Рішення

від 23.01.2019 по справі 813/1195/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1195/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді - Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

за участю : представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Сокальської районної ради, голови Сокальської районної ради ОСОБА_5 про визнання протиправними і скасування рішення та розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Сокальської районної ради, голови Сокальської районної ради ОСОБА_5 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 року №444;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 року №126;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради Про звільнення ОСОБА_4 від 27.02.2018 р. № 12-к;

- поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області, з 01 березня 2018 р.

- стягнути з Сокальської районної ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 27.02.2018 р. № 12-к ОСОБА_4 звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта 01.03.2018 р. у зв'язку із скороченням штату працівників.

Вказане розпорядження прийнято з врахуванням рішення Сокальської районної ради Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 р. № 444 та розпорядженням голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 р. № 126.

Позивач вважає вказані рішення та розпорядження протиправними оскільки, Розпорядженням голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 р. № 126, внесено зміни до штатного розпису районної ради з 01.03.2018 р., виведено з штатного розпису (скорочено) посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу та введено до штатного розпису посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної і ради.

Позивача повідомлено про звільнення у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та запропоновано переведення на посаду водія автотранспортних засобів. Однак, позивач відмовилась від переведення на вказану посаду, оскільки така не відповідає кваліфікації позивача.

Крім того, позивач зазначила, що між керівництвом Сокальської районної ради в особі голови районної ради та трудовим колективом в особі профорганізатора укладено Колективний договір між керівництвом Сокальської районної ради Львівської області та трудовим колективом виконавчого апарату Сокальської районної ради на 2017- 2020 роки , зареєстрований розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації від 19.07.2017 р. № 275.

Відповідно до п.2 розділу III Колективного договору адміністрація зобов'язується не звільняти працівників з ініціативи адміністрації без достатніх підстав і попереднього погодження з профспілковим комітетом.

Пунктом 1 розділу IV Колективного договору визначено, що адміністрація зобов'язується рішення про скорочення чисельності або штату працівників приймати лише після попереднього проведення переговорів (консультацій) з профкомом не пізніше, як за 3 (три) місяці до здійснення таких заходів

Отже, на думку позивача вказаним Колективним договором встановлені додаткові у порівнянні із законодавством трудові гарантії щодо прийняття власником (уповноваженим ним органом) рішення про скорочення штату або чисельності працівників та звільнення працівника з ініціативи власника (уповноваженого ним органу), які поширюються на всіх працівників виконавчого апарату ради незалежно від їх членства в профспілці.

Більше того, відповідачем не враховано також, що звільнення з посади поставить позивача в скрутне майнове становище, оскільки остання розлучена, сама виховує неповнолітнього сина, а також в сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідно до положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і Зі статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Отже, встановлення структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів належать до повноважень відповідної ради.

Проект рішення Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради було оприлюднено на офіційному веб-сайті Сокальської районної ради Львівської області 23.11. 2017р., розглянуто та прийнято 22 грудня 2017 року, тобто у повній відповідності з вимогами ЗУ Про доступ до публічної інформації.

ОСОБА_4 попереджено про заплановане вивільнення у зв'язку із скороченням штату працівників та запропоновано переведення на посаду водія автотранспортних засобів. Інших вакантних посад на той час, ані пізніше в Сокальській районні раді Львівської області не було.

Відповідач зазначив, що Сокальська районна рада Львівської області при прийнятті рішення та розпоряджень діяла на підставі та у спосіб передбачений Конституцією України, Законами України.

Ухвалою від 30 березня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою від 07.11.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

Рішенням ХХV сесії VII скликання Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 р. № 444, затверджено структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради Львівської області.

Розпорядженням голови Сокальської районної ради Львівської області Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 р. № 126., внесено з 01 березня 2018року до штатного розпису виконавчого апарату Сокальської районної ради Львівської області зміни, а саме: виведено зі штатного розпису посаду головного спеціаліста - юрисконсульта організаційно-юридичного відділу районної ради та введено до штатного розпису посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради.

На виконання вимог ст. 49-2 КзПП 27.12.2017 року головою Сокальської районної ради Львівської області повідомлено ОСОБА_4 про звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Крім того, у вказаному повідомленні, що отримане позивачем 28.12.2017 року запропоновано ОСОБА_4 переведення посаду водія автотранспортних засобів та повідомлено, що у разі згоди позивачеві необхідно подати заяву та документи, що підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам посадової інструкції.

В подальшому, Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 27.02.2018 р. № 12-к ОСОБА_4 звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта 01.03.2018 р. у зв'язку із скороченням штату працівників.

Позивач, не погодившись із таким рішенням та розпорядженнями звернувся за захистом порушеного права до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України.

Згідно зі ст.21 Кодексу законів про працю України трудовій договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, судом встановлено що ОСОБА_4 у період з 14.05.2002 року по 01.03.2018 року працювала в Сокальській районній раді. Зокрема з 14.05.2002 року по 01.03.2017 року на посаді радника з юридичних питань.

Рішенням Сокальської районної ради №190 від 16.11.2016 року внесено зміни в структуру виконавчого апарату районної ради, ліквідовано посаду радника з юридичних питань та введено посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу.

01.03.2017 року на підставі розпорядження голови Сокальської районної ради від 28.02.2017 року №16-к позивача переведено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу.

В подальшому Рішенням ХХV сесії VII скликання Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 р. № 444, затверджено структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради Львівської області.

Затвердженою структурою не передбачалось посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу, натомість передбачено збільшення штатних одиниць водіїв автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу до 2-х одиниць.

На виконання вимог вищевказаного рішення головою Сокальської районної ради Львівської області прийнято Розпорядження Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 р. № 126

У зв'язку із змінами штатного розпису, не надання згоди про переведення на іншу посаду головою Сокальської районної ради Львівської області 27.12.2017 року видано розпорядження №12-к Про звільнення ОСОБА_4

Разом з тим судом встановлено, що Головою Сокальської районної ради на виконання вимог ст. 49-2 КзПП 27.12.2017 року повідомлено ОСОБА_4 про звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Повідомлення отримане позивачем 28.12.2017 року.

Як встановлено із вказаного повідомлення, позивачеві запропоновано переведення посаду водія автотранспортних засобів та повідомлено, що у разі згоди необхідно подати заяву та документи, що підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам посадової інструкції.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 статті 40 Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Огляд практики розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу, детально викладено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (далі - постанова Пленуму) та зазначено, що "розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд зазначає, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Згідно з частиною першою статті 49 - 2 Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Тобто, відповідачем було виконано вимоги законодавства щодо попередження працівника за 2 місяці про наступне його вивільнення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Зі змісту приписів ст. 40 КЗпП України вбачається, що звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Отже, з долучених до матеріалів справи доказів судом встановлено, що відповідачем на виконання вимог ст. 49- КЗпП запропоновано ОСОБА_4 переведення посаду водія автотранспортних засобів та повідомлено, що у разі згоди позивачеві необхідно подати заяву та документи, що підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам посадової інструкції.

Таким чином, судом встановлено, що посада, яку обіймала ОСОБА_4, а також посада водія, що була їй запропонована не відповідає її кваліфікаційному та освітньому рівню та не є ідентичною посаді, з якої звільнено позивача.

Більше того, суд наголошує, що при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП діють переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню

Частиною другою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Верховний Суд України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних прав роз'яснив, щ переважне право залишення на роботі стосується всіх працівників підприємства, що займають таку саму посаду і виконують таку саму роботу.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, судом з матеріалів справи встановлено, що відділом держаної реєстрації актів цивільного стану 05.04.2006 року розірвано шлюб укладений ОСОБА_4, крім того, судом встановлено, що на утриманні позивача перебуває неповнолітній син ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином,відповідачем при прийнятті оскаржених розпоряджень та рішення не враховано, що позивач належить до категорії осіб визначених ч. 2 ст. 49-2 КЗпП, зокрема позивач є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком.

Більше того, суд зауважує, що на засіданні сесії Сокальської районної ради Львівської області під час розгляду питання Про затвердження структури виконавчого апарату ради депутатом вказаної ради наголошувалось на тому, що ОСОБА_4 має на утриманні неповнолітнього сина, крім того, в її сім'ї немає інших осіб із самостійним заробітком. Водночас, відповідачем всупереч вказаному прийнято оскаржені розпорядження про виведення зі штату займаної позивачем посади та в результаті звільнення з посади.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9, суд розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, зобов'язаний з'ясувати, окрім іншого, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Водночас, суд зважає на покликання відповідача на те, що встановлення структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів належить до повноважень відповідної ради, тому питання про доцільність скорочення посад, чисельність працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням в діяльність такого підприємства установи, організації, однак зауважує, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини складено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Обєднаного Королівства (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Отже, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідачем не враховано переважне право позивача щодо залишення на роботі чим порушено вимоги ст.42 КзпП України.

Також, суд зазначає, що зважає на покликання відповідача на неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків та долучені до матеріалів справи докази, однак не бере такі до уваги, оскільки у даній справі оскаржується розпорядження про звільнення позивача з посади у зв'язку із скороченнями штату працівників, а не реалізацією дисциплінарного стягнення.

Щодо тверджень позивача, на те, що згідно Колективного договору звільнення з роботи могло мати місце лише за умови попереднього погодження профспілкового комітету або відповідного профспілкового працівника, чого у даному випадку відповідачем дотримано не було, суд зазначає наступне.

Згідно ст.22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 не є членом первинної профспілкової організації, а тому погодження звільнення працівника який не є членом профспілки не вимагається, доказів протилежного до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про протиправність рішення Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 року №444, розпорядження голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 року №126 в частині, що стосується ОСОБА_4 та посади, яку вона займала на момент звільнення та розпорядження голови Сокальської районної ради Про звільнення ОСОБА_4 від 27.02.2018 р. № 12-к , , оскільки відповідачем не дотримано прядку при виконанні вимог визначених положеннями ст. 49-2 КЗпП, яка визначає переважне право залишення на роботі особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком а також зобов'язує роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу рівнозначну кваліфікаційному та освітньому роботу на тому самому підприємстві.

Відповідно до вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір. Аналогічні за своїм змістом приписи містить пункт 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ, за яким у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Отже, враховуючи встановлену в даному провадженні протиправність звільнення позивача із займаної посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу, порушене відповідачами право позивача підлягає відновленню шляхом поновлення в Сокальській районній раді на попередній посаді.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у постанові від 04.11.2014, задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість застосування до вказаних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Суд бере до уваги, що зазначений Порядок не містить застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, і, крім цього, заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких мають спільні риси.

Згідно абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

До матеріалів справи долучено довідку, відповідно до якої сума середньомісячного заробітку позивача становить 4074,60 грн., середньоденного 170,23 грн.

Період вимушеного прогулу склав 224 робочих днів (з 01 березня 2018 року по 23 січня 2019 року).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 за період з 01 березня 2018 року по 23 січня 2019 року становить 38131,52 грн. виходячи з розрахунку: 170,23грн. х 224 робочих днів.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З наведених підстав постанова суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (4074,60 грн.) підлягає негайному виконанню.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів та не навів доводів, що підтверджують порушень при прийнятті оскаржених розпоряджень та рішення, що слугували підставою для звільнення позивача із займаної посади.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , за відсутності судових витрат відповідачів, положення статті 139 КАС застосуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

Вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 року №444 в частині, що стосується посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 року №126 в частині, що стосується посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області.

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради Про звільнення ОСОБА_4 від 27.02.2018 р. № 12-к.

Поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області, з 01 березня 2018 р.

Стягнути з Сокальської районної ради Львівської області (80000, Львівська обл.., м. Сокаль, вул. Шептицького, 26; ЄДРПОУ 25545203) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38 131 (тридцять вісім тисяч сто тридцять одна) грн. 52 коп.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4074 (чотири тисячі сімдесят чотири) грн. 60 коп. допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 року.

Суддя Гулкевич І.З.