Постанова

від 09.01.2019 по справі 379/411/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 379/411/18 Головуючий у суді першої інстанції: Зінкіна В.І.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/878/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

Секретаря судового засідання Маличівській Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті на рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті до ОСОБА_3, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія про визнання недійсним договору оренди землі.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія , та з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним договір оренди землі б/н від 13 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія на земельну ділянку площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстровану державним реєстратором Таращанської районної державної адміністрації Київської області, номер запису про інше речове право 24240686; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки № 73 від 16 серпня 2007 року, укладений між ТОВ Агро-Проперті та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 16 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі № 73 на земельну ділянку площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на 10 років, договір був зареєстрований Таращанським відділом Київської філії Державного підприємства УДЗК № 24 15 травня 2008 року. Відповідно до умов укладеного договору строк оренди земельної ділянки закінчується 15 травня 2018 року. Протягом дії договору ТОВ Агро-Проперті умови договору виконував належним чином з використанням земельної ділянки за призначенням у власних інтересах, сплачуючи відповідачу орендну плату. Пунктом 8 договору передбачено, що орендар має переважне, першочергове право поновлення його на новий строк. Позивач надіслав лист-повідомлення від 13 квітня 2018 року та проект додаткової угоди до договору оренди землі № 73, який отримано ОСОБА_3 18 квітня 2018 року. З інформаційної довідки з Державного реєстру від 03 квітня 2018 року позивачем з'ясовано, що 22 грудня 2017 року державним реєстратором Таращанськогої районної державної адміністрації Київської області зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 08 травня 2009 року та 13 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія був укладений договір оренди б/н, який зареєстрований державним реєстратором 22 грудня 2018 року, номер запису про інше речове право 24240686. Посилаючись на те, що договір оренди б/н від 13 грудня 2017 року укладений між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія порушує переважне право позивача, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі , просив на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України визнати вказаний договір недійсним.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті до ОСОБА_3, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі: визнати недійсним Договір оренди землі №б/н від 13 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія на земельну ділянку площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстрований державним реєстратором Таращанської районної державної адміністрації Київської області Шпирою О. Л, номер запису про інше речове право 24240686; стягнути з Відповідача-2 (СТОВ Агрофірма Мрія ) на користь Позивача 50% сплаченого судового збору.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, а при обґрунтуванні відмови в поновленні договору № 73 від 16.08.2007, суд порушив норми процесуального права щодо оцінки доказів, а саме взяв до уваги пояснення відповідача ОСОБА_3 щодо неналежного виконання умов договору оренди, які не були підтверджені жодними докази. Водночас, судом не враховані пояснення позивача, з цього ж самого питання, щодо належного виконання договірних зобов'язань по виплаті орендної плати. Судом першої інстанції не враховано, що після розірвання спірного договору, який попередньо унеможливив реалізацію механізму поновлення переважного права оренди, повернення майна не відбувалося, а фактичне виконання зобов'язань не виникало. Стосовно відмови в поновленні договору оренди 73 від 16.08.2007 зазначив про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що під час реалізації наміру поновити договір оренди, діяв інший договір оренди, що порушував це право для позивача. Просив врахувати, що судом першої інстанції до цивільних правовідносин застосовано постанови ВСУ господарської палати, що ґрунтувалися на застосуванні статті 207 ГК України, яка втратила чинність.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів - ОСОБА_5 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апелянт неправильно розуміє сутність договору оренди земельної ділянки і порядок реалізації переважного права на поновлення договору оренди.

У судовому засіданні представник позивача Турлуковський С.В. підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідачі ОСОБА_3 та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_5 просив розглядати скаргу без участі відповідачів та їхнього представника. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 липня 2004 року № 2858 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,9400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_2 від 08 травня 2009 року (а.с. 69). Земельна ділянка площею 1,9400 га розташована на території Чернинської сільської ради Таращанського району Київської області із присвоєнням кадастрового номеру НОМЕР_3 (а.с.69 зворот). Відповідно до довідки № 61/0/1-17 від 21 грудня 2017 року кадастровий номер земельної ділянки змінився на НОМЕР_1 (а.с. 73).

16 серпня 2007 року між ТОВ Агро-Проперті та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі № 73 строком на 10 років на земельну ділянку площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.6). Договір був зареєстрований Таращанським відділом Київської філії Державного підприємства УДЗК № 24 15 травня 2008 року. Відповідно, строк оренди земельної ділянки мав закінчитися 15 травня 2018 року.

Пунктом 40 договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2007 року передбачено, що у разі закінчення дії даного договору до закінчення польових робіт, термін оренди земельної ділянки і термін дії даного договору продовжується до повного завершення збирання урожаю (а.с. 6).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами договору, що польові роботи на вказаній земельній ділянці закінчено в липні 2018 року.

Із поданих учасниками справи письмових доказів вбачається, що 13 квітня 2018 року орендарем ТОВ Агро-Проперті (позивачем у справі) направлено ОСОБА_3 лист, із долученням проекту додаткової угоди до договору оренди землі № 73 про поновлення договору оренди шляхом підписання додаткової угоди, який вручено останній 18 квітня 2018 року (а.с. 36-39).

У відповідь на пропозицію укласти договір оренди землі на новий строк орендодавець ОСОБА_3 листом від 14 квітня 2018 року повідомила орендаря ТОВ Агро-Проперті про небажання продовжувати договірні відносини на новий строк з проханням не використовувати належну їй земельну ділянку та повернути їй, як того вимагає чинне законодавство України (а.с. 54). Позивачем отримано лист 20 квітня 2018 року (а.с.55).

Повторно, 05 червня 2018 року та 27 серпня 2018 року орендодавець ОСОБА_3 направила орендарю листи-повідомлення про відмову в поновленні договору оренди з проханням утримуватися від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку. Рекомендовані листи отримані позивачем 05 червня 2018 року, 27 серпня 2018 року (а.с.56, 57, 85, 86).

У судовому засіданні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 пояснила, що у 2007 році уклала договір оренди землі із ТОВ Агро-Проперті на 10 років та вважала, що 15 травня 2018 року закінчується строк договору оренди земельної ділянки. Підтвердила, що до неї надходила пропозиція від ТОВ Агро-Проперті щодо укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди № 73, однак вона не бажає укладати договір оренди із ТОВ Агро-Проперті , оскільки це підприємство неналежним чином виконувало свої обов'язки за договором, в якості орендної плати привозили гниле зерно, кукурудзу негарної якості. В частині неналежного виконання умов договору оренди доводи відповідача не спростовані позивачем.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період дії договору № 73 від 16 серпня 2007 року оренди земельної ділянки площею 1,9400 га, кадастровий номер НОМЕР_1 власником земельної ділянки ОСОБА_3 укладено 13 грудня 2017 року договір оренди земельної ділянки з іншим орендарем СТОВ Агрофірма Мрія , державна реєстрація якого проведена 22 грудня 2017 року, номер запису 24240686 (а.с. 29, 70-71).

В подальшому, а саме 11 травня 2018 року, між СТОВ Агрофірма Мрія та ОСОБА_3 укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 13 грудня 2017 року, про що проведена державна реєстрація 12 травня 2018 року (а.с.29, 53).

Як пояснив у судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідачів ОСОБА_5, що відповідач ОСОБА_3 звернулася до СТОВ Мрія як орендодавець земельної ділянки. Оскільки електронний реєстр не підтвердив зареєстроване право оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_3, тому 13 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та СТОВ Мрія був укладений оспорюваний договір оренди землі. Після з'ясування обставин щодо існування подвійної реєстрації права оренди на земельну ділянки, СТОВ Мрія роз'яснило землевласнику про виявлені обставини та між ними за взаємною згодою достроково припинені договірні зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ Агро-Проперті , суд першої інстанції виходив із того, що правові підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору оренди б/н від 13 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія , та про визнання поновленим договору оренди № 73 земельної ділянки від 16 серпня 2007 року відсутні.

Перевіряючи доводи сторін, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія виходить з такого.

У справі, яка переглядається, позивач у судовому порядку оспорює договір оренди б/н від 13 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія , просить визнати вказаний договір недійсним з підстав порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди № 73 земельної ділянки від 16 серпня 2007 року на новий строк, у зв'язку з укладенням орендодавцем договору оренди з іншим орендарем - СТОВ Агрофірма Мрія .

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

За положеннями статті 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", дотримання передбаченої наведеними нормами процедури поновлення договору оренди землі та встановити наявність чи відсутність порушення переважного права цієї особи на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що орендар ТОВ Агро-Проперті з моменту передачі об'єкту оренди за договором № 73 земельної ділянки від 16 серпня 2007 року постійно користувався земельною ділянкою, виконував свої обов'язки за договором та ним за процедурою визначеною частиною 1 - 5 статті 33 Закону України Про оренду землі повідомлено орендодавця про свій намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди на новий строк.

За укладеним, у період дії договору оренди № 73 земельної ділянки від 16 серпня 2007 року, землевласником ОСОБА_3 договором оренди земельної ділянки від 13 грудня 2017 року з іншим орендарем СТОВ Агрофірма Мрія , об'єкт оренди у користування СТОВ Агрофірма Мрія не передавався. На час розгляду справи в суді відповідачами документально підтверджено розірвання договору оренди землі від 13 грудня 2017 року.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що оспорюваний договір оренди від 13 грудня 2017 року не порушив право позивача на використання земельною ділянкою, у тому числі, реалізацію переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки об'єкт оренди у фактичне користування СТОВ Агрофірма Мрія не передавався та позивачем вчинялись дії щодо реалізації переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Ураховуючи те, що оспорюваний договір розірвано між сторонами, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визнавати цей договір на майбутнє у судовому порядку немає підстав, оскільки предмет спору припинив існування.

Законним є також висновок суду першої інстанції в частині вирішення вимог позивача про визнання поновленим договору оренди землі № 73 від 16 серпня 2007 року між ТОВ Агро-Проперті та землевласником ОСОБА_3

Вирішуючи спір в цій частині вимог, суд першої інстанції керувався вимогами Закону України Про оренду землі , відповідно до положень по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі)- частина 1 статті 33 Закону.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з частиною 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Як встановлено частиною 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі", при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена частиною 1 статі 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої законом процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендареві про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому разі закон також вимагає обов'язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини у справі на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість свідчать про те, що орендар ТОВ Агро-Проперті ( позивач у справі) до спливу строку договору оренди землі направив орендодавцю ОСОБА_3 пропозицію про поновлення договору оренди землі № 73 від 16 серпня 2007 року. Після отримання пропозиції орендодавець ОСОБА_3 повідомила ТОВ Агро-Проперті про наявність заперечень щодо запропонованих умов додаткової угоди та своє рішення про відмову у поновленні договору оренди, направивши листа орендарю 18 квітня 2018 року.

Також із встановлених судом першої інстанції та неоспорених позивачем обставин вбачається, що орендодавець ОСОБА_3 після закінчення орендарем польових робіт у липні 2018 року на земельній ділянці, звернулась до орендаря ТОВ Агро-Проперті з листом-повідомленням від 27 серпня 2018 року про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки № 73 від 16 серпня 2007 року.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову ТОВ Агро-Проперті в цій частині вимог, суд першої інстанції враховував положення Закону України Про оренду землі та дійшов обґрунтованого висновку про те, що переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду. Відповідно до положень статті 33 Закону України Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що після розірвання спірного договору оренди землі від 13 грудня 2017 року, укладено між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Мрія , повернення майна ( земельної ділянки) не відбулося спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами у справі. Як свідчать подані докази та визнані учасниками обставини, що об'єкт оренди у фактичне користування СТОВ Агрофірма Мрія не передавався, позивач з моменту укладення договору оренди землі № 73 від 16 серпня 2007 року та протягом його дії постійно користувався земельною ділянкою.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги позивача про те, що укладений відповідачами інший договір оренди землі від 13 грудня 2017 року порушив право орендаря ТОВ Агро-Проперті на реалізацію наміру поновити договір оренди № 73 від 16 серпня 2007 року. Із встановлених судом першої інстанції обставини у справі на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, вбачається, що позивачем вчинялись фактичні дії, спрямовані на поновлення договору оренди земельної ділянки з орендодавцем ОСОБА_3, а тому оспорюваний договір оренди від 13 грудня 2017 року, який розірвано між сторонами, не порушив право позивача на реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Посилання позивача у доводах апеляційної скарги щодо помилкового застосування судом першої інстанції до цивільних правовідносин постанови Верховного Суду України господарської палати, що ґрунтується на застосуванні статті 207 ГК України, яка втратила чинність, є безпідставним, оскільки норма статті 207 ГК України кореспондується зі статтею 236 ЦК України, при цьому висновки у справах № 3-1071гс17 від 04.10.2017, № 918/144/15, 5011-31/17917-2012 Верховний Суд України стосувалися правовідносин у яких спірний договір оренди на момент звернення до суду з позовом про визнання його недійсним вже було розірвано, а відтак визнавати їх недійсним на майбутнє немає підстав, оскільки сторони розірвали цей договір і на момент винесення судового рішення він уже не діяв. Саме ці висновки враховані судом першої інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Проперті відхилити.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 січня 2019 року.

Головуючий

Судді: