Постанова

від 12.07.2019 по справі 640/19343/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19343/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Ключковича В.Ю.,

Парінова А.Б.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації Народна дія Львів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Народна дія Львів" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи - ОСОБА_1 , Приватне підприємство Кантрансбуд про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт Реставрація та пристосування житлового будинку на АДРЕСА_1 (пам`ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові , № ІУ 113180541234 від 23 лютого 2018 року, виданий відповідачем ОСОБА_1 та приватному підприємству Кантрансбуд .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний дозвіл є протиправним та підлягає скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 до ДАБІ України було подано заяву про отримання дозволу на виконання будівельних робіт Реставрація та пристосування житлового будинку на АДРЕСА_1 (пам`ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові (зареєстровану у відповідача 22 лютого 2018 року за № 40-30/2202-3).

За наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 23 лютого 2018 року № ІУ 113180541234 Реставрація та пристосування житлового будинку на АДРЕСА_1 (пам`ятка архітектури місцевого значення - охоронний № 2812) під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові (замовник - ОСОБА_1 , генеральний підрядник - приватне підприємство Кантрансбуд ).

Не погодившись з таким дозволом, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному дозволі, як акту індивідуальної дії, такий дозвіл не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до частини першої другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами першою, п`ятою статті 308 КАС визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 32 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності): незначні наслідки - СС1; середні наслідки - СС2; значні наслідки - СС3.

До значних наслідків (СС3) відносяться такі об`єкти: пам`ятки культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, житловий будинок АДРЕСА_1 , є пам`яткою архітектури місцевого значення, а спірні правовідносини стосуються видачі дозволу на виконання будівельних робіт на цьому об`єкті.

Так, згідно пункту 3 частини першої статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Частиною другою статті 37 Закону № 3038-VI передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Вичерпний перелік документів, які подаються для отримання дозволу на виконання будівельних робіт, визначений у частині третій статті 37 Закону № 3038-VI.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечено учасниками справи, для отримання спірного дозволу, замовником будівництва були подані всі визначені наведеною нормою необхідні документи.

За змістом частини четвертої статті 37 Закону № 3038-VI відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт видається заявнику в письмовому вигляді з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.

Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Отже, Законом № 3038-VI, визначений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, до яких не належить оскарження в судовому порядку містобудівних умов та обмежень, а також підстави, зазначені у такому позові. Тому, посилання позивача на те, що відповідач мав відмовити у видачі спірного дозволу, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III) охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Реставрація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності.

Пристосування - сукупність науково-дослідних, проектних, вишукувальних і виробничих робіт щодо створення умов для сучасного використання об`єкта культурної спадщини без зміни притаманних йому властивостей, які є предметом охорони об`єкта культурної спадщини, в тому числі реставрація елементів, які становлять історико-культурну цінність.

Предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що охорона культурної спадщини забезпечується не лише збереженням діючого стану об`єктів культурної спадщини, а й створенням умов для їх сучасного використання без зміни їх історико-культурної цінності та автентичності, що у розумінні Закону № 1805-III охоплюється поняттями пристосування та реставрація об`єктів культурної спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний дозвіл виданий на виконання робіт з реставрації та пристосування житлового будинку на АДРЕСА_1 під міні-готель та реконструкцію з розширенням господарського будинку за рахунок прибудови та надбудови у м. Львові.

Тобто, спірний дозвіл не суперечить Закону № 1805-III щодо можливості пристосування для сучасного використання та реставрації об`єктів культурної спадщини. У свою чергу, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що у графі вид будівництва вказано нове будівництво, що, на думку позивача, надає забудовнику право змінити та знести об`єкт культурної спадщини та збудувати на відповідній ділянці новий об`єкт.

Проте, колегія суддів наголошує, що дозвіл видається на здійснення будівельних робіт виключно відповідно до проектної документації, яка вказана у такому дозволі. У даному випадку, спірний дозвіл надає право на виконання робіт згідно проектної документації, розробленої ФОП ОСОБА_2 та затвердженої ОСОБА_1 (наказ від 01.09.2017 №01/09 Про затвердження проектної документації ).

При цьому, позивач не вказує, а у суду відсутні підстави вважати, що проектна документація, на яку виданий спірний дозвіл, та копія матеріалів якої наявна в матеріалах справи, передбачає зміну (у розумінні частини статті 1 Закону № 1805-III) чи знесення спірного об`єкта культурної спадщини. Навпаки, відповідна документація свідчить про те, що здійснюватиметься саме реставрація та пристосування, при цьому відсутні підстави вважати, що буде знищено або змінено історико-культурну цінність та автентичність житлового будинку.

Судом першої інстанції також вірно відмічено, що ДБН В.3.2-1-2004 Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам`ятках культурної спадщини , на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, втратили чинність з 01 січня 2017 року на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 червня 2016 року № 174, яким в той же час був затверджений національний стандарт ДСТУ-Н Б В.3.2-4:2016 Настанова щодо виконання ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках архітектури та містобудування . При цьому, позивач не наводив доводів щодо невідповідності спірного дозволу вимогам ДСТУ-Н Б В.3.2-4:2016.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Отже, письмовий дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини для здійснення реставрації та пристосування об`єктів культурної спадщини надається виключно для пам`яток національного значення, проте, як зазначалося, спірний житловий будинок є пам`яткою місцевого значення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на відсутність дозволу Міністерства культури України як підстави для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про те, що у спірних правовідносинах права позивача не є порушеними, а тому не можуть бути захищені судом.

За частиною першою статті 1 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

З огляду на наведені вище положення КАС, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру, позивач також повинен пояснити які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах, дозвіл на виконання будівельних робіт, не порушує конкретних прав, свобод чи інтересів ГО Народна дія Львів , а тому, оскільки позивач у зв`язку із здійсненням відповідних будівельних робіт не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному дозволі, як акту індивідуальної дії, такий дозвіл не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, виключає їх порушення, і, як наслідок, можливість захисту у судовому порядку.

У свою чергу, обґрунтовуючи своє право на звернення до суду із позовом, що розглядається у даній справі, позивач, окрім іншого, наголошував на тому, що він здійснює захист прав його членів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Проте, позивач не надав суду жодних доказів того, що вказані особи є його членами чи доказів їх звернення до позивача щодо сприянні у захисті їх прав. Окрім того, зазначені особи не позбавлені права самостійно звернутися до суду із цим позовом, у тому числі за підтримки позивача.

Також позивач зазначає, що Народна дія Львів є громадською організацією, яка згідно статуту здійснює Збереження і захист історичного середовища м. Львова .

Проте, на переконання колегії суддів, сама лише статутна діяльність громадської організації збереження і захист історичного середовища не є самостійною підставою для звернення до суду із позовом у будь-яких правовідносинах, пов`язаних з історичним середовищем м. Львова.

При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечує можливості громадської організації здійснювати захист інтересів в судовому порядку, проте, у кожному конкретному випадку, така громадська організація має обґрунтовувати наявність конкретних порушених прав, за захистом яких вона звернулася до суду.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги, позивач посилається на інші підстави неправомірності оскаржуваного дозволу, які не були вказані в позовній заяві, а тому колегія суддів у відповідності до частини п`ятої статті 308 КАС їх відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Народна дія Львів" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя В.Ю. Ключкович

Суддя А.Б. Парінов