вчинення податкового правопорушення, оскільки така податкова інформація є окремою підставою для проведення перевірок такого платника податків.

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів проведення перевірок стосовно контрагентів позивача, наявності обвинувального вироку суду щодо посадових (службових) осіб позивача або контрагентів позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, надана відповідачем податкова інформація містить інформацію про те, що у контрагента позивача ТОВ Пальмір Груп відсутність будь-яких основних фондів та виробничих ресурсів, а також що ТОВ Пальмір Груп задіяне в схемах ухилення від сплати податків, на підставі інформації, яка стала відома з протоколу допиту свідка. Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано.

При цьому, суд зазначає, що відомості допиту свідка, не може вважатися належним і допустимим доказом в силу ст.ст. 73, 74 КАС України, оскільки допит свідка не містить даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки згідно допиту свідку було допитано особу, яка жодного відношення ані до господарської діяльності контрагента, ані стосовно господарських операцій за участю позивача не має.

Разом з цим, відповідач не надає протокол допиту власне директора Пальмір Груп не надаються відомості щодо проведення досудового розслідування щодо посадових (службових) осіб позивача, не надано жодних доказів на підтвердження визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення директора Пальмір Груп та будь-яких інших доказів, які б свідчили про спільну протиправну діяльність позивача та ТОВ Пальмір Груп .

Суд також відхиляє доводи відповідача, що товарно-транспортна накладна від 24.06.2016 року за № Р18 складена з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 правил №363, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару. Дане твердження підтверджене висновками Вищого адміністративного суду України та міститься в ухвалі Вищого адміністративного суд України від 19.02.2013 року у справі №К/9991/64515/11.

Згідно з п. 11.1 Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Стосовно інших доводів відповідача про можливу (ймовірну) протиправність господарської діяльності контрагентів, то суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками (як податку на прибуток, так і податку на додану вартість). За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій згаданих вище не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим спірні рішення контролюючого органу, прийняті відповідачем на підставі встановлених акті порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..

Оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає, що судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві в розмірі 3524,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1 . Задовольнити адміністративний позов Приватного підприємства ВІП-2009 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2 . Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2018 року №0005351401.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2018 року №0005361401.

4. Стягнути з Приватного підприємства ВІП-2009 (02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 14-а, код ЄДРПОУ 36563855) судовий збір у сумі 1762,00 (тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, рахунок отримувача - 34310206084021, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101).

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Приватного підприємства ВІП-2009 ( 02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 14-а, код ЄДРПОУ 36563855) судові витрати у розмірі 3524,00 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Приватне підприємство ВІП-2009 , адреса: 02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 14-а, код ЄДРПОУ 36563855, тел. +380442915077, e-mail: vip_2009@ukr.net.

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980, тел. +380444547004(05), електронна пошта: kyiv.official@sfs.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2019 року.

Суддя В.І. Келеберда