Постанова

від 15.01.2019 по справі 442/3735/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/3735/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/619/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів:Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар Яремко Е.Р.

З участю: представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника Дрогобицької РДА - Венгжина О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №442/3735/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2018 року ухваленого судом у складі судді Крамара О.В., повний текст рішення складений 20 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Дрогобицької районної держадміністрації, ОСОБА_4, Урізької сільської ради, Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, про скасування розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації, свідоцтва про право власності на житловий будинок, Державного акту про право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину за заповітом, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_7 звернулася в суд із вказаним вище позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона народилась та виросла у житловому АДРЕСА_2 Житловий будинок побудований у 1961 році. Власником житлового будинку був її батько ОСОБА_9 1906р.н. Згідно погосподарських книг Урізької сільської ради Дрогобицького району за 1961-1963 рік у житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_9 1906 року - голова домогосподарства; ОСОБА_10 1910 року - дружина; ОСОБА_11 1947 року - син; ОСОБА_12 1950 року - дочка та ОСОБА_13 1954 року - дочка, що підтверджується довідкою № 1635 від 28.12.2016 рогу, виданою Урізькою сільською радою Дрогобицького району Львівської області.

Житловий будинок відносився до суспільної групи господарств-колгоспний двір, що підтверджується довідкою від 13 лютого 2017 року № 22, виданою Урізькою сільською радою Дрогобицького району Львівської області.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її батько ОСОБА_9, а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла її мати ОСОБА_10.

Після їх смерті вона була єдиною особою яка продовжувала вільно відкрито володіти відповідним будинком, інших осіб котрі б користувались цим будинком не було. Зміна дівочого прізвища ОСОБА_7 на ОСОБА_7 підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1

Відразу після смерті батьків і по даний час, вона продовжує користуватись вказаним вище житловим будинком, нею проведено ремонтні роботи всього будинку (на загальну суму 18487 грн.), обробляє присадибні земельної ділянки, веде господарство по дому, доглядає домовини батьків.

Нещодавно на її адресу надійшов лист про те, що ОСОБА_4 вимагає повернути йому житловий будинок АДРЕСА_2. В підтвердження обґрунтованості вимог ОСОБА_4 надав їй копію свідоцтва про спадщину за заповітом від 21 січня 2014 року згідно якого він, нібито, успадкував спірний житловий будинок від своєї матері ОСОБА_14, якій відповідний житловий будинок належав на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок виданого 09.07.1997 року Дрогобицькою районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області від 09.07.1997 року № 313. Вважає, що її сестра ОСОБА_14 в законний спосіб не могла стати власником відповідного будинку, а тому вона змушена звернутися з даним позовом в суд за захистом порушених прав.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Скасовано розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року № 313 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району в частині оформлення права власності за ОСОБА_14 на житловий будинок АДРЕСА_2

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 09 липня 1997 року, що посвідчує право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2014 року, що видано приватним нотаріусом Легедою М.М, спадкова справа № 16-2013, зареєстровано в реєстрі за № 63 державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529160.

Визнано недійсним Державний акт на право власності па земельну ділянку серія НОМЕР_2 що виданий 15 серпня 2012 року, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,1752 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 31 січня 2014 року, що видане приватним нотаріусом Легедою М.М, спадкова справа № 16-2013 зареєстровано в реєстрі за № 64, державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529250.

Стягнуто з Дрогобицької районної держадміністрації в користь ОСОБА_7 сплачений нею судовий збір в сумі 800 грн. 00 коп..

Стягнуто з Урізької сільської ради Дрогобицького району Львівської області в користь ОСОБА_7 сплачений нею судовий збір в сумі 800 грн. 00 коп..

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7 сплачений нею судовий збір в сумі 800 грн. 00 коп..

Стягнуто з Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області в користь ОСОБА_7 сплачений нею судовий збір в сумі 800 грн. 00 коп.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що на момент смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 з ним проживала та була зареєстрована лише його дружина ОСОБА_10, яка фактично вступила в управління і володіння житловим будинком після смерті чоловіка. На момент укладення договору дарування від 09 серпня 1982 року діяв Цивільний кодекс УРСР 1961 року, згідно якого договір дарування на суму понад 500 крб. повинен посвідчуватися нотаріально. Так як страхова оцінка спірного будинку на час відчуження становила 460 крб., а тому даний договір не потребував обов'язкового нотаріального посвідчення. Виходячи з наведеного, висновок суду першої інстанції про те, що навіть, якщо б такий договір і існував, він би безумовно був недійсним, оскільки станом на момент його оформлення до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу (ст.244 ЦК УРСР) не ґрунтується на положеннях закону. Зазначає, що оскільки ОСОБА_14 з 1982 року була власником спірного будинку, то відповідно Дрогобицькою РДА правомірно було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок від 09.07.1997 року та у законний спосіб успадковане відповідачем ОСОБА_4 Зазначає, що позивач не надала суду жодних документів, що відповідали б вимогам закону про те, що вона прийняла спадщину, а тому на думку скаржника, суд без належних та допустимих доказів дійшов безпідставного висновку, що ОСОБА_7 успадкувала спірне майно після смерті батьків. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував вимог ст.ст.71,75,76 ЦК УРСР, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. Судом не враховано, що позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок від 09.07.1997 року із спливом трирічного строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права встановленого ст.75 ЦК УРСР, що є підставою для відмови в позові з цих підстав. Крім того, після смерті матері позивача у 1988 році і до звернення до суду з позовом , пройшов дуже значний час, отже позивач на власний розсуд не цікавилась своїми спадковими правами. Зазначене дає підстави вважати, що позивач об'єктивно могла довідатися про порушення її спадкових прав, що спірний будинок належить її сестрі. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4- ОСОБА_5, пояснення представника Дрогобицької районної адміністрації Венгжина О.Я. на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ст.5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.01.2014 року відповідач ОСОБА_4 є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд та присадибної земельної ділянки площею 0,1752 га у АДРЕСА_2. (а.с.13).

Підставою виникнення права власності ОСОБА_4 є Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 31.01.2014 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М.14 жовтня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 311, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6. ( а.с.12,13).

Державний акт серія НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,1752 га в АДРЕСА_2 на ім я ОСОБА_14 був виданий 15 серпня 2012 року. (а.с.11).

Із матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований у 1961 році батьками позивача ОСОБА_7 Згідно погосподарської книги Урізької сільської ради Дрогобицького району двір відносився до колгоспного. Головою колгоспного двору був батько позивача ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. У 1961- 1963 р.р. у житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_9 1906 р.н-голова домогосподарства, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 -дружина та їх троє дітей: син ОСОБА_15 1947р.н, дочка ОСОБА_16 1950 р.н, дочка ОСОБА_7-1954 р.н. про що зазначено у довідці Урізької сільської ради Дрогобицького району Львівської області. ОСОБА_14, яка також була дочкою ОСОБА_9, матір'ю відповідача ОСОБА_4 та рідною сестрою позивача ОСОБА_7 вибула у 1957 році у м.Дрогобич та до дня смерті проживала по АДРЕСА_2

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_9, а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_17, яка була останнім членом колгоспного двору. ( а.с.16, 17).

Будучи останнім членом колгоспного двору, ОСОБА_10 вступила у спадкові права та фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_9.

09.08.1982 року ОСОБА_10 розпорядилася свою власністю та уклала в Урізькій сільській Раді Дрогобицького району Львівської області Договір дарування житлового будинку з подвірними будовами своїй дочці ОСОБА_14 жительці міста Дрогобича. Вартість житлового будинку 460 крб. Відповідно до ст.227 Цивільного кодексу УРСР цей договір зареєстрований у виконавчому комітеті Урізької сільської Ради народних депутатів ( а.с.136-137).

За приписами ст. 243 Цивільного кодексу УРСР (далі ЦК УРСР) за договором дарування одна сторона передає безкоштовно другій стороні майно у власність.

Згідно з ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму більше 500 рублів, а при даруванні валютних цінностей - на суму більше 50 рублів повинен бути нотаріально посвідчений.

До договору дарування будинків незалежно від суми договору застосовуються правила статей 101, 102, 226 та 227 цього Кодексу.

Основні правила посвідчення договору купівлі-продажу (а відповідно до ст. 243 ЦК УРСР і договору дарування) житлових будинків відповідають п.29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР затвердженої Наказом МЮ УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь. Відтак, згідно зазначених вище нормативних актів, в населених пунктах, де немає нотаріальних контор, договір купівлі - продажу (в даному випадку договір дарування) може бути посвідчений виконкомом міської (районної), селищної і сільської Ради народних депутатів. Договори дарування на суму понад 500 крб. відповідно до ст. 244 ЦК УРСР підлягають обов язковому нотаріальному посвідченню.

Отже, даний Договір дарування на суму менше 500 крб. не потребував обов язкового нотаріального посвідчення, був укладений сторонами та посвідчений у сільській Раді депутатів трудящих.

Договір дарування від імені ОСОБА_10 обдарованій ОСОБА_14 ніким не оскаржувався. З дня посвідчення договору дарування ОСОБА_14 стала власником спірного житлового будинку АДРЕСА_2

Так як спірний житловий будинок був побудований до 1966 року, а саме у 1961 році, відтак на підставі поданих сільською радою документів та відповідно до Розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року № 213 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району , на підставі Правил державної реєстрації об єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 66 від 13.12.1995 року згідно Списку громадян для оформлення права власності на індивідуальні житлові будинки, збудовані до 1966 року, ОСОБА_14 оформлено право власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 та 09 липня 1997 року видано Свідоцтво про право власності на житловий будинок, що внесено у реєстрову книгу №1 за реєстровим номером 42 від 09 липня 1997 року ( а.с.4-7).

14 жовтня 2012 року ОСОБА_14 нотаріально посвідчила заповіт, який зареєстрований у реєстрі за №311 приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Легеди М.М. та заповіла все належне їй на праві власності майно своєму сину ОСОБА_4 - відповідач по справі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із змісту статей 548, 549, 554 ЦК УРСР в редакції чинній на момент смерті ОСОБА_14 та зазначив, що позивач фактично прийняла спадщину, оскільки після смерті батьків і по даний час продовжує користуватися спадковим майном, нею проведено ремонтні роботи будинку, обробляє земельні ділянки, оплачує комунальні послуги та доглядає домовини батьків.

Із зазначеного вище судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погоджується та зазначає, що позивач ОСОБА_7 якщо і користувалася спірним майном, однак без будь-яких правових підстав та не вживала будь-яких заходів, передбачених чинним законодавством для узаконення своїх прав на спірне майно. Предметом позовних вимог ОСОБА_7 є скасування Розпорядження голови Дрогобицької державної адміністрації, свідоцтва про право власності на житловий будинок, Державного акту про право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину за заповітом. В той же час, Договір дарування, якому суд дає правову оцінку, позивачем не оскаржується, а Розпорядження № 213 від 09 липня 2013 року голови районної державної адміністрації є лише підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_14, яка отримала в дар зазначений житловий будинок. Позивач ОСОБА_7 вибула із спірного будинку у 1970 році та зареєстрована до цього часу в АДРЕСА_1, що є її основним місцем проживання. ( а.с.139).

Посилання суду першої інстанції на недійсність договору дарування від імені ОСОБА_10 внаслідок не писемності батьків не підтверджено жодними доказами та суперечить записам по господарської книги Урізької сільської ради на 1977 рік, де прописано, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є такими, які читають, пишуть (а.с.145). Суд зазначає, що основним питанням при укладенні договору дарування є волевиявлення сторони та таке не спростоване жодними доказами позивача та не було предметом спору.

Посилаючись на ст. 548 ЦК УРСР щодо прийняття спадщини позивачем ОСОБА_7, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги ст. 549 ЦК УРСР відповідно до якої визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені у статті 549 ЦК України дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п.24, 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом від 31 жовтня 1975 року № 45/5, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управляння чи володіння спадковим майном.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_7 не надала жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував прийняття нею спадщини, яка фактично була відкрита по заповіту після смерті сестри.

Згідно ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачуваних цим кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем ОСОБА_4 надавалася суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності, яка судом не взята до уваги. (а .с. 50-51) та судом не враховані вимоги ст. ст. 71, 75, 76 ЦК УРСР, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Згідно статті 75 ЦК УРСР позовна давність у справах, що виникли за час ЦК УРСР застосовується незалежно від заяви сторін.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_7 після смерті батька у 1979 році, після смерті матері у 1988 році не зверталася у визначений законом шестимісячний строк для вирішення своїх спадкових прав, не довела встановлених законом обставин, що мають значення для справи, не спростувала наданих відповідачем доказів, суд вважає, що вимоги позивача є безпідставні та у задоволенні таких слід відмовити.

Відповідно до ст. 376 ч.1 п.3,4 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

-невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

- порушення норм матеріального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні її позову про скасування розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року №313 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району в частині оформлення права власності за ОСОБА_14 на житловий будинок АДРЕСА_1, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок від 09 липня 1997 року, що посвідчує право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2014 року, що видано приватним нотаріусом Легедою М.М., спадкова справа № 16-2013, зареєстровано в реєстрі за №63 державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529160, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 що виданий 15 серпня 2012 року, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0, 1752 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 31 січня 2014 року, що видане приватним нотаріусом Легедою М.М., спадкова справа № 16-2013, зареєстровано в реєстрі за №64, державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529250.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 понесені по справі судові витрати в сумі 4 800 грн. (Чотири тисячі вісімсот) грн..

Постанова надирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку передбаченому ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 25 січня 2019 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк