Постанова

від 23.01.2019 по справі 908/1270/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2019 р. Справа№ 908/1270/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

секретар Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Клименко І.В.

відповідача - Родіна Т.М.

третьої особи-1 - Колток О.М.

третьої особи-2 - не з'явився

третьої особи-3 - Дороніна О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2017 р. (повне рішення складено 24.11.2017 р.)

у справі № 908/1270/17 (суддя - Курдельчук І.Д.)

за позовом Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

3. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

про визнання недійсним договору № 2 від 24.07.2012 р.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Інзівська сільська рада Приморського району Запорізької області звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору № 2 від 24.07.2012 р., укладеного між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України та Інзівською сільською радою Запорізької області.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що взяття позивачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від відповідача, на добудову об'єкту за відсутності бюджетного фінансування на ці цілі унеможливлює їх виконання, внаслідок чого вони є завідомо не виконуваними відповідачем, як органом місцевого самоврядування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 р. було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.11.2017 р. у справі № 908/1270/17 позов задоволено частково, визнано недійсними пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору від 24.07.2012 р., а саме в частині зобов'язання замовника повернути кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що укладений між сторонами договір не є державним контрактом, а Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р Про добудову підвідних газопроводів не може вважатись державним замовленням, оскільки є окремим розпорядчим правовим актом, в той час як державні замовлення оформлюються постановами Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 908/1270/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 р. розгляд справи призначено на 31.01.2018 р.

У процесі розгляду даної справи ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 р. зупинено апеляційне провадження до розгляду Верховним Судом питання щодо перегляду рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 р. провадження у справі № 908/1270/17 поновлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 р. за клопотанням позивача зупинено апеляційне провадження у справі № 908/1270/17 до розгляду об'єднаною палатою Верховного Суду питання щодо перегляду рішень у подібних правовідносинах, а саме справи № 918/33/17.

Разом з цим суд зазначає, що Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 р. ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд.

Згідно з п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 р. в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 1 від 02.10.2018 р. визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 03.10.2018 р., про що в газеті "Голос України" № 185 (6940) від 03.10.2018 р. опубліковано відповідне повідомлення. Отже в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

За актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 р. справу № 908/1270/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 р. апеляційну скаргу у справі № 908/1270/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Власов Ю.Л., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 р. справу № 908/1270/17 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду, поновлено провадження та призначено до розгляду на 23.01.2019 р.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/335/19 від 22.01.2019 р. у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 908/1270/17.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 р. апеляційну скаргу у справі № 908/1270/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 р. справу № 908/1270/17 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

У засідання суду, призначене на 23.01.2019 р. представник третьої особи-2 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Доказів поважності причин відсутності представника третьої особи-2 суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-1 та третьої особи-3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.07.2012 р. між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (далі - Нафтогаз) та Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області (далі - замовник) було укладено договір № 2 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р Про добудову підвідних газопроводів та на умовах договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії Нафтогаз України , та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання, здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: Газопостачання с. Інзівка Приморського району. І черга будівництва (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з чинним законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта.

Згідно з п. 2.3 договору замовник зобов'язується протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта.

Як передбачено п. 3.1 договору, загальний обсяг фінансування за договором складає 6026312,00 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період.

Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками та діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об'єкта згідно з договором (п. 7.1 договору).

Вказаний договір було укладено між сторонами у справі на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р Про добудову підвідних газопроводів , згідно з яким для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" повинна укласти відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що договір № 2 від 24.07.2012 р., на думку позивача, суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як передбачено ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що на виконання умов укладеного договору щодо фінансування добудови (будівництва) об'єкта газопостачання, відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у сумі 5562312 грн.

У свою чергу, 08.04.2013 р. невикористані Інзівською сільською радою грошові кошти у сумі 73984,26 грн. були повернуті відповідачу.

У відповідності до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області від 20.12.2012 р. за № ЗП14212510547, об'єкт, визначений договором, був збудований та введений в експлуатацію.

Таким чином, укладений між сторонами договір в частині фінансування будівництва та в частині побудови об'єкта та введення його в експлуатацію було виконано повністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір було укладено сторонами не з власної ініціативи, а на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р Про добудову підвідних газопроводів .

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Як передбачено ст. 12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначено державне замовлення.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору, вбачається, що відповідач не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку Інзівська сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України на Інзівську сільську раду покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Інзівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Інзівська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого, було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Крім того, учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, а оспорюваний договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. Газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Інзівській сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

Відповідно до положень статті 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

У відносинах, що виникли за укладеним договором, Інзівська сільська рада не є державним замовником, а НАК "Нафтогаз України" не є виконавцем державного замовлення у значенні, що застосовується у Господарському кодексі України.

Договір, укладений між Інзівською сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 918/33/17 від 12.10.2018 р.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 р. № 106 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (далі - Порядок), згідно із пунктом 3 якого субвенція надається для забезпечення здійснення відповідних заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць та спрямовується, зокрема, на проведення робіт з газифікації. Надання субвенції здійснюється в обсягах, передбачених законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Головним розпорядником субвенції є Міністерство фінансів України (пункти 2, 5 Порядку).

Як передбачено ч. ч. 1, 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 оспорюваного договору в частині покладення обов'язку на позивача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям Інзівською сільською радою зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору № 2 від 24.07.2012 р. підлягає задоволенню в частині визнання недійсним пункту 1.1 та підпункту 2.3.15 пункту 2.3 цього договору.

Стосовно клопотання відповідача про застосування пропуску позовної давності, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

07.12.2016 р. між позивачем і відповідачем було укладено додаткову угоду до договору, за умовами якої сторони домовилися статтю 6 договору доповнити пунктом 6.3, відповідно до якого позовна давність за цим договором встановлюється тривалістю у 10 (десять) років.

Таким чином, сторони за домовленістю збільшили строк позовної давності.

Враховуючи збільшення сторонами строку позовної, давності відсутні правові підстави для застосування трирічного строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2017 р. у справі № 908/1270/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.02.2019 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна