Постанова

від 26.03.2019 по справі 826/10883/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10883/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засіання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства ВІП-2009 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2018 року №0005351401, від 25 квітня 2018 року №0005361401.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що твердження контролюючого органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року позов задоволено.

Судове рішення вмотивовано тим, що висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що за спірними операціями оформлювалися лише окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірність формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що поданими до перевірки та до суду первинними бухгалтерськими документами в повній мірі підтверджується факт здійснення господарських операцій між ПП ВІП-2009 та ТОВ Пальмір Груп , такі документи в повній мірі відповідають вимогам законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства ВІП-2009 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Пальмір Груп за період з 01.06.2016 року по 30.06.2016 року, за результатом якої складено акт від 13.04.2018 року № 225/26-15-14-01-02/36563855 (далі - акт перевірки).

Згідно акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пп.44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 8502,00 грн.; пп.198.1, пп. 198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 9447,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2018 року: № 0005351401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 10627,00 грн., 8502, 00 грн. - податкове зобов'язання та 2125, 00 грн. - штрафні санкції; № 0005361401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених товарів в Україні товарів (робіт, послуг) на 11809, 00 грн.: 9447, 00 грн. - податкове зобов'язання та 2362, 00 грн. - штрафні санкції.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході проведеної перевірки, було встановлено, що у контрагента позивача - ТОВ Пальмір Груп відсутні будь-які основні фонди та виробничі ресурси, а також, що ТОВ Пальмір Груп задіяне в схемах ухилення від сплати податків, на підставі інформації, яка стала відома з протоколу допиту свідка від 27.09.2016 року ВОВЕЗОУ Кременчуцької ОДПІ опитано свідка Феніок А.Д. (директор ТОВ Пальмір Груп ), який нібито не підписував ніяких фінансового-господарських документів. Також, податковим органом вказано, що товарно-транспортна накладна від 24.06.2016 року за № Р18 складена з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 правил №363.

За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення протиправними позивач звернувся в суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктами 9.1.1, 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Пальмір Груп за червень 2016 року.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам, колегія суддів виходить з наступного.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем протягом червня 2016 року було отримано від ТОВ Пальмір Груп та оплачено гранули полімерної вторинної та гранули полімерної вторинної фарбованої на загальну суму 56682, 00 грн. , в тому числі ПДВ 9447, 00 грн.

На виконання зазначених договорів та для підтвердження господарських операцій позивачем надано до суду документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом, а саме: товаро-транспортна накладна від 24.06.2016 року №Р18 (а.с. 67), копію податкової накладної №182 від 24.06.2016 року (а.с. 68), копія виписки банку від 04.07.2016 року (а.с. 71), копія виписки банку від 06.07.2016 року (а.с. 72), копію оборотно-сальдової відомості по рахунку №6442 за червень 2016 рік (а.с. 110); копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 63 за червень-липень 2016 року (а.с. 111); копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 28 за червень 2016 рік (а.с. 112); копію квитанції № 1 щодо реєстрації податкової декларації з ПДВ (а.с. 115), квитанція №2 щодо реєстрації податкової декларації з податку на додану вартість (а.с. 115, зворотній бік), копію повідомлення про отримання від 04.07.2016 квитанції №1 (а.с. 116), копію повідомлення про результати обробки документа - прийнято (а.с. 117); копію реєстру виданих та отриманих податкових накладних за червень 2016 рік (а.с. 118-121); копію податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 рік (а.с. 122-123).

Отже, матеріалами справи в повній мірі підтверджується придбання позивачем у ТОВ Пальмір Груп товару у червні 2016 року, проведення розрахунків за вказаною операцією, залучення придбаного товару до основних засобів підприємства та використання його у власній господарській діяльності з метою виконання робіт, що відповідають видам діяльності позивача за КВЕД

Отже, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину, дійсно відбулися та є економічно виправданими.

При цьому, на момент здійснення господарської операції та складення згаданих вище первинних документів контрагент позивача мав статус платника податків та був зареєстрований як юридична особа у встановленому законодавством порядку.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотнього не доведено.

Посилання апелянта на ксерокопію протокол допиту свідка Феніок А.Д. від 27.09.2016 року (а.с. 144-148) в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню колегія суддів не приймає до увагу, позаяк вказану ксерокопію протоколу фактично не можливо прочитати, він не засвідчений належним чином органом, у якого знаходиться оригінал такого допиту, тобто не відповідає вимогам щодо допустимості та належності доказів.

Також, колегія суддів звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за вказаним кримінальним провадженням.

Разом з тим, сам факт того, що Феніок А.Д. нібито заперечує свою участь у господарській діяльності ТОВ Пальмір Груп не може свідчити про відсутність фактично здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України.

У ч.1 ст.23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ Пальмір Груп .

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача, що товарно-транспортна накладна від 24.06.2016 року за № Р18 складена з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується правомірність формування ним податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, з огляду на встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності придбаних товарів та використання їх в господарській діяльності позивача, дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а тому спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 квітня 2018 року №0005351401, від 25 квітня 2018 року №0005361401 є протиправними та такими, що порушують права позивача, як платника податків та підлягають скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 29 березня 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма