Постанова

від 15.05.2019 по справі 910/4568/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/4568/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Бенька І.В.,

відповідача - Крехальова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби статистики України,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Гулевець О.В.)

від 31.07.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Разіна Т.І., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 28.01.2019,

у справі за позовом дочірнього підприємства "КМ Техно",

до Державної служби статистики України,

про стягнення 5 336 182,69 грн,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2018 року дочірнє підприємство "КМ Техно" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 815 096,52 грн та 225 541,95 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати заборгованості за договором № 102 від 26.09.2012, стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13.

22.06.2018 до місцевого суду було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 5 108 340,45 грн інфляційних втрат та 227 842,24 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 863 849,37 грн інфляційних втрат та 225 751,33 грн 3% річних.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що у разі невиконання судового рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних втрат та 3 % річних до повного виконання грошового зобов`язання. Часткове задоволення позову обґрунтовано застосуванням судом наслідків спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачем, а також виявленим судом помилковим обрахунком розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Державна служба статистики України подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині стягнення з Державної служби статистики України 863 849,37 грн інфляційних втрат, 225 751,33 грн 3% річних та 16 344,01 грн судового збору (з врахуванням заяви про уточнення касаційної скарги № 21-30/64-19 від 01.04.2019).

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначав неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує на те, що судами неправомірно відмовлено у залученні Державної казначейської служби України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що призвело до неповного встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті. Окрім того, судом протиправно було відмовлено у призначені судової економічної експертизи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Посилається на практику Верховного Суду у справі № 910/21050/17.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 26.09.2012 між Державною службою статистики України (замовник) та дочірнім підприємством "КМ Техно" (виконавець) укладено договір № 102, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався у 2012 році поставити замовникові продукцію, зазначену в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

В пункті 1.2 договору сторони узгодили найменування продукції: 30.02.1 устаткування для автоматичного оброблення інформації (оргтехніка та комп`ютерна техніка для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення).

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору, відповідно до акцептованої пропозиції конкурсних торгів та протоколу узгодження договірної ціни (додаток 3 до цього договору), становить 57 027 050,70 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 договору, з метою виконання договірних відносин щодо поставки продукції замовник надає виконавцю попередню оплату в обсягах 40% від вартості оргтехніки та комп`ютерної техніки для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення (основних засобі), що становить 21 680 106,55 грн з ПДВ. Ненадання замовником в повному обсязі попередньої оплати не є підставою для виконавця не виконувати свої зобов`язання.

За умовами п. 4.4 договору, решта ціни договору перераховується замовником виконавцю на підставі актів приймання-передачі протягом 10 банківських днів з дати їх підписання за фактично поставлену продукцію після надходження коштів з державного бюджету України на зазначені цілі.

У зв`язку з неналежним виконанням Державною службою статистики України грошового зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором № 102 від 26.08.2012 ДП "КМ Техно" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної служби статистики України 47 034 172,16 грн, з яких заборгованість у сумі 43 551 242,04 грн, 2 902 215,41 грн пені та 580 714,71 грн 3% річних.

Під час розгляду справи № 910/9927/13 судом встановлено неналежне виконання Державною службою статистики України грошового зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором № 102 від 26.08.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, позов ДП "КМ Техно" задоволено. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь дочірнього підприємства "КМ Техно" заборгованість в сумі 43 551 242,04 грн, пеня в сумі 2 902 215,41 грн, 3% річних в сумі 580 714,71 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору та вказаного рішення суду, позивач звернувся з позовом у цій справі про стягнення інфляційних втрат у сумі 5 108 340,45 грн (за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3% річних у сумі 227 842,24 грн (за період з 24.11.2017 по 29.12.2017).

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються з ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13 встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договором № 102 від 26.08.2012, що і стало підставою для задоволення позову про стягнення з відповідача грошових коштів.

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено факт поставки позивачем відповідачу товару за договором № 102 від 26.08.2012, факт настання строку оплати за вказаним договором та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 43 551 242,04 грн.

Частою 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 43 551 242,04 грн за договором № 102 від 26.08.2012, стягнута судовим рішенням у справі № 910/9927/13 від 22.07.2013, частково не була оплачена відповідачем та частково сплачена з порушенням строків, позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Як вбачається за матеріалів справи, відповідачем заявлено про застосування позовної давності у відзиві на позов.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат мало здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у цій справі (13.04.2018), тобто з 13.04.2015 по 12.04.2018.

Суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2013 року по травень 2014 року, стягненню не підлягали у зв`язку зі спливом позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, у зв`язку з невірним розрахунком позивача та з урахуванням пропуску позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Законним і обґрунтованим є стягнення з Державної служби статистики України на користь ДП "КМ Техно" 863 849,37 грн інфляційних втрат нарахованих за період з грудня 2017 року по березень 2018 року та 3% річних в сумі 225 751,33 грн нарахованих за період з 24.11.2017 по 12.03.2018.

Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо протиправної відмови у призначенні судової економічної експертизи не є підставами для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до вимог ст. 310 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права.

Так, відповідно до положень частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що предметом позову у цій справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №102 від 26.08.2012 та неналежним виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, а питання для судової економічної експертизи запропоновані відповідачем не вимагають спеціальних досліджень, їх вирішення віднесено до компетенції суду, вони входять до предмету доказування у цій справі та підлягали дослідженню судом.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Державної казначейської служби України як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно зазначити, що відповідачем не обґрунтовано як рішення у цій справі може вплинути на права або обов`язки Державної казначейської служби України, оскільки вона не є учасником спірних правовідносин щодо виконання договору № 102 від 26.08.2012. При виконанні рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, Державна казначейська служба України є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення виконання такого рішення суду.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Державної служби статистики України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі за № 910/4568/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

В. Студенець