Постанова

від 23.01.2019 по справі 442/3285/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 442/3285/16-ц

провадження № 61-21651св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у складі судді Крамара О. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2017 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Апеляційного суду Львівської області знаходилась цивільна справа № 442/2964/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 січня

2016 року в межах зазначеної цивільної справи накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, а ухвалою Апеляційного суду Львівської області

від 29 січня 2016 року накладено арешт на незавершене будівництво - торгово-виробничу будівлю та земельну ділянку площею 0,0754 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Із вказаними ухвалами ОСОБА_6 був ознайомлений, оскільки був присутній в судовому засіданні під час проголошення вказаних судових рішень. Незважаючи на це, ОСОБА_6 відчужив дані об'єкти нерухомого майна своїй доньці - ОСОБА_6 шляхом укладення 01 лютого 2016 року договорів дарування нерухомого майна.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 як сторона недійсних правочинів знала та могла знати про наявність перешкод у вчиненні правочину, а саме про те, що її батько не мав права відчужувати спірне майно, що свідчить про її недобросовісність як набувача, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними договір дарування незавершеного будівництва - торгово-виробничої будівлі та земельної ділянки площею 0,0754 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, укладений від 01 лютого 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_6; договір дарування нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів на свою користь моральну шкоду у розмірі 800 000 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М. (далі - приватний нотаріус Дрогобицького РНО Легеда М. М.), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі № 42.

Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництва - нежитлової торгово-виробничої будівлі, розташована за адресою: АДРЕСА_2, готовністю 97 %, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Легедою М. М., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі

№ 43.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,0754 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Легедою М.М., укладений між ОСОБА_6 та

ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі № 44.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4

5 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2017 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 11 листопада 2016 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскаржувані правочини вчинено з метою ухилитись від виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року (справа № 442/2964/15-ц), без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому зазначений договір дарування підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України. Разом з тим, позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана протиправними діяннями відповідачів.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права .

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 не отримувала жодних судових повісток і нічого не знала про те, що в Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області розглядається цивільна справі, в якій ОСОБА_6 залучена як відповідач. Отже, апеляційний судом не було розглянуто клопотання ОСОБА_6 про дослідження нових доказів, подане до апеляційного суду в порядку частини другої статті 303 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляд справи), оскільки неподання нових доказів було зумовлено поважними причинами, а саме тим, що ОСОБА_6 не була належним чином повідомлена про день та час слухання справи у суді першої інстанції та не була присутня на судових засіданнях, у зв'язку з чим була позбавлена можливості надати до суду першої інстанції відповідні докази. Тому судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню.

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що спірні договори дарування нерухомого майна укладені між особами, які є близькими родичами, та не передбачали реальне настання правових наслідків, а лише направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Отже, вказані правочини підлягають визнанню недійсними на підставі частин четвертої, п'ятої статті 203, статей 215,

234 ЦК України, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1873цс16 від 19 жовтня 2016 року. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 20 000 доларів США, що в еквіваленті становить 445 000грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 січня 2016 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 39,3 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_6

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2016 року накладено арешт на незавершене будівництво та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_6

Під час проголошення вищезгаданих ухвал Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_6 був присутнім у судовому засіданні.

01 лютого 2016 року ОСОБА_6 на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Легедою М. М., подарував ОСОБА_6 (своїй дочці) квартиру АДРЕСА_1; незавершене будівництво - нежитлову торгово-виробничу будівлю готовністю 97 % та земельну ділянку площею 0,0754 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно з частиною п'ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладений у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, ОСОБА_6, відчужуючи належні йому на праві власності квартиру, земельну ділянку, а також незавершене будівництво своїй дочці, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_4, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Встановивши, що спірні правочини укладені між особами, які є близькими родичами, після ухвалення рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів за договором позики, тобто були обізнані про можливі негативні наслідки у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, та врахувавши, що оскаржувані правочини вчинено з метою ухилитись від виконання цього судового рішення, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач зазнала моральної шкоди у зв'язку з протиправними діяннями відповідачів, що стало причиною душевних страждань, та врахувавши принципи справедливості, добросовісності та розумності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_6 про день і час слухання справи судами попередніх інстанції, у зв'язку з чим вона не була присутня на судових засіданнях, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи, які містять повістки про виклик до суду та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Отже, на думку колегії суддів Верховного Суду рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є достатньо обґрунтованими та мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 11 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк