Постанова

від 10.04.2019 по справі 908/1270/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1270/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

третьої особи 1 - Колток О.М.

третьої особи 2 - не з'явився

третьої особи 3 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 (суддя Курдельчук І.Д.) у справі № 908/1270/17

за позовом Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: 1) Кабінету Міністрів України, 2) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, 3) Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

про визнання недійсним договору № 2 від 24.07.2012,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У липні 2017 року Інзівська сільська рада Приморського району Запорізької області (далі - позивач) звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору № 2 від 24.07.2012, укладеного між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Інзівською сільською радою Запорізької області.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що взяття позивачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від відповідача, на добудову об'єкту за відсутності бюджетного фінансування на ці цілі унеможливлює їх виконання, внаслідок чого вони є завідомо не виконуваними відповідачем, як органом місцевого самоврядування.

Короткий зміст оскаржуваних рішень, прийнятих судами попередніх інстанцій

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсними пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору від 24.07.2012, а саме в частині зобов'язання замовника повернути кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". У задоволенні решти позову відмовлено.

2.1. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.

2.2. Апеляційний господарський суд, обгрунтовуючи оскаржувану постанову, вказав, що пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 оспорюваного договору в частині покладення обов'язку на позивача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям Інзівською сільською радою зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

4. Посилання судів попередніх інстанцій у судових рішеннях на ту обставину, що взяття бюджетною установою зобов'язання без встановлених бюджетних асигнувань є порушенням Бюджетного кодексу України, а тому виключає настання будь-яких наслідків за невиконання стороною таких зобов'язань, є безпідставними і такими, що не узгоджуються з характером спірних правовідносин сторін, умовами договору і вимогами чинного законодавства, оскільки судами помилково ототожнено поняття "бюджетне зобов'язання" (п. 7 ст. 2 Бюджетного кодексу України) та "господарське зобов'язання" (ч. 1 ст. 173 ГК).

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відсутність субвенцій з Державного бюджету України, призначених для відшкодування витрат на будівництво газопроводу, є підставою для звільнення позивача від виконання зобов'язання за договором, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про недійсність окремих положень Договору.

4.2. Погоджуючись з висновком місцевого суду про задоволення позову в частині визнання недійсним пункту 1.1 та підпункту 2.3.15 пункту 2.3 Договору з підстав порушення бюджетного законодавства, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального права та безпідставно відступив від практики Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, викладеної у постановах Верховного Суду №908/1076/17, №908/489/17, №922/541/17, яка свідчить про те, що між сторонами у справі виникли не бюджетні, а майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є хибним.

5. Позивач не подав відзиву на касаційну скаргу, що у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

6. Кабінет Міністрів України, який є третьою особою 1 у даній справі, 03.04.2019 подав відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 11.03.2019 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 01.04.2019, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення цієї ухвали, вручення йому вказаної ухвали суду 15.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, з огляду на приписи статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 24.07.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Нафтогаз) та Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області (далі - замовник) укладено договір № 2.

7.1. Відповідно до п. 1.1 договору Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" та на умовах договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання, здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Газопостачання с. Інзовка Приморського району. І черга будівництва" (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта.

7.2. Згідно із п. 2.3.15 договору замовник зобов'язується протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта.

7.3. Відповідно до п. 3.1, 3.3 договору загальний обсяг фінансування за договором складає 6 062 312,00 грн; фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період.

7.4. Договір укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", згідно із яким для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" повинна укласти відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

7.5. На виконання умов укладеного договору щодо фінансування добудови (будівництва) об'єкта газопостачання, відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у сумі 5 562 312 грн.

7.6. 08.04.2013 невикористані Інзівською сільською радою грошові кошти у сумі 73 984,26 грн були повернуті відповідачу.

7.7. У відповідності до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області від 20.12.2012 за № ЗП14212510547, об'єкт, визначений договором, був збудований та введений в експлуатацію.

7.8. Господарськими судами установлено, що укладений між сторонами договір в частині фінансування будівництва та в частині побудови об'єкта та введення його в експлуатацію виконано повністю.

7.9. На виконання розпорядження, рішення Ради від 12.07.2012 № 2 та розпорядження Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 02.07.2012 №309, об'єкт, побудований за договором, передано у державну власність на баланс ПАТ "Запоріжгаз".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

8. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

9. Спір у справі виник у зв'язку з тим, що договір № 2 від 24.07.2012, на думку позивача, суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

10. Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено НАК "Нафтогаз України" та Інзівською сільською радою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", відповідно до діючого законодавства України.

11. Господарськими судами установлено, що НАК "Нафтогаз України" здійснила фінансування добудови (будівництва) об'єкта у сумі 5 562 312 грн, а Інзівська сільська рада на виділені грошові кошти здійснила організацію будівництва зазначеного у Договорі газопроводу. Після закінчення будівництва газопроводу та введення його в експлуатацію сільська рада передала газопровід у власність Держави. Залишок невикористаних під час будівництва газопроводу грошових коштів у сумі 73 984,26 грн позивач повернув НАК "Нафтогаз України".

12. Відповідно до приписів частини третьої статті 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

13. Відповідно до положень частини 1 та 4 статті 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

14. В силу статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

15. Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

16. Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми").

17. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов'язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн гривень.

18. З огляду на викладене слід дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов'язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

19. Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.

20. Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

21. Згідно із цим Розпорядженням відповідача - НАК "Нафтогаз України" було уповноважено Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

22. Проте, взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та Держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

23. Як передбачено ст. 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначено державне замовлення.

24. Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, що Інзівська сільська рада не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність, чого не врахував суд першої інстанції.

25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України на Інзівську сільську раду покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

26. Інзівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

28. Інзівська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує. Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

29. Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України). Крім того, учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, а оспорюваний договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом, - Розпорядження Кабінету Міністрів України. Газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Інзівській сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

30. Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 918/33/17 від 12.10.2018.

31. Договір, укладений між Інзівською сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 ЦК України).

32. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, у п. 1.1 Договору обумовлено обов'язок Інзівської сільської ради (як замовника) повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта, а у п. 2.3.15 Договору конкретизовано таку умову та визначено, що суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта, замовник зобов'язується повернути Нафтогазу протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу.

33. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

34. Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

35. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

36. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 № 106 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (далі - Порядок), згідно із пунктом 3 якого субвенція надається для забезпечення здійснення відповідних заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць та спрямовується, зокрема, на проведення робіт з газифікації. Надання субвенції здійснюється в обсягах, передбачених законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Головним розпорядником субвенції є Міністерство фінансів України (пункти 2, 5 Порядку).

37. Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.

38. Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

39. В силу приписів частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

40. Колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, установивши, що пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 оспорюваного Договору в частині покладення обов'язку на позивача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям Інзівською сільською радою зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, дійшли вірного висновку про недійсність пункту 1.1 та підпункту 2.3.15 договору № 2 від 24.07.2012.

41. Посилання скаржника на ту обставину, що апеляційний суд допустив порушення норм матеріального права та безпідставно відступив від практики Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, викладеної у постановах Верховного Суду №908/1076/17, №908/489/17, №922/541/17, яка свідчить про те, що між сторонами у справі виникли не бюджетні, а майнові відносини, колегія суддів відхиляє, враховуючи те, що підставою для передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постала необхідність відступити від висновків, викладених, зокрема, у вказаних скаржником постановах, для визначення правової природи угод, за якими виникли спірні зобов 'язання, а також визначення зобов 'язаної сторони у правовідносинах.

42. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 12.10.2018 у справі №918/33/17 висловив правову позицію стосовно правовідносин сторін у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої сільська рада не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність. Розпорядженням Кабінету Міністрів України на сільську раду покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність. Сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує. Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та вважає, що їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Щодо судових витрат

44. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 908/1270/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.