Постанова

від 24.01.2019 по справі 602/505/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/505/17Головуючий у 1-й інстанції Костів Л.І. Провадження № 22-ц/817/30/19 Доповідач - Шевчук Г.М. Категорія - 300000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2019 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участю секретаря - Романюк Х.Ю.

та сторін : представника позивачки адвоката ОСОБА_1, представника відповідача адвоката

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 602/505/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2018 року, ухваленого суддею Костів Л.І., повний текст якого складено 12 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що з 21 березня 2014 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Лановецького районного суду від 17 червня 2017 року. За час спільного проживання ними було нажито певне майно, яке знаходиться за місцем проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

-холодильник BEKOCS238020, ціна якого згідно товарного чеку становить8199.00 грн.;

- DVВ-TRomsat Т 2070, ціна якого згідно товарного чеку становить 419.00 грн.;

-карта памяті SILIKON, ціна якої згідно товарного чеку становить 111.00 грн.;

-праска Iron/C AURORAAU 3424, ціна якої згідно товарного чеку становить 336.00 грн.;

-смартфон SAMSUNG SM-G361Н ZAD (сірий), ціна якого згідно товарного чеку становить - 2205.00 грн.;

-мякий диван, приблизна вартість якого становить 4000 грн.;

-комод для одягу, приблизна вартість якого становить 500 грн.;

-дошка для прасування одягу, приблизна вартість якої становить 150 грн.;

-сушарка для одягу, приблизна вартість якої становить 200 грн.;

- електронасос БЦПЄ 0.5 ВОДОЛЕЙ , вартість якого становить 3446.21 грн.;

- автомобіль Жигулі вишневого кольору, вартістю 15000 грн.

Також одразу після одруження вони з відповідачем за спільні кошти викопали криницю за місцем їхнього проживання витративши на це 4000.00 грн. спільних коштів.

Оцінка майна є приблизною і надана з врахуванням середніх цін на таку продукцію та 30% зносу.

Вказане майно придбане ними за спільні кошти, а тому воно є спільною сумісною власністю

На сьогоднішній день домовленості про добровільний розподіл даного майна між ними не досягнуто, а тому позивачка вважає, що воно має бути поділено в рівних частках, а також виділено в натурі згідно п.1 ст. 57 СК України . Крім того просила витребувати з незаконного володіння відповідача телевізор марки Samswunq вартістю 3446.21грн.

Рішенням Лановецького районного суду від 3 жовтня 2018 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказала на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги товарні чеки на придбання товарів, які свідчать про придбання майна під час шлюбу.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу, зіславшись на доводи, викладені у апеляційній скарзі.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, заслухавши представників сторін колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не доведено позовних вимог.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 березня 2014 року , який рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 травня 2017 року було розірвано.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання, від 28 лютого 2017 року та довідки про склад сім'ї №463/03-16/1, виданої 28 лютого 2017 року виконавчим комітетом Лановецької міської ради Тернопільської області, позивачка ОСОБА_5 проживає з дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною першою статті 69 СК України регламентовано, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відмовляючи в позові про поділ спільного майна подружжя суд першої інстанції вірно виходив з того що позивачкою не доведено заявлений нею обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не доведено джерело і час його придбання.

Доводи апелянта що наявні в матеріалах справи товарні чеки свідчать про придбання спільного майна подружжя колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані .

Так позивачкою в обгрунтування заявлених вимог до матеріалів справи було долучено копії товарних чеків №8138-08291 від 20 грудня 2015 року, №8138-056 від 03 січня 2016 року, копію гарантійного талону на холодильник моделі CS 238020, дата продажу - 20 грудня 2015 року; копію керівництва по експлуатації побутового центробіжного погружного електронасоса БЦПЕ 0.5 Водолій . Дата продажу - 02 липня 2014 року які не завірені належним чином.

Оригіналів даних документів позивачкою представлено не було.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача зазначила ,що спірне майно належить ОСОБА_7 - бабусі відповідача в будинку якої після шлюбу сторони жили і користувались її майном.

Дані обставини підтвердила допитана в суді першої інстанції ОСОБА_7 .

Також позивачкою не представлено жодних доказів, які б підтверджували придбання сторонами під час шлюбу за спільні кошти мякого дивану, комоду для одягу, дошки для прасування, сушарки для одягу, електронасос ВОДОЛЕЙ , та автомобіля Жигулі . Позивачкою навіть не зазначено відомості про реєстрацію спірного автомобіля.

Не надано жодних доказів про понесені витрати на будівництво криниці за місцем проживання відповідача.

Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апелянта як необґрунтовані, що судом першої інстанції безпідставно не задоволені вимоги щодо витребування з незаконного володіння відповідача телевізор марки Samswunq вартістю 3446.21грн. придбаного нею до шлюбу.

На підтвердження своїх вимог позивачкою представлено тільки копію першої сторінки заяви №002-19030-260114 про надання їй споживчого кредиту в Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк на придбання товарів (послуг) у підприємця ОСОБА_8 Сума кредиту 3446.21 грн. Однак, інші сторінки з зазначенням товару, на придбання якого було взято кредит та датою підпису заяви, а також оригінал вказаного документу відсутні. Не представлено доказів, що спірне майно знаходиться у відповідача.

За ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, позивачем всупереч наведеним нормам права до суду не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 29 січня 2019 року.

Головуюча Шевчук Г.М.

Судді: Міщій О.Я.

Ткач З.Є.