Постанова

від 23.01.2019 по справі 912/1723/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/1723/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного сільськогосподарського підприємства

"Гарт" - Кузьменка В.Б.,

Головного управління Держгеокадастру

у Кіровоградській області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарт"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 (у складі колегії суддів: Кузнецов В.О. (головуючий), Науменко І.М., Чус О.В.)

у справі № 912/1723/17

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарт"

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

про визнання недійсним рішення, визнання укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Гарт" (далі - ПСП "Гарт") звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просило:

- визнати недійсним рішення ГУ Держгеокадастру, викладене у листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17 про заперечення у поновленні договору оренди землі від 21.11.2011, укладеного між ПСП "Гарт" і Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новогригорівської Першої сільської ради Долинського району Кіровоградської області;

- визнати укладеною між ГУ Держгеокадастру і ПСП "Гарт" додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди землі від 21.11.2011 № 139/2011, укладеного між ПСП "Гарт" і Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, на той самий строк (5 років) і на тих самих умовах у редакції додаткової угоди, запропонованій позивачем, на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позов обґрунтовано тим, що позивач як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за договором від 21.11.2011, має право на поновлення цього договору з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення договору неодноразово направляв ГУ Держгеокадастру листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього договору, проте, відповідач письмово не повідомив позивача про відмову у поновленні цього договору у встановлений законодавством термін. Натомість 21.03.2017 ГУ Держгеокадастру направило лист-повідомлення № 31-11-0.63-3132/2-17, у якому проінформувало позивача про заперечення у поновленні договору оренди у зв'язку з неподанням документів, які підтверджують належне виконання орендарем умов договору.

ПСП "Гарт" вважає рішення відповідача, викладене у листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17, незаконним з огляду на те, що воно не є запереченням у поновленні договору оренди землі у розумінні частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", при цьому подання доказів належного виконання умов договору статтею 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачено.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2017 позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним рішення ГУ Держгеокадастру, викладеного у листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17 про заперечення у поновленні договору оренди землі від 21.11.2011, укладеного між ПСП "Гарт" і Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новогригорівської Першої сільської ради Долинського району Кіровоградської області. Визнано укладеною між ГУ Держгеокадастру і ПСП "Гарт" додаткову угоду до договору оренди землі від 21.11.2011 у редакції, запропонованій позивачем, викладено у резолютивній частині рішення її зміст. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що після закінчення терміну дії договору позивач продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою, належним чином виконує свої обов'язки за договором, а за обставин недійсності рішення відповідача, викладеного у листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17, та відсутності протягом місяця після закінчення терміну дії договору будь-яких інших заперечень щодо його поновлення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди від 21.11.2011 відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з безпідставністю позовних вимог з огляду на недосягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору, заперечення орендодавця проти поновлення договору та відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2017 року ПСП "Гарт" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційну скаргу ПСП "Гарт" обґрунтовує, зокрема тим, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач належним чином виконав передбачений договором обов'язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди від 21.11.2011. Натомість відповідачем у місячний термін не було надіслано повідомлення про прийняте рішення, що дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди з урахуванням змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у судовому порядку.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру просить відмовити у її задоволенні та зазначає, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права.

ГУ Держгеокадастру свого представника у судове засідання не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПСП "Гарт", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 21.11.2011 між Долинською РДА (орендодавець) і ПСП "Гарт" (орендар) укладено договір оренди землі № 139/2011, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Долинської РДА від 24.06.2010 № 503-р надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 38,00 га, у тому числі ріллі 38,00 га, яка знаходиться на території Новогригорівської Першої сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Згідно з пунктом 8 договору його укладено на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендну плату та порядок її сплати визначено у пунктах 9-11 цього договору.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43). Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Долинському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.03.2012 за № 352190004000023, кадастровий номер 3521986900:02:000:0800.

Отже, строк дії договору встановлено до 02.03.2017.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого станом на 24.01.2017, кадастровий номер земельної ділянки, яка отримана позивачем в оренду за договором від 21.11.2011, - 3521986900:02:000:0800.

Також судами установлено, що зазначена земельна ділянка розташована на території Новогригорівської Першої сільської ради Долинського району Кіровоградської області, є земельною ділянкою державної власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Наразі розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Кіровоградської області здійснює ГУ Держгеокадастру.

Також судом першої інстанції установлено, що 26.01.2017 ПСП "Гарт" звернулося до ГУ Держгеокадастру із листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, до якового додано проект додаткової угоди про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах. Цей лист-повідомлення отримано ГУ Держгеокадастру 26.01.2017, про що свідчить відмітка про отримання.

Відповіді на цей лист позивач не отримав.

Відповідачем до матеріалів справи було надано лист від 14.02.2017 № П-771/0-1513/0/6-17, адресований позивачу, зі змісту якого вбачається, що відповідач просив погодити орендну плату на рівні 12 %, узгодити термін дії договору та надати витяг з нормативної грошової оцінки земель та агрохімічний паспорт поля земельної ділянки. Доказів направлення цього листа позивачу господарському суду відповідачем не надано.

Судом першої інстанції установлено, що відповідно до пояснень позивача, 07.02.2017 його представник на особистому прийомі у начальника ГУ Держгеокадастру отримав роз'яснення, за яким поновлення договору оренди можливе за умови встановлення у договорі орендної плати в розмірі 12 % та продовження строку дії договору на 7 років. У зв'язку із чим позивач подав відповідачу лист-повідомлення, який отримано відповідачем 24.02.2017, про підтвердження зміни істотних умов до договору оренди землі, до якого додано додаткову угоду про поновлення терміну дії договору на новий семирічний термін зі сплатою орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто на умовах, запропонованих відповідачем.

ГУ Держгеокадастру у листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17, адресованому позивачу, повідомило останнього про заперечення у поновленні договору оренди землі у зв'язку з неподанням необхідних документів, які підтверджують належне виконання умов договору. До листа-повідомлення відповідач додав акт приймання-передачі земельної ділянки для підписання позивачем.

ПСП "Гарт" 31.03.2017 звернулося до відповідача з листом-повідомленням про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах і на той же строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Також позивач зауважив про належне виконання умов договору, своєчасну сплату орендних платежів, а також не повідомлення позивача про прийняте відповідачем рішення у строки і порядку, передбачені частиною 5 статті 33 зазначеного Закону.

Позивач, зазначаючи про відсутність належних відповідей відповідача на його листи-повідомлення та неукладення додаткової угоди, тоді як позивач продовжив користуватися земельною ділянкою і після закінчення дії договору, належним чином виконує умови договору, вказуючи на незаконність рішення відповідача про відмову в поновленні договору, викладеного в листі-повідомленні від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17, ПСП "Гарт" звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, просило визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі у редакції, наведеній у позовній заяві, на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

За встановлених судом обставин ПСП "Гарт" більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі, зокрема 26.01.2017, направило ГУ Держгеокадастру лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проектом відповідної додаткової угоди (отримано відповідачем 26.01.2017), а також інші документи. Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Суд першої інстанції також установив, що ПСП "Гарт" упродовж строку дії договору оренди, а також після закінчення строку його дії, продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувало орендну плату за неї. При цьому факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору відповідачем не спростовано.

Законодавець у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Натомість лист-повідомлення ГУ Держгеокадастру від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17 про заперечення у поновленні договору оренди землі було складено поза межами місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", для розгляду звернення позивача як орендаря щодо поновлення договору оренди землі, без визначення і наведення відповідного обґрунтування, як це передбачено положеннями наведеної норми, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 ЦК принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору із наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

При цьому, як установлено судом першої інстанції та убачається зі змісту листа від 21.03.2017 № 31-11-0.63-3132/2-17, ГУ Держгеокадастру поінформувало, що не вважає за можливе поновити договір оренди через відсутність необхідних документів, які підтверджують належне виконання умов договору.

Водночас Закон України "Про оренду землі" не передбачає обов'язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проекту додаткової угоди.

Крім того, зазначений лист не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору. Отже, відповідач неправомірно послався на необхідність надання додаткових документів, не зазначаючи конкретних підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано урахував, що саме відповідач порушив процедуру реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Посилання ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу про те, що подання позивачем документів, які підтверджують належне виконання умов договору, є необхідним для вирішення питання про поновлення договору оренди землі, не узгоджуються з нормами чинного законодавства та спростовуються наведеним вище.

За змістом статті 15 ЦК право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судом апеляційної інстанції, ПСП "Гарт" звернулося до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції відновив порушене право позивача, установивши факти належного виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не спростування цих фактів відповідачем.

Таким чином, надавши оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим обґрунтовано визнав укладеною додаткову угоду до зазначеного договору оренди землі у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

При цьому суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно задовольнив позов.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи положення закону, а також зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2017 у справі № 912/1723/17 відповідає вимогам законодавства, натомість постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 прийнято із порушенням норм матеріального і процесуального права, отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

У зв'язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, - залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги слід стягнути з ГУ Держгеокадастру на користь ПСП "Гарт".

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарт" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі № 912/1723/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2017 у справі № 912/1723/17 залишити в силі.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарт" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3 840,00 грн (три тисячі вісімсот сорок гривень).

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий