Постанова

від 29.01.2019 по справі 569/12422/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/12422/17

Провадження № 22-ц/4815/191/19

Головуючий у суді першої інстанції: Ковальов І.М.

Ухвалу суду першої інстанції постановлено

в м. Рівне Рівненської області 18.09.2018

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2;

відповідач: ОСОБА_3;

особа, яка подала апеляційну скаргу,: ОСОБА_4

представники учасників справи: позивача - ОСОБА_5;

відповідача - адвокат ОСОБА_6;

особи, яка подала апеляційну скаргу - адвокат ОСОБА_7;

за участі: представників відповідача і особи, яка подала апеляційну скаргу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7, на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Мотивуючи свої вимоги, вказувала про існування господарських товариств, які були зареєстровані під час перебування в шлюбі з відповідачем. Вважала їх спільною сумісною власністю. Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_3 поділити спільне майно відмовлявся, тому вона була змушена звернутись до суду з захистом своїх прав.

З наведених міркувань просила суд припинити за ОСОБА_3 право власності на 50% голосів в статутному капіталі приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Чари"; визнати за нею право власності на 50% в статутному капіталі приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Чари"; припинити за ОСОБА_3 право власності на 49% голосів в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця"; визнати за ОСОБА_2 право власності на 49% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця".

Ухвалою Рівненського міського суду від 18 серпня 2017 року позовну заяву залишено без руху і надано строк для усунення недоліків шляхом доплати судового збору.

03 жовтня 2017 року у справі відкрито провадження.

01 грудня 2017 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, де, окрім первісно заявлених позовних вимог, просила виділити у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по АДРЕСА_1; припинити за ОСОБА_3 право власності на транспортний засіб марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, серія та номер технічного паспорту НОМЕР_3; визнати за нею право власності на вказаний транспортний засіб.

12 червня 2018 року позивач подала заяву про зменшення позовних вимог в частині припинення за ОСОБА_3 права власності на 50% голосів в статутному капіталі приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Чари"; визнання за ОСОБА_2 права власності на 50% в статутному капіталі приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Чари"; припинення за ОСОБА_3 права власності на 49% голосів в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця"; визнання за ОСОБА_2 права власності на 49% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця".

Також 12 червня 2018 року сторонами подано до суду заяву про затвердження мирової угоди та мирову угоду.

Ухвалою Рівненського міського суду від 12 червня 2018 року за ініціативи суду витребувано з ТЗЦ 5641 та ДП "Національні інформаційні системи" дані, чи перебуває під обтяженням транспортний засіб марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

30 серпня 2018 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про накладення заборони на відчуження автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2, та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, на час вирішення судового спору.

Ухвалою Рівненського міського суду від 18 вересня 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, накладено заборону на відчуження спірного автомобіля.

30 листопада 2018 року на ухвалу суду про забезпечення позову від 18 вересня 2018 року представником ОСОБА_4, як особи, яка не брала участі у справі, - адвокатом ОСОБА_7, подано апеляційну скаргу, де покликався на її необґрунтованість, незаконність, та прийнятою з порушенням прав й інтересів ОСОБА_4

На її обґрунтування зазначалося про те, що 28 листопада 2018 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження ВП 47827547, відкритого на виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 травня 2015 року у справі про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 1 482 722,00 гривень, 533 194,78 гривень інфляційних втрат, 143 681,86 гривень трьох відсотків річних, ОСОБА_4 та його представнику стало відомо про наявність ухвали від 18 вересня 2018 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна. Пояснював, що в порядку звернення судових рішень до примусового виконання на підставі виконавчого листа, виданого Рівненським міським судом у справі №569/13175/14-ц, 12 червня 2015 року було відкрито виконавче провадження ВП №47827547, в межах якого 12 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника і здійснено оцінку майна - належного ОСОБА_3 автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2. Унаслідок постановлення оскаржуваної ухвали та накладення заборони на відчуження вказаного транспортного засобу до набрання рішенням суду у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_3 законної сили, подальші дії в рамках виконавчого провадження щодо реалізації вказаного майна зупинені. Посилаючись на положення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №212/8891/15-ц, заявник доводив, що необхідності в застосуванні зазначеного в оскаржуваній ухвалі заходу забезпечення позову немає, адже у випадку примусового продажу майна боржника здійснюється часткове погашення солідарних боргових зобов'язань.

З наведених міркувань просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити їй в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу сторонами не подавалось.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначав, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження рішень та ухвал суду в цивільному судочинстві.

За змістом ст. 352 ЦПК України, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи, що викладені в апеляційній скарзі з огляду на таке.

Як вказано в ухвалі Рівненського міського суду від 18 вересня 2018 року, обраний захід забезпечення позову - накладення заборони на відчуження автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2, застосований з метою виконання можливого рішення суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частина 1 ст. 151 ЦПК України зобов'язує позивача обґрунтовувати заяву про забезпечення позову, а положення ч. 7 ст. 153, ст. 260 ЦПК України зобов'язують суд умотивувати свій висновок.

Однак, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу на зміст заяви ОСОБА_2, де відсутні обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову, не зазначено підстави, за яких вважається обґрунтованим забезпечення позову, заява про забезпечення позову не містить доводів щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 260 ЦПК України, і повинна обов'язково включати мотивувальну частину, де вказуються мотиви, з яких суд дійшов висновків про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Проте суд попередньої інстанції зазначив лише диспозиції норм права, а саме правила ст. ст. 150, 153 ЦПК України та роз'яснення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду від 12 червня 2018 року про витребування з ТЗЦ 5641 та ДП "Національні інформаційні системи" даних щодо обтяженням транспортного засобу надсилалася 13 червня 2018 року лише сторонам у справі. До самого адресата ухвала була надіслана лише 08 жовтня 2018 року, а відповідь судом отримана 23 жовтня 2018 року.

Відповідно до інформації Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади №57198667 від 12 жовтня 2018 року, на підставі постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції 47827547 від 12 червня 2015 року, 14 травня 2017 року за №16253238 зареєстровано арешт рухомого майна, належного ОСОБА_3 Також 30 січня 2018 року за №31669128, на підставі постанови старшого державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Рівненській області №47827547 від 30 січня 2018 року зареєстровано арешт всього рухомого майна, належного ОСОБА_3

Отже, суд постановив ухвалу про забезпечення позову, випередивши інформацію щодо обтяження транспортного засобу, хоча вона витребовувалася за ініціативою суду.

Тобто при постановленні оскаржуваної ухвали суд взяв до уваги лише інтереси позивача, не врахувавши інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушеними, оскільки існував ризик спричинення їм збитків. Такий ризик може виникнути у разі, якщо сам позов або пов'язані матеріально-правові обмеження заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими, у зв'язку із застосуванням саме такого виду забезпечення позову, необхідність застосування якого при розгляді саме цієї справи належним чином не обґрунтована.

Тому колегія суддів вважає, що права та обов'язки ОСОБА_4, який не брав участі у справі, порушуються оскаржуваною ухвалою, а відтак підлягають захисту судом апеляційної інстанції.

Спонуканнями для скасування оскаржуваної ухвали відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справита порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2018 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 30.01.2019 о 10 год. 35 хв.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків