Постанова

від 23.01.2019 по справі 916/2130/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2130/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Міщенка І.С., Чумака Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

прокуратури - Савицька О.В.,

позивача - Чернова Г.А.,

відповідача - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (головуючий суддя Бєляновський В.В., судді Величко Т.А., Мишкіна М.А.) та рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 (суддя Оборотова О.Ю.) у справі № 916/2130/15

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креата Центр"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У травні 2015 року Заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-Іммобільє" (далі - відповідач) про витребування у останнього на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв.м, розташованих по пров. Нечипуренка, 15, у місті Одесі.

2. Позов обґрунтовано відсутністю законних підстав для перебування спірного майна у володінні відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міськради від 14.04.2010 №5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" (далі - рішення Одеської міськради № 5649-V), а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" (далі - ТОВ "АРТ") шляхом підписання 12.08.2010 удаваних правочинів: договору дарування об'єкта власності ТОВ "АРТ" загальною площею 6 756,7 кв.м і договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у тому числі спірного об'єкта нерухомого майна, а тому це майно вибуло із володіння власника не з його волі.

Короткий зміст оскаржуваних рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визнання недійсним договору міни від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, серед яких є спірне майно, через чотири роки після їх укладення, не може слугувати підставою для витребування вказаного майна у добросовісного набувача на законних підставах. Також, суд першої інстанції керувався приписами статей 256, 267 Цивільного кодексу України та виходив зі спливу позовної давності, перебіг якої необхідно відліковувати із 05.12.2011 (початок розгляду справи № 916/2545/13), та недоведеності прокурором поважності причин пропущення цього строку.

4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2016, рішення суду першої інстанції залишено без змін, однак з інших підстав. Суди зазначили, що при наявності правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об'єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації, відсутні необхідні ознаки, визначені ст. 388 Цивільного кодексу України для здійснення віндикації у зв'язку з наявністю волі на відчуження комунальної власності.

5. Постановою Верховного Суду України від 15.03.2017 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 22.06.2016 скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд. Підставою для скасування зазначених судових рішень є невідповідність висновків судів про те, що сам по собі факт визнання недійсними рішення Одеської міськради та договору, на підставі якого нерухоме майно вибуло із володіння ради, не свідчить про відсутність волі останньої на його відчуження, правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.10.2016 у іншій справі №3-604гс16.

6. При новому розгляді даної справи, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 залишено без змін.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що здійснення позивачем права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може розцінюватися як вираження волі територіальної громади, та, враховуючи, що спірні нежитлові приміщення вибули із володіння територіальної громади поза її волею, вимоги прокурора про витребування майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України є правомірними. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки Одеській міській раді стало відомо про порушення свого права та про особу, яка його порушила, під час розгляду справи №26/17-5059-2011 не пізніше 18.01.2012, тобто з дня першого засідання у вказаній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 05.02.2018 Заступник прокурора Одеської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 у справі № 916/2130/15, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. В касаційній скарзі прокурор зазначає, що судові рішення підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме ст.ст. 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 236, 316 ГПК України.

9. Виходячи з приписів чинного законодавства, у даній справі строк позовної давності слід обраховувати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади міста Одеси постановою Вищого господарського суду України у справі № 916/2545/13, тобто з 16.10.2014, оскільки підстави саме для витребування зазначеного майна від добросовісних набувачів, тобто звернення до суду з віндикаційним позовом відповідно до положень ст.ст. 203, 215, 216, 388 Цивільного кодексу України з'явились як у позивача, так і у органів прокуратури лише після винесення судового рішення у справі № 916/2545/13.

10. Судом апеляційної інстанції не враховано позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, відповідно до якої позовна давність до позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовується.

Позиція позивача та відповідача

11. Позивач та відповідач не скористалися своїм правом на подання відзивів, наданим їм відповідно до положень частини 1 статті 295 ГПК України, що в силу частини 3 даної статті не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.04.2010 Одеською міською радою прийнято рішення № 5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ "АРТ" - адміністративної будівлі загальною площею 6 756,7 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, а також укласти з ТОВ "АРТ" договір купівлі-продажу з метою продажу останньому об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі нежитлових приміщень першого поверху № 810, загальною площею 145,8 кв.м., розташованих по пров. Нечипуренко, 15 у м. Одесі.

13. 12.08.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та TOB "АРТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 940, за яким продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) індивідуально - визначене майно комунальної власності, зазначене у вищезгаданому рішенні Одеської міської ради, зокрема, нежитлові приміщення першого поверху № 810, загальною площею 145,8 кв.м., розташовані по пров. Нечипуренко, 15 у м. Одесі. Зазначені у даному договорі спірні нежитлові приміщення були передані покупцеві від продавця за актом приймання - передачі від 19.08.2010.

14. Надалі TOB "АРТ" за договором купівлі - продажу від 12.11.2010, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 1589, здійснило продаж спірних нежитлових приміщень ПП "Елас-Комбі", а останнє за договором купівлі - продажу від 20.05.2011, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 2875, передало у власність (продало), а ТОВ "Ів-Іммобільє" прийняло у власність (купило) ці нежитлові приміщення. В подальшому спірне нерухоме майно було відчужено ТОВ "Ів-Іммобільє" на користь ТОВ "Креата Центр" шляхом передачі майна до статутного капіталу товариства за актом приймання - передачі від 19.10.2016 і на момент розгляду даної справи апеляційним судом встановлено, що власником спірних нежитлових приміщень є ТОВ "Креата Центр", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 100736438 від 19.10.2017.

15. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у даній справі замінено первісного відповідача - ТОВ "Ів-Іммобільє" належним відповідачем - ТОВ "Креата Центр".

16. Також господарські суди встановили, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 визнано недійсним п. 13 рішення Одеської міської ради "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" від 14.04.2010 № 5649-V; визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010, а також договори купівлі - продажу двадцяти трьох об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 12.08.2010.

17. За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

18. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК ).

19. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

20. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

21. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. За змістом частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

24. Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

25. Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Відтак, територіальна громада, як власник об'єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

26. Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

27. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15.

28. Дослідивши обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 щодо визнання укладених між Одеською міською радою і ТОВ "АРТ" договорів дарування та купівлі-продажу удаваними і недійсними та встановивши, що, укладаючи ці договори, Одеська міська рада вийшла за межі своїх визначених законом повноважень, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, що не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади, апеляційний господарський суд обгрунтовано вказав про наявність підстав для витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України , оскільки спірні нежилі приміщення вибули із володіння територіальної громади поза її волею.

29. Також колегія суддів зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

30. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

31. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

32. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

33. Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив у своїй постанові, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, відсутня невідповідність втручання держави у право власності ТОВ "Креата-Центр" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

34. Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з неправомірним заволодінням майном територіальної громади.

35. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанцій правильно застосував положення частини першої статті 388 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про витребування майна з володіння добросовісного набувача.

36. Водночас, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у даній справі з підстав пропуску строку позовної давності.

37. Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду даної справи відповідачем - ТОВ "Ів-Іммобільє", а в подальшому ТОВ "Креата-Центр" подано до суду заяву про застосування позовної давності.

38. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

39. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

40. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

41. За змістом положень статті 2 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

42. Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

43. Суд зазначає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18)). Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

44. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

45. У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся з позовом про витребування майна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креата Центр" - особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майно - нежитлові приміщення першого поверху № 810, загальною площею 145,8 кв.м., розташовані по пров. Нечипуренко, 15 у м. Одесі на підставі акту приймання - передачі нежитлових приміщень до Статутного капіталу товариства.

46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.12.2011 заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ТОВ "АРТ", ПП "Елас-Комбі", ТОВ "ІВ-Іммобільє" та інших, в якому просив, зокрема, визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 12.08.2010, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ "АРТ", і зобов'язати ТОВ "ІВ-Іммобільє" повернути спірні нежитлові приміщення № 810, загальною площею 145,8 кв.м., розташовані по пров. Нечипуренко, 15 в м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Одеська міська рада брала участь у розгляді цієї справи № 26/17-5059-2011 та її інтереси були представлені уповноваженим представником.

За результатами судового розгляду вказаної справи №26/17-5059-2011 ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2013 у зв'язку з невиконанням прокуратурою без поважних причин вимог суду щодо подання витребуваних матеріалів, необхідних для вирішення спору, вищезгаданий позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради було залишено без розгляду.

47. Відповідно до частини першої статті 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

48. На підставі правової оцінки наявних у справі доказів та з урахуванням судових актів у справі № 26/17-5059-2011 за участю тих же сторін, апеляційний господарський суд встановив, що не пізніше 18.01.2012, тобто з дня першого засідання суду у справі № 26/17-5059-2011 Одеській міській раді було відомо про порушення свого права та про особу, яка його порушила - ТОВ "Ів-Іммобільє" - власника і фактичного володільця спірних нерухомих приміщень (на час звернення до суду з даним позовом), тобто про особу, яка порушує право власності Одеської міської ради, утримуючи майно у себе. Судом також встановлено, що з 18.01.2012 починається перебіг строку позовної давності, який сплив 18.01.2015.

49. Крім того, заміна особи, яка є фактичним володільцем майна, у зв'язку з його відчуженням особою, до якої пред'явлено позов про витребування майна, не є підставою вважати, що строк позовної давності почав перебіг заново. Згідно із ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

50. З огляду на те, що прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом 25.05.2015, тобто поза межами загального строку позовної давності, а Одеська міська рада, набувши статусу позивача у справі, доказів поважності причин пропуску звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права не надала, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що пропуск Одеською міською радою строку позовної давності за вимогами про витребування спірних нежитлових приміщень є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

51. Доводи касаційної скарги, викладені в п. 9 даної постанови, які зводяться до того, що у даній справі строк позовної давності слід обраховувати з моменту встановлення постановою Вищого господарського суду України у справі № 916/2545/13 обставин про порушення прав територіальної громади міста Одеси, тобто з 16.10.2014, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані, оскільки суперечать положенням статті 261 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник помилково ототожнює встановлення обставин порушення прав, які констатовано в постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі №916/2545/13, з наявністю об'єктивної можливості позивача дізнатись про такі обставини.

52. Стосовно доводів касаційної скарги, викладених в п. 10 постанови, колегія суддів зазначає, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 06.12.2010 у справі №3-13гс10, від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 та у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (провадження №14-252цс18), від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

53. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, відповідно до якої позовна давність до позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовується, колегією суддів також відхиляються з огляду на те, що у постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала про помилковість висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.

54. Європейський суд з прав людини у справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18 березня 2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova,заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян сам по собі суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержуватися установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку Європейського суду з прав людини, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). Європейський суд з прав людини констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

55. Слід зазначити, що переглядаючи зазначену справу, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

56. Водночас, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог у даній справі, дійшов взаємовиключних висновків, вказуючи про відсутність законних підстав для витребування спірного майна, що свідчить про порушення норм матеріального права при застосуванні ст. 388 Цивільного кодексу України, та одночасно застосував інститут позовної давності, що є недопустимим, оскільки у разі коли суд встановлює відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, підставою для відмови у позові є його необгрунтованість.

57. В такому випадку, суд апеляційної інстанції мав виправити допущені судом першої інстанції помилки.

58. Водночас, в силу приписів ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

59. При розгляді даної справи суд апеляційної інстанції хоча й не виправив помилки, допущені судом першої інстанції, однак, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга має бути залишена без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін, з врахуванням викладеного в мотивувальній частині даної постанови.

Щодо розподілу судових витрат

61. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 у справі №916/2130/15 залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Міщенко І.С.

Чумак Ю.Я.