Постанова

від 21.01.2019 по справі 911/679/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 911/679/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В

суддів: Коротун О.М.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 2448 від 26.01.06

від відповідача: не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018

у справі № 911/679/18 (суддя Шевчук Н. Г.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Топол Віталія Анатолійовичаз

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс"

про стягнення 50 700,00 грн за заявкою №124 від 07.09.2017 про перевезення вантажів автомобільним транспортом

Встановив

Фізична особа-підприємець Топол Віталій Анатолійович (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 50 700,00 грн за заявкою №124 від 07.09.2017 про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Позовні вимоги були мотивовані порушення відповідачем зобов'язань за заявкою №124 від 07.09.2017 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в частині своєчасної оплати отриманих послуг з транспортного експедирування вантажу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2018 позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" на користь Фізичної особи-підприємця Топол Віталія Анатолійовича 50 700 грн основного боргу, 7500 грн витрат на правову допомогу та 1762 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу заявки №124 від 07.09.2017.

Так, скаржник вказав, що незважаючи на відсутність оригіналу заявки №124 від 07.09.2017 на перевезення вантажу міжнародним сполученням, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України врахував ксерокопію вищенаведеної заявки, як належний та допустимий доказ ,яким нібито підтверджується існування між сторонами договірних відносин.

Крім того, скаржник зазначив, що позивачем не було надано укладеного між сторонами договору та оригіналів перевізних документів, договірних відносин між сторонами не виникало, а перевезення вантажу, про яке йде мова в позовній заяві, здійснило інше підприємство, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдібір".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі №911/679/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 розгляд справи № 911/679/18 відкладено на 23.10.2018.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.11.2018, справу №911/679/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі №911/679/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М. своєю ухвалою від 29.11.2018.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що існування правовідносин між позивачем та відповідачем з перевезення вантажу була встановлена судом на підставі сукупності доказів, наданих сторонами у справі.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.2019 не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 29.11.2018 на відповідну адресу.

Крім того, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 07.09.2017 між Фізичною особою-підприємцем Топол Віталієм Анатолійовичем (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" (замовник) було оформлено заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №124, за умовами якої маршрут - Skarbimierz (Польша) - Суми (Україна), дата та час завантаження - 08.09.2017, назва вантажу - шоколад, адреса завантаження - Poland, index 49-318, об'єм, вага вантажу - 33 паллета, 20 тон, термін доставки вантажу - 15.09.2017, ставка за перевезення - 50700грн., умови оплати - протягом 3-5 б.д. з дати отримання оригіналів документів, марка автомобіля - DAF НОМЕР_1/НОМЕР_2, водій - ОСОБА_3.

Так, на виконання умов заявки позивачем було здійснено перевезення вантажу до місця призначення і видано його вантажоотримувачу Приватному акціонерному товариству "Монделіс Україна", що підтверджується відміткою отримувача у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR б/н від 08.09.2017.

Для оплати наданих транспортних послуг з перевезення вантажу позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №456 від 15.09.2017 на суму 50700,00 грн (а.с. 14).

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані транспортні послуги з перевезення вантажу не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 50700 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача вимогу №14 від 20.02.2018 про оплату вищевказаної заборгованості разом з заявкою №124 від 07.09.2017, транспортною накладною CMR б/н від 08.09.2017, рахунком №456 від 15.09.2017 та актом здачі-прийняття робіт №456 від 15.09.2017 на суму 50700,00 грн.

Проте як вбачається з матеріалів справи, відповідач дану вимогу не задовольнив та не сплатив заборгованість за транспортні послуги в розмірі 50700,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Приватним акціонерним товариством "Монделіс Україна" (вантажоотримувач) було підтверджено що вантаж був доставлений саме позивачем, що підтверджується, зокрема транспортною накладною (CMR) б/н від 08.09.2017, з якої вбачається зі змісту самої накладної перевізником в ній вказано позивача, а експедитором відповідач по справі (наявна в матеріалах справи).

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №124 від 07.09.2017, оскільки укладання заявки відбувалось у спрощений спосіб шляхом обміну по електронній пошті. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що електронне листування сторонами не заперечується.

З огляду на викладене та враховуючи, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати отриманих відповідачем послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7500,00 грн витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Топол Віталієм Анатолійовичем та адвокатським бюро "Рогачова" було укладено договір про надання правової допомоги №49/02/2018.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн, до матеріалів справи долучено акт про витрати на послуги адвоката від 05.06.2018, платіжне дорученням №6014 від 19.02.2018, банківська виписка з рахунку адвоката за 19.02.2018 та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №002448 від 31.03.2015.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо покладення по відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7500,00 грн.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Транс-Сервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2018 року у справі №911/679/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №911/679/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

М.Г. Чорногуз

Дата складення повного тексту 04.02.2019.