Рішення

від 23.01.2019 по справі 530/1118/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1118/18

Номер провадження 2/530/118/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, приватного підприємства "Картопля Полтавщини", юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Ставкове, третя особа без самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, юридична адреса: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Уютна, 23 про визнання договору оренди землі недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1,звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, приватного підприємства "Картопля Полтавщини", юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Ставкове, третя особа без самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, юридична адреса: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Уютна, 23 про визнання договору оренди землі недійсним.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 не з явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представники відповідачів: Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області,приватного підприємства "Картопля Полтавщини",в судове засідання не з'явилися, але направили до суду заяву, в якій позовні вимоги не визнали і просять розгляд справи провести без їх участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, повязаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) розяснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обовязки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обовязків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обовязковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обовязковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач, ОСОБА_1 зазначає, що за життя гр. ОСОБА_2, як член КСП ім. Куйбишева с. Бірки, Зіньківського району, Полтавської області отримала Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 розміром 3,92 умовних кадастрових гектарів, виданий Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області 10.12.2002 р..

У разі видачі сертифікату на право на земельну частку (пай), спірна земельна ділянка не є не витребуваною .

ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_2 померла. Право на земельну частку (пай) розміром 3,87 умовних кадастрових гектарів колишнього КСП ім. Куйбишева с. Бірки, Зіньківського району, Полтавської області на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 лютого 2011 року зареєстрованого в реєстрі за №2-250 отримала її дочка гр. ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_3 померла. Право на земельну частку (пай) розміром 3,87 умовних кадастрових гектарів колишнього КСП ім. Куйбишева с. Бірки, Зіньківського району, Полтавської області на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 листопада 2017 року зареєстрованого в реєстрі за №2-977 отримала її дочка гр. ОСОБА_1.

Після ОСОБА_3 право на спадщину отримала позивач.

22.06.2010 року Зіньківська районна державна адміністрація та Приватне підприємство Картопля Полтавщини уклали строком на 10 років договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 5,97 га, яка розташована на території Бірківської сільської ради Зіньківського району. Договір підписаний сторонами та зареєстрований у Відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області 22 червня 2012 року за № 532430004001086. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2. 28.06.2010 р. між сторонами договору підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду до договору оренди земельної ділянки.

Ч.2 статті 3 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачала, що особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Після подання заяви про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) проводився розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв) відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Розподіл земельних ділянок проводився відповідно до ст. 9 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 4 лютого 2004 р. № 122.

Після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), складалися державні акти на право власності на земельні ділянки.

У ст. 12 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) йдеться про те, що з моменту розподілення земельної частки (паю) власник має право оформити державний акт на право власності на земельну ділянку (з 01.01.2013 року оформляється Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності).

Отже, з моменту розподілення і до моменту оформлення права приватної власності на землю ( Витягу) ділянка класифікується як невитребувана.

До категорії невитребуваних земельних часток (паїв) відносяться такі земельні частки: земельні частки (паї), на які громадяни, які мають право на земельну частку, не отримали сертифікатів чи іншим чином не заявили свої права на земельну частку; земельні частки, на які вже сертифікат отриманий, але власник сертифікату не розпорядився ним належним чином (не подана заява про виділення в натурі для передачі в оренду чи для сумісного обробітку); земельні частки, власники яких померли, їх спадкоємці не прийняли спадщини, а термін дії договору оренди закінчився чи договір не був укладений.

До невитребуваних паїв не відносяться земельні частки, власники яких померли, але термін договору оренди ще не закінчився. За такими договорами мають право отримувати орендну плату спадкоємці. І тільки якщо договір закінчився, а спадкоємці не прийняли спадщини, зазначені земельні частки набудуть статусу невитребуваних. Суд встановив, що укладених договорів оренди землі щодо земельної ділянки НОМЕР_2, площею 5,97 га. на момент передачі Приватному підприємству Картопля Полтащини не було.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток та п. 12 постанови КМУ від 04.02.04 № 122 Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток відповідна сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація повинні своїм рішенням визначити вищезазначені земельні частки як не витребувані земельні частки і мають право укласти договір оренди не витребуваних земельних часток до настання певної умови, передбаченої ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток : до моменту оформлення їх власниками права власності на земельну ділянку . До рішення ради (розпорядження голови райдержадміністрації) повинен додаватися список власників земельних часток, чиї землі передані в управління раді (РДА).

Орендна плата за користування такою часткою має надходити до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади і не підлягає поверненню власнику сертифіката, оскільки орендодавцем відповідно до Закону України Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток виступила рада чи адміністрація, яка, відповідно до умов договору, і має отримувати орендну плату. Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу Х Перехідні положення ЗК.

Статтею 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон) визначено категорії нерухомого майно, щодо якого проводиться державна реєстрація прав. Так, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Разом з тим, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 Земельного кодексу України). Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою у розумінні, визначеному Земельним кодексом України та не відноситься до об'єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації. Крім того, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV).

За життя ні гр. ОСОБА_2 ні гр. ОСОБА_3 не вчинили дій, спрямованих на посвідчення права приватної власності на земельну ділянку на яку вони мали право, та не звернулися до відповідного органу Державної влади з метою отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Даний факт свідчить про те, що вони не могли передати земельну ділянку в оренду та розпоряджатися нею, так як земельна ділянка не була сформованою, не були встановлені її межі та місце розташування.

Відповідно до копії свідоцтва про право спадщини за законом, ОСОБА_1 отримала спадщину після смерті ОСОБА_3 07.11.2017 року (а.с.15).

Відповідно до копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.09.2018 року вказано, що зареєстровано угоду про розірвання договору оренди, серія та номер: б/н виданий 14.09.2018 року виданий ПП Картопля Полтавщини - Зіньківська РДА (а.с.41).

Тобто на час розгляду цивільної справи №530/1118/18 договір оренди землі від 22.06.2010 р. укладений між Зіньківською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Картопля Полтавщини (ЄДРПОУ 34463453) та зареєстрований у Відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області 22 червня 2012 року за № 532430004001086 був розірваний та скасованого його державну реєстрацію.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А тому зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, приватного підприємства "Картопля Полтавщини", юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Ставкове, третя особа без самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, юридична адреса: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Уютна, 23 про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко

секретар: Л.Г. Стрілець