Постанова

від 28.01.2019 по справі 910/4568/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/4568/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної служби статистики України та дочірнього підприємства "КМ Техно" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 31.07.2018 суддя Гулевець О.В. повний текст складений 10.08.2018 за позовомдочірнього підприємства "КМ Техно", м. Київ доДержавної служби статистики України, м. Київ простягнення 5 336 182,69 грн .,

За результатами розгляду апеляційних скарг Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "КМ ТЕХНО" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України (надалі-відповідач) про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 815 096,52 грн. та 3 % річних у розмірі 225 541,95 грн.

Позовні вимоги мотивовані простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 102 від 26.09.2012, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014.

Державна служба статистики України проти позову заперечувала, посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем виникла з вини Державної казначейської служби України, у зв'язку із невиконанням наданих відповідачем у 2012-2013 роках платіжних доручень за бюджетною програмою 1207020 "Статистичні спостереження та переписи".

Крім того, у відзиві на позов відповідачем просить суд замінити первісного відповідача - Державну службу статистики України на належного відповідача - Державну казначейську службу України.

Місцевий господарський суд з посиланням на ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої визначено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про заміну первісного відповідача - Державної служби статистики України на належного відповідача - Державну казначейську службу України.

25.06.2018 позивачем до Господарського суду міста Києва було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 5 108 340,45 грн. - інфляційних втрат, 227 842,24 грн. - 3% річних, всього 5 336 182,69 грн.

Судом першої інстанції прийнято вказану заяву до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 позов задоволено частково; стягнуто з Державної служби статистики України на користь дочірнього підприємства "КМ Техно" інфляційні втрати у розмірі 863 849,37 грн., 3% річних у розмірі 225 751,33 грн. та судовий збір у розмірі 16 344,01 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати основної заборгованості за договором № 102 від 26.09.2012, яку стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, однак позов задовольнив часткового, оскільки відповідачем було подано заяву по застосування строків позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат з січня 2013 по грудень 2014 року сплинув. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з грудня 2017 по березень 2018 року та 3% річних за період з 24.11.2017 по 29.12.2017 суд дійшов висновку про те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних у вказаних періодах здійснено позивачем в межах позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державна служба статистики України (надалі-скаржник 1) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 та прийняти нове рішення про відмову від позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник 1 вказав на те, що судом першої інстанції не розглянуто надані відповідачем документи, у зв'язку з чим відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про залучення Держказначейства як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, призвела до неповного встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.

Також заявник апеляційної скарги зазначає, що відповідачем доведено факт вжиття всіх залежних від нього заходів у межах повноважень щодо належного виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а саме вчасно й у відповідності до вимог бюджетного законодавства передано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні доручення у встановленому розмірі

Скаржник 1 наголошує те, що місцевим господарським судом не було враховано те, що відповідачем доведено факт ужиття всіх незалежних від нього заходів у межах повноважень щодо належного виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а саме вчасно та у відповідності до вимог бюджетного законодавства передано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні доручення, а тому наявні підстави для застосування абз. 2 ч. 1 ст. 214 Цивільного кодексу України.

За твердженнями Державної служби статистики України, оскільки саме через бездіяльність Державної казначейської служби України щодо перерахування коштів шляхом проведення платіжних доручень відповідача, останній не може бути визнаний у виникненні заборгованості, позаяк штрафні санкції не підлягають стягненню з відповідача.

Судом першої інстанції не правомірно було відмовлено у задоволенні поданого Державною службою статистики України клопотанні про призначення у справі судової економічної експертизи.

Також, не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, дочірнє підприємство "КМ Техно" (надалі-скаржник 2) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог КМ "Техно" до Державної служби статистики України про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2013 року по травень 2014 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги дочірнього підприємства "КМ Техно" мотивовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме-ст.ст. 256, 257, 261, 267, 526, 598, 610, 611, 625, Цивільного кодексу України та норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 13, 75 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженнями скаржника-1 місцевим господарським судом було неправомірно застосовано строки позовної давності в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат з січня 2013 по грудень 2014 року, оскільки погашення відповідачем мало поступовий характер та відбувалось систематично.

Скаржник зазначає, що загалом за період з 19.1.2012 по 12.03.2018 відповідачем було проведено 90 часткових оплат різними платіжними доручення, що свідчить про факт визнання відповідачем свого обов'язку сплати заборгованості, а тому мало місце переривання перебігу позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі № 910/4568/18 апеляційну скаргу Державної служби статистики України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 910/4568/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою дочірнього підприємства "КМ Техно" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у справі № 910/4568/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби статистики України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18.

26.09.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшов від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому останній просить залишити апеляційну скаргу дочірнього підприємства "КМ Техно" залишити без задоволення.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про те, що місцевим господарським судом правомірно врахованого, що до вимог про стягнення інфляційних нарахувань застосовується загальна позовна даність тривалістю три роки.

Вказує про те, що сплата відповідачем основної заборгованості за договором від 102 від 06.02.2012, та яка стягнута відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 не свідчить про переривання вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Відповідач зазначає проте, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з грудня 2017 по березень 2018 року та 3% річних за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

27.09.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшов від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача , у якому останній просить залишити апеляційну скаргу Державної служби статистики України без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної служби статистики України позивач посилається на правомірність стягнення з відповідача відшкодування інфляційних втрат та 3% річних.

Вказує про те, що посилання відповідача щодо неможливості виконання зобов'язань з оплати триманого товару через невиконання Державною казначейською службою України направлених їй платіжних доручень не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Дочірнє підприємство "КМ Техно" вважає, що відсутність коштів не є відкладальною обставиною у розмінні ст. 212 Цивільного кодексу України та, відповідно, обставиною, яка звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань.

За твердження позивача відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності з порушення зобов'язань.

27.09.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій дочірнє підприємство "КМ Техно" вважає наведені у відзиві відповідача доводи необґрунтованими.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Актом прийняття-передачі судової справи та передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 02.10.2018 справу № 910/4568/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018, справу № 910/4568/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі № 910/4568/18 прийнято апеляційні скарги Державної служби статистики України та дочірнього підприємства "КМ Техно" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.; об'єднано апеляційні скарги Державної служби статистики України та дочірнього підприємства "КМ Техно" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 в одне апеляційне провадження; розгляд апеляційних скарг Державної служби статистики України та дочірнього підприємства "КМ Техно" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 призначено на 16.01.2019.

Ухвалою Північний апеляційний господарський суд від 16.01.2019 розгляд справи № 910/4568/18 на 28.01.2019.

В судовому засіданні адвокат позивача (скаржник 2) вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив його апеляційну скаргу задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП КМ "Техно" до Державної служби статистики України про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2013 року по травень 2014 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. У задоволенні апеляційної скарги Державної служби статистики України відмовити, з підстав викладених у відзиві на неї.

У судовому засіданні представник відповідача ( скаржника 1) вимоги апеляційної скарги підтримав, з наведених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Проти поданої позивачем апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на неї та просив відмовити у її задоволенні.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши представників учасників процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, позов ДП "КМ ТЕХНО" задоволено повністю. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО" заборгованість у розмірі 43 551242,04 грн., пені у розмірі 2 902 215,41 грн., 3% річних у розмірі 580 714,71 грн. та судового збору у розмірі 68 820,00 грн.

В межах розгляду справи № 910/9927/13 було встановлено, що 26.09.2012 між Державною службою статистики України, як замовником та дочірнім підприємством "КМ ТЕХНО", як виконавцем було укладено договір № 102 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язався у 2012 році поставити замовникові продукцію, зазначену в п. 1.2 цього договору, а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

В пункті 1.2 договору сторони погодили найменування продукції: 30.02.1 Устаткування для автоматичного оброблення інформації (оргтехніка та комп'ютерна техніка для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення).

Ціна договору, відповідно до акцептованої пропозиції конкурсних торгів та протоколу узгодження договірної ціни (додаток 3 до цього договору), становить 57 027 050,70 грн. з ПДВ ( п. 3.1. договору)

З метою виконання договірних відносин щодо поставки продукції замовник надає виконавцю попередню оплату в обсягах 40% від вартості оргтехніки та комп'ютерної техніки для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення (основних засобі), що становить 21 680 106,55 грн. з ПДВ. Ненадання замовником в повному обсязі попередньої оплати не є підставою для виконавця не виконувати свої зобов'язання ( п. 4.2. договору).

У відповідності до п. 4.4 договору, решта ціни договору перераховується замовником виконавцю на підставі актів приймання-передачі протягом 10 банківських днів з дати їх підписання за фактично поставлену продукцію після надходження коштів з державного бюджету України на зазначені цілі.

На виконання умов договору позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята продукція на загальну суму 57 027 050,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі та видатковими накладними за період з 23.11.2012 по 21.12.2012

Відповідачем частково оплачено поставлену продукцію на загальну суму 13 475 808,66 грн., що підтверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про стягнення з Державної служби статистики України 47 034 172,16 грн., з яких: заборгованість у розмірі 43 551 242,04 грн., пеня у розмірі 2 902 215,41 грн. та 3% річних у розмірі 580 714,71 грн.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 102 від 26.08.2012, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, позивачем заявлено до стягнення з відповідача (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) інфляційних втрат у сумі 5 108 340,45 грн. (нараховані за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3 % річних у сумі 227 842,24 грн., нараховані за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

За приписами ст.ст. 11,509 Цивільного кодексу України ( надалі-ЦК України) зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини неналежного виконання Державною службою статистики України умов договору 910/9927/13 в частині неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором №102 від 26.08.2012, повторного доведення не потребують.

Статтею 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 .04. 2018 року у справі № 914/1033/17.

При цьому, необґрунтованими є посилання скаржника 1 на відсутність коштів щодо своєчасного виконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлену продукцію, оскільки за приписами ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).

Аналізуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає непереконливими доводи відповідача про відсутність його вини у зв'язку з несвоєчасним виділенням коштів з бюджету, тому не можуть бути розцінені судом як обставини, що звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати позивача згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки такі втрати не мають характеру штрафних санкцій, а є способам захисту майнового права та інтересу кредитора.

Як вже зазначалось вище, 25.06.2018 позивачем до Господарського суду міста Києва було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 5 108 340,45 грн. - інфляційних втрат, 227 842,24 грн. - 3% річних, всього 5 336 182,69 грн.

Відповідно до розрахунку позивача, наведеного у заяві про збільшення позовних вимог позивач нараховує інфляційні втрати у сумі 5 108 340,45 грн. за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3% річних у сумі 227 842,24 грн. за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

В процесі розгляду справи, Державною службою статистики України було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, рішенням суду у справі № 910/9927/13 встановлено порушення відповідачем свого обов'язку щодо оплати продукції протягом 10 банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі та видаткових накладних за період з 23.11.2012 по 21.12.2012.

Як зазначено судом вище інфляційні втрати нараховані позивачем за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року, 3% річних нараховані за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

Так, дочірнє підприємство "КМ Техно" звернувся з даним позовом 13.04.2018.

Отже, нарахування інфляційних втрат за період з грудня 2017 року та 3% річних за період з 24.11.2017 по 29.12.2017 здійснено позивачем в межах позовної давності.

Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань, які обчислені позивачем за період з січня 2013 року по травень 2014 року, сплинув.

Стосовно доводів скаржника 2 в обґрунтування підстав скасування судового рішення, що оплата відповідачем заборгованості є дією, що свідчить про визнання боргу відповідачем, у зв'язку з чим перебіг позовної давності переривався з урахуванням останньої оплати відповідачем боргу, перебіг позовної давності розпочався з 11.03.2018, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується ( с. 3 ст. 264 ЦК України).

Як роз'яснено у п.п. 4.4.1 п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 08.11.2017 у справі № 6-2891цс16.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відтак, сплата відповідачем основної заборгованості за договором № 102 від 26.08.2012, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13 не свідчить про переривання вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 13.04.2018, а доказів переривання позовної давності щодо нарахування інфляційних втрат позивачем суду не надано, то вимоги про стягнення інфляційних втрат, які нараховані за період з січня 2013 року по травень 2014 року заявлено із пропуском позовної давності, а тому місцевий господарський суду дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок суду першої інстанції інфляційних втрат за період з грудня 2017 року та 3% річних за період з 24.11.2017 по 29.12.2017 вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 1 089 600,70 грн.

Отже, враховуючи зазначене, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат в сумі 863 849,37 грн. та 3 % річних у розмірі 225 751,33 грн. у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, розрахунок яких, виконаний судом першої інстанції є арифметично вірним.

Щодо доводів скаржника 1 про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Державної казначейської служби України як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи Державної казначейської служби України, як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки відповідачем не обґрунтовано як рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Державної казначейської служби України, щодо однієї із сторін, оскільки вона не є учасником спірних правовідносин з приводу неналежного виконання договору № 102 від 26.08.2012, а саме стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, що є предметом позову у даній справі.

Твердження скаржника 1 про те, що місцевим господарським судом неправомірно будо відмовлено у задоволенні поданого Державною службою статистики України клопотанні про призначення у праві судової економічної експертизи суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 98 ГПК України визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Як вірно зазначив, місцевий господарський су про те, що відповідач у поданому ним клопотанні просить суд поставити на вирішення експерта питання, які за своєю суттю є правовими питаннями.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи скаржників 1, 2 викладених в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржників.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державної служби статистики України та дочірнього підприємства "КМ Техно" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/4568/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/4568/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складений та підписаний судом -04.02.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко