Постанова

від 28.01.2019 по справі 534/1678/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/1678/17 Номер провадження 22-ц/814/143/19Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Прядкіної О.В., Хіль Л.М.

При секретарі : Кальник А.М.

Розглянула в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області в складі судді Крикливого В.В. від 2 жовтня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство №2) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (надалі Гаражне товариство №2), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №8 від 08.09.2017 року, виданий головою правління Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів, поновити його на посаді охоронника, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4360,23 грн. та 20000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що з 02.09.2010 року він працював на посаді охоронника Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів . Наказом №3 (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) від 15.12.2016 року його було звільнено з посади за згодою сторін, копію якого він отримав 11.02.2017 року. Рішенням Комсомольського міського суду від 13.07.2017 року наказ про звільнення було скасовано та поновлено на роботі.

Згідно його заяви державним виконавцем було відкрито виконавче провадження та запропоновано відповідачу виконати судове рішення в добровільному порядку.

В подальшому відповідач видав наказ про поновлення його на роботі та змінив умови праці, на що він не погодився, про що і повідомив керівництво кооперативу.

Не дивлячись на його заперечення, він був звільнений на підставі наказу голови правління гаражного товариства №8 від 08.09.2017 року за прогули без поважних причин.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 2 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2 відповідно до наказу Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство №2) №8 від 08.09.2017 року з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 6 статті 36 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення, суд встановив відсутність підстав для поновлення на роботі та дійшов висновку, що підставою розірвання трудового договору стала відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, а тому з власної ініціативи змінив формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на п.6 ст. 36 КЗпП України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Вважає, що суд не встановив фактичний обставин його відсутності на роботі та не дав оцінки поважності причин такої відсутності на робочому місці, не обґрунтовано та самовільно змінив формулювання причин його звільнення, вдався до переоцінки обставин, якими вмотивовані підставі позову.

У відзиві на апеляційну скаргу гаражне товариство, фактично погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення позивача на роботі, просить вийти за межі вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 та змінити судове рішення, виключивши з резолютивної частини посилання на необхідність зміни формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на п.6 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 02.09.2010 року ОСОБА_2 працював на посаді охоронника в ГО Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів , що підтверджується записом в ксерокопії трудової книжки наданої позивачем.

Згідно наказу №3 від 15.12.2016 року виданого головою правління Гаражного товариства №2 по експлуатації індивідуальних гаражів ОСОБА_2 звільнено з посади охоронника.

Заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 13.11.2017 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, визнано незаконним та скасовано наказ №3 від 15.12.2016 про звільнення ОСОБА_2 та поновлено останнього на посаді охоронника в Громадській організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів , стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу і компенсацію моральної шкоди.

На підставі наданого ОСОБА_2 виконавчого листа, державним виконавцем 15.08.2017 року відкрито виконавче провадження .

Наказом голови правління громадської організації Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів №6 від 21.08.2017 року ОСОБА_2 поновлено на посаді охоронника Громадської організації (товариства№2 по експлуатації індивідуальних гаражів).

З вказаним наказом працівник ОСОБА_2 був ознайомлений 29.08.2017 року.

Разом з цим, згідно рішення засідання членів правління гаражного товариства №2 від 26.08.2017 р. посаду охоронника було скорочено та вирішено попередити ОСОБА_2 в письмовому вигляді за два місяці про наступне звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

На підставі зазначеного рішення правління, 28.08.2017 р. був виданий наказ № 8 про скорочення штату працівників, яким скорочено посаду охоронника та визначено персонально письмово повідомити охоронника ОСОБА_2 про наступне (через два місяці з моменту повідомлення) вивільнення та про відсутність у гаражному товаристві іншої вакантної посади, запропонувавши останньому звернутись до державної служби зайнятості або працевлаштуватись після звільнення самостійно.

Згідно до актів, складених членами правління товариства та затверджених головою правління, охоронник ОСОБА_2 не був присутній на робочому місці без поважних причин 28.08.2017, 29.08.2017, 30.08.2017, 31.08.2017, 01.09.2017, 04.09.2017, 05.09.2017, 06.09.2017, 07.09.2017 та 08.09.2017 року.

На підставі зазначених актів, наказом голови правління гаражного товариства №8 від 08.09.2017 ОСОБА_2 звільнено з посади охоронника з 11.09.2017 за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що підставою для звільнення працівника стала фактична відмова останнього від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, на підставі чого суд змінив формулювання підстав звільнення позивача з п.4 ст. 40 КЗпП України на п.6 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

Згідно до діючих норм, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Згідно п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Аналіз наведених норм свідчить, що звільнення роботодавцем працівника на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України допускається, коли прогули мали місце без поважних причин.

Разом з цим, розглядаючи спори про звільнення суд повинен оцінити причини відсутності працівника на роботі та дійти висновку про поважність чи неповажність причин такої відсутності, оскільки в розумінні закону поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був ознайомлений з наказом про своє поновлення на роботі на підставі судового рішення лише 29.08.2017 року. При цьому, в приміщенні правління йому в усній формі було доведено до відома про істотні зміни в роботі охоронника та в його робочому місці.

Проте, відповідного наказу про зміну істотних умов праці поновленого на роботі працівника відповідач не видавав, а відтак позивач з ним ознайомлений не був.

Так, роботодавцем було встановлено новий графік роботи охоронника, а саме з 8 год. до 17 год. щоденно, з понеділка по п'ятницю, з вихідними днями - субота та неділя, без зазначення конкретного робочого місця, з посиланням на загальне приміщення правління товариства.

Між тим, попередні умови роботи ОСОБА_2 на посаді охоронника були зовсім інші, він працював по графіку - одна доба, потім три доби вихідні, його робоче місце було облаштовано для здійснення обов'язків охоронника у вигляді окремої будівлі, розташованої на території товариства.

Лише 06.09.2017 року позивач отримав від відповідача повідомлення про зміну графіку його роботи, з пропозицією надати пояснення з приводу відсутності на роботі.

За змістом ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

За змістом вказаної норми, до істотних умов праці віднесено також і зміни режиму роботи працівника, який в разі змін в організації виробництва і праці повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці .

Положеннями вказаної статті покладається обов'язок на власника попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов праці, що викликаються змінами в організації виробництва і праці. Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Між тим, в даному випадку відповідачем не було дотримано визначеної ст. 32 КЗпП України процедури попередження позивача про істотні зміни в умовах праці внаслідок змін в організації виробництва, відповідного наказу роботодавець не видавав, працівника з ним не ознайомлював.

Натомість, достовірно знаючи позицію позивача щодо поновлення його на попередній посаді, з існуючим до звільнення режимом роботи, передчасно звільнив останнього на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, не дочекавшись збігу двох місячного терміну з дня повідомлення про істотну зміну умов праці до дня їх введення, як це визначає ст. 32 КЗпП України.

Згідно ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

З урахуванням встановлених обставин необхідно дійти висновку, що в даному разі допущені позивачем прогули мали місце в силу поважних причин, оскільки не можна кваліфікувати як прогул без поважних причин відмову працівника від виконання роботи внаслідок його незгоди продовжувати роботу в нових умовах у зв'язку зі змінами істотних умов праці, спричинених змінами в організації виробництва.

Таким чином, відсутність працівника ОСОБА_2 на роботі з поважних причин не може вважатися прогулом, а отже, відсутні правові підстави для розірвання трудового договору в силу п.4.ч.1 ст. 40 КЗпП УКраїни.

На вказані обставини, суд першої інстанції належної уваги не звернув, не дав оцінки поясненням позивача та доведенням ним поважності причин своєї неявки на роботі, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення останнього на роботі.

За вказаних обставин, судове рішення підлягає скасуванню, з постановленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної школи, колегія суддів керується положеннями ст. 237-1 КЗпП України про те, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 13 вищевказаної зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237- 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права ( наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Беручи до уваги тривалість часу з моменту звільнення позивача і по час винесення рішення по справі, впродовж якого позивач зазнавав душевних страждань, спричинених діями відповідача внаслідок його повторного звільнення з роботи, у зв'язку з чим він був вимушений в черговий раз доводити свою позицію щодо порушення його трудових прав, був позбавлений заробітної плати як джерела свого існування, внаслідок чого організація його життя вимагала додаткових зусиль та пошуків покращення свого матеріального стану, колегія суддів, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає за доцільне визначити розмір морального відшкодування в 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 2 жовтня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство №2) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати як незаконний наказ №8 від 8 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_2 з посади охоронника, виданого Головою правління Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів та поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника в Громадській організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів з 8 вересня 2017 року.

Стягнути з Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів (Гаражне товариство №2) на користь ОСОБА_2 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 4 лютого 2019 року.

Судді : Обідіна О.І. Прядкіна О.В. Хіль Л.М.