Постанова

від 01.06.2020 по справі 442/3735/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 442/3735/17

провадження № 61-4119св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дрогобицька районна державна адміністрація, ОСОБА_2 , Урізька сільська рада, головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дрогобицької районної держадміністрації, ОСОБА_2 , Урізької сільської ради, Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М., про скасування розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації, свідоцтва про право власності на житловий будинок, державного акту про право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 народилась та виросла у житловому будинку АДРЕСА_1 (до 1991 року по АДРЕСА_3 . Житловий будинок побудований у 1961 році. Власником житлового будинку був батько позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. Згідно погосподарських книг Урізької сільської ради Дрогобицького району за 1961-1963 рік у житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 , 1906 року - голова домогосподарства; ОСОБА_4 , 1910 року - дружина; ОСОБА_5 1947 року - син; ОСОБА_6 , 1950 року - дочка та ОСОБА_7 , 1954 року - дочка. Житловий будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 . Після їх смерті позивач була єдиною особою, яка продовжувала вільно відкрито володіти відповідним будинком, інших осіб котрі б користувались цим будинком не було. Зміна дівочого прізвища ОСОБА_8 на ОСОБА_9 підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 . Відразу після смерті батьків і по даний час, вона продовжує користуватись вказаним вище житловим будинком, нею проведено ремонтні роботи всього будинку (на загальну суму 18 487 грн), обробляє присадибні земельної ділянки, веде господарство по дому, доглядає домовини батьків.

Нещодавно на її адресу надійшов лист про те, що ОСОБА_2 вимагає повернути йому житловий будинок АДРЕСА_1 . В підтвердження обґрунтованості вимог ОСОБА_2 надав їй копію свідоцтва про спадщину за заповітом від 21 січня 2014 року, згідно якого він, нібито, успадкував спірний житловий будинок від своєї матері ОСОБА_10 , якій відповідний житловий будинок належав на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок виданого 09 липня 1997 року Дрогобицькою районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області від 09 липня 1997 року № 31. Позивач вважала, що її сестра ОСОБА_10 в законний спосіб не могла стати власником відповідного будинку.

ОСОБА_1 просила:

скасувати розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року № 313 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району в частині оформлення права власності за ОСОБА_10 на житловий будинок АДРЕСА_4 ;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок від 09 липня 1997 року, що посвідчує право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2014 року, що видано приватним нотаріусом Легедою М. М, спадкова справа № 16-2013, зареєстровано в реєстрі за № 63 державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529160;

визнати недійсним державний акт на право власності па земельну ділянку серія ЯМ № 535097, що виданий 15 серпня 2012 року, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,1752 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки 4621288600:02:001:0044.

визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину від 31 січня 2014 року, що видане приватним нотаріусом Легедою М. М, спадкова справа № 16-2013 зареєстровано в реєстрі за № 64, державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529250.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року № 313 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району в частині оформлення права власності за ОСОБА_10 на житловий будинок АДРЕСА_4 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 09 липня 1997 року, що посвідчує право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2014 року, що видано приватним нотаріусом Легедою М. М, спадкова справа № 16-2013, зареєстроване в реєстрі за № 63, державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529160.

Визнано недійсним державний акт на право власності па земельну ділянку серія ЯМ № 535097, що виданий 15 серпня 2012 року, який посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,1752 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки 4621288600:02:001:0044.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 31 січня 2014 року, що видане приватним нотаріусом Легедою М. М, спадкова справа № 16-2013 зареєстровано в реєстрі за № 64, державна реєстрація прав за яким проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4529250.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , є рідними сестрами, а відповідач ОСОБА_2 відповідно - племінник ОСОБА_1 . Спірний житловий будинок відносився до суспільної групи господарств-колгоспний двір. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Позивач фактично прийняла спадщину, оскільки відразу після смерті батьків і по даний час, продовжує користуватись житловим будинком, нею проведено ремонтні роботи будинку, обробляє присадибні земельної ділянки, веде господарство по дому, оплачує комунальні послуги, доглядає домовини батьків. Положеннями статті 126 ЦК УРСР було передбачено, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою. ОСОБА_10 , в 1957 році виїхала з спірного будинку в місто Дрогобич, з цього часу в ньому не проживала і членом колгоспного двору не була. У довідці від 13 лютого 2017 року № 22, що видана Урізькою сільською радою зазначено, що Урізькою сільською радою 09 серпня 1982 року за № 70, що підтверджується довідкою виконавчого комітету від 09 серпня 1982 року № 352, було оформлено договір-дарування на даний житловий будинок. Дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4., а саме ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5. подарувала, а дочка ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6. прийняла у дар житловий будинок з подвірними спорудами. Разом з тим вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки, ні ОСОБА_4 (мати позивачки), ні ОСОБА_3 (батько позивачки) не були писемними, що підтверджується і погосподарською книгою № 2 в графі № 6 грамотність якої зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були не грамотними. ОСОБА_10 не мала жодної правової підстави для набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки вона не була членом колгоспного двору, так як перестала брати участь у спільному господарстві двору ще у 1957 році. Будь-яких договорів із власником житлового будинку ОСОБА_4 вона укладати не могла, оскільки остання була не писемною. Більше того, такого договору фактично не існує, оскільки його немає, ні в Урізькій сільській раді, ні в матеріалах інвентаризації по відповідності будинку, що зберігаються у КП Дрогобицьке МБТІ та ЕО і не спростовано відповідачами. ОСОБА_10 не мала жодних майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_3 , а свідоцтво про право власності на відповідний будинок їй було видано не законно, відповідно ОСОБА_2 не мав права успадкувати відповідний будинок. Недійсним слід визнати також і свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 січня 2014 року, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 .

Оскільки ОСОБА_10 було незаконно набуто право власності на земельну ділянку під відповідним житловим будинком, а відповідно вона не мала права набути земельну ділянку площею 0,1752 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, право власності на яку посвідчувалось державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 535097, що виданий 15 серпня 2012 року, з чого слідує, що вказаний державний акт також слід визнати недійсним. Зважаючи на те, що вказану вище земельну ділянку також успадкував ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 січня 2014 року, що видано приватним нотаріусом Легедою М. М, спадкова справа № 16-2013, зареєстровано в реєстрі за № 64, то це свідоцтво також слід визнати недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4 800 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11 , яка була останнім членом колгоспного двору. Будучи останнім членом колгоспного двору, ОСОБА_4 вступила у спадкові права та фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 09 серпня 1982 року ОСОБА_4 розпорядилася свою власністю та уклала в Урізькій сільській Раді Дрогобицького району Львівської області договір дарування житлового будинку з подвірними будовами своїй дочці ОСОБА_10 жительці міста Дрогобича. Вартість житлового будинку 460 крб. Згідно статті 244 ЦК УРСР договір дарування на суму більше 500 рублів, а при даруванні валютних цінностей - на суму більше 50 рублів повинен бути нотаріально посвідчений. В населених пунктах, де немає нотаріальних контор, договір купівлі - продажу (в даному випадку договір дарування) може бути посвідчений виконкомом міської (районної), селищної і сільської Ради народних депутатів. Отже, даний договір дарування був укладений сторонами та посвідчений у сільській Раді депутатів трудящих. Договір дарування від імені ОСОБА_4 обдаровуваній ОСОБА_10 ніким не оспорювався. З дня посвідчення договору дарування ОСОБА_10 стала власником спірного житлового будинку АДРЕСА_1 . 14 жовтня 2012 року ОСОБА_10 нотаріально посвідчила заповіт, який зареєстрований у реєстрі за № 311 приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Легеди М. М. та заповіла все належне їй на праві власності майно своєму сину ОСОБА_2 . Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є скасування розпорядження голови Дрогобицької державної адміністрації, свідоцтва про право власності на житловий будинок, державного акту про право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину за заповітом. В той же час, договір дарування, якому суд надав правову оцінку, позивачем не оспорюється, а розпорядження № 213 від 09 липня 2013 року голови районної державної адміністрації є лише підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_10 , яка отримала в дар зазначений житловий будинок. Позивач ОСОБА_1 вибула із спірного будинку у 1970 році та зареєстрована до цього часу в АДРЕСА_5 , що є її основним місцем проживання. Посилання суду першої інстанції на недійсність договору дарування від імені ОСОБА_4 внаслідок не писемності батьків не підтверджено жодними доказами та суперечить записам по господарської книги Урізької сільської ради на 1977 рік, де вказано, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є такими, які читають, пишуть (а. с. 145). Основним питанням при укладенні договору дарування є волевиявлення сторони та таке не спростоване жодними доказами позивача та не було предметом спору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 не надала жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував прийняття нею спадщини, яка фактично була відкрита по заповіту після смерті сестри. Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 після смерті батька у 1979 році, після смерті матері у 1988 році не зверталася у визначений законом шестимісячний строк для вирішення своїх спадкових прав, не довела встановлених законом обставин, що мають значення для справи, не спростувала наданих відповідачем доказів, то вимоги позивача є безпідставні та у задоволенні таких слід відмовити.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому посилалася на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою апеляційного суду залишилися обставини, що підлягали обов`язковому з`ясуванню. ОСОБА_10 - мати відповідача ОСОБА_2 - також була дочкою ОСОБА_3 та рідною сестрою позивача. Проте, у 1957 році вибула у м. Дрогобич Львівської області, виписалася з батьківського будинку та до дня смерті проживала за адресою: АДРЕСА_6 дня народження позивач проживала у батьківському будинку, по досягненні відповідного віку здійснювала управління та володіння спірним житловим будинком, утримувала свійську худобу і птицю, вела господарство, обробляла присадибну ділянку. Після смерті батьків позивач була єдиною особою, яка продовжувала вільно відкрито володіти і користуватися спірним будинком. Інших осіб, котрі б користувались цим будинком, не було. Договір дарування, укладений 1982 року, згідно якого ОСОБА_4 (мати позивача) нібито подарувала, а ОСОБА_10 (рідна сестра позивача, мати відповідача ОСОБА_2 ) нібито прийняла у дар житловий будинок з подвірними спорудами є неналежним і спірним доказом у справі. ОСОБА_4 , яка виступила дарувальником, як і ОСОБА_3 не були писемними. Тому в ОСОБА_4 було відсутнє юридичне право розпоряджатись даним майном. Тільки з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1961 році житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 ЦК УРСР 1922 року набував право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 4 800 грн до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що житловий будинок АДРЕСА_3 збудований у 1961 році батьками позивача ОСОБА_1 . Згідно погосподарської книги Урізької сільської ради Дрогобицького району двір відносився до колгоспного. Головою колгоспного двору батько позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. У 1961-1963 роках у житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 - голова домогосподарства, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 -дружина та їх троє дітей: син ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_10, дочка ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_7, дочка ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_8, про що зазначено у довідці Урізької сільської ради Дрогобицького району Львівської області. ОСОБА_10 , яка також була дочкою ОСОБА_3 , матір`ю відповідача ОСОБА_2 та рідною сестрою позивача ОСОБА_1 вибула у 1957 році у м. Дрогобич та до дня смерті проживала по АДРЕСА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11 , яка була останнім членом колгоспного двору. Будучи останнім членом колгоспного двору, ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3

09 серпня 1982 року ОСОБА_4 розпорядилася спірним будинком та уклала в Урізькій сільській Раді Дрогобицького району Львівської області договір дарування житлового будинку з подвірними будовами своїй дочці ОСОБА_10 . Вартість житлового будинку 460 крб. Цей договір зареєстрований у виконавчому комітеті Урізької сільської Ради народних депутатів.

На підставі договору дарування ОСОБА_10 стала власником спірного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Оскільки спірний житловий будинок був побудований у 1961 році, то на підставі поданих сільською радою документів та відповідно до розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 09 липня 1997 року № 213 Про оформлення права власності на житлові будинки в окремих селах району , на підставі Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 66 від 13 грудня 1995 року згідно Списку громадян для оформлення права власності на індивідуальні житлові будинки, збудовані до 1966 року, ОСОБА_10 оформлено право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 та 09 липня 1997 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, що внесено у реєстрову книгу №1 за реєстровим номером 42 від 09 липня 1997 року.

Державний акт серія ЯМ № 535097 на право власності на земельну ділянку площею 0,1752 га в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_10 був виданий 15 серпня 2012 року.

14 жовтня 2012 року ОСОБА_10 нотаріально посвідчила заповіт, який зареєстрований у реєстрі за № 311 приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Легеди М. М., та заповіла все належне їй на праві власності майно своєму сину ОСОБА_2 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 січня 2014 року відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд та присадибної земельної ділянки площею 0,1752 га у АДРЕСА_3 . Підставою виникнення права власності ОСОБА_2 є свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 31 січня 2014 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М.14 жовтня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 311.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 зазначено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим .

Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу (стаття 244 ЦК УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

У пункті 2 частини першої статті 14 Закону УРСР Про державний нотаріат від 25 грудня 1974 року № 3377-VIII, передбачено, що у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном.

Встановивши, що позивач не оспорювала договір дарування спірного будинку від 09 серпня 1982 року, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін, поновити виконання постанови апеляційного суду в зупиненій частині, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 4 800 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков