Постанова

від 24.10.2018 по справі 2-879/08

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-879/08

провадження № 61-5706св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О. , Ступак О. В. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - Володимир-Волинська міська рада Волинської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року, ухвалене у складі судді Пікули Н. В., та рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Лівандовської-Кочури Т. В., Грушицького А. І., Свистун О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися із позовом про визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

В обґрунтування позову посилались на те, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 грудня 1985 року за ними залишено у приватній власності будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, а 1 серпня 1996 року Волинським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення про визнання за позивачами права власності по Ѕ його частці за кожним.

25 квітня 2000 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 369 кв.м для обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд.

Позивачі провели реконструкцію належних їм на праві власності часток житлового будинку, створивши дві окремі квартири, а також реконструювали господарську будівлю під два окремих господарських приміщення, побудовали літню кухню, вольєр, вбиральню.

Посилаючись на те, що реконструкція будинку проведена ними без відповідного дозволу, але реконструйовані приміщення відповідають державним, будівельним, екологічним та санітарним нормам і не порушують права інших осіб, просили визнати за ОСОБА_5 право власності на самочинно реконструйовану Ѕ частку житлового будинку під НОМЕР_1, визнати за ОСОБА_4 право власності на самочинно реконструйовану Ѕ частку житлового будинку під НОМЕР_2 , розташовані по АДРЕСА_1 .

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на самочинно реконструйовану Ѕ частку житлового будинку під НОМЕР_1, яка згідно технічного паспорта складається з коридора 1-1 площею 3,8 кв.м, ванни 1-2 площею 3 кв.м, вбиральні 1-3 площею 1,2 кв.м, кухні 1-4 площею 8,7 кв.м, жилої кімнати 1-5 площею 14,4 кв.м, жилої кімнати 1-6 площею 14,4 кв.м, коридора 1-7 площею 5,8 кв.м., жилої кімнати 1-8 площею 11,2 кв.м і прибудови до будинку, та на господарські будівлі і споруди, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно реконструйовану Ѕ частку житлового будинку під НОМЕР_2, яка згідно технічного паспорта складається з кухні 2-1 площею 24,5 кв.м, кладової 2-2 площею 2,0 кв.м, коридора 2-3 площею 1,9 кв.м, ванни 2-4 площею 8,5 кв.м, жилої кімнати 2-5 площею 25,6 кв.м, жилої кімнати 2-6 площею 8,1 кв.м на першому поверсі будинку, коридора 2-7 площею 2,3 кв.м, жилої кімнати 2-8 площею 7,8 кв.м, жилої кімнати 2-9 площею 28,3 кв.м, жилої кімнати 2-10 площею 22,2 кв.м на другому поверсі будинку і прибудови до будинку, та на господарські приміщення, гараж, літню кухню, вольєр, вбиральню, які розташовані по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності обставин, передбачених статтею 376 ЦК України, для визнання права власності на самочинно реконструйовані житлові приміщення та об'єкти самочинного будівництва.

За апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_6, справа переглянута в апеляційному порядку і рішенням апеляційного суду Волинської області від 25 серпня 2016 року рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовуОСОБА_5 , апеляційний суд зазначив, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави для висновку про наявність спору про право, проте позивач ОСОБА_5 не надав доказів у підтвердження звернення до компетентних органів для узаконення самочинного будівництва, отже позов є передчасним. Крім того, рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_5 на реконструйоване житлове приміщення та самочинно збудовані приміщення ухвалено під час його перебування у шлюбі із ОСОБА_6, отже суд першої інстанції не врахував, що вирішення питання про визнання права власності за одним з подружжя впливає на обсяг права спільної сумісної власності іншого із подружжя.

У вересні 2016 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення як апеляційним судом, так і судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати судові рішення та провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не скасував рішення щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на самочинно збудоване та реконструйоване майно, оскільки частина самочинно збудованого майна, на яке за останнім визнано право власності, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тому судові рішення підлягають скасуванню і в цій частині; провадження у справі просить закрити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього суду від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що рішенням Володимир-Волинського районного суду Волинської області від 17 грудня 1985 року, яке набрало законної сили, залишено у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, а 1 серпня 1996 року за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок по Ѕ частці за кожним.

25 квітня 2000 року ОСОБА_4 отримав державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 369 кв. м для обслуговування цілого житлового будинку та господарських споруд, розташованих за цією адресою.

Без отримання відповідних погоджень та дозвільних документів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 самочинно реконструювали належні їм частки житлового будинку під дві окремі квартири, самочинно реконструювали господарську будівлю під два окремих господарських приміщення та самочинно побудували літню кухню, вольєр і вбиральню.

Також апеляційний суд встановив, що з 4 липня 2002 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають у шлюбі і дійшов висновку, що визнання права власності на реконструйовані приміщення стосується її прав на частку спільного майна подружжя.

Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_6, апеляційний суд послався на статтю 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, за якою сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В апеляційному порядку ОСОБА_6 оскаржувала рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року у повному обсязі.

Проте, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, апеляційний суд припустився порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції оскаржила повністю і її апеляційна скарга містить доводи про незаконність цього рішення як у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5, так і в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 Встановивши, що оскаржуване рішення є явно незаконним, суд апеляційної інстанції скасував його лише частково, адже за змістом резолютивної частини рішення суду в частині визнання права власності на самочинне будівництво та самочинно реконструйоване майно за ОСОБА_4 залишено без змін.

Проте доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, як і доводи її касаційної скарги, містять посилання на те, що судами вирішено питання про право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно, частину якого вона вважає спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 як подружжя. Такі обставини у сукупності з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції щодо визнання права власності на самочинно побудоване і реконструйоване нерухоме майно, дають підстави касаційному суду дійти висновку про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_6 і очевидну незаконність судових рішень у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і рішення апеляційного суду у відповідній частині із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин суд касаційної інстанції відповідно до статті 412 ЦПК України скасовує рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року і рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на самочинно реконструйовані та побудовані частину житлового будинку, прибудову до будинку і господарські приміщення та ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у позові.

У іншій частині рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року касаційний суд залишає без змін з передбачених статтею 410 ЦПК України підстав.

Правових підстав для закриття провадження у справі заявником не наведено і касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на самочинно реконструйовані та побудовані частину житлового будинку, прибудову до будинку і господарські приміщення скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові.

У іншій частині рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик