Постанова

від 29.01.2019 по справі 908/2446/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019 року м. Дніпро Справа № 908/2446/17

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецової І. Л., Широбокової Л.П.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2018 р.

( суддя Боєва О. С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 26.03.2018 р.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Мікра", м. Запоріжжя

до Запорізької міської ради , м. Запоріжжя

про поновлення договору оренди землі та визнання незаконним рішення міської ради

ВСТАНОВИВ:

ПП "Мікра" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Запорізької міської ради про: поновлення договору оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки №2310100000:04:030:0018, загальною площею 0,0340 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 11), укладеного між Запорізькою міською радою та ПП "Мікра", зареєстрованого в Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.11.2005 р. № 040526100708, на строк десять років на тих самих умовах, в редакції додаткової угоди, визначеної ПП "Мікра"; визнання незаконним рішення від 25.08.2016 р. № 73 Запорізької міської ради восьмої сесії сьомого скликання про відмову ПП "Мікра" в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11 для розташування кафе.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема ч. 6 цієї норми, після закінчення строку укладеного між сторонами договору оренди, ПП "Мікра" отримав право на поновлення цього договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.03.2018 р. позов задоволено. Визнано поновленим договір оренди землі ( кадастровий номер земельної ділянки №2310100000:04:030:0018, загальною площею 0,0340 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 11 ), укладений між Запорізькою міською радою (код ЄДРПОУ 04053915) та Приватним підприємством "Мікра" ( код ЄДРПОУ 22131955 ), зареєстрований в Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.11.2005 р. № 040526100708, на строк десять років на тих самих умовах, в редакції додаткової угоди, визначеної ПП "Мікра", а саме: "ДОДАТКОВА УГОДА до договору оренди землі від 02.11.2005 р. № 040526100708. Запорізька міська рада, в особі міського голови ОСОБА_1, діючого на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , в подальшому "Орендодавець", з одного боку, та Приватне підприємство "Мікра" в особі директора ОСОБА_2, діючого на підставі Статуту ПП "Мікра", зареєстрованого у відділі реєстрації та єдиного реєстру Запорізької міської ради № 0030134 від 06.05.2004, в подальшому "Орендар", з іншого боку, уклали цю додаткову угоду про наступне: 1. Поновити термін дії договору оренди землі від 02.11.2005 № 040526100708 на десять років. 2. Всі інші умови вищевказаного договору, не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними.3. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору оренди землі від 02.11.2005 р. № 040526100708". Визнано незаконним та скасувано рішення від 25.08.2016 р. № 73 Запорізької міської ради восьмої сесії сьомого скликання про відмову ПП "Мікра" в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11 для розташування кафе. Стягнуто з Запорізької міської ради (на користь Приватного підприємства "Мікра" суму 3 200 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

В обгрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, із змісту ст. ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст. ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада здійснює повноваження власника земельних ділянок. Тобто, як і кожен власник, ці органи вправі на власний розсудвирішувати питання щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами державної та комунальної власності.

Скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд не взяв до уваги те, що ПП Мікра не направив Запорізькій міській раді із листом-повідомленням ( заявою ) проект додаткової угоди, та те що Запорізька міська рада вже винесла рішення яким відмовила позивачу в поновленні дії договору оренди землі. Також, суд першої інстанції не зазначив в рішенні суду підстав для скасування рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 р. № 73.

Водночас, на думку Скаржника, укладання додаткової угоди в редакції Позивача саме на тих самих умовах і на той самий строк є не можливим, виходячи також з того, що на сьогоднішній день відбулись численні зміни у законодавстві України серед яких є зміна нормативно-грошової оцінки землі, саме з цих підстав Запорізька міська рада прийняла рішення № 7 від 30.06.2015 р. Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Запоріжжя яким ввела в дію з 01.01.2016 р. нову нормативну грошову оцінки земель м. Запоріжжя.

При цьому Скаржник зазначає, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає поновлення договору оренди землі, шляхом укладення додаткової угоди. Між тим, предметом даного позову є встановлення юридичного факту - визнати договір поновленим, що не відповідає способам захисту, передбаченим ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України, та не призведе до реального захисту прав Позивача у спірних відносинах, оскільки закон вимагає укладення між сторонами додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Мікра" просить відмовити Відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду залишити в силі. З доводами апеляційної скарги Запорізької міської ради, поданими по даній справі, Позивач не погоджується та вважає Договір оренди землі від 02.11.2005 р. за № 040526100708 фактично продовженим, оскільки Запорізька міська рада своїми діями щодо прийняття орендних платежів за спірну земельну ділянку, фактично підтвердила факт продовжених орендних відносин.

Позивач також посилається на те, що Господарський суд Запорізької області прийняв рішення по даній справі із забезпеченням розумного балансу між приватними й публічними інтересами, оскільки Запорізька міська рада за весь час судового розгляду не надала до суду першої інстанції жодного належного та допустимого доказу стосовно будь-яких порушень з боку ПП Мікра прав територіальної громади м. Запоріжжя щодо неналежного виконання умов оскаржуваного договору оренди земельної ділянки. Натомість, Запорізька міська рада безпідставно відмовляючи укласти з ПП Мікра додаткову угоду про продовження існуючого договору оренди землі, порушує права підприємства, яке є належним платником орендної плати за землю та належним землекористувачем.

Позивач вказує на порушення його права користування, тому застосуванню підлягає ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних її свобод з врахуванням повноважень, наданих суду ст. 5 ГПК України.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018 р. відкрито апеляційне провадження по справі № 908/2446/17 за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2018 р. по справі № 908/2446/17.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2018 р. зупинено апеляційне провадження у справі № 908/2446/17 до закінчення перегляду у касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 920/739/17.

Указом Президента України від 29.12.2017 р. № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.

Донецький апеляційний господарський суд з 03.10.2018 р. припинив здійснення правосуддя у зв'язку із публікацією в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Центрального апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 31 ГПК України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.

У зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Донецьким апеляційним господарським судом, справа № 908/2446/17 передана до Центрального апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 31 ГПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2018 р., колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П., прийнято до свого провадження справу № 908/2446/17 за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2018 р.

Від ПП "Мікра" до суду надійшло клопотання про призначення справи № 908/2446/17 до розгляду.

В обгрунтування свого клопотання представник Позивача посилався на те, що Палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнято постанову у справі № 920/739/17.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2018 р., поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від19.03.2018 р. у справі № 908/2446/17. Розгляд скарги призначено в судове засідання на 17.01.2019 р.

17.01.2019 р. в судовому засіданні оголошено перерву на 29.01.2019 р., про що було винесено відповідну ухвалу.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Відповідача.

У судовому засіданні 29.01.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.11.2005 у Запорізькій територіальній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" було зареєстровано договір оренди землі, укладений між Запорізькою міською радою ( Орендодавець ) та Приватним підприємством "Мікра" ( Орендар ), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040526100708.

Згідно з п. 1, п. 2, п. 3 вказаного договору, Орендодавець, відповідно до рішення 22 сесії четвертого скликання Запорізької міської ради № 37/70 від 07.10.2005 р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування кафе, що знаходиться в м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 11, загальною площею 0,0340 га, що вільна від забудови.

Відповідно до п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки в цінах 2005 року становила 121 910,40 грн. Договір укладено на десять років ( п.8 договору ).

29.12.2007 р. та 20.08.2008 р. сторонами було підписано додаткові угоди до договору оренди землі від 07.10.2005 р. № 040526100708, якими внесено зміни до пунктів 9, 10, 11, 12 договору, щодо розміру, обчислення, порядку внесення орендної плати та зміни його розміру. Додаткові угоди є невід'ємними частинами договору оренди землі, зареєстровані у державному реєстрі земель.

В п. 39 договору оренди землі встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, з врахуванням п. п. 8, 39 договору, строк його дії з 02.11.2005 р. по 02.11.2015 р.

П. п. 33, 34 договору визначено, що дія договору припиняється, зокрема у разі закінчення строку на який його було укладено. Фактичне продовження користування майном після закінчення строку дії даного договору оренди землі не є підставою для поновлення договору.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається в судовому порядку ( п. 32 договору ).

19.06.2014 р. ПП "Мікра" звернулося до Запорізької міської ради з листом № 7, яким повідомило про свій намір продовжити договір оренди земельної ділянки, що зареєстрований 02.11.2005 р. за № 040526100708, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 11.

Листом від 04.07.2014 р. № 2987 Управління з питань земельних ресурсів Запорізької міської ради повідомило заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_3 про можливість оформлення документів згідно з визначеним законодавством, враховуючи звернення ПП Мікра від 19.06.2014 р. № 09312/02-32/08.

Після цього, ПП Мікра неодноразово листами від 20.04.2015 р. № 3, від 15.06.2015 р. № 4, від 05.10.2015 р. № 8, зверталося до Запорізької міської ради та намагалося дізнатися про стан розгляду питання щодо продовження строку дії договору та укладення відповідної додаткової угоди.

В серпні 2016 року Запорізька міська рада на восьмій сесії сьомого скликання прийняла рішення від 25.08.2016 р. № 73 про відмову ПП Мікра в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11, для розташування кафе.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновки місцевого господарського суду про те, що договір оренди землі є поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , а Позивач звертаючись до суду із вимогою про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, що передбачені договором, фактично просить суд вирішити питання щодо юридичного оформлення відповідної угоди з Відповідачем, враховуючи обов'язковість додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення, укладення в силу законну та наявне зволікання з боку останнього в її укладенні. При цьому, спосіб оскарження чітко в діючому законодавстві не визначений.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення від 25.08.2016 р. № 73 Запорізької міської ради восьмої сесії сьомого скликання про відмову ПП "Мікра" в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11 для розташування кафе прийнято всупереч ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , а тому позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

За змістом ч. 2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ст. 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення ( ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" ).

Ч. 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" , не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною ст. 33 Закону України "Про оренду землі" , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Суд першої інстанції установив, що Позивач 19.06.2014 р. письмово звернувся до Запорізької міської ради з проханням продовжити договір оренди земельної ділянки термін дії якого закінчувався 02.11.2015 р., на новий строк. Після закінчення терміну дії договору Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та користується до цього часу, протягом місяця після закінчення дії договору відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди.

Згідно листа № 2406/10/08-29-17 Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції від 08.11.2017 заборгованість ПП Мікра з податків, зборів, платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 08.11.2017 відсутня.

Запорізькою міською радою, як Орендодавцем та стороною договору, на звернення позивача від 19.06.2014 будь-якої відповіді, в тому числі й заперечень щодо продовження строку дії договору не надано.

Натомість матеріали справи свідчать, що листом від 04.07.14 № 2987 Управління з питань земельних ресурсів Запорізької міської ради повідомило заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_3 про можливість оформлення документів згідно з визначеним законодавством, враховуючи звернення ПП Мікра від 19.06.2014 № 09312/02-32/08.

Після цього, ПП Мікра неодноразово листами від 20.04.2015 № 3, від 15.06.2015 № 4, від 05.10.2015 № 8, зверталося до Запорізької міської ради та намагалося дізнатися про стан розгляду питання щодо продовження строку дії договору та укладення відповідної додаткової угоди.

Листом № 1291/02-09 від 27.04.2015 Управління земельних ресурсів Запорізької міської ради повідомило ПП Мікра , що матеріали поновлення договору оренди землі по вул. Гребельній, 11, для розташування кафе, управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради були подані на розгляд постійної комісії міської ради з питань комунальної власності, ресурсів, приватизації та земельних відносин. Дане питання розглядалося на постійній комісії 26.11.2014, до теперішнього часу остаточного рішення комісією не прийнято.

Також Управління земельних ресурсів Запорізької міської ради зазначило, що після узгодження даний проект рішення буде поданий на розгляд сесії Запорізької міської ради у відповідності до чинного законодавства.

В серпні 2016 року Запорізька міська рада на восьмій сесії сьомого скликання прийняла рішення від 25.08.2016 р. № 73 про відмову ПП Мікра в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11 для розташування кафе.

Відповідачем факт продовження належного користування Позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано, доказів заперечення протягом строку, встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не надано.

Отже, суд першої інстанції установив факт порушення Відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало Позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" .

Таким чином, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17 у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу . Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" , добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору Орендодавець порушив право Позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Заперечення Скаржника про не направлення міській раді із листом-повідомленням ( заявою ) проекту додаткової угоди, спростовується матеріалами справи, зокрема листуванням сторін, з якого вбачається, що Орендар просив поновити Договір на той самий строк і на тих самих умовах ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2019 р. у справі № 908/2217/17 ).

Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі пов'язаних із неможливістю укладання додаткової угоди в редакції Позивача саме на тих самих умовах і на той самий строк, виходячи із зміни нормативно-грошової оцінки землі, то апеляційний суд зазначає наступне.

Як убачається зі змісту договору, розмір орендної плати визначено сторонами у межах законодавства, а зміна такого розміру за відсутності погодження між сторонами може бути окремою підставою для звернення до суду.

Оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди.

Посилання Скаржника в апеляційній скарзі на не відповідність обраного Позивачем способу захисту, приписам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним.

Так, за змістом ст. 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу .

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 ЦК України , за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

ПП Мікра звернулося до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку. За результатами розгляду цієї вимоги суд першої інстанції відновив порушене право Позивача, установивши належне виконання Позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів Відповідачем.

Стосовно доводів Скаржника пов'язаних із визнанням незаконним рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 № 73 про відмову ПП "Мікра" в поновленні договору оренди землі по вул. Гребельній, 11 для розташування кафе слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що приймаючи рішення щодо непоновлення договору оренди, Відповідач не врахував положень ч. 6 ст. 33 зазначеного Закону, а також не розглянув заяву Позивача про поновлення договору та не аргументував причин такого непоновлення ( незважаючи на належне виконання Позивачем зобов'язань за договором оренди ), внаслідок чого порушив права Позивача на поновлення договору оренди, висновок господарського суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення міськради є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд обгрунтовано відхилив доводи Відповідача щодо відсутності будівництва кафе та висновки комісії щодо благоустрою, оскільки вказані обставини не впливають на застосування ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі . Крім того, договір оренди землі, укладений між сторонами не містить обов'язкових строків закінчення будівництва та відповідних негативних правових наслідків для Позивача, у випадку недотримання таких строків. Неналежний санітарний стан земельної ділянки, що відображено в акті від 23.08.2016 р. не є перешкодою для визнання поновленим спірного договору, та може бути усунутий орендарем за вимогою орендодавця.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Бездіяльність міської ради щодо недотримання приписів ст. ст. 33 Закону України Про оренду землі не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного рішення міською радою вирішена не була.

В рішенні Європейського суду з прав людини "Зеленчук та Цицюра проти України" від 22.05.2018 зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР ). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2018 р. у справі № 908/2446/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Постанова складена у повному обсязі 31.01.2019 року

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя Л.П. Широбокова