Постанова

від 28.01.2019 по справі 904/1508/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2019 року м.Дніпро Справа № 904/1508/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Антоніка С.Г.(доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Орєшкіна Е.В.

при секретарі судового засідання: Ревковій Г.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ісервіс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2018 ( повне рішення складено 17.09.2018 року, суддя Ю.Ю. Первушин ) у справі №904/1508/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісервіс", м.Дніпро

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м.Дніпро

про визнання протиправним та скасування рішення про розірвання договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісервіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про розірвання договору оренди. Позовні вимоги обґрунтовані, що рішення Регіонального відділення ФДМ України по Дніпропетровській області про відмову від договору оренди нежитлового приміщення укладеного з позивачем не відповідає вимогам ст.782 ЦК України, оскільки товариство не допускало невнесення плати за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2018р. в задоволені позову було відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що у даному випадку відсутній об'єкт оскарження, а тому господарський суд не мав можливості оцінювати його правомірність. Прохання позивача про скасування відмови відповідача від договору оренди не є належним та не є ефективним способом захисту права, на підставі чого в задоволені позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та задовольнити позов.

Вказана апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- позивачем жодного разу не було допущено несплати платежів з орендної плати до державного бюджету протягом трьох місяців підряд;

- визнавши факт внесення частини орендної плати 24.10.2016р. в сумі 1500,00грн. та відсутність заборгованості протягом трьох місяців, господарський суд зробив неправомірний висновок про правомірність направлення відповідачем позивачу повідомлення про розірвання договору оренди;

- суд міг сам змінити спосіб захисту порушеного права ТОВ «Ісервіс», враховуючи, що суд у рішенні посилається саме на цю норму, а підстави для позову і предмет позову при цьому не змінюються.

          Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

          Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 04.08.2016р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСЕРВІС» (далі - Позивач) укладено Договір оренди № 12/02-6065-ОД індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (т.1, а.с. 18-24).

Відповідно до умов п. 1.1 договору, відповідач зобов'язався передати, а позивач зобов'язався прийняти у строкове платне користування державне окремо визначене нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення площею 106,4 кв.м, розміщене за адресою місто Дніпропетровськ, пр. Гагаріна 11, що перебуває на балансі Національної металургійної академії України вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 16 червня 2016 року і становить за незалежною оцінкою 984 306,00 грн.

Згідно п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою: розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення без здійснення торгівлі (ремонт побутових приладів). Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

Відповідно п. 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання - передачі майна.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що орендна плата встановлюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2016 року -4101,28 грн.

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата - 50% зараховуються до державного бюджету на відповідний рахунок Держказначейства за місцезнаходженням об'єкта оренди. Інша частина орендної плати - 50% орендної плати перераховується Балансоутримувачу майна. Орендна плата перераховується у повному розмірі щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з п. 3.9 Договору, у разі якщо на дату сплати орендної штати заборгованість за нею становить загалом не менш як 3 місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Пунктом 10.1 Договору сторони визначили, що цей договір укладено строком 2 роки 11 місяців, що діє з 4 серпня 2016 року по 3 липня 2019 року включно.

Пунктом 10.3 Договору оренди встановлено, що зміни до умов договору або його розірвання допускаються за взаємною згодою Сторін.

Пункт 10.6 Договору оренди встановлює, що чинність цього Договору припиняється внаслідок : закінчення строку на який його було укладено, приватизації орендованого майна Орендарем, загибелі орендованого майна, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, банкрутства Орендаря, ліквідації Орендаря - юридичної особи.

На підставі Акту приймання - передачі орендованого майна від 04.08.2016р. відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове вбудоване приміщення площею 106, 4 кв. м, розміщене за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Гагаріна 11, що перебуває на балансі Національної металургійної академії України (т.1 а.с.25).

07.11.2016р. сторонами укладено «Додаткову угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 04.08.2016 №12/02-6065-ОД», за змістом якої в пункті 1.2 Розділу 1 (предмет договору) внесли зміни в частині використання орендованого майна, виклавши його в наступній редакції: «майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 7,0 кв.м та на площі 99,4 кв.м розміщення об'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (ремонт побутових приладів без права здійснення торгівлі)». Внесення змін до договору було обумовлене запобіганням нецільового використання орендованого майна, для законної можливості здійснювати продаж орендарем запчастин та аксесуарів до приладів, які надходять до сервісного центру (1т., а.с. 28-29).

До Додаткової угоди додавалися: Додаток № 1 «Розрахунок орендної плати до Договору на 7 кв.м», відповідно до якого орендна палата встановлювалася у розмірі 18% річних і розподілялася наступним чином: щомісячна оплата 50% - до державного бюджету у розмірі 484,22 грн.; щомісячна оплата 50% - балансоутримувачу у розмірі 484,22 грн.; Додаток № 2 «Розрахунок орендної плати до Договору на 99,4 кв.м », відповідно до якого орендна палата встановлювалася у розмірі 18% річних і розподілялася наступним чином: щомісячно 50% - до державного бюджету у розмірі 1909,99 грн. грн.; щомісячно 50% - балансоутримувачу у розмірі 1909,99 грн.; Додаток № 3 «Зведений розрахунок орендної плати до договору на 106,4 кв.м. відповідно до якого щомісячна орендна палата розподілялася наступним чином: 50% - до державного бюджету у розмірі 2394,21 грн.; 50% - балансоутримувачу у розмірі 2394,20 грн. (т.1, а.с. 30-33).

Листом від 21.03.2018р №11-11-01829 відповідач повідомив позивача, що відповідно до акту перевірки виконання умов договору (т.1 а.с. 51-54) товариству необхідно терміново сплатити заборгованість з орендної плати у розмірі 15188,58 грн., завдаток 343,57 грн., пеню 2 253,63 грн., штраф у розмірі 3 037,71 грн.; сплатити недоотриману орендну плату до державного бюджету в сумі 21 388,38 грн., та Балансоутримувачу - 21 388,38 грн., а також повідомлено позивача про те, що даний лист є відмовою від Договору оренди державного майна від 04.08.2016р. №12/02-6065-ОД, та вважати зазначений Договір розірваним з моменту одержання Орендарем цього листа (т.1 а.с. 58-60).

          Позивач, посилаючись на те, що рішення Регіонального відділення ФДМ України по Дніпропетровській області (Відповідач по справі) про відмову від договору оренди нежитлового приміщення укладеного з позивачем не відповідає вимогам ст.782 ЦК України, оскільки товариство не допускало невнесення плати за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд, звернувся з позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про відмову від Договору оренди державного майна №12/02-6065-ОД від 04.08.2016 укладеного між позивачем та відповідачем, яке розташоване за адресою м. Дніпро, проспект Гагаріна 11.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступні положення діючого законодавства України.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором оренди, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в ст. 759 Цивільного кодексу України та ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

          Згідно з ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

          Частиною першою ст.286 ГК України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 782 ЦК України встановлено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У відповідності до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Разом з тим слід зазначити, що частина 2 статті 9 Цивільного кодексу України встановлює, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1, 3 ст.291 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірванні договорів найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Аналогічні позиції містяться і в статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним Законом і регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Крім того ст..29 цього Закону передбачає, що за розірвання договору в односторонньому порядку сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що направлення відповідачем позивачу повідомлення про відмову від договору не є розірванням договору, а може бути передумовою розірвання договору у спосіб встановлений статтею 291 Господарського кодексу України та ст..26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Що стосується заборгованості, то згідно розрахунку відповідача, орендна плата позивачем не вносилась на протязі трьох місяців, а саме: березень, квітень та травень 2017р.

Апеляційний суд вважає, що вказаний розрахунок не відповідає дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на протязі жовтня 2016р. -червня 2017р. було сплачено платежі з орендної плати в сумі 17335,65, а саме:

- 24.10.2016р. – 1500,00грн. (а.с.178, т.1);

- 07.11.2016р. – 8135,65грн. (а.с. 179-181, т.1);

- 28.02.2017р. – 5000,00грн. (а.с.182, т.1);

- 06.07.2017р – 2700грн.(а.с.183, т.1).

Позивачем надано розрахунок орендних платежів, з яких вбачається, що платіж, який здійснено в жовтні 2016р. та в листопаді 2016р.в сумі 9635,65грн. зараховується як платіж за жовтень, листопад, грудень 2016р. та залишок в сумі 1112,23грн. зараховується як платіж за січень 2017р.

Платіж, який здійснено 28.02.2017р. зараховується як платіж залишку боргу за січень 2017р., лютий 2017р. та частковий платіж за березень 2017р. в сумі 944,58грн.

Оскільки п.3.6. Договору оренди передбачено, що платіж повинен здійснюватися щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, платіж, який здійснено 06.07.2017р. зараховується за травень 2017р., а залишок зараховується за червень 2017р.

Як вбачається з наданих пояснень сторін, відповідачем у жовтні 2016року не було зараховано в рахунок сплати орендної плати платіж, здійснений 24.10.2016р. в сумі 1500,00грн., оскільки при заповненні платіжного доручення була допущена помилка у реквізитах для сплати орендної плати.

Але, Головним управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області було надано інформацію, згідно якої 24.10.2016р. платіж в розмірі 1500,00грн. був зарахований в якості надходження від орендної плати за користування майном за адресою: пр.Гагаріна, 11 (т.2, а.с. 20).

Таким чином, господарський суд правомірно встановив, що відповідач фактично отримав кошти в сумі 1500,00грн., але не врахував їх в орендну плату за договором 12/02-6065-ОД від 04.08.2016р.

Враховуючи наведене та з урахуванням часткової сплати за березень 2017р. та за травень 2017р., колегія суддів приходить висновку про відсутність факту заборгованості позивача перед відповідачем з орендної плати протягом трьох місяців: березень, квітень та травень 2017р., про що не було враховано відповідачем під час направлення позивачу відмови від договору.

Разом з тим, звертаючись з позовом до суду, позивач послався на те, що рішення відповідача від 21.03.2018р. він вважає рішенням про розірвання договору оренди в порядку передбаченому ч.2 ст.782 Цивільного кодексу України та просив скасувати це рішення, оскільки сторони в договорі, а саме: п.п. 10.3 та 10.6 договору визначили виключний перелік підстав розірвання договору.

Однак колегія суддів зазначає, що повідомлення про відмову від договору в порядку ст.782 Цивільного кодексу України, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 ЦК України, ч.3 ст.291 ГК України є підставою для розірвання договору за згодою сторін або в судовому порядку.

Разом з тим, лист Регіонального відділення Фонду державного майна від 21 березня 2018 вих.№11-11-01829 не є рішенням органу державної влади, даний лист є повідомленням відповідача про відмову від договору.

Тобто, відсутній об'єкт оскарження, а тому колегія суддів підтримує висновок господарського суду про відмову в задоволені позовних вимог позивача про скасування відмови відповідача від договору оренди, оскільки такі позовні вимоги не є належним та не є ефективним способом захисту права.

          Апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що суд міг сам змінити спосіб захисту порушеного права ТОВ «Ісервіс», враховуючи, що суд у рішенні посилається саме на цю норму, а підстави для позову і предмет позову при цьому не змінюються, виходячи з наступного.

          Відповідно до статті 55 Конституції України і статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Діючим законодавством не передбачено право або обов'язок суду під час розгляду справи змінювати спосіб захисту порушеного права.

Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, скаржник не надав.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення господарського суду Дніпропетровської області 06.09.2018р. у справі №904/1508/18 постановлено з дотриманням вимог ст.276 ГПК України, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу– без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ісервіс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2018 у справі №904/1508/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04.02.2019р.

Головуючий суддя С.Г. Антонік

Суддя М.О.Дармін

Суддя Е.В. Орєшкіна

з оригіналом згідно

пом судді О.В.Яцура

04.02.2019