Рішення

від 29.01.2019 по справі 347/1237/18

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/1237/18

Провадження № 2/347/41/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Гордія В.І.,

з секретарем - Корбутяк Н.М.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косові справу за позовом ОСОБА_3 до державного навчального закладу Кутський професійний ліцей , ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного навчального закладу Кутський професійний ліцей , ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник - адвокат ОСОБА_1, позовні вимоги підтримали повністю, суду пояснили та позовній заяві позивач зазначив, що свою роботу в ДНЗ Кутський професійний ліцей розпочав у 2010 році. Працював на посаді майстра виробничого навчання. Жодних претензій за весь час роботи з боку адміністрації закладу до нього не було. До дисциплінарної відповідальності не притягався. Проте, наказом директора ДНЗ Кутський професійний ліцей ОСОБА_4 від 24.05.2018 року за №13-л, його було звільнено 30.05.2018 року з посади майстра виробничого навчання в зв'язку з скороченням чисельності працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та неможливістю подальшого працевлаштування. В штаті майстрів виробничого навчання на момент прийняття рішення про його звільнення працювало 6 працівників. Але жодних аргументованих пояснень з боку адміністрації закладу щодо підставності вибору на звільнення особисто його з шести інших рівнозначних працівників йому не було надано. І жодної пропозиції іншої роботи у цьому закладі не зроблено. Також, йому було відмовлено у наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з подальшим звільненням,а звільнення з роботи за ініціативою адміністрації, його, як педагогічного працівника, було проведено під час навчального процесу. Вважають такі дії адміністрації закладу незаконними та просять позов задоволити.

Представник відповідача, директор навчального закладу ОСОБА_4 та її адвокат ОСОБА_2, в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, та у відзиві на позов директор ДНЗ ОСОБА_4 зазначила, що на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.10.2017 року у справі 347/1657/16 згідно наказу дирекції ДНЗ Кутський ПЛ №45-л від 20.10.2017 року ОСОБА_3 був поновлений на роботі. Після поновлення на роботі працівнику виплачується середній заробіток за час прогулу до дня, коли він фактично приступив до роботи. Згідно наказу № 99 від 30.10.2017 року Про фактичний допуск до роботи ОСОБА_3Ю. , йому було запропоновано конкретне робоче місце з нарахування заробітної плати коштів спеціального фонду в розмірі посадового окладу педагогічного працівника відповідного тарифного розряду з усіма належними надбавками. Від запропонованої роботи він відмовився, мотивуючи тим, що він хоче виконувати прямі посадові обов'язки майстра виробничого навчання. Виходячи з того, що штати педагогічних працівників закладів ПТНЗ, зокрема майстрів в/н формуються відповідно до контингенту учнів (наказ МОН України №1204 від 16.12.2010 р. Про затвердження типових штатних нормативів закладів ПТНЗ ) і створити нове робоче місце безпосередньо серед навчального року неможливо, а суд у своєму рішенні не вказав, що під вивільнення попадає інший працівник замість ОСОБА_3, тому запропонований варіант для подальшої роботи згідно наказу Про фактичний допуск до роботи ОСОБА_3Ю. був оптимальний. Враховуючи, що ОСОБА_3Ю відмовився від пропозиції, до часу звільнення (30.05.2018 р.) він рахувався як такий працівник, що фактично не приступив до роботи, не виконував ніколи ніякої роботи після поновлення (з 20.10.2017 р.). На нього складався додатковий табель обліку робочого часу з відповідною позначкою. Заробітна плата за весь період з часу поновлення ОСОБА_3 нараховувалася середньоденна в зв'язку з відмовою його фактично приступити до роботи і виконувати ті обов'язки, які обумовленні в наказі №99-к від 30.10.2017 р., бо після відмови - він вважався поновленим на роботі працівником без фактичних обов'язків, а також не тарифікованим. Його повторне звільнення було зумовлено штатним розписом працівників ліцею станом на 01.01.2017 року, підписаним департаментом освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА 29.03.2018 року, де не було передбачено штатної одиниці майстра виробничого процесу, на яку вони могли б прийняти ОСОБА_3, оскільки кількість таких одиниць пропорційна кількості студентів (груп). Переважного права залишення на роботі він не мав. Так як педагогічний стаж серед 5-ти інших майстрів в/н аграрного профілю у нього найменший, він не є передпенсійного віку, не має на утриманні неповнолітніх дітей, а також не має вищого тарифного розряду, ніж той працівник, якого на його думку адміністрація мала б звільнити. 11.05.2018 року ОСОБА_3 звернувся до дирекції із заявою з проханням надати невикористану щорічну відпустку із 29 травня 2018 року, в чому йому було відмовлено на підставі ст. 10 Закону України Про відпустки , невідповідності графіку відпусток, затвердженого дирекцією станом на січень 2018 року, з яким він ознайомлений під особистий підпис та на підставі Постанови Кабміну України від 14.04.1997 року № 346, а також неможливістю вчасно виплатити (за 3 дні до початку відпустки) відпускні кошти, так як фінансування закладу проводиться за рахунок коштів обласного бюджету два рази в місяць (в межах до 17 числа та 30-31 числа). При звільненні ОСОБА_3 30.05.2018 року йому було компенсовано всі кошти за невикористані відпустки та вихідну допомогу в розмірі посадового окладу (середньомісячної заробітної плати). Вважають позовну заяву ОСОБА_3 безпідставною та просять в позові відмовити.

Вислухавши сторони, свідків, та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналізуючи положення ст.ст. 139-140 КЗпП України видно, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Статтею 42 Кодексу Законів про Працю України передбачено наявність певних умов та підстав переважного право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Зокрема, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

В свою чергу, ч.2 та ч.3 ст. 42 КЗпП передбачено перелік умов переваги в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, а також те, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Як було встановлено судом, наказом директора ліцею ОСОБА_4 від 24.05.2018 року за № 13-л (а.с.5), у відповідності до наказу № 6-л від 30.03.2018 року Про попередження про наступне вивільнення в зв язку із скороченням, - ОСОБА_3 було звільнено з посади майстра виробничого навчання 30.05.2018 року в зв язку з скороченням чисельності працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та неможливістю подальшого працевлаштування.

Згідно п. 2.1 та п.2.2 даного ж наказу, бухгалтерії ліцею наказано виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку згідно чинного законодавства, а також провести компенсацію за 73 дні не використаної основної відпустки за період роботи з 01.09.2016 року по 30.05.2018 року.

Однак, даному звільненню передувало ряд умов.

По-перше, наказом директора ДНЗ Кутський ПЛ від 20.10.2017 року за № 45-л Про поновлення на роботі ОСОБА_3Ю. (а.с.25), на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.10.2017 року у справі № 347/1657/16 - було скасовано наказ № 17-л від 30.08.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з 31.08.2016 року та поновлено позивача на робочому місці майстра виробничого навчання з 01.09.2016 року з виплатою йому середнього заробітку за період вимушеного прогулу.

Слідом за даним наказом, в зв язку із тим, що на час поновлення позивача на роботі, навчальний процес уже тривав і вільної групи студентів, яку б могли закріпити за позивачем не було, 30.10.2017 року було видано наказ № 99-к Про фактичний допуск до роботи ОСОБА_3Ю. , згідно якого ОСОБА_3 фактично допустили до роботи на ту посаду з якої його було звільнено - майстра виробничого навчання. Однак, в зв язку із відсутністю у штатному розписі станом на 01.09.2017 року штатної одиниці майстра в/н та неможливістю ввести до штату таку одиницю - на ОСОБА_3 даним наказом поклали обов язки постійно чергового майстра по машинно-тракторному парку та облаштуванні слюсарної майстерні, лабораторії сільськогосподарських машин (а.с.26). Проте, від виконання вищенаведених обов язків та ознайомлення із даним наказом під підпис, ОСОБА_3 - відмовився, про що було складено акт від 01.11.2017 року (а.с.105).

Даний факт в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які суду дали аналогічні пояснення, що після винесення директором ліцею наказу № 99-к від 30.10.2017 року Про фактичний допуск до роботи ОСОБА_3Ю. ОСОБА_3 відмовився від ознайомлення під підпис із даним наказом, хоча в їх присутності перечитав його, а також сказав, що це не педагогічна робота і він не буде сторожем у машинно-тракторному парку. Він хотів виконувати лише педагогічну роботу і що дирекція повинна когось звільнити, щоб надати йому таку роботу.

В зв язку із такою відмовою ОСОБА_3 від виконання ним вказаних обов язків, директором ліцею 02.11.2017 року за № 103-к було видано наказ про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 136,26 грн. на підставі рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області (а.с.28).

По-друге, статтею 24 Закону України Про відпустки передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як видно із копії заяви ОСОБА_3 від 11.05.2018 року (а.с.30), ОСОБА_3 просив надати йому невикористану щорічну основну відпустку з 29.05.2018 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення за період роботи з 01.09.2016 року по 31.08.2017 року за час вимушеного прогулу. За резолюцією керівника підприємства у наданні даної відпустки було відмовлено.

Після цього, 14.05.2018 року згідно копії заяви ОСОБА_3 (а.с.31), він просив надати йому невикористану щорічну основну відпустку із 29.05.2018 року з наступним звільненням, у надання якої йому теж було відмовлено.

Щодо вищенаведених відмов дирекції ліцею у наданні позивачу відпустки, в судовому засіданні як відповідач - директор ліцею ОСОБА_4, так і свідок (працівник по кадрах) - ОСОБА_6 суду пояснили, що графік відпусток працівників ДНЗ Кутський ПЛ на 2018 рік, було затверджено на початку 2018 року (а.с.32-33), з яким позивач був ознайомлений під підпис та погодився. Його відпустка передбачалася тривалістю 42 дні з 02.07.2018 року по 12.08.2018 року. А при наданні відпустки, згідно діючого трудового законодавства, відпускні кошти слід виплатити за 3 дні до початку такої відпустки.

А тому, в зв язку із тим, що фінансування закладу проводиться за рахунок коштів обласного бюджету два рази на місяць, а саме, в межах 17 та 30-31 числа поточного місяця, а також в зв"язку із тим, що резервування таких коштів працівникам здійснюється заздалегідь, в зв"язку із неможливістю дотримання всіх цих вимог, і було прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відпустки із наступним звільненням. Окрім того, при підрахуванні загального строку відпустки ОСОБА_3 виявилося, що ним не відбуто відпустку строком 73 дні, що перевищує максимальний строк надання відпустки (59 днів), що передбачено ч.3 ст. 10 ЗУ Про відпустки , відповідно до якої загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

По-третє, як видно із копій штатних розписів затверджених станом на 01.09.2017 року (а.с.34) та станом на 01.01.2018 року (а.с.35), - у них вказано чотири одиниці посади - майстер виробничого навчання та одна одиниця - старший майстер.

При цьому, дослідивши матеріали атестаційних листів педагогічних працівників ліцею та копії документів із їх особових справ про наявність утриманців, що є однією із умов переважного залишення на роботі, а також як видно із довідки виданої ДНЗ Кутський професійний ліцей про педагогічний стаж майстрів виробничого навчання аграрного напрямку станом на 30.05.2018 року (дату звільнення ОСОБА_3Ю.), загальний стаж роботи позивача становить найменший строк у порівнянні із іншими працівниками, а саме: ОСОБА_7 - 16р. 9м.; ОСОБА_8 - 17р. 5м.; ОСОБА_9 - 31р. 11м.; ОСОБА_10 - 33р. 9м.; ОСОБА_11 - 9р. 4м.; ОСОБА_3 - 7р. 9м.

Окрім того, в судовому засіданні з цього приводу свідком ОСОБА_6 було дано пояснення, що інші працівники - майстри в/н у порівнянні із ОСОБА_3 мали не тільки більший стаж роботи на вказаній посаді, але і вищий тарифний розряд, що у сукупності із наявністю інших підстав (сімейний стан, наявність утриманців) - мали переважне право на залишення на роботі, ніж позивач. А також, позивач відмовлявся від виконання покладених на нього обов"язків, що вказувало на не цінування ним наявної роботи.

По-четверте, посилання позивача щодо наявності на момент його звільнення вакантної посади сторожа, яку йому не було запропоновано, а натомість наказом від 01.06.2018 року було прийнято сторонню особу (а.с.104), свого підтвердження в судовому засіданні не знайшло, оскільки свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердила, що дана посада не відносилась до вакантних посад, які слід було запропонувати вивільнюваній особі, а була тимчасово вивільнена на період тимчасової відсутності основного працівника на цій посаді (перебування у відпустці).

Таким чином, підсумовуючи вищенаведені мотиви, та з урахуванням позовних вимог ОСОБА_3, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача не було порушено норм трудового законодавства, оскільки його було звільнено після спливу двомісячного строку після попередження про наступне вивільнення та з виплатою усіх передбачених законодавством коштів.

При цьому, твердження позивача щодо відмови у наданні йому щорічної основної відпустки з посиланням на положення ст. 3 ЗУ Про відпустки , суд не може враховувати при розгляді справи, оскільки щодо цього позивачем не заявлено жодної позовної вимоги, як і не заявлено вимоги про скасування даного наказу, зокрема, в частині визначення дати звільнення, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Окрім того, посилання позивача про звільнення його з роботи за ініціативою адміністрації, як педагогічного працівника під час навчального процесу, є безпідставним, оскільки він невірно розтлумачив норми п.13 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом Міністра освіти України від 20.12.1993 року № 455, який передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами контракту. Звільнення педагогічних працівників у зв'язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року. Звільнення педагогічних працівників за результатами атестації, а також у випадках ліквідації закладу освіти, скорочення кількості або штату працівників здійснюється у відповідності з чинним законодавством.

Окрім того, хоча посада на яку поновили ОСОБА_3 і безпосередньо пов"язана із педагогічною діяльністю, однак, оскільки він не виконував роботу пов"язану із такою (педагогічною) діяльність, тобто не мав закріпленої за ним групи студентів, то і його звільнення з посади ніяким чином не порушувало навчального процесу. Тобто звільнення позивача відбулося у відповідності з чинним законодавством і з виплатою усіх передбачених законом коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі слід відмовити, відмова в задоволенні яких тягне за собою відмову і в задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та понесених ним судових витрат, що передбачено ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного ст.15 ЦК України, ст.ст. 42, 139-140 КЗпП України та керуючись ст.ст. 12, 13, 263-265, 268 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_3 до державного навчального закладу Кутський професійний ліцей , ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу , - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя: В.І. Гордій