Постанова

від 31.01.2019 по справі 826/14640/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №826/14640/14

адміністративне провадження №К/9901/31378/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 31 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Вівдиченко Т.Р., суддів Грибан І.О., Собківа Я.М. від 16 травня 2017 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство комплексної безпеки про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві; далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство комплексної безпеки (далі - Товариство), в якому просила стягнути податковий борг, який не охоплений позовною роботою, у загальному розмірі 230164,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по податку на прибуток підприємства у сумі 127640,00 грн. та з податку на додану вартість у сумі 102524,00 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом, а також самостійно задекларованих Товариством.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що сума податкового боргу у розмірі 230164,00 грн., яка є предметом спору, повністю погашена Товариством у добровільному порядку, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи лист Інспекції та акти звіряння розрахунків, а тому позовні вимоги про її стягнення є необґрунтованими.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначила, що на даний час за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати узгоджених сум грошових зобов'язань у розмірі 230164,00 грн. й у відповідності до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення таких коштів. Натомість касаційна скарга не містить посилань на конкретні норми матеріального та/або процесуального права, які, на думку позивача, неправильно застосовано чи порушено судами попередніх інстанцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків в Інспекції.

На момент звернення податкового органу до суду за відповідачем обліковувалася заборгованість з податку на прибуток та податку на додану вартість у розмірі 230164,00 грн.

Частина заборгованості виникла у зв'язку із нарахуванням Товариству суми податкових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №0001222240 у розмірі 127640,00 грн. (з податку на прибуток приватних підприємств) та згідно податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №0001232240 у розмірі 102112,00 грн. (з податку на додану вартість).

Товариством оскаржено податкові повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №0001222240 та №0001232240 в судовому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2013 року у справі №826/11443/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Решта заборгованості виникла внаслідок самостійного визначення суми податкових зобов'язань у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а саме: за червень 2014 року №9040740569 від 16 липня 2014 року, у якій визначено суму податкового зобов'язання в сумі 18520,00 грн.; за липень 2014 року №904829710 від 20 серпня 2014 року, у якій визначено суму податкового зобов'язання в сумі 28573,00 грн.; в уточнюючій декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року №9048777949 від 21 серпня 2014 року визначено суму податкового зобов'язання в сумі 281,00 грн. та суму штрафу, нараховану платником податків у зв'язку з виправленням помилки, в сумі 8,00 грн.

Окрім того, за Товариством рахувалася переплата в розмірі 2047,11 грн. Інспекцією нарахована також пеня в розмірі 487,25 грн.

22 липня 2014 року позивачем виставлено податкову вимогу №2272-25, яка вручена представнику відповідача.

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем згаданої суми грошових зобов'язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.2 якої передбачено, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 згаданої статті).

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань за результатами судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов'язання вважаються узгодженими.

При цьому, як визначено у пункті 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже факт узгодження грошового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що матеріалами справи, а саме листом Інспекції від 30 травня 2016 року №4356/10/26-56-12-05 та актами звіряння розрахунків від 21 червня 2016 року №6002-07 по податку на прибуток приватних підприємств й від 21 червня 2016 року №6000-07 по податку на додану вартість, підтверджується погашення відповідачем податкового боргу, який є предметом розгляду даної справи. Доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять.

З урахуванням того, що доказами, які містяться в матеріалах справи, спростовується наявність у відповідача податкового боргу, касаційний суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для задоволення заявлених Інспекцією позовних вимог.

Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують та зводяться лише до цитування відповідних норм ПК України, що дають визначення податковому боргу та регламентують порядок його стягнення контролюючим органом, дублюють аргументи апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду