Постанова

від 31.01.2019 по справі 816/1830/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №816/1830/17

провадження №К/9901/50557/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом фермерського господарства ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Хорольського районного нотаріального округу Берези Дарії Василівни, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Канигіної Т.С. від 27 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Старосуда М.І., Яковенка М.М., Лях О.П., від 18 квітня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фермерське господарство ОСОБА_2 звернулось до суду з позовом до приватного нотаріуса Хорольського районного нотаріального округу Берези Дарії Василівни, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_5, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34615550 від 04.04.2017, яке прийнято приватним нотаріусом Березою Дарією Василівною Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34615550 від 04.04.2017, яке прийнято приватним нотаріусом Березою Дарією Василівною Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області.

3. Рішення судів мотивовано тим, що в силу положень абзацу 3 частини 3 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідач повинен був запитати в органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо) щодо фактів надання земельної ділянки у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства для встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженням.

Невиконання державним реєстратором такого обов'язку обумовило реєстрацію права оренди частини земельної ділянки, яка раніше була надана позивачу у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, внаслідок чого істотно порушено законні права та інтереси позивача. Суди вбачали допущення порушення прав позивача шляхом позбавлення його на передбачене законом право користування земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні позивача на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 12.10.1999, що у свою чергу зумовило необхідність звернення ФГ ОСОБА_2 за захистом порушених прав до суду. Указане порушене право позивача підлягає судовому захисту і може бути поновленим шляхом визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34615550 від 04.04.2017, яке прийнято приватним нотаріусом Березою Д.В. Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області..

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_5 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фермерське господарство ОСОБА_2 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 30.07.1992 року.

Відповідно до Статуту фермерського господарства ОСОБА_2 (зареєстрований - 22.02.1996) фермерське господарство створене на підставі рішення сесії Решетилівської селищної Ради народних депутатів (протокол № 11 від 30.07.1992), зареєстровано за розпорядженням № 148 від 31.08.1992 представника Президента України по Решетилівському районі Полтавської області; засновником ФГ ОСОБА_2 є громадянин - ОСОБА_2.

Згідно із Статутом ФГ ОСОБА_2 (у редакції, зареєстрованій 05.11.2013) джерелами формування майна господарства є, зокрема право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність).

З Державного акта на право постійного користування землею від 12.10.1999 НОМЕР_2 слідує, що Решетилівською районною Радою народних депутатів Решетилівського району Полтавської області України надано фермерському господарству ОСОБА_2 у постійне користування 49,3 га землі в межах згідно з планом землекористування; землю надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення 13 сесії 23 скликання Решетилівської Ради народних депутатів від 29.08.1996; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 47.

24.03.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області передає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером: НОМЕР_1, яка розташована за межами населених пунктів на території Лиманської Другої сільської ради Решетилівського району Полтавської області; об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 44,1000 га, у т.ч. - ріллі 44,1000 га.

31.03.2017 року ОСОБА_5 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності та іншого речового права (оренди землі).

04.04.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - нотаріусом Березою Д.В. прийнято рішення № 34615550 про державну реєстрацію права власності та права оренди землі земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_1.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за вказаним рішенням на підставі договору оренди землі, серія та номер: бн, виданий: 24.03.2017, видавник: ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_5; наказ, серія та номер: 3207-СГ, виданий: 24.03.2017, видавник: ГУ Держгеокадастру у Полтавській області зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 7 років.

Позивач вважав протиправним рішення відповідача від 04.04.2017 № 34615550, яким зареєстровано право оренди на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_1, загальною площею 44,1000 га, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, наданої ФГ ОСОБА_2 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 12.10.1999 НОМЕР_2, у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. Касаційна скарга ОСОБА_5 обґрунтована тим, що виданий фермерському господарству ОСОБА_2 державний акт на право постійного користування землею від 12.10.1999 року не містить обов'язкових реквізитів, а тому є оспорюваним; що суди помилково ототожнили дві різні земельні ділянки, оскільки вони мають різну площу та різний правовий статус; що суд безпідставно дійшов висновку, що зазначені об'єкти є одними і тими ж земельними ділянками та не навів норми законодавства, на підставі яких задовольнив позовні вимоги. Крім того, касатор вважає, що судами порушено правила предметної юрисдикції, оскільки зазначений спір не є публічно-правовим, в випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

7. У відзиві на касаційну скаргу представник ФГ ОСОБА_2, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

9. За правилами частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

10. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

11. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

12. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

13. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

14. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

15. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

17. У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_5, з підстав існування чинного чинного Державного акта на право постійного користування цієї ж земельної ділянки від 12.10.1999 НОМЕР_2. Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між суб'єктом господарської діяльності та фізичною особою щодо права оренди на земельну ділянку (чинності договору оренди землі та Державного акта на право постійного користування землею).

18. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

19. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

20. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

21. Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

22. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

23. Оскільки спірні правовідносини фактично виникли між фермерським господарством ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стосовно права оренди на земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

24. У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

25. Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

26. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

27. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

28. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

29. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

30. Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

31. Частиною першою статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року - скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом фермерського господарства ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Хорольського районного нотаріального округу Берези Дарії Василівни, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Роз'яснити право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В.Коваленко

Судді: Я.О.Берназюк

М.І.Гриців