Рішення

від 22.01.2019 по справі 910/8287/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2019Справа № 910/8287/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, будинок 3; ідентифікаційний код 39751280) до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Булет Лайн" (02100, м. Київ, вул. Бажова, будинок 9, офіс 25; ідентифікаційний код 39306974) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Суфрієр" (61052, обл. Харківська, м. Харків, вул. Енгельса, будинок 29Б, офіс 706А; ідентифікаційний код 39816756) про визнання договору недійсним Представники учасників справи: від позивача: Семенчук М.А. представник від відповідача-1: Щербатий П.П. представник, Глівінський А.І. представник від відповідача-2: не з`явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Національного антикорупційного бюро України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» про визнання недійсним Договору №21/12/15 від 21.12.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що Договір №21/12/15 від 21.12.2015 не відповідає положенням ч. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 відкрито провадження у справі №910/8287/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.08.2018; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

07.08.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 вказав на те, що ним було належним чином виконано умови Договору №21/12/15 від 21.12.2015 та сплачено на користь відповідача 2, після отримання у повному обсязі продукції, грошові кошти у розмірі 15500000,00 грн. При цьому, відповідач 1 зазначив, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним та, більш того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач 2 не був власником товару за оспорюваним договором. Також, відповідач 2 зауважив, що позивачем не доведено, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 підготовче засідання відкладено на 05.09.2018.

14.08.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій позивач вказав на те, що дії щодо перерахування грошових коштів вчиняло Товариство з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн», а не відповідач 2, з огляду на що відсутні підстави стверджувати про схвалення відповідачем 2 оспорюваного правочину.

05.09.2018 відповідачем 1 подано клопотання про призначення повторної експертизи щодо Договору №21/12/15 від 21.12.2015 та Додатку № 1 до нього.

У підготовчому засіданні 05.09.2018 судом було оголошено перерву до 14.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 продовжено строк розгляду справи на 30 днів, оголошено перерву до 03.10.2018, визнано обов`язковою явку директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» - ОСОБА_1 .

27.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення на позовну заяву та клопотання про витребування оригіналів письмових доказів.

03.10.2018 до Господарського суду міста Києва на виконання вимог суду позивачем надано докази надання письмового дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування та клопотання відповідача-1 про витребування доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на викладене вище, розглянувши подані відповідачем-1 клопотання про витребування оригіналів доказів та витребування доказів, оглянувши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні даних клопотань у зв`язку з тим, що останні були подані всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, а саме, з порушенням встановленого строку, а відповідного клопотання на поновлення встановленого судом процесуального строку від відповідача-1 до суду не надходило. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 03.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.10.2018; постановлено надати позивачу належним чином засвідчені та в читабельному вигляді наступні документи: договір комісії щодо відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP; додаток № 1 до договору № 225/4/157-08 BP від 24.12.2008 - Специфікація Спецвиробів, які передаються Комітентом Комісіонеру для реалізації Покупцю; акт прийому-передачі майна відповідно до додатку № 1 до договору від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP та реалізував вище вказане майно; акт прийому-передачі майна відповідно до додатку № 1 до договору від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP та реалізував вище вказане майно; акт прийому-передачі майна відповідно до додатку № 1 до договору від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP та реалізував вище вказане майно; наряд № 181/3/392-БТ від 20.08.2009 (Форма 200, примірник № 2) підстава (ціль) операції договір комісії від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP; наряд № 181/3/394-БТ від 20.08.2009 (Форма 200, примірник № 2) підстава (ціль) операції договір комісії від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP; наряд № 181/3/393-БТ від 20.08.2009 (Форма 200, примірник № 2) підстава (ціль) операції договір комісії від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP; акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії від 24.12.2008 № 225/4/157-08 BP, укладеними між Міністерством оборони України та корпорацією "Укрінмаш" від 17.02.2010; договір комісії щодо відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку від 28.10.2009 № 270/4/157-09 BP; додаток № 1 до договору комісії № 270/4/157-09 BP від 28.10.2009 - Специфікація майна, що передається Комітентом Комісіонеру для реалізації; акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором від 28.10.2009 № 270/4/157-09 BP, від 17.11.2010.

09.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-1 про виклик експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

10.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення документів на виконання вимог ухвали суду від 03.10.2018.

16.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли від відповідача-1 письмові пояснення.

17.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про визнання неналежними та недопустимими доказами.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про виклик експерта для надання усних пояснень щодо його висновку, заслухавши пояснення представників сторін, суд ухвалив відмовити у задоволені даного клопотання з огляду на те, що надані експертом усні пояснення щодо висновку, який наявний в матеріалах справи, ніяким чином не зможуть вплинути на результати розгляду справи. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 17.10.2018.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-1 про призначення експертизи та враховуючи пояснення представників сторін щодо останнього, ухвалив відмовити у задоволенні такого клопотання, у зв`язку з його необґрунтованістю. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 17.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/8287/18, справу до судового розгляду по суті призначено на 21.11.2018.

У судовому засіданні 21.11.2018 судом було оголошено перерву до 07.12.2018.

У судовому засіданні 07.12.2018 судом було оголошено перерву до 14.12.2018.

Судове засідання 14.12.2018 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 справу призначено до розгляду на 23.01.2019.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволенні.

Представники відповідача заперечили щодо задоволення позову та просили суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач-2 про місце, дату та час судового розгляду справи повідомлявся належним чином ухвалою суду.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 16.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2008 між Міністерством оборони України (комітент) та Корпорацією «Укрінмаш» (комісіонер) укладено Договір комісії №225/4/157-08ВР (щодо відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку), відповідно до умов якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію на внутрішньому ринку військового майна Збройних Сил України (спецвироби) згідно із специфікацією спец виробів (Додаток №1), які передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю на умовах поставки EXW військові частини НОМЕР_1 (м. Київ), НОМЕР_2 (м. Київ), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати «Інкотермс» у редакції 2000 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 найменування, категорія та кількість спец виробів, які передаються для реалізації за цим договором, повинні відповідати Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 4.1 Договору комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 загальна сума цього договору встановлюється у розмірі 1758201,73 грн. та становить залишкову вартість спец виробів, зазначену у п. 1.1 Додатку №5 до договору і у відомості визначення залишкової вартості (Додаток №4 до цього договору).

Додатком № 1 до Договору комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 (Специфікація спецвиробів, які передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю) сторони визначили найменування спецвиробів, їх модель, марку та номер, вказали рік виготовлення кожного спецвиробу, його категорію, залишкову вартість, сплановану ціну реалізації.

28.10.2009 між Міністерством оборони України (комітент) та Корпорацією «Укрінмаш» (комісіонер) укладено Договір комісії про відчуження та реалізацію військового майна (на внутрішньому ринку) №270/4/157-09ВР, відповідно до умов якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна Збройних Сил України (майно) згідно із специфікацією майна (Додаток №1), яке передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю на умовах поставки EXW військові частини НОМЕР_1 (м. Київ), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати «Інкотермс» у редакції 2000 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009 номенклатура, категорія, кількість, якість та комплектність майна, що передається для реалізації за цим договором, визначені у Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 4.1 Договору комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009 загальна сума цього договору встановлюється у розмірі 1329052,91 грн. Загальна сума договору залишкова вартість зазначеного у Додатку № 1 майна, розмір якої підтверджується відомостями визначення залишкової вартості майна.

Додатком № 1 до Договору комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009 (Специфікація майна, що передається комітентом комісіонеру для реалізації) сторони визначили найменування спецвиробів, їх модель, марку та номер, вказали рік виготовлення кожного спецвиробу, його категорію, залишкову вартість, сплановану ціну реалізації.

Як вбачається з актів прийому-передачі майна (копії долучено позивачем до позовної заяви), а також актів про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за Договором комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 та за Договором комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009, складених між комітентом та комісіонером, комітентом було передано, а комісіонером прийнято спецвироби - дизель В-46-6, та вказані спецвироби були реалізовані комісіонером третім особам (покупцям), зокрема наступні двигуни: В06АТ4803, К02АТ1877, В07АТ5564, Ю860500249, Я10АТ9195, А08АТ2273, У09АТ4880, Ф12АТ1249, В12АТ9140, Ю880200047, В12АТ9331, 0890Е128, Ю880300140, С02АТ1204, Ц02АТ0924, В11АТ8418, К02АТ1936, У09АТ5022, С11АТ7341, В08АТ6205, Ц12АТ3634, 1189А063, К03АТ2496, Я11АТ8267, В03АТ2701, В02АТ1887, К03АТ2320, В04АТ3525, К07АТ4598, Я10АТ9156, 0890Е127, В11АТ8353, Ю871201039, В05АТ3819, Я09АТ6983, Я08АТ3006, В10АТ7836, Г03АТ1841, Х12АТ8815, Х01АТ9435 (на підставі Договору ЮД-85/09 від 15.01.2009, Договору ЮД-171/09 від 26.06.2009, Договору ЮД-030-1/10 від 09.03.2010).

21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» (постачальник) укладено Договір №21/12/15, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікаціях (продукція) на умовах та в строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.1 Договору №21/12/15 від 21.12.2015 продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) ЗСУ, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

Відповідно до п. 2.1 Договору №21/12/15 від 21.12.2015 кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору.

У Специфікації №1 до Договору №21/12/15 від 21.12.2015 сторони зазначили, що продукцією, яка постачається за вказаним договором, є двигуни В-46-6 у кількості 40 одиниць, загальною вартістю 15500000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №РТГ00000021 від 28.12.2015 на суму 15500000,00 грн., відповідач 2 поставив відповідачу двигуни В-46-6 у кількості 40 штук.

Судом встановлено, що за отриманий товар відповідач 1 сплатив відповідачу 2 грошові кошти у загальному розмірі 15500000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких долучено відповідачем 1 до матеріалів справи.

28.12.2015 між Державним підприємством «Львівський бронетанковий завод» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» (постачлаьник) укладено Договір №28/12/15, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях (продукція), які є невід`ємними частинами договору, на умовах та в строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.1 Договору №28/12/15 від 28.12.2015 продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) ЗСУ, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

Відповідно до п. 2.1 Договору №28/12/15 від 28.12.2015 кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору.

У Специфікації №1 до Договору №28/12/15 від 28.12.2015 сторони зазначили, що продукцією, яка постачається за вказаним договором, є двигуни В-46-6 у кількості 40 одиниць, загальною вартістю 26400000,00 грн.; КП ліва 175.48.002сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 620000,00 грн. та КП права 175.48.001сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 620000,00 грн.

28.12.2015 між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством «Львівський бронетанковий завод» (постачальник) укладено Договір №342/316/42 про закупівлю за державні кошти, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити замовнику до бронетанкової техніки спеціального призначення танки та інші бойові самохідні броньовані транспортні засоби й частини до них (30.40.1) (запасні частини та комплектуючі до бронетанкового озброєння і техніки) (3 найменування) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1), а замовник прийняти і оплатити продукцію.

Відповідно до п. 1.1 Договору №342/316/42 від 28.12.2015 продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) ЗСУ, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

Згідно з п. 3.1 Договору №342/316/42 від 28.12.2015 ціна договору становить 28560000,00 грн.

У Специфікації до Договору №342/316/42 від 28.12.2015 сторони погодили, що продукцією, яка постачається за вказаним договором, є двигуни В-46-6 у кількості 40 одиниць, загальною вартістю 27200000,00 грн.; КП ліва 175.48.002сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 680000,00 грн. та КП права 175.48.001сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 680000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» Договір №21/12/15 від 21.12.2015 не відповідає положенням ч.ч. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Так, позивач вказав на те, що оспорюваний договір (Договір №21/12/15 від 21.12.2015) від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» було укладено його директором Цьовкою О.О.

Однак, у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439 було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено Висновок експертів №12024/12025/16-32 від 12.10.2016, в якому зазначено, що підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» на останньому аркуші Договору №21/12/15 від 21.12.2015 виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою; підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» у Додатку №1 до оспорюваного договору «Специфікація №1» виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою.

Таким чином, як зазначив позивач, з огляду на те, що Висновком експертів №12024/12025/16-32 від 12.10.2016 підтверджено факт підроблення підпису Цьовки О.О. і виконання підпису від імені ОСОБА_1 іншою особою, необхідний обсяг цивільної дієздатності якої не встановлено та документально не підтверджено, і волевиявлення не відповідало внутрішній волі товариства, Договір №21/12/15 від 21.12.2015 підлягає визнанню недійсним.

Крім того, позивач вказав на те, що Договір №21/12/15 від 21.12.2015 суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України, так як право продажу товару належить власникові товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» не було власником товару, проданого за вказаним оспорюваним договором, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , допит яких проведено в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439.

Наведені обставини свідчать про наявність підстав для визнання Договору №21/12/15 від 21.12.2015 недійсним.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України з огляду на таке.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Суд зазначає, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочин, яка повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивачем обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Так, позивачем у даній справі є Національне антикорупційне бюро України.

За приписами ч. 1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб 9ч. 2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 17 вказаного Закону національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

При цьому за визначенням корупції, наданим в ст.1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро", визначені обов`язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо: здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів; здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 ЦК України, статей 207, 208 ГК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що НАБУ за наявності ознак корупційного діяння зобов`язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України, і саме факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах буде засвідчувати порушення інтересів держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п`ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206--2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366--1, 368, 368--2, 369, 369--2, 410 Кримінального кодексу України.

Водночас згідно з абзацом третім пункту 3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України детективи Національного бюро з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного бюро та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов`язків.

Оскільки позов Національного бюро спрямований на захист інтересів держави і суспільства, суд має встановити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.

Водночас, у позовній заяві позивачем належним чином не обґрунтовано та не наведено підстав для звернення до суду з даним позовом, зокрема, не обґрунтовано, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору - Договору №21/12/15 від 21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр», не обґрунтовано наявності ознак корупційного діяння (в розумінні Закону України "Про запобігання корупції") при укладенні між товариствами Договору №21/12/15 від 21.12.2015, не обгрунтовано та не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваним договором (Договором №21/12/15 від 21.12.2015) та виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Суд зазначає, що враховуючи встановлені судом обставини справи, а саме те, що після укладення між відповідачами оспорюваного договору в подальшому майно (обладнання), що було предметом Договору №21/12/15 від 21.12.2015, було продано Державному підприємству «Львівський бронетанковий завод» за Договором №28/12/15 від 28.12.2015 та в кінцевому результаті до Міністерства оборони України за Договором №342/316/42 від 28.12.2015, суд вважає недоведеними підстави звернення позивача (Національного антикорупційного бюро України) з даним позовом до суду (враховуючи предмет, підстави позову та суб`єктний склад відповідачів), так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами (в тому числі не зазначено у позовній заяві), що даний позов спрямований на захист інтересів держави і суспільства, завдання шкоди будь-якій особі (в тому числі державі) внаслідок укладення між сторонами оспорюваного правочину, в тому числі загрози завдання шкоди та порушення праві, інтересів держави і суспільства.

При цьому, у позовній заяві позивач вказав на те, що про вказані у позовній заяві обставини йому стало відомо у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439.

Втім, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, долученого позивачем до позовної заяви, вказане досудове розслідування відкрито за фактом розтрати грошових коштів державного бюджету України шляхом зловживання службовим становищем в особливо великому розмірі на загальну суму 28560000,00 грн. службовими особами МО України, ЗСУ, Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та іншими особами у ході закупівлі комплектуючих (запчастин) до бронетехніки за Договором №342/3/6/42 від 28.12.2015, який було укладено між Міністерством оборони України та Державним підприємством «Львівський бронетанковий завод».

Враховуючи викладені обставини, надавши оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України", суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, встановлених законом, для звернення Національного антикорупційного бюро України до суду з даним позовом.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд зазначає, що рішення суду саме по собі повинне бути не декларативним, а виконуваним, тобто акт правосуддя повинен мати форму реалізації в майбутньому (власне, за наслідками чого і здійснюється відновлення порушених прав).

Так, позивач просить суд визнати недійсним Договір №21/12/15 від 21.12.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр».

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення правочину, визнаного судом недійсним (реституція).

Суд зазначає, що враховуючі ті обставини, що оспорюваний правочин - Договір №21/12/15 від 21.12.2015 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр», застосування наслідків його недійсності (навіть у випадку визнання судом недійсним вказаного правочину) можливе виключно щодо сторін оспорюваного договору, з огляду на що у кінцевому результаті обраний позивачем спосіб захисту (визнання договору недійсним) в будь-якому випадку не забезпечить поновлення порушення прав та не гарантуватиме можливості отримання відповідного відшкодування особі, права якої порушено, та яка є відмінна від сторони оспорюваного правочину (враховуючи викладені позивачем підстави позову та встановлені судом обставини справи).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним Договору №21/12/15 від 21.12.2015 не має наслідком поновлення прав/інтересів держави та суспільства (у випадку доведення такого порушення прав/інтересів).

У позовній заяві позивач вказав на те, що у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439 було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено Висновок експертів №12024/12025/16-32 від 12.10.2016, в якому зазначено, що підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» на останньому аркуші Договору №21/12/15 від 21.12.2015 виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою; підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» у Додатку №1 до оспорюваного договору «Специфікація №1» виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою.

Таким чином, як зазначив позивач, з огляду на те, що Висновком експертів №12024/12025/16-32 від 12.10.2016 підтверджено факт підроблення підпису Цьовки О.О. і виконання підпису від імені Цьовки О.О. іншою особою, необхідний обсяг цивільної дієздатності якої не встановлено та документально не підтверджено, і волевиявлення не відповідало внутрішній волі товариства, Договір №21/12/15 від 21.12.2015 підлягає визнанню недійсним.

Так, у Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №12024/12025/16-32 від 12.10.2016 (копія долучена позивачем до позовної заяви) судовими експертами зазначено, що підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» на останньому аркуші Договору №21/12/15 від 21.12.2015 виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою; підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» у Додатку №1 до оспорюваного договору «Специфікація №1» виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою.

У протоколі допиту свідка від 21.07.2016 (копія долучена позивачем до позовної заяви) ОСОБА_1 зазначено, що вказаний свідок надала наступні пояснення: - про обставини укладення Договору №21/12/15 від 21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» свідку нічого не відомо; будь-яких контрактів свідок не підписував, нікого з представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» свідок не знає; з моменту призначення ОСОБА_1 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» нею не було підписано жодного документу.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

При цьому, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Суд зазначає, що як Договір №21/12/15 від 21.12.2015, так і Специфікація №1 до нього скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр».

Крім того, як встановлено судом, відповідно до видаткової накладної №РТГ00000021 від 28.12.2015 на суму 15500000,00 грн., відповідач 2 поставив відповідачу двигуни В-46-6 у кількості 40 штук (вказана накладна містить підпис директора відповідач 2 Цьовки О.О., щодо якого відсутні докази того, що вказаний підпис вчинено не вказаною особою (зокрема, висновку експерта) та відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр»).

Крім того, як встановлено судом, за отриманий товар відповідач 1 сплатив відповідачу 2 грошові кошти у загальному розмірі 15500000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких долучено відповідачем 1 до матеріалів справи.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що навіть за наявності Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №12024/12025/16-32 від 12.10.2016 (де зазначено, що підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» на останньому аркуші Договору №21/12/15 від 21.12.2015 виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою; підпис від імені Цьовки О.О. у графі «постачальник» у рядку «директор» у Додатку №1 до оспорюваного договору «Специфікація №1» виконаний не Цьовкою О.О., а іншою особою) наступне схвалення Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» оспорюваного правочину шляхом відвантаження товару відповідачу 1, прийняття грошових коштів за вказаний товар та проставлення печатки відповідача 2 на договорі, специфікації, видатковій накладній унеможливлюють визнання Договору №21/12/15 від 21.12.2015 недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правові наслідки недотримання цієї вимоги передбачені статтями 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов`язань, що виникли з правочину, і не пов`язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв`язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання Договору №21/12/15 від 21.12.2015 недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України (ст.ст. 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 Цивільного кодексу України).

При цьому, позивачем не зазначено у позовній заяві, які норми ст.ст. 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 Цивільного кодексу України було порушено при укладенні оспорюваного договору - Договору №21/12/15 від 21.12.2015.

Що стосується тверджень позивача, що Договір №21/12/15 від 21.12.2015 суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України, так як право продажу товару належить власникові товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» не було власником товару, проданого за вказаним оспорюваним договором, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , допит яких проведено в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Суд вважає недоведеними твердження позивача, що відповідач 2 не мав права бути продавцем за оспорюваним договором - Договором №21/12/15 від 21.12.2015 (оскільки не був власником продукції), зокрема з огляду на те, що будь-якого належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин позивачем суду не надано (зокрема, правовстановлюючого документа на продукцію, з якого вбачається, що товар належав будь-якій іншій особі).

Так, вказані твердження позивача ґрунтуються на показаннях свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , допит яких проведено в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21.11.2016 №52016000000000439.

Втім, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд зазначає, що показання свідків у кримінальному провадженні не можуть бути належними та допустимими доказами під час розгляду даної справи, тоді як позивачем не надано суду доказів, що право власності (інше речове право) на продукцію, поставлену відповідачем 2 на користь відповідача 1 на підставі оспорюваного правочину, станом на дату укладення договору належало будь-якій іншій особі (договору купівлі-продажу, накладної, акту приймання-передачі, балансової довідки, тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача про наявність підстав для визнання Договору №21/12/15 від 21.12.2015 недійсним (на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 658 Цивільного кодексу України).

При цьому, як вбачається з Договору №342/316/42 від 28.12.2015 Міністерство оборони України придбало у Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» у п. 2.3 зазначено, що поставляється нова продукція, що не перебувала у використанні.

Водночас, у протоколі допиту свідка від 24.07.25017 (свідок ОСОБА_2 ) зазначено, що вказаний свідок знайшов інформацію про продажу двигунів В-46-6 та вирішив їх купити, щоб відремонтувати і в подальшому продати; спеціалісти з військової частини пояснили свідку, що двигуни не нові, однак у робочому стані.

Також, у протоколі допиту свідка від 11.09.2017 (свідок ОСОБА_2 ) зазначено, що свідком було повідомлено всім, хто його запитував, що двигуни були у вжитку.

З Договору комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 та Договору комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009 (укладені між Міністерством оборони України та Корпорацією «Укрінмаш») не вбачається, що предметом договору є нові, або ті, які були у використанні, двигуни.

Водночас, специфікаціями до вказаних договорів вказано детальний перелік обладнання із зазначенням їх номерів (В06АТ4803, К02АТ1877, В07АТ5564, Ю860500249, Я10АТ9195, А08АТ2273, У09АТ4880, Ф12АТ1249, В12АТ9140, Ю880200047, В12АТ9331, 0890Е128, Ю880300140, С02АТ1204, Ц02АТ0924, В11АТ8418, К02АТ1936, У09АТ5022, С11АТ7341, В08АТ6205, Ц12АТ3634, 1189А063, К03АТ2496, Я11АТ8267, В03АТ2701, В02АТ1887, К03АТ2320, В04АТ3525, К07АТ4598, Я10АТ9156, 0890Е127, В11АТ8353, Ю871201039, В05АТ3819, Я09АТ6983, Я08АТ3006, В10АТ7836, Г03АТ1841, Х12АТ8815, Х01АТ9435).

Разом з тим, оспорюваний договір - Договір №21/12/15 від 21.12.2015 та наступні договори (Договір №28/12/15 від 28.12.2015 та Договір №342/316/42 від 28.12.2015) такого детального переліку не містять, а містять лише інформацію про те, що продається майно двигуни В-46-6 кількістю 40 одиниць.

З долучених позивачем до матеріалів справи доказів не вбачається за можливе достовірно встановити (як про це зазначає позивач у позовній заяві), що саме конкретні двигуни (В06АТ4803, К02АТ1877, В07АТ5564, Ю860500249, Я10АТ9195, А08АТ2273, У09АТ4880, Ф12АТ1249, В12АТ9140, Ю880200047, В12АТ9331, 0890Е128, Ю880300140, С02АТ1204, Ц02АТ0924, В11АТ8418, К02АТ1936, У09АТ5022, С11АТ7341, В08АТ6205, Ц12АТ3634, 1189А063, К03АТ2496, Я11АТ8267, В03АТ2701, В02АТ1887, К03АТ2320, В04АТ3525, К07АТ4598, Я10АТ9156, 0890Е127, В11АТ8353, Ю871201039, В05АТ3819, Я09АТ6983, Я08АТ3006, В10АТ7836, Г03АТ1841, Х12АТ8815, Х01АТ9435), які були продані Міністерством оборони України на користь Корпорації «Укрінмаш» за Договором комісії №225/4/157-08ВР від 24.12.2008 та Договором комісії №270/4/157-09ВР від 28.10.2009, були предметом продажу за оспорюваним договором - Договором №21/12/15 від 21.12.2015 та наступними договорами - Договором №28/12/15 від 28.12.2015 та Договором №342/316/42 від 28.12.2015.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним Договору №21/12/15 від 21.12.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 203 та ст. 658 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» про визнання недійсним Договору №21/12/15 від 21.12.2015.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язка з відмовою у позові.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Булет Лайн» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Суфрієр» про визнання Договору №21/12/15 від 21.12.2015 недійсним.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 01.02.2019

Суддя Д.О. Баранов