Постанова

від 15.01.2019 по справі 607/16251/15-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/16251/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/7/19 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 57

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

секретаря - Рожук О.О.

сторін - заявника ОСОБА_1 і її представника адвоката

ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4,

представника Першої Тернопільської державної

нотаріальної контори Протасевича П.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/16251/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, постановлену суддею Дзюбичем В.Л., про забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, треті особи: ОСОБА_3, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення пред'явленого до неї ОСОБА_6 позову шляхом накладення арешту та встановлення заборони позивачу ОСОБА_8 і третій особі ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо користування, розпорядження та реєстрації права власності майна померлого ОСОБА_8, а саме: автомобіля марки Toyota модель Venza, 2010 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3; автомобіля марки Citroen модель Berlingo, 2012 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4, № кузова НОМЕР_5, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6; квартири АДРЕСА_1, загальною площею 90,3 кв.м., свідоцтво про право власності від 18.04.2014 НОМЕР_7; нежитлових і господарських приміщень №№ VI, VII, VII в будинку АДРЕСА_5, загальною площею 78,3 кв.м., свідоцтво про право власності від 18.04.2014 року НОМЕР_8; квартири АДРЕСА_2, загальною площею 56,1 кв.м.,; квартири, АДРЕСА_6, загальною площею 43,4 кв.м., свідоцтво про право власності на житло від 05.11.2014 року, видане на підставі розпорядження (наказу) від 05.11.2004 року № 37938; нежитлові приміщення в буд. АДРЕСА_7 загальною площею 35 кв.м.,; житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами по АДРЕСА_8; земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1000 га; квартири АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м.; квартири АДРЕСА_4.

В обґрунтування поданої заяви зазначала, що вона є спадкоємцем переліченого майна за заповітом, дійсність якого оскаржується ОСОБА_6, а оригінали всіх правовстановлюючих документів на належне спадкодавцю ОСОБА_8 майно на даний час знаходяться у ОСОБА_3 - рідної сестри померлого. Враховуючи те, що 30.07.2018 року нею зафіксовано факт здійснення господарської діяльності в приміщенні по АДРЕСА_7, й документи на майно знаходяться у ОСОБА_3 вважає, що існує реальна можливість вчинення у період розгляду справи дій щодо розпорядження спадковим майном, що ускладнить і унеможливить виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних її, як сторони по справі, прав. Тому, забезпечення даного позову шляхом накладення на перелічене майно арешту та встановлення заборони користування і розпорядження ним та на реєстрацію права власності призведе до неможливості його відчуження, псування, незаконного користування позивачем ОСОБА_6 і третьою особою ОСОБА_3 та стане гарантією збереження майна й виконання рішення суду в майбутньому.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року вказану заяву задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Попільнянської сільської ради, Попільнянського району Житомирської області, треті особи ОСОБА_3, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним шляхом накладення арешту на належне померлому 24.11.2014 року ОСОБА_8 майно, а саме: автомобіль марки Toyota модель Venza, 2010 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3; автомобіль марки Citroen модель Berlingo, 2012 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4, № кузова НОМЕР_5, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6; квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 90,3 кв.м., свідоцтво про право власності від 18.04.2014 НОМЕР_7; нежитлові та господарські приміщення №№ VI, VII, VII в будинку АДРЕСА_5, загальною площею 78,3 кв.м., свідоцтво про право власності від 18.04.2014 року НОМЕР_8; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 56,1 кв.м.,; квартиру, АДРЕСА_6, загальною площею 43,4 кв.м., свідоцтво про право власності на житло від 05.11.2014 року, видане на підставі розпорядження (наказу) від 05.11.2004 року № 37938; нежитлові приміщення в буд. АДРЕСА_7 загальною площею 35 кв.м.,; житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами по АДРЕСА_8; земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1000 га; квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м.; квартиру АДРЕСА_4.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на спадкове майно, належне покійному ОСОБА_8, вважаючи її незаконною, необґрунтованою, прийнятою в зв'язку з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом при постановленні ухвали вимог ч. 2 ст.149 ЦПК України, яка можливість вжиття заходів забезпечення позову ставить у пряму залежність від існування загрози правам і законним інтересам саме позивача, а не відповідача, яка є заявником.

Враховуючи те, що судом не прийнято рішення по суті в даній справі, вважає, що для ОСОБА_9 жодних правових наслідків не настало і не існує жодних загроз щодо невиконання рішення у майбутньому.

Також, беручи до уваги те, що провадження у даній справі триває з 2015 року і жодних дій з її боку та з боку ОСОБА_6, направлених на відчуження спадкового майна не було вчинено, вважає побоювання ОСОБА_10 в частині можливості відчуження нею майна покійного ОСОБА_8 передчасним.

Звертає увагу на те, що в силу вимог ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", який вимагає внесення відповідних відомостей щодо набуття, зміни чи припинення речових прав на майно, в тому числі, й що стосується спадкоємців, та враховуючи відсутність виданого будь-кому зі спадкоємців свідоцтва про право власності на майно померлого та належність на час звернення відповідача з даною заявою усього майна саме померлому ОСОБА_8, вважає неможливим на час розгляду справи набути будь-ким із сторін майно у власність і, як наслідок - відчужити таке.

На думку апелянта, само по собі наявність у неї оригіналів правовстановлюючих документів на майно ОСОБА_8 не свідчить про вчинення нею чи ОСОБА_6 дій, спрямованих на відчуження або розпорядження цим майном.

Зазначає, що в зв'язку з існуванням ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 14.01.2016 року у справі № 607/19536/15-ц, якою судом вжито заходів забезпечення позову ОСОБА_11 шляхом заборони ОСОБА_12 та ОСОБА_6 вживати заходів, направлених на відчуження вищезгаданих транспортних засобів, яка на час розгляду заяви не скасована й заходи забезпечення, вжиті судом, тривають, безпідставним є вжиття нових заходів забезпечення відносно одного й того ж майна.

Вважає, що заявником ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження вимог заяви в частині можливих дій позивача чи її, спрямованих на відчуження належного покійному ОСОБА_8 майна й таких не здобуто судом. При цьому, судом не враховано відповідних роз'яснень Верховного Суду України, викладених у п. 4 Постанови Пленуму № 9 від 22.12.2006 року що стосуються розгляду заяв про забезпечення позову, в частині наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, дані про особу відповідача, відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з заявою позовним вимогам.

Звертає увагу на те, що мотиви, зазначені в ухвалі суду, з яких останній дійшов висновку про необхідність забезпечення позову є непереконливими й такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.

Вважає, що розгляд даної заяви судом повинен був проводитися із викликом сторін, що відповідало б основним засадам цивільного судочинства, а саме: рівності перед законом та судом усіх учасників судового процесу.

У своєму відзиві ОСОБА_1 відносно задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою та постановленою з дотриманням норм права.

Вважає, що оскільки право власності на нерухоме майно, арешт на яке в порядку забезпечення позову накладено ухвалою суду, належить за словами апелянта на праві власності виключно померлому ОСОБА_8, то вжитими судом заходами забезпечення позову, які носять тимчасовий характер, не спричинені збитки ОСОБА_3, не вирішено питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки скаржника, право власності на спірне майно в якої відсутнє, а тому остання в силу вимог ст.352 ЦПК України не наділена правом оскарження в апеляційному порядку вищевказаної ухвали.

Звертає увагу на невідповідність дійсним обставинам тверджень апелянта в частині відсутності загрози для виконання рішення, оскільки згідно наявного у неї повідомлення МВС України у Тернопільській області, надісланого з приводу виконання постановленої судом ухвали, вбачається, що 30.12.2015 року (після смерті ОСОБА_8) автомобіль марки Citroen модель Berlingo, 2012 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4, № кузова НОМЕР_5, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6, який належав ОСОБА_8, було перереєстровано з померлого на іншу особу у Дніпропетровській області, а потім 09.02.2016 року знято з обліку та зареєстровано у м.Харків, не зважаючи на те, що даний автомобіль входить до складу спадщини, а свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 станом на 12.11.2018 року не отримані.

Необґрунтованими вважає й доводи апеляційної скарги в частині відсутності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду з посиланням на накладення арешту на ті ж самі транспортні засоби ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 14.01.2016 року в іншій справі (№ 607/19536/15-ц) за її позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про витребування майна (транспортних засобів) з чужого незаконного володіння, яка судом не розглянута, оскільки вказана обставина з урахуванням факту відчуження одного з автомобілів 30.12.2015 року (до прийняття ухвали від 14.01.2016 року) не може слугувати гарантією виконання можливого рішення суду в даній справі.

Наявність на розгляді суду декількох позовів свідчить про існування реального спору між сторонами щодо спадкового майна, однак ОСОБА_3 та ОСОБА_6, будучи обізнаними про спір з нею одноосібно розпорядилися спадковим майном.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Заявник ОСОБА_1 і її представник адвокат ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнали з підстав, наведених у письмовому відзиві, просили таку залишити без задоволення.

Представник третьої особи Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Протасевич П.Г. щодо вирішення апеляційної скарги покладається на думку суду.

Представник відповідача Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Так, апеляційним судом встановлено, що у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Попільнянської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, третя особа ОСОБА_3, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповіту від 28 листопада 2014 року, посвідченого секретарем Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області та вчиненого від імені ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним. Підставами пред'явлення даного позову зазначаються непідписання заповіту заповідачем і складання такого після його смерті.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті в даній справі ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року. Однак, вказана ухвала не набрала законної сили.

Також, як встановлено з пояснень представників обох сторін, на розгляді Тернопільського міськрайонного суду перебуває також справа № 607/19536/15-ц) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про витребування майна (транспортних засобів), провадження в якій зупинено до вирішення справи № 607/16251/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 14.01.2016 року в справі № 607/19536/15-ц у порядку забезпечення позову ОСОБА_1 накладено арешт на транспортні засоби Toyota модель Venza, 2010 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2; Citroen модель Berlingo, 2012 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4, № кузова НОМЕР_5;

З долученої до відзиву відповідача ОСОБА_1 копії Витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 28.09.2018 року вбачається, що 09.02.2016 року мав місце факт реєстрації транспортного засобу Citroen Berlingo, 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_5 й відсутні обмеження щодо експлуатації майна.

Крім цього, 30.07.2018 року ОСОБА_1 було зафіксовано факт здійснення господарської діяльності у приміщенні по АДРЕСА_7, з приводу чого нею у присутності представника ОСОБА_2 та громадянина ОСОБА_13 було складено відповідний акт від 30.07.2018 року та зроблено 10 фотознімків (а.с. 12-22).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 150 ЦК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені ст. 150 ЦПК України, п.п. 1, 2 ч. 1 якої передбачають забезпечення позову шляхом шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Виходячи з визначення поняття "забезпечення позову", як сукупності процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, на що звертається увага у вступній частині вищевказаної Постанови Пленуму, й що підтверджується змістом ч.2 ст.149, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, слід зробити висновок, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, що в свою чергу може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Враховуючи те, що на розгляді Тернопільського міськрайонного суду перебувають декілька справ (за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та інших про визнання заповіту, складеного його братом недійсним; за позовом ОСОБА_1, в користь якої складено оспорюваний заповіт, до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння спадкового майна (транспортних засобів)), висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами в справі реального спору є таким, що відповідає обставинам справи.

Разом з тим, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не врахував у повній мірі положень ч.2 ст. 149, ч. 3 ст. 150 ЦПК України та відповідних роз'яснень, викладених у вступній частині та п. 4 постанови Пленуму Верховного від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", зміст яких полягає у процесуальних діях суду, спрямованих на забезпечення саме позивачу гарантій виконання рішення суду в разі задоволення його позовних вимог і направлених проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (а не у випадку відмови в позові, як помилково вважала відповідач ОСОБА_1, звертаючись з заявою про забезпечення позову). Суд не дав належної правової оцінки тому факту, що з заявою про забезпечення позову звернувся не позивач ОСОБА_6, а відповідач ОСОБА_1, яка зустрічних позовів у даній справі не подавала та не наділена правом звернення для захисту інтересів позивача ОСОБА_14 й у випадку задоволення позову в даній справі, предметом якого є визнання заповіту недійсним, у позивача не виникне жодних труднощів у виконанні рішення суду.

При цьому, безпідставним і необґрунтованим є також посилання суду першої інстанції, як на підставу задоволення заяви ОСОБА_1, і на факт знаходження у позивача ОСОБА_6 та третьої особи ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на спадкове майно, оскільки сам по собі факт знаходження у сторони правовстановлюючих документів не може свідчити про наявність обґрунтованих підстав вважати, що особи, в яких такі документи знаходяться вправі з урахуванням вимог законів розпорядитися майном, яке їм на праві власності не належить й будь-які дані про наявність у них інших правових підстав на розпорядження майном померлого ОСОБА_8 (таких, що не припинили своєї дії довіреностей) відсутні.

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_1 не наділена відповідно до вимог процесуального закону правом на звернення з заявою про забезпечення позову, позивачем у якому виступає ОСОБА_14, колегія суддів приходить до висновку про те, що постановлена судом першої інстанції за заявою відповідача ОСОБА_1 ухвала, якою частково задоволено її вимоги про забезпечення позову в даній справі, не може вважатися законною, а тому апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 21.09.2018 року - скасуванню з прийняттям апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_6

Доводи заяви ОСОБА_1 в частині наявності правових підстав для забезпечення позову з посиланням на фіксацію нею 30.07.2018 року факту здійснення господарської діяльності у приміщенні по АДРЕСА_7, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, з урахуванням відсутності доказів, ким саме здійснюється така господарська діяльність й що наслідком такої є знищення чи псування майна, а також з урахуванням предмету заявленого позову, відсутні правові підстави вважати, що виникнуть складнощі чи неможливість виконання рішення у випадку задоволення позову (а не у випадку відмови в задоволенні такого, як помилково вважає відповідач ОСОБА_1).

Такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів є також твердження відповідача ОСОБА_1, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо законності оскаржуваної ухвали з посиланням на здійснення позивачем ОСОБА_6, спрямованих на відчуження транспортних засобів дій (перереєстрацію після смерті спадкодавця, а саме, 09.02.2016 року, належного померлому ОСОБА_8 автомобіля Citroen Berlingo), оскільки по-перше, на обидва транспортні засоби вже накладено арешт ухвалою суду від 14.01.2016 року в іншій судовій справі (№ 607/19536/15-ц) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про витребування майна (транспортних засобів) з чужого незаконного володіння й невиконання з будь-яких причин цієї ухвали, яка на сьогоднішній день не скасована та є такою, що набрала законної сили, не дає суду підстав накладати арешт повторно на те ж саме майно в іншій справі; по-друге, як уже згадувалось вище, ОСОБА_1 у даній справі не є позивачем і не наділена правом забезпечення позову ОСОБА_6, у зв'язку з чим питання здійснення будь-якою з осіб дій щодо перереєстрації транспортного засобу має у даній справі мало б у даній справі правове значення лише у випадку звернення з заявою про забезпечення позову самого ОСОБА_6, який, однак з такою заявою не звертався. Додатково, колегія суддів звертає увагу на факт існування на сьогоднішній день такого що набрало законної сили рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2018 року (про що міститься посилання в наявній у даній справі ухвалі від 11 вересня 2018 року й чого не заперечили в судовому засіданні сторони по справі), яким встановлено нікчемність заповіту, вчиненого від імені ОСОБА_8 в користь ОСОБА_1 (а.с. 118), що виключає підстави вважати наявність у відповідача ОСОБА_1 спадкових прав після померлого ОСОБА_8, і як наслідок - необхідність в їх ефективному захисті чи поновленні.

Безпідставними є й заперечення відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в частині, що оскаржуваною ухвалою права апелянта не порушені з підстав, що на сьогоднішній день остання не є власником спадкового майна, оскільки в зв'язку з відсутністю спадкоємців першої черги за законом, встановленням рішенням суду нікчемності заповіту, складеного в користь ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, як така, що є спадкоємцем другої черги за законом й прийняла спадщину після померлого брата ОСОБА_8 (звернувшись з відповідною заявою до нотаріуса у встановлений законом термін), а також, будучи стороною у даній справі, наділена правом захисту порушеного будь-якою особою її спадкового права, тому відсутні підстави вважати, що ухвала про забезпечення позову в даній справі не стосується прав та інтересів апелянта.

Керуючись ст.ст. 35 ч. 1; 149 ч. 2; 150 ч. 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п.п. 3, 4; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 289 ч. 1 п. 2; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, треті особи: ОСОБА_3, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним - відмовити

Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 21 січня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи