Постанова

від 05.02.2019 по справі 918/517/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року Справа № 918/517/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третіх осіб:

- ФОП Бабюк В.В.: не з'явився

- ФОП Мельник І.М.: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис", м.Рівне

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 06.11.18р. суддею Войтюком В.Р. о 12:10 год. у м.Рівному, повний текст складено 14.11.18р.

у справі № 918/517/18

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп", м.Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис", м.Рівне

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фізичної особи - підприємця Бабюка Василя Володимировича, м.Рівне та Фізичної особи - підприємця Мельника Івана Максимовича, с.Костянтинівка, Мелітопольського району Запорізької області

про стягнення заборгованості за договором в сумі 31 430,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фізичної особи - підприємця Бабюка Василя Володимировича та Фізичної особи - підприємця Мельника Івана Максимовича, про стягнення заборгованості за договором в сумі 31 430,96грн. - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп" прострочену грошову заборгованість по сплаті ціни фрахту за договором від 14.12.2016р. №14122016/1ch та заявкою від 15.06.2018р. № 1/ch, яка становить 30515,50грн., пеню в сумі 489,08грн., 30 процентів в сумі 426,38грн. та 1762,00грн. суму судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариствj з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис", в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що суд залишив без уваги, дослідження та оцінки обставину, яка свідчить про факт порушення позивачем строків доставки вантажу до 25.06.2018р. з вини позивача та третьої особи - ФОП Бабюка В.В.;

- додає, що також суд залишив без уваги та перевірки факт організації та оплати відповідачем, а не позивачем перевезення вантажу від МП "Тиса" до м.Рівне в період часу із 29 червня до 02 липня 2018р.;

- вказує, що суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся із позовом до суду 20.07.2018р., доказів відсутності своєї вини у простої автомобіля не надав взагалі, а докази на підтвердження оплати перевезення вантажу від МП "Тиса" до м.Рівне ФОП Мельнику І.М. надав поштою лише 28.09.2018р.;

- зауважує, що суд відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання провести дослідження та оцінку наданих позивачем доказів порушення строків доставки вантажу не з його вини та доказів на підтвердження організації та оплати позивачем перевезення вантажу від МП "Тиса" до м.Рівне за участі третіх осіб (Бабюка В.В. та Мельника І.М);

- констатує, що суд першої інстанції ухвалив рішення на користь позивача, не вирішивши спір по суті;

- покликається на те, що позивач без погодження із відповідачем організував перевезення транспортним засобом перевізника ФОП Бабюк В.В. не лише вантажу для замовника, але й ще 4-х вантажів для інших осіб, один із яких мав ознаки контрабандного та став дійсною причиною простою первісного перевізника Бабюка В.В. на митному посту "Тиса" із 22 по 29 червня 2018р;

- зазначає, що про фактичну причину простою відповідач дізнався від перевізника Бабюка В.В. 22.06.2018р. та запропонував позивачу допомогу в організації доставки вантажу у м.Рівне у строк, однак позивач усунувся від організації перевезення вантажу іншим перевізником. У зв'язку із чим, щоб не допустити не виконання своїх зобов'язань щодо поставки вантажу іншому своєму контрагенту, відповідач 29.06.2018р. змушений був самостійно організувати перевезення вантажу від митного поста "Тиса" до м.Рівне шляхом найму та оплати за свій рахунок нового перевізника - ФОП Мельника І.М.; одночасно повторно замовити в цей же день контрагенту в Італії та організувати перевезення за свій рахунок у м.Рівне ідентичної партії вантажу (автокомпонентів); оплатити за свій рахунок (замість позивача) вартість перевезення первісного вантажу від МП "Тиса" до м.Рівне, яка склала 10623,12грн. а також зайво оплатити вартість перевезення повторно замовленого вантажу у розмірі 26605,00грн. та вартість повторно замовленого вантажу у сумі 8800 Євро (понад 270000,00грн.);

- стверджує, що позивач, звертаючись із позовом, не надав суду доказів, які підтверджували б що простій автомобіля на митному посту "Тиса" із 22 до 29 червня 2018р. мав місце із причин, які не залежать від позивача; що саме позивач організував та оплатив (взяв на себе зобов'язання оплатити) перевезення вантажу від МП "Тиса" до м.Рівне силами перевізника Мельника І.М. (до 28.09.2018р.); що позивачу дійсно спричинена шкода у заявленому ним розмірі і ця шкода є наслідком дій відповідача;

- вважає, що аналіз договору свідчить, що позивач не виконав передбачених договором своїх зобов'язань: "повідомляти замовника про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення" (п.3.1.4 договору) та наслідково "доставити і передати вантаж одержувачу" (п.3.1.3 договору);

- обґрунтовує, що за таких обставин вартість організації позивачем перевезення належного відповідачу первісного вантажу із Італії до МП "Тиса" (Закарпатська область), визначена позивачем у сумі 21796,79грн., підлягає відшкодуванню або за рахунок страхового відшкодування, або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача за заявою останнього, якою є його відзив на позов, відповідно до вимог ст.601 ЦК України(ст.203 ГК України).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018р. у справі №918/517/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 та призначено справу №918/517/18 до розгляду на 08.01.2019р. об 15:00год.

17.12.2018р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп" надійшов письмовий відзив від 12.12.2018р. на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" - без задоволення

В судове засідання 08.01.2019р. представники учасників справи не з'явились, про причини не явки суд не повідомили.

В судовому засіданні 08.01.2019р. від судді Савченко Г.І. надійшла заява від 08.01.2019р. про самовідвід у справі №918/517/18.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019р. заяву судді Савченко Г.І. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 задоволено.

Автоматизованою системою документообігу визначено колегію суддів для розгляду справи №918/517/18 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г., про що свідчить витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2019р..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г. та справу №918/517/18 призначено до розгляду на 05.02.2019р. об 14:30год..

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 14.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" (замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №14122016/1сh (далі - договір).

Відповідно до п.1.2.3 договору, конкретні умови кожного замовлення зазначаються у Заявці замовника і узгоджуються із експедитором.

Згідно п.2.4 договору, факт виконання кожного автомобільного перевезення підтверджується шляхом підписання сторонами відповідних актів виконаних робіт, на підставі яких здійснюються розрахунки між сторонами. У випадку відсутності підпису замовника на акті виконаних робіт, факт виконання робіт підтверджується СМR.

У відповідності до п.6.5 договору, у разі порушення замовником строків розрахунку із експедитором він сплачує на користь останнього пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені припиняється через тридцять шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Розрахунок із експедитором здійснюється замовником у безготівковій формі, шляхом переказу узгодженої суми на поточний рахунок експедитора на підставі рахунку та акту виконаних робіт, чи по передоплаті згідно факсокопії (сканкопії) рахунку (п.4.6 договору).

Днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на рахунок експедитора (п.4.7 договору);

Згідно п.6.15 договору, сторони домовилися про збільшення строку спеціальної позовної давності до трьох років.

У п.9.3 договору сторони встановили, що у випадку, якщо відправлений експедитором замовнику акт наданих послуг (виконаних робіт) останнім не підписаний і письмово не заперечений протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання, він вважається прийнятим ним без заперечень та підлягає оплаті в повному обсязі.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року. Якщо жодна із сторін за тридцять днів до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою чинність для сторін кожного разу ще на один рік (п.9.8 договору).

Судом встановлено, що строк дії договору - 1 рік (по 14 грудня 2017 року), а з урахуванням умови щодо пролонгації на один рік - по 14 грудня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2018р. сторонами погоджено/підписано заявку на організацію перевезення вантажу міжнародного сполучення № 1/сh (надалі - заявка).

Зокрема, у заявці сторони зазначили (окрім іншого), що: маршрут руху - Італія-Україна; вид вантажу - автокомпоненти; дата і час завантаження - 09:00 годині 18.06.2018р.; вантажоодержувач - відповідач; адреса розвантаження - вул.Макарова, 16, м.Рівне, Україна; термін доставки - до 25.06.2018р. включно; ставка за перевезення - 1000 (одна тисяча) Євро, по курсу НБУ на день завантаження; умови оплати - оплата здійснюється у безготівковій формі, 100%, в день завершення митного очищення (до вивантаження); додаткові умови: 1) домовлено, що до моменту отримання стороною підписаного та скріпленого печаткою оригінального (письмового) примірника Договору/Заявки/Акту сканована (фото) копія підписаного та скріпленою печаткою Договору /Заявки/Акту та будь-якого іншого документу (обумовленого наданою послугою за Договором/Заявкою), яка передана за допомогою засобів електронного зв'язку має юридичне та/або доказове значення в силу оригінального (паперового) примірника Договору/Заявки/Акту тощо (слугує оригіналом письмового доказу у суді та іншому уповноваженому органі) (п.1); у випадку прострочення, сплати ціни фрахту (ставки за перевезення), замовник зобов'язується сплачувати експедитору проценти за ставкою 30 процентів річних, які нараховуються на залишок заборгованості з першого дня прострочення та до повної сплати (п.4); доставка у складі збірного вантажу (п.5).

В подальшому, 18.06.2018р. вантаж передано/прийнято для перевезення, що стверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0084004.

Водночас, у зв'язку із складнощами при проходженні митного контролю, та за погодженням із відповідачем 29.06.2018р. вантаж, який доставлявся транспортним засобом первісного перевізника (ФОП Бабюк В.В., автомобіль Renault, реєстраційний НОМЕР_1 / НОМЕР_3) було перевантажено у транспортний засіб наступного перевізника (ФОП Мельник І.М., автомобіль Iveco, реєстраційний № НОМЕР_2), який фактично і доставив вантаж до місця призначення.

Також, відповідачем погоджено перевантаження вантажу, про що свідчить заявка №27.06.-2Б від 26.06.2018р..

Зокрема, факт перевантаження вантажу стверджується актом огляду вантажу від 29.06.2018р., актом завантаження вантажу до транспортного засобу від 29.06.2018р. та актом перевантаження (приймання-передачі) вантажу, згідно яких пошкоджень вантажу не виявлено, вантаж перевантажено без пошкоджень в автомобіль ФОП Мельник І.М. та вантаж передано від ФОП Бабюк В.В. для ФОП Мельник І.М..

02.07.2018р. вантаж надано для здійснення митних формальностей/процедур (розмитнення), та у цей же день (02.07.2018р.) вантаж передано/вручено вантажоодержувачу, про що містяться відмітки у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR №0084004.

Факт доставки вантажу для замовника також стверджується наступними доказами: оригіналом договору на перевезення вантажів від 15.06.2018р. №15062018/18ch; оригіналом заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 15.06.2018р.; оригіналом акту №ОУ-0000430 здачі-приймання робіт від 29.06.2018р.; оригіналом рахунку-фактури №СФ-0000430 від 29.06.2018р.; оригіналом договору на перевезення вантажів від 29.06.2018р. №29062018/1ch; оригіналом заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 29.06.2018р. №1/ch; оригіналом акту наданих послуг №1 від 04.07.2018р. на суму 6000,00грн.; оригіналом платіжного доручення №1151 від 19.07.2018р. на суму 6000,00грн..

Станом на 02.07.2018р., день доставки/вручення вантажу та день розрахунку згідно умов заявки, відповідач не провів розрахунок із позивачем.

06.07.2018р. позивачем надіслано відповідачу досудову вимогу (вихідний №64) та оригінали примірників заявки/акту виконаних робіт/рахунку-фактури.

09.07.2018р. досудову вимогу та оригінали примірників заявки/акту виконаних робіт/рахунку-фактури вручено відповідачу.

16.07.2018р. сплив відведений договором (п.9.3) п'ятиденний строк для заявлення відповідачем позивачу своїх письмових заперечень на акт виконаних робіт (наданих послуг).

Отже, надані позивачем для відповідача послуги прийняті в повному обсязі без будь-яких зауважень та заперечень, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс Груп" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю - виробничо-комерційне підприємство "Системи управління - Консис" про стягнення заборгованості за договором в сумі 31430,96грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Імпекстранс Груп" посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання транспортно-експлуатаційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні. Позивач зазначає, що ним було виконано усі умови договору, організовано перевезення вантажу, вантаж доставлено відповідачу. Однак відповідач не виконав обов'язку щодо розрахунку за отримані послуги. У зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом, просить суд його задоволити в повному обсязі та стягнути відповідну суму боргу.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/517/18 про стягнення заборгованості в сумі 31430,96грн..

15.08.2018р. до Господарського суду Рівненської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову, просить суд в його задоволенні відмовити, також зазначає про збитки спричинені йому, через неналежне виконання умов договору позивачем, крім того просив суд витребувати у позивача додаткові докази.

05.09.2018р. до Господарського суду Рівненської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає про ґрунтовність позову, а також безпідставність тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву.

11.09.2018р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вказує на безпідставність позову, просить суд витребувати додаткові докази.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.09.2018р. розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 10.10.2018р., залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ФОП Бабюка Василя Володимировича та ФОП Мельника Івана Максимовича.

04.10.2018р. до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від ФОП Бабюк Василь Володимирович надійшли письмові пояснення, в яких останній не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Також, 04.10.2018р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли матеріали витребувані ухвалою суду від 12.09.2018р., а саме: письмові пояснення; оригінал договору на перевезення вантажів від 15.06.2018р. №15062018/18ch; оригінал заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 15.06.2018р.; оригінал акту №ОУ-0000430 здачі-приймання робіт від 29.06.2018р.; оригінал рахунку-фактури №СФ-0000430 від 29.06.2018р.; оригінал договору на перевезення вантажів від 29.06.2018р. №29062018/1ch; оригінал заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 29.06.2018р. №1/ch; оригінал акту наданих послуг №1 від 04.07.2018р. на суму 6000,00грн.; оригінал платіжного доручення №1151 від 19.07.2018р. на суму 6000,00грн.; докази надсилання третім особам копії позову та доданих матеріалів; докази надсилання відповідачу копії пояснення та доданих матеріалів. Також, позивач просить суд розглянути справу в судовому засіданні 10.10.2018р. без його участі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.10.2018р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 06.11.2018р..

16.10.2018р. до Господарського суду Рівненської області від ФОП Мельник І.М. надійшли письмові пояснення, в яких останній не заперечує проти задоволення позовних вимог.

22.10.2018р. до Господарського суду Рівненської області позивач подав клопотання, в якому просив суд розглянути справу в судовому засіданні 06.11.2018р. без його участі.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 позов задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).

За приписами ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей, тощо).

Статтею 306 ГК України закріплено, що під перевезенням вантажів слід розуміти господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор має право обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування.

У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

14.12.2016р. між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №14122016/1сh (договір).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року. Якщо жодна із сторін за тридцять днів до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою чинність для сторін кожного разу ще на один рік (п. 9.8 договору).

Отже, строк дії договору - 1 рік (по 14.12.2017р.), а з урахуванням умови щодо пролонгації на один рік - по 14.12.2018р..

15.06.2018р. сторонами погоджено/підписано заявку на організацію перевезення вантажу міжнародного сполучення № 1/сh (надалі - заявка).

У заявці сторони зазначили (окрім іншого), що: маршрут руху - Італія-Україна; вид вантажу - автокомпоненти; дата і час завантаження - 09:00 годині 18.06.2018р.; вантажоодержувач - відповідач; адреса розвантаження - вул. Макарова, 16, м. Рівне, Україна; термін доставки - до 25.06.2018р. включно; ставка за перевезення - 1000 (одна тисяча) Євро, по курсу НБУ на день завантаження; умови оплати - оплата здійснюється у безготівковій формі, 100%, в день завершення митного очищення (до вивантаження); додаткові умови: 1) домовлено, що до моменту отримання стороною підписаного та скріпленого печаткою оригінального (письмового) примірника Договору/Заявки/Акту сканована (фото) копія підписаного та скріпленою печаткою Договору /Заявки/Акту та будь-якого іншого документу (обумовленого наданою послугою за Договором/Заявкою), яка передана за допомогою засобів електронного зв'язку має юридичне та/або доказове значення в силу оригінального (паперового) примірника Договору/Заявки/Акту тощо (слугує оригіналом письмового доказу у суді та іншому уповноваженому органі) (п.1); у випадку прострочення, сплати ціни фрахту (ставки за перевезення), замовник зобов'язується сплачувати експедитору проценти за ставкою 30 процентів річних, які нараховуються на залишок заборгованості з першого дня прострочення та до повної сплати (п.4); доставка у складі збірного вантажу (п.5).

18.06.2018р. вантаж передано/прийнято для перевезення, що стверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0084004.

В зв'язку із складнощами при проходженні митного контролю, та за погодженням із відповідачем 29.06.2018р. вантаж, який доставлявся транспортним засобом первісного перевізника (ФОП Бабюк В.В., автомобіль Renault, реєстраційний НОМЕР_1 / НОМЕР_3) було перевантажено у транспортний засіб наступного перевізника (ФОП Мельник І.М., автомобіль Iveco, реєстраційний НОМЕР_2), який фактично і доставив вантаж до місця призначення.

Матеріалами справи стверджено, що відповідач погодив перевантаження вантажу, що стверджується заявою №27.06.-2Б від 26.06.2018р..

Факт перевантаження вантажу стверджується актом огляду вантажу від 29.06.2018р., актом завантаження вантажу до транспортного засобу від 29.06.2018р. та актом перевантаження (приймання-передачі) вантажу, згідно яких пошкоджень вантажу не виявлено, вантаж перевантажено без пошкоджень в автомобіль ФОП Мельник І.М. та вантаж передано від ФОП Бабюк В.В. для ФОП Мельник І.М..

02.07.2018р. вантаж надано для здійснення митних формальностей/процедур (розмитнення), та у цей же день (02.07.2018р.) вантаж передано/вручено вантажоодержувачу, про що містяться відмітки у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR №0084004.

Факт доставки вантажу для замовника також стверджується наступними доказами: оригіналом договору на перевезення вантажів від 15.06.2018р. №15062018/18ch; оригіналом заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 15.06.2018р.; оригіналом акту №ОУ-0000430 здачі-приймання робіт від 29.06.2018р.; оригіналом рахунку-фактури №СФ-0000430 від 29.06.2018р.; оригіналом договору на перевезення вантажів від 29.06.2018р. №29062018/1ch; оригіналом заявки на перевезення вантажу міжнародного сполучення від 29.06.2018р. №1/ch; оригіналом акту наданих послуг №1 від 04.07.2018р. на суму 6000,00грн.; оригіналом платіжного доручення №1151 від 19.07.2018р. на суму 6000,00грн..

Станом на 02.07.2018р., день доставки/вручення вантажу та день розрахунку згідно умов заявки, відповідач не провів розрахунок із позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано транспортно-експедиційні послуги, а відповідачем такі послуги прийняті без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000423 загальна вартість робіт (послуг) становить 30515,50грн..

На день завантаження (18.06.2018р.) Національним банком України встановлено офіційний курс гривні щодо Євро, а саме: за 100 Євро - 3051,5504грн., з урахуванням умов заявки щодо визначення гривневого еквіваленту ставки за перевезення (1000,00 Євро), моменту завантаження (18.06.2018р.), курсу НБУ гривні до Євро, гривневий еквівалент ставки за перевезення за заявкою становить - 30515,50грн..

Враховуючи те, що вантаж доставлено 02.07.2018р., заперечень і зауважень відповідачем не виставлено, а відтак послуги позивачем для відповідача надані в повному обсязі згідно договору та заявки.

Таким чином, враховуючи умови заявки, відповідач зобов'язаний розрахуватися із позивачем у безготівковій формі 100 відсотків в день завершення митного очищення (до вивантаження).

Як було вже зазначено вище, враховуючи те, що вантаж було доставлено 02.07.2018р., отже обов'язок оплати настав 02.07.2018р..

Однак, матеріали справи не містять доказів оплати отриманих послуг відповідачем для позивача.

Враховуючи зазначене вище в сукупності, колегія судів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що позов обґрунтований та доведений належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 30515,50грн..

Також, через неналежне виконання зобов'язання згідно договору, позивач нарахував для відповідача пеню в сумі 489,08грн. та 30 процентів річних в сумі 426,38грн. за період з 03.07.2018р. по 20.07.2018р..

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

У відповідності до п.6.5 договору про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 12.12.2016р. №14122016/1сh, у разі порушення замовником строків розрахунку із експедитором він сплачує на користь останнього пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені припиняється через тридцять шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

У заявці від 15.06.2018р. № 1/сh сторони узгодили, що у випадку прострочення, сплати ціни фрахту (ставки за перевезення), замовник зобов'язується сплачувати експедитору проценти за ставкою 30 процентів річних, які нараховуються на залишок заборгованості з першого дня прострочення та до повної сплати (п.4).

Матеріалами справи стверджується факт прострочення заборгованості, а пеня передбачена договором який підписаний позивачем та відповідачем і не перевищує визначеного законодавством розміру подвійної облікової ставки, 30 відсотків річних також погоджені сторонами.

Перевіривши здійснений позивачем та судом розрахунок процентів річних та пені, встановлено, що останній здійснений арифметично вірно із зазначенням вірних періодів нарахування, а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 489,08грн. та 30 процентів річних в сумі 426,38грн. за період з 03.07.2018р. по 20.07.2018р..

Водночас, судом враховано покликання відповідача про те, що останній не знав та не давав згоду на те, що його вантаж буде доставлений у складі збірного вантажу.

При цьому, вказані твердження відповідача спростовуються заявкою №1/ch від 15.06.2018р., згідно якої у додаткових умовах, пункті 5, чітко визначено, що доставка буде здійснюватися в складі збірного вантажу, зазначена заява підписана відповідачем та скріплена відтиском печатки останнього.

Крім того, відповідач зазначав про ту обставину, що позивач не здійснив страхування вантажу, що на переконання останнього є невиконанням умов договору.

Слід значити, що предметом спору у даній справі, є стягнення коштів за невиконання умов договору відповідачем в частині розрахунку. Суд констатує, предметом спору у даній справі є кошти, обставини щодо страхування чи настання страхового випадку не є предметом дослідження в межах даної справи, а відтак посиланням відповідача на існування або не існування договору страхування є безпідставним, оскільки наявність або відсутність такого договору, ніяким чином не звільняє останнього від обов'язку розрахуватися за отримані послуги.

Також, відповідач вказував на ту обставину, що позивачем не доведено належними доказами, що саме ним було організоване перевезення вантажу.

Однак такі покликання відповідача спростовуються матеріалами справи, як зазначалося вище, позивач укладав договори з перевізниками, що стверджується наявними в матеріалах справи оригіналами, також зазначені обставини підтвердили самі перевізники у письмових поясненнях доданих до матеріалів справи.

Покликання, відповідача про те, що останньому були завдані збитки, через невчасну доставку вантажу (прострочку), у зв'язку з чим відповідач повторно замовив аналогічну партію товару, до уваги суду не беруться, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості, а стягнення збитків може бути предметом розгляду іншої справи. Разом з тим, відповідач не був позбавлений права подати зустрічну позовну заяву, однак не скористався таким правом. Крім того, відповідач не позбавлений права подати іншу позовну заяву, в якій визначити предметом спору стягнення збитків.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про те, що позов обґрунтований та не спростований відповідачем, а тому підлягає до задоволення в повному обсязі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A,

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Системи управління - Консис", м.Рівне залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2018р. у справі №918/517/18 - без змін.

2. Справу №918/517/18 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "06" лютого 2019 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Крейбух О.Г.