Рішення

від 31.01.2019 по справі 910/12154/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2019Справа № 910/12154/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг", м. Київ

про зобов'язання сплатити 364 659,57 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (відповідач) повернути кошти, перераховані у якості авансу за Договором фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018р. у розмірі 360 000,00 грн. та сплатити 3 % річних у розмірі 4 659,57 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2018р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

28.09.2018р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.11.2018р.

В підготовчому засіданні 13.11.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 11.12.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.2019р.

У судове засідання 22.01.2019р. представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю забезпечити явку представника (адвоката) у призначене судом судове засідання 22.01.2019р. та відсутністю необхідних знань безпосередньо у директора відповідача. Крім того, у поданому до суду клопотанні відповідач повідомив суду про те, що ним не отримано копії позовної заяви з додатками за адресою свого місцезнаходження, у зв'язку з чим останній просить суд встановити чи виконано позивачем встановлений ст. 164 ГПК України процесуальний обов'язок.

Суд розглянув подане відповідачем клопотання та відзначає про те, що позивачем є юридична особа, а не окремі її представники та нормами чинного законодавства не передбачено жодного обмеження щодо кола представників особи, тобто у даному випадку право на забезпечення явки свого представника у судове засідання 22.01.2019 р. залежало виключно від волевиявлення самого заявника, тобто мала суб'єктивний характер.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки відповідачем втретє не забезпечено явку свого представника у призначені судом підготовчі та судове засідання, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду даної справи, у зв'язку з чим у задоволенні поданого відповідачем клопотання відмовляє.

Щодо викладених у клопотанні обставин неотримання копії позовної заяви з доданими до неї документами, суд констатує належне виконання позивачем приписів ст. ст. 164, 172 ГПК України, що також було предметом дослідження судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

У будь-якому разі суд виходить з того, що відповідач не був позбавлений передбаченого процесуальним законом права на ознайомлення з матеріалами справи та відповідного реагування на заявлений позивачем позов, в тому числі шляхом подачі відзиву на нього.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2018 року між позивачем (лізингоодержувач) та відповідачем (лізинргодавець) укладено Договір фінансового лізингу ФЛО № 009 (надалі - Договір лізингу), відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець зобов'язується набути у власність Стаціонарний бетононасос КСР, моделі КТР 1310, сер. номер 035 (предмет лізингу) у ТОВ "Мріябудсервіс" (продавець), відповідно до встановленої лізингоодержувачем у замовленні (Додаток № 4) специфікації та передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі), визначену в Додатку № 2 до Договору.

Згідно п. 2.1. Договору лізингу строк лізингу становить 24 місяці з дня підписання акту приймання-передачі предмету лізингу (Додаток № 3).

У відповідності до п. 3.3. Договору лізингу лізингоодержувач зобов'язаний здійснити на користь лізингодавця попередню оплату лізингових платежів (авансовий платіж) в термін та в сумі, визначеній Додатком № 2 до Договору.

У п. 4.1. Договору лізингу сторони домовились, що строк передачі предмету лізингу складає 20 робочих днів з моменту перерахування лізингоодержувачем попередньої оплати лізингових платежів та надання лізингодавцю повного пакету документів згідно Додатку № 5, але в будь-якому разі не раніше отримання лізингодавцем предмету лізингу від продавця та не пізніше 2 календарних днів з дня отримання лізингодавцем предмету лізингу.

У Додатку № 1 до Договору лізингу сторони погодили найменування, кількість, ціну предмету лізингу, строк лізингу, суму лізингових платежів за договором, суму лізингових платежів в частині відшкодування вартості майна з ПДВ, лізинговий платіж (за місяць) в частині відшкодування вартості майна, ПДВ, тощо.

У Додатку № 1 до Договору лізингу сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Як видно з матеріалів справи, на виконання п. 3.3. Договору лізингу та Додатку № 2 до нього, позивачем у якості попередньої оплати перераховано відповідачеві лізингові платежі на загальну суму 1 000 000,00 грн., з яких 948 140,00 грн. як відшкодування вартості майна з ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями № 1683 від 15.02.2018р. на суму 450 000,00 грн., № 1685 від 16.02.2018р. на суму 390 000,00 грн., № 1688 від 20.02.2018р. на суму 108 140,00 грн. та 51 860,00 грн. винагороди лізингодавця, що підтверджується платіжним дорученням № 1689 від 20.02.2018р. на вказану суму (банківська виписка по рахунку позивача про сплату названих платежів також міститься у матеріалах справи).

04.04.2018 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору лізингу, за умовами якої сторони дійшли згоди припинити дію Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 09.02.2018р. шляхом його розірвання (п. 1 Угоди). З підписанням цієї Додаткової угоди зобов'язання сторін за Договором лізингу припиняються, крім тих, які визначені цією Додатковою угодою (п. 2 Угоди). У зв'язку з розірванням Договору лізингу лізингодавець зобов'язується повернути сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж у розмірі 1 000 000,00 грн. за Договором лізингу у такому порядку до 27 квітня 2018 року у повному обсязі (п. 3 Угоди).

07.05.2018 року між позивачем (кредитор), відповідачем (первісний боржник) та ТОВ "Мріябудсервіс" (новий боржник) укладено Договір про переведення боргу № 05072018, у п. 1.2. якого сторони названого правочину домовились про те, що первісний боржник переводить частину свого боргу (обов'язок з повернення коштів кредитору) за Додатковою угодою від 04.04.2018 року про розірвання Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 09.02.2018р., а новий боржник замінює первісного боржника у зобов'язанні, що виникло із Додаткової угоди від 04.04.2018 року про розірвання Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 09.02.2018р. і приймає на себе обов'язки первісного боржника за названою Додатковою угодою у обсязі та у порядку передбаченому цим договором.

Згідно п. 1.3. Договору про переведення боргу № 05072018 від первісного боржника до нового боржника переходить обов'язок оплатити частину грошового зобов'язання (борг) за Додатковою угодою від 04.04.2018 року про розірвання Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 09.02.2018р. у сумі 513 950,00 грн., а новий боржник погоджується та приймає на себе обов'язок самостійно виконати зазначене грошове зобов'язання перед кредитором.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з повернення визначених у Додатковій угоді від 04.04.2018 року грошових коштів, позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 17 від 17.05.2018 року (докази направлення листа у матеріалах справи), в якому повідомив відповідача про початок нарахування відсотків за користування коштами та вимагав у відповідача негайного повернення залишку коштів у зв'язку з припинення дії Договору лізингу.

У листі № 21/05/2018-03 від 21.05.2018 року відповідач не заперечував щодо дійсності своїх зобов'язань в частині повернення позивачеві залишку коштів у розмірі 406 050,00 грн. та просив розглянути та узгодити графік повернення сплаченого позивачем авансового платежу, а саме 86 000,00 грн. до 25.05.2018 року, 100 000,00 грн. до 31.05.2018 року та 220 050,00 грн. до 08.06.2018 року.

З наявної у матеріалах справи виписки по рахунку позивача за період з 01.02.2018 по 05.09.2018 вбачається, що відповідачем на виконання Додаткової угоди від 04.04.2018 року до Договору лізингу (згідно призначення платежів) було повернуто позивачеві загальну суму грошових коштів у розмірі 126 050,00 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача станом на 05.09.2018 року з урахуванням Договору про переведення боргу № 05072018 від 07.05.2018 року та здійсненого відповідачем часткового повернення грошових коштів, у останнього рахується сума заборгованості у розмірі 360 000,00 грн., які не повернуто позивачеві, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути кошти, перераховані у якості авансу за Договором фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018р. у розмірі 360 000,00 грн. та сплатити 3 % річних у розмірі 4 659,57 грн.,

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018р. за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

В ст. 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

Суд на підставі первинних платіжних документів встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача у якості попередньої оплати лізингових платежів на загальну суму 1 000 000,00 грн., що при розгляді цієї справи не заперечується відповідачем.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження передачі предмету лізингу позивачеві у порядку та строк, визначеному Розділом 4 Договору лізингу, а позивачем такі обставини заперечуються.

У Додатковій угоді від 04.04.2018 року до Договору лізингу сторони дійшли згоди припинити дію Договору лізингу шляхом його розірвання.

Водночас суд звертає увагу сторін на те, що за умовами Додаткової угоди від 04.04.2018 року сторонами невірно вказано дату Договору лізингу (09 лютого 2018 року), проте інші пункти названої угоди, в яких зазначено вірний номер договору, суму авансового платежу (1 000 000,00 грн.), за висновками суду, свідчать про дійсне волевиявлення на розірвання саме укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018р.

У п. 3 Додаткової угоди від 04.04.2018 року до Договору лізингу відповідач як лізингодавець взяв на себе зобов'язання повернути сплачений позивачем як лізингоодержувачем авансовий платіж у розмірі 1 000 000,00 грн. до 27 квітня 2018 року у повному обсязі.

Суд встановив факт укладення 07.05.2018 року між позивачем (кредитор), відповідачем (первісний боржник) та ТОВ "Мріябудсервіс" (новий боржник) укладено Договір про переведення боргу № 05072018, за умовами якого від первісного боржника (відповідача) до нового боржника (ТОВ "Мріябудсервіс") перейшов обов'язок оплатити частину грошового зобов'язання (борг) за Додатковою угодою від 04.04.2018 року про розірвання Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 09.02.2018р. (дійсна дата договору 14.02.2018р.) у сумі 513 950,00 грн., а новим боржником прийнято на себе такий обов'язок самостійно виконати зазначене грошове зобов'язання перед кредитором (позивачем).

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів повернення новим боржником (ТОВ "Мріябудсервіс") названої суми заборгованості позивачеві, проте суд відзначає що з огляду на предмет та підстави заявленого позивачем позову та визначеного ним відповідача такі обставини до предмету доказування у даній справі не входять.

Суд встановив факт перерахування відповідачем з порушенням визначеного у п. 3 Додаткової угоди від 04.04.2018 року до Договору лізингу строку грошових коштів у загальній сумі 126 050,00 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за Додатковою угодою від 04.04.2018 року до Договору лізингу підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути перераховану позивачем частину авансу за договором у розмірі 360 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем за прострочення повернення у визначений Додатковою угодою від 04.04.2018 року до Договору лізингу строк сплаченої позивачем суми авансу (лізингових платежів), позивачем також заявлено вимогу до відповідача про зобов'язання сплатити 4 659,57 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд перевірив наведений у позовній заяві розрахунок позивача 3 % річних та встановив його часткову невідповідність названій нормі цивільного законодавства, що призвело до завищення нарахованих позивачем фінансових санкцій, відтак суд проводить власні розрахунки таких нарахувань.

Так, за період з 27.04.2018 року по 06.05.2018р. на суму 920 000,00 грн. (тут і далі суми з урахуванням часткового повернення боргу відповідачем) обґрунтованою за розрахунком суду є сума 3 % річних у розмірі 756,16 грн., за період з 07.05.2018 року по 20.05.2018 року на суму 406 050,00 грн. (сума боргу визначена позивачем) сума 3 % річних розрахована позивачем вірно та становить 467,24 грн., за період з 21.05.2018 року по 19.06.2018 року на суму 394 050,00 грн. сума 3 % річних розрахована позивачем вірно та становить 971,63 грн., за період з 20.06.2018 року по 07.08.2018 року на суму 374 050,00 грн. сума 3 % річних розрахована позивачем вірно та становить 1 506,45 грн. та за період з 08.08.2018 року по 05.09.2018 року на суму 360 000,00 грн. сума 3 % річних за розрахунком суду становить 858,08 грн., що разом становить 4 559,56 грн.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, врахувавши предмет та підстави заявленого позову, суд вирішує даний спір виходячи з обраного позивачем способу захисту порушеного права.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді фінансових санкцій понад суму, визнану судом обґрунтованою.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак відповідача необхідно зобов'язати повернути перераховану позивачем частину авансу за договором у розмірі 360 000,00 грн., а також сплатити 4 559,56 грн. 3 % річних. В іншій частині вимог позивача належить відмовити.

Судовий збір у розмірі 5 468,39 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 1,50 грн. у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (ідентифікаційний код 40121054, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, офіс 19) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (ідентифікаційний код 32705018, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, буд. 7/15, кв. 104) неповернену частину авансу відповідно до Додаткової угоди від 04.04.2018 року до Договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018 року у розмірі 360 000,00 грн. (триста шістдесят тисяч гривень 00 коп.).

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (ідентифікаційний код 40121054, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, офіс 19) сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (ідентифікаційний код 32705018, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, буд. 7/15, кв. 104) 4 559,56 грн. (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 56 коп.) 3 % річних.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" (ідентифікаційний код 40121054, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, офіс 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (ідентифікаційний код 32705018, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, буд. 7/15, кв. 104) 5 468,39 грн. (п'ять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень 39 коп.) судового збору.

6. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,50 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд".

7. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.01.2019 року

Суддя С.М. Морозов