Постанова

від 24.01.2019 по справі 910/17907/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. Справа№ 910/17907/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 05.01.2018 (вх. №09.1-04.1/1463/18 від 05.11.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017

у справі № 910/17907/16 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Зурбан-ЮГ

про визнання недійсним договору факторингу № 1/2016 від 30.06.2016

за участю представників учасників справи:

від позивача: Сєров Є.І., довіреність № 01/01/07-666/д від 06.11.18

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Укрнафта звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг про визнання недійсним Договору факторингу №1/2016 від 30.06.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір факторингу №1/2016 від 30.06.2016 року є недійсним, оскільки не спрямований на настання юридичних наслідків; є удаваним правочином, оскільки в ньому відсутні положення про плату клієнтом фактору коштів за надані послуги з фінансування; є таким, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору відступлення права вимоги, а також укладений без згоди боржника на відступлення права вимоги за основним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2016 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Зурбаган-ЮГ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 (повний текст складено 18.12.2017) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укрнафта задоволено повністю. Визнано недійсним Договір факторингу №1/2016 від 30.06.2016 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг на користь Публічного акціонерного товариства Укрнафта витрати по сплаті судового збору у розмірі 689 грн 00 коп.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір у даній справі, виходив з того, що оспорюваний правочин є таким що вчинений з метою приховування іншого договору - уступки права вимоги (цесії), укладення якого без згоди іншої сторони основного правочину умовами контракту не допускається. За встановлених обставин та з посиланням на приписи ст. ст. 203, 215, 216, 235, 516 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг , 11.01.2018 звернувся з апеляційною скаргою б/н від 05.01.2018, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ґрунтується на недоведеності обставин, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими. Так, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом не було встановлено доказів, якими б підтверджувалось укладення сторонами оспорюваного договору факторингу з умислом приховування іншого правочину. Також відповідач-2 зазначає, що судом не було з'ясовано волі сторін на укладення договору факторингу, яка була спрямована на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Оспорюваний договір, на переконання апелянта, не порушує прав позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 колегією суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/17907/16. Учасникам судового процесу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Публічним акціонерним товариством Укрнафта двічі подавались заяви про відвід складу суду, які ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та від 22.03.2018 залишені без задоволення.

05.02.2018 від Публічного акціонерного товариства Укрнафта надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/17907/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також у вказаному відзиві на апеляційну скаргу стороною порушено клопотання про витребування оригіналів документів. За доводами позивача, оспорюваний правочин порушує його права в частині вільного вибору контрагента, порушено умову контракту про заборону відступлення права вимоги за контрактом без попередньої згоди, а також на нерозголошення конфіденційної інформації. Також сторона зауважує, що оспорюваний договір факторингу був вчинений з метою приховування договору відступлення права вимоги, укладення якого без згоди іншої сторони заборонено умовами контракту (основного договору). Договором факторингу, на переконання позивача, не передбачено фінансування клієнта.

12.02.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи та долучення документів до матеріалів справи. Так, відповідачем-2 в суді апеляційної інстанції було подано додаткові документи, а саме додаткову угоду № 1 від 08.08.2016 до договору факторингу. Вказане клопотання не було розглянуто Київським апеляційними господарським судом, а тому при вирішенні Північним апеляційним господарським судом справи по суті після прийняття її до свого провадження вказані докази не приймаються до розгляду з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

15.02.2018 від Публічного акціонерного товариства Укрнафта надійшли письмові пояснення, в яких позивач просить не приймати до розгляду подані відповідачем-2 в суді апеляційної інстанції додаткові документи, оскільки у останнього було достатньо часу для представлення даного доказу суду першої інстанції. Крім того, сторона зазначає, що відповідач-2, у разі відсутності у нього примірнику додаткової угоди, не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання в суді першої інстанції про витребування такого доказу у відповідача-1.

05.03.2018 до Київського апеляційного господарського від позивача надійшло до суду клопотання, у якому останній просить належним чином повідомити ТОВ Індустрія Феросплавів про дату, час та місце судового розгляду цієї справи та зупинити провадження у справі у зв'язку зі зверненням з судовим дорученням до іноземного суду. Також, відповідачем-2 було подано додаткові документи, а саме додаткову угоду № 2 від 12.08.2016 до договору факторингу. Вказаний доказ при вирішенні справи в суді апеляційної інстанції також не приймається судом з мотивів, викладених у даній постанові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 судом апеляційної інстанції прийнято рішення про звернення до Арбітражного суду міста Москви (115225, Російська Федерація, Москва, вул. Велика Тульська, 17) з дорученням про вручення документів товариству з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (101000, Російська Федерація, м. Москва, вул. Мясницька, буд. 30/1/2, будівля 2, кімната №4, державний реєстраційний номер 1137746527753). Провадження у справі №910/17907/16 зупинено до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення. Повідомлено учасників апеляційного провадження, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (101000, Російська Федерація, м. Москва, вул. Мясницька, буд. 30/1/2, будівля 2, кімната №4, державний реєстраційний номер 1137746527753) про місце, час та дату розгляду апеляційної скарги.

10.09.2018 до Київського апеляційного господарського суду від Арбітражного суду міста Москви надійшла ухвала від 25.07.2018 про неможливість виконання судового доручення, у зв'язку з неможливістю вручення Товариству з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (ООО Индустрия Ферросплавов ) документів. Зазначено, що 25.07.2018 в судове засідання уповноважений представник від ТОВ Індустрія Феросплавів (ООО Индустрия Ферросплавов ) не з'явився, а тому судове доручення про вручення процесуальних документів не виконано.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи №910/17907/16 згідно акту прийняття-передачі судової справи від 01.10.2018 було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 справу та апеляційну скаргу б/н від 05.01.2018 (вх. №09.1-04.1/1463/18 від 05.11.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 справу №910/17907/16 прийнято до провадження визначеним складом суду, апеляційне провадження у даній справі поновлено, розгляд справи призначено на 19.12.2018, встановлено учасникам справи процесуальний строк для подання заяв, клопотань, пояснень протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 12.12.2018.

19.12.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг надійшла заява про відвід суддів Мальченко А.О. та Жук Г.А. від розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 провадження у справі №910/17907/16 зупинено. Матеріали справи №910/17907/16, у відповідності до ст. ст. 32, 39 ГПК України, передано для здійснення визначення автоматизованою системою складу суду з розгляду заяви про відвід.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг про відвід суддів Жук Г.А. та Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 поновлено апеляційне провадження у даній справі; відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг у задоволенні клопотання про повторне повідомлення відповідача-1 згідно Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 шляхом звернення до компетентного суду Російської Федерації з судовим дорученням.

16.01.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг надійшла заява про відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017.

Ухвалою від 16.01.2019 оголошено перерву до 24.01.2019 та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг надати письмові пояснення щодо дійсності намірів відмови від апеляційної скарги, оскільки відтиск печатки товариства, яким скріплено підпис директора на клопотанні, містить ідентифікаційний код, що не відповідає ідентифікаційному коду відповідача-2 згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

24.01.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг надійшло клопотання, в якому сторона просить розглядати справу без участі свого представника, подане клопотання про відмову від апеляційної скарги підтримується заявником.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви про відмову від апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши заявлене відповідачем-2 клопотання про відмову від апеляційної скарги, заслухавши заперечення представника позивача стосовно його задоволення, дійшла висновку, що відмова від апеляційної скарги не приймається судом апеляційної скарги, оскільки закриття апеляційного провадження у даній справі може вплинути на права та обов'язки інших учасників судового процесу. А тому, справа підлягає розгляду по суті.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання 24.01.2019 не з'явились.

Ухвала суду про призначення справи до розгляду Північним апеляційним господарським судом отримана відповідачем-2 та третьої особою, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.221, 223 том ІІІ). Тобто вказані учасники провадження є такими що належним чином повідомлені про перегляд справи в апеляційному порядку.

На адресу Північного апеляційного господарського суду повернуто поштове відправлення, що надсилалось за адресою відповідача-1, з відміткою пошти: за не розшуком .

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були вчинені необхідні дії спрямовані на належне повідомлення, зокрема, відповідача-1. Проте, апеляційний господарський суд позбавлений можливості забезпечити отримання кореспонденції особою, яка змінила своє місцезнаходження та належним чином не повідомила нової адреси, а тому така бездіяльність вказаної особи не може бути підставою для порушення розумних строків розгляду апеляційної скарги, унормованих п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що уповноважений представник ТОВ Індустрія Феросплавів не з'являвся на виклик Арбітражного суду міста Москви для вручення процесуальних документів апеляційної інстанції, у зв'язку з чим судове доручення повернуто без виконання.

За змістом приписів ч. 1 ст. 9 ГПК України, ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, усі учасники справи, не були позбавлені права та можливості ознайомитись з усіма ухвалами суду, які оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ) та розміщенні на офіційному веб-порталі судової влади України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України , згідно з якою, сторони в розумні інтервали часу, мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом із тим, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки дане право за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 46 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони та третьої особи, Північний апеляційний господарський суд, з огляду на обмеження розгляду апеляційної скарги процесуальними строками, дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

В судовому засіданні 24.01.2019 представник позивача наголошував на необхідності задоволення його клопотання про витребування у відповідача-2 оригіналів документів, які були передані останньому згідно з Актом приймання-передачі від 30.06.2016.

Судова колегія, розглянувши вказане клопотання, встановила, що підставою звернення з даною заявою у суді апеляційної інстанції є фактична незгода позивача із висновком місцевого господарського суду про те, що за актом приймання передачі відповідачем-2 було отримано оригінали документів, проте, апеляційна скарга Публічним акціонерним товариством Укрнафта у даній справі не подавалась.

Оскільки у відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, яка не містить таких обґрунтувань, підстав для задоволення клопотання позивача про витребування оригіналів документів колегія суддів не вбачає.

Представник позивача в судовому засіданні 24.01.2019 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

26.06.2013 між Публічним акціонерним товариством Укрнафта (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (покупець за договором, відповідач-1 у справі) був укладений контракт купівлі-продажу №181/2013 (далі - Контракт), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує товар на умовах, що визначені нижче (а.с. 28-51 том І).

Товаром, за умовами контракту, є продукція виробництва ПАТ ЗФЗ згідно специфікації, вказаної в додатках до даного контракту, що є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 3, п. 5 Контракту сторонами узгоджено, що поставка товару здійснюється згідно з рознарядкою покупця, узгодженою з продавцем із зазначенням обсягу та вантажоодержувача товарів, що доставляються залізничним транспортом. Після попереднього узгодження та отримання повідомлення продавця про готовність товару до відвантаження, покупець здійснює попередню оплату на 100% вартості узгодженої партії товару до відвантаження за 2 дні до початку відвантаження. Покупець здійснює передоплату за товар в російських рублях за курсом ЦБ РФ, що діє на дату платежу, на рахунок продавця. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

В п. 12 Контракту сторонами узгоджено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки по даному Контракту третій особі, якщо це не буде узгоджено з партнером.

У вересні 2015 Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів пред'явлено Публічному акціонерному товариству Укрнафта претензію № 181/06/15 від 19.06.2015, в якій вимагало у зв'язку з недопоставкою в повному обсязі товару згідно контракту повернути здійснену відповідачем-1 передплату в сумі 513 255 доларів США 89 центів (а.с. 64-70 том І).

30 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг (фактор за договором, відповідач-2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (клієнт за договором, відповідач-1 у справі) укладений Договір факторингу №1/2016 (далі - Договір факторингу; а.с.72-78 том І), згідно умов якого, клієнт відступає фактору своє право вимоги у повному обсязі згідно контракту №181/2013 від 26.06.2013 р., який був укладений між клієнтом і ПАТ Укрнафта (боржник) і згідно з договором поруки від 11.08.2014 р., укладеним між клієнтом і ТОВ Зурбаган-Юг (поручитель), у тому числі належного виконання боржником і поручителем зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 513 255,89 дол. США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, за сплату неустойки, з відшкодуванням понесених клієнтом збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання основного контракту та договору поруки, а фактор оплачує відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору факторингу передбачено, що право грошової вимоги передається в розмірі заборгованості боржника перед клієнтом.

Згідно з п. 1.4 Договору факторингу право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржника та поручителя стосовно їх заборгованості. Разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ним права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За цим Договором клієнт відступає та передає факторові право грошової вимоги в сумі 513 255 доларів США 89 центів. У свою чергу, фактор сплачує клієнтові грошові кошти у розмірі 99 % від суми відступленої грошової вимоги, протягом двох років, з дня отримання від боржника чи поручителя боргу у розмірі визначеному п. 2.1 цього Договору (пункти 2.1 та 2.2 Договору факторингу).

30.06.2016 відповідачами складено та підписано Акт прийому-передачі оригіналів документів (а.с. 79-80 том І).

07.07.2016 ТОВ Фінансова компанія Бізнес Факторинг направило ПАТ Укрнафта та ТОВ Зурбаган-Юг повідомлення про відступлення права вимоги.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, підставою звернення з даним позовом стало те, що, на переконання позивача, оспорюваний договір факторингу №1/2016 від 30.06.2016 року суперечить Цивільному кодексу України (ч. 1 ст. 203 ЦК України), оскільки предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги, а обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінюватися як грошове зобов'язання. Також позивач зазначає, що оспорюваний договір вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 5 ст. 203 ЦК України), зокрема, договору відступлення права вимоги, який згідно п. 12 контракту (основний договір) не може бути укладений без згоди боржника. Договір факторингу, за твердженнями позивача, не містить істотної умови про плату фактору за отримані від нього у розпорядження кошти. У зв'язку з цим, позивач, з посиланням на приписи ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, просить визнати недійсним договір факторингу.

Таким чином, з метою вірного вирішення спору та задля встановлення фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, у даній справі підлягають правовій оцінці правовідносини, що склалися між сторонами оспорюваного договору факторингу.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання цілком і повністю зберігається, а відбувається зміна лише суб'єктивного складу кредиторів.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), визначення якого міститься у ст. 49 Закону України Про банки і банківську діяльність . Так, зі змісту вказаної норми вбачається, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України факторинг визначається як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Згідно з ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, у Цивільному кодексу України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України ). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України ).

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 названого Закону).

Поряд з цим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" .

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального права, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмінністю вказаного договору від інших подібних договорів, визначається також необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права. Тобто метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права . При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачі, укладаючи оспорюваний договір факторингу узгодили, що Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг було відступлено право вимоги за контрактом №181/2013 від 26.06.2013, зокрема, щодо належного виконання боржником (позивачем у справі) і поручителем (третьою особою у справі) зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 513 255,89 дол. США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, за сплату неустойки, з відшкодуванням понесених клієнтом збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання основного контракту та договору поруки.

При цьому, колегією суддів встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням позивачем умов основного договору відповідач-1, в порядку ч. 1 ст. 670 ЦК України, у претензії від 19.06.2015 № 181/06/15 відмовився від частини недопоставленого позивачем товару згідно контракту (основного договору) та вимагав повернення сплачених за нього коштів.

Таким чином, зміст вищенаведеної умови договору та наведені обставини свідчить, що відповідачем-1 було передано відповідачу-2 не лише право грошової вимоги (повернення сплаченої кредитором суми), а і інші права, які випливають з основного правочину, зокрема, право на розірвання контракту і договору поруки. Тобто, у даному випадку, має місце наявність обставин заміни сторони кредитора основного зобов'язання, що не вплинуло на зміст самого зобов'язання.

Приймаючи до уваги те, що сторонами оспорюваного правочину було узгоджено перехід інших прав кредитора за контрактом (основним договором), судова колегія дійшла висновку про те, що до відповідача-2 перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Водночас, у відповідності до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги , строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Правовий аналіз положень статті 1078 ЦК України дає підстави для висновку, що оскільки предметом договору факторингу є лише право грошової вимоги, то всі інші права та обов'язки за договором, укладеним між клієнтом і боржником, зберігаються за клієнтом.

За встановлених у даній справі обставин справи та з урахуванням норм чинного цивільного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки до фактора перейшли також і інші права кредитора, передбачені Контрактом купівлі-продажу від 26.06.2013 № 181/2013, то оспорюваний договір факторингу за своєю правовою природою є правочином з уступки права вимоги (цесії).

Місцевим господарським судом вірно зауважено, що спірний договір № 1/2016 факторингу від 30.06.2016 року не відповідає договірній конструкції договору факторингу в розумінні фінансування під відступлення права грошової вимоги, а натомість містить всі притаманні ознаки договору уступки права вимоги (цесії).

Доводи апеляційної скарги в частині помилковості висновків суду першої інстанції про переведення на відповідача-2 усіх прав кредитора за основним зобов'язанням спростовуються змістом п. 1.1 договору факторингу, а відтак не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України.

Також не заслуговують уваги твердження апелянта про те, що оспорюваний правочин спрямований саме на фінансування клієнта, оскільки правова природа цесії також свідчить про можливість наявності оплатного характеру правовідносин. Тому, наявність в договорі умови про сплату новим кредитором коштів не може бути безумовною і єдиною умовою для кваліфікації такого правочину як договору факторингу. До того ж, апелянтом жодними належними і допустимими доказами факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг прибутку за договором факторингу не доведено, а посилання на п. 2.2 договору факторингу не можуть свідчити про такі обставини з огляду на предмет оспорюваного договору у даній справі.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що спірний договір не направлений на фінансування клієнта, оскільки його умовами (п. 2.2) передбачено що фактор сплачує клієнту грошові кошти в розмірі 99% від суми відступленої грошової вимоги протягом двох років , більш того після отримання їх від боржника та вчинення новим кредитором замість первісного кредитора необхідних дій із стягнення суми заборгованості з боржника за основним договором. Отже, за оспорюваним правочином фінансування клієнта в момент його укладення не відбулось, а, фактично, здійснено передачу права вимоги за контрактом.

Колегія суддів не приймає до розгляду представлені відповідачем-2 в суді апеляційної інстанції додаткові докази (додаткову угоду № 1 від 08.08.2016 та додаткову угоду № 2 від 12.08.2016), оскільки апелянтом належними і допустимими доказами не було підтверджено поважності причин неподання цих документів під час вирішення спору місцевим господарським судом. Зокрема, відповідачем-2, в порядку приписів ст. 74 ГПК України, не доведено факт викрадення вищенаведених документів, а відтак і об'єктивну неможливість їх представлення в суді першої інстанції. Крім того, тривалий розгляд спору у даній справі (у вересні 2016 позивачем подано позов) надавав можливість для подання додаткових угод в суді першої інстанції або звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування їх у відповідача-1.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Тобто, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Колегія суддів на підставі дослідження змісту правовідносин, що випливають з оспорюваного договору факторингу встановила, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про удаваність спірного договору, оскільки він був вчинений відповідачами з метою приховування іншого правочину, а саме уступки права вимоги (цесії).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 6, 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чаном, зміст вказаних норм свідчить, що, за загальним правилом, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. При цьому, у випадку визначення сторонами умови щодо обов'язковості згоди боржника на зміну кредитора у зобов'язанні, то недотримання такого порядку є підставою для визнання договору відступлення права вимоги недійсної згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України як такий, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України №3-43гс15 від 15.04.2015).

Колегія суддів, дослідивши зміст контракту (основного договору), який був укладений між Публічним акціонерним товариством Укрнафта (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Феросплавів (відповідач-1 у справі), встановила, що в п. 12 договору сторонами було узгоджено умову про неможливість передачі третім особам прав та обов'язків за цим правочином без погодження із контрагентом.

Оскільки до матеріалів справи не було представлено належних і допустимих доказів в підтвердження обставин надання позивачем згоди на передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Бізнес Факторинг (відповідачу-2 у справі) прав та обов'язків кредитора, а положення контракту (основного договору) містять заборону уступки прав без відповідного погодження з іншою стороною, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову у зв'язку із встановленням обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсними згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що укладення між відповідачами спірного договору без погодження з позивачем порушує суб'єктивні права та законні інтереси позивача, і, відповідно, у нього були правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/7038/17). Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом при ухвалені оскаржуваного рішення визнано встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/17907/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача-2 у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/17907/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/17907/16 залишити без змін.

3. Справу №910/17907/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 01.02.2019