Постанова

від 31.01.2019 по справі 809/750/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №809/750/17

адміністративне провадження №К/9901/18517/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Стародуб О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя - Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Матковська З.М.)

у справі № 809/750/17 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) до Дочірнього підприємства "Торговий дім "Росана" Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" (далі - Підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Відділення Фонду звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з Підприємства адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році в розмірі 15250 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 97,60 грн., а всього 15 347,60 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XІI) Підприємство не забезпечило працевлаштування інвалідів та не сплатило за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 червня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Відділення Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 15 250 грн. та нараховану пеню в сумі 97,60 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, Відділення Фонду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що обов'язок відповідача полягає не лише у створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також супроводжується обов'язком працевлаштування інвалідів на створених робочих місцях. Положення частини третьої статті 19 Закону № 875-XІI зобов'язує роботодавця самостійно здійснювати працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2016 рік, поданим Підприємством до Відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 8 осіб, норматив створення робочих місць, за вимогами статті 19 Закону № 875-XІI, для працевлаштування інвалідів склав 1 робоче місце, а кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць (1 місце), призначених для працевлаштування інвалідів, Підприємству була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 15 250 грн. та пеня за несвоєчасну їх сплату у розмірі 97,60 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що Підприємством не вжито всіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів, оскільки протягом 2016 року не подавав до Івано-Франківського міського центру зайнятості інформацію про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов протилежного висновку та зазначив, що відповідачем вжито всі належні заходи щодо працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини першої статті 18-1 Закону №875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини третьої статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до змісту наданого суду копії листа від 18 лютого 2017 року № 18\02 адресованого Відділенню Фонду, що 30 грудня 2015 року Підприємством подано Державної служби зайнятості інформацію про відкриту вакансію продавця продовольчих товарів для категорії інваліди. Окрім того впродовж 2016 року Підприємство направляло листи про внесення змін до відкритої вакансії в частині збільшення розміру заробітної плати та підтверджувало її актуальність. Проте відповідно до листів отриманих з центру зайнятості на обліку відсутні особи, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Вказані обставини підтверджуються листами Підприємства адресованими Рогатинському районному центру зайнятості № 61/05 від 27 травня 2016 року, № 107/09 від 23 вересня 2016 року, № 130/12 від 1 грудня 2016 року, № 01/01 від 11 січня 2017 року та відповідями останнього від 24 березня 2016 року № 339-05/13-16 та від 17 серпня 2016 року № 787-05/12-16.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, створило робочі місця для інвалідів та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про вжиття Підприємством заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку апеляційного суду не спростовують, останній під час розгляду справи вірно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухваленого ним рішення відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду