Рішення

від 05.02.2019 по справі 640/19343/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2019 року № 640/19343/18

за позовом Громадської організації Народна дія Львів

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України

треті особи ОСОБА_1

Приватне підприємство Кантрансбуд

про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт

Суддя - Вовк П.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов громадської організації Народна дія Львів (далі також - ГО Народна дія Львів , позивач) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі також - ДАБІ України, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним і скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові , № ІУ 113180541234 від 23 лютого 2018 року, виданий відповідачем ОСОБА_1 та приватному підприємству Кантрансбуд .

Ухвалою суду від 05 грудня 2018 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв'язку з її належністю до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 10 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимог ч.ч. 1-2 статті 257 КАС України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, вказаною ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_1 та приватне підприємство Кантрансбуд .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність надання третім особам вказаного дозволу на виконання будівельних робіт з огляду на те, що вказане у ньому найменування будівельних робіт, а саме Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові , не відповідає виду будівництва, вказаному у цьому ж дозволі (нове будівництво).

Крім того, позивач зазначає про відсутність у третіх осіб дозволу Міністерства культури України на здійснення будівництва, оскільки його планується здійснювати у межах історичного ареалу міста Львова.

Окремо позивач акцентує увагу на порушенні при видачі дозволу вимог державних будівельних норм.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного дозволу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до ДАБІ України було подано заяву про отримання дозволу на виконання будівельних робіт Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові (зареєстровану у відповідача 22 лютого 2018 року за № 40-30/2202-3).

За наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 23 лютого 2018 року № ІУ 113180541234 Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові (замовник - ОСОБА_1, генеральний підрядник - приватне підприємство Кантрансбуд ).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України Про оцінку впливу на довкілля .

Частинами 1, 2 статті 37 вказаного Закону визначено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України Про оцінку впливу на довкілля , підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Відповідно до п. 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.

До заяви додаються:

- копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку);

- копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);

- проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;

- копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту чи технічного переоснащення діючих підприємств;

- копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;

- інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати.

Матеріалами справи підтверджується, а учасниками справи не заперечується, що подані для отримання спірного дозволу документи були подані у відповідності до переліку, наведеного у п. 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, в тому числі, посилається на вимоги ДБН В.3.2-1-2004 Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам'ятках культурної спадщини .

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вищезазначені ДБН втратили чинність з 01 січня 2017 року на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 червня 2016 року № 174, яким в той же час був затверджений національний стандарт ДСТУ-Н Б В.3.2-4:2016 Настанова щодо виконання ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках архітектури та містобудування .

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, на виконання наведеної правової вимоги, позивач, зазначаючи в адміністративному позові про безпідставність надання третім особам спірного дозволу на виконання будівельних робіт з огляду на те, що вказане у ньому найменування будівельних робіт, а саме Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові , не відповідає виду будівництва, вказаному у цьому ж дозволі (нове будівництво), не наводить правового обґрунтування, а саме не зазначає правові норми, яким суперечить вказана обставина.

При цьому, посилання позивача не та, що здійснення саме нового будівництва не було передбачено дозвільними документами, які були видані відповідними органами для здійснення такого роду будівельних робіт на даному об'єкті нерухомості, не підтверджується матеріалами справи. Так, зокрема, згідно п. 1 висновків наданого самим позивачем історико-містобудівного обґрунтування на вказаний об'єкт будівництва, передбачається саме здійснення будівництва міні-готелю на вул. Олени Степанівни, 31, що в свою чергу включає реставрацію та пристосування пам'ятки з влаштуванням мансардного поверху, реконструкцію з прибудовою та надбудовою господарського будинку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність дозволу Міністерства культури України для здійснення будівництва у межах історичного ареалу міста Львова.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 зверталась із відповідним зверненням від 08.02.2018 б/н до Міністерства культури України стосовно погодження історико-містобудівного обґрунтування об'єкта Реставрація та пристосування під міні - готель пам'ятки архітектури житлового будинку на вул. О. Степанівни, 31 (охоронний № 2812-Лв) у м. Львові з реконструкцією, прибудовою та надбудовою господарського будинку .

У свою чергу, Міністерство культури України листом від 16 лютого 2018 року №146/10/72-18 надало відповідь заявнику, що роботи на пам'ятках архітектури місцевого значення здійснюються на підставі проектної документації, розробленої згідно з ДБН А.2.2-14-2016 та ДСТУ - Н.Б.В.3.2-4:2016, та за відповідним дозволом місцевого органу культурної спадщини.

Так, ОСОБА_1 разом із відповідною заявою на отримання спірного дозволу, про яку вже зазначалось вище, надала відповідачу проектну документацію на будівництво із відповідним погодженням управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 05 вересня 2017 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1, з метою отримання спірного дозволу, були виконані вимоги ч. 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Крім того, вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 статті 24 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є правомірність дозволу на виконання будівельних робіт, наданого відповідачем третім особам.

Як убачається з оскаржуваного дозволу, він стосується прав та інтересів лише визначених у ньому осіб, тобто є актом індивідуальної дії.

Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Ураховуючи наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржуваний дозвіл є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо виконання будівельних робіт на конкретно визначеному об'єкті будівництва та адресований двом особам; не регулює певний вид суспільних відносин; не розрахований на багаторазове застосування й вичерпує дію після його реалізації.

Крім того, суд зауважує, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки позивач у зв'язку із здійсненням відповідних будівельних робіт не є учасником (суб'єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному дозволі, як акту індивідуальної дії, такий дозвіл не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

При цьому суд зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Наведене вище позиція повністю узгоджується з обов'язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною у його постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 9901/657/18.

Враховуючи в сукупності встановлені вище обставини, безпідставними є вимоги позивача про протиправним і скасування дозволу на виконання будівельних робіт Реставрація та пристосування житлового будинку на вул. Олени Степанівни, 31 (пам'ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові , № ІУ 113180541234 від 23 лютого 2018 року, виданого відповідачем ОСОБА_1 та приватному підприємству Кантрансбуд , а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного дозволу на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову громадської організації Народна дія Львів (79012, місто Львів, вулиця Остроградських, 8/18; код ЄДРПОУ 40330544) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 37471912), треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_1) та приватне підприємство Кантрансбуд (79034, місто Львів, вулиця Сумська, 1, квартира 3; код ЄДРПОУ 36992218), про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк