Рішення

від 29.01.2019 по справі 910/8819/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2019Справа № 910/8819/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант", м. Одеса

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Флорекс-Індастріз", м. Дніпро

про розірвання договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Рогачова А.К. (адвокат);

від відповідача: Гелеверя Р.В. (адвокат);

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (позивач) звернулось до суду з позовом про розірвання з 17.11.2016р. Договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р., укладеного з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач), посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору, що спричинило суттєву шкоду позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Флорекс-Індастріз", підготовче засідання призначено на 14.08.2018р.

В підготовчому засіданні 14.08.2018р. за відсутності заперечень з боку позивача суд задовольнив клопотання відповідача, встановив останньому додатковий строк для подачі відзиву - 10 днів, а також встановив сторонам строки для подачі відповіді на відзив та заперечень щодо відповіді на відзив та оголосив перерву до 18.09.2018р.

17.08.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якої останній заперечує проти задоволення позову, посилаючись на його недоведеність, відсутність з боку відповідача порушення умов договору, відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження завдання позивачеві шкоди, її розміру, причинний зв'язок між шкодою та порушеннями умов договору (які мали місце на думку позивача).

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача документів та оголошено перерву до 09.10.2018р.

В підготовчих засіданнях 09.10.2018р. та 13.11.2018р. судом оголошувались перерви до 13.11.2018р. та до 18.12.2018р. відповідно.

16.10.2018р. та 31.10.2018р. до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 18.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2019р.

Третя особа протягом усього розгляду справи явку свого представника у призначені судом засідання не забезпечила, своїм правом на подання пояснень щодо позову не скористалась.

В судовому засіданні 29.01.2019р. представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти вимог позивача заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 29 січня 2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016р. між позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) укладено Договір поруки №4Ф14296И/П (далі - Договір поруки), предметом якого відповідно до п. 1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Флорекс-Індастріз" (третя особа) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

Кредитним договором від 04.09.2014р. №4Ф14296И (далі - Кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;

Кредитним договором від 09.09.2014р. №4Ф14297И (далі - Кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2;

Кредитним договором від 28.04.2016р. №4Ф16010Д (далі - Кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3, надалі за текстом: Кредитний договір 1, 2, 3 - Кредитний договір/Кредитні договори.

Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 Договору поруки).

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 01.04.2016 року, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

У зв'язку з задоволенням клопотання позивача про витребування доказів, відповідачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії названих кредитних договорів від 04.09.2014р. №4Ф14296И, від 09.09.2014р. №4Ф14297И, від 28.04.2016р. №4Ф16010Д, з додатковими угодами до них, роздруківки на підтвердження підписання електронним цифровим підписом укладених між учасниками спірних правовідносин кредитних договорів, розрахунки заборгованості за кредитними договорами, свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів № 45, експертний висновок № 05/02/02-3000 від 15.08.2014р., атестат відповідності центру сертифікації ключів від 28.02.2014р. № 9885, регламент роботи Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача, тощо.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копії платіжного доручення № 85 від 09.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 359 050 000,00 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф14296И від 04.09.2014р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р.", копії платіжного доручення № 86 від 09.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 102 258 498,25 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф14297И від 09.09.2014р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р.", копії платіжного доручення № 87 від 09.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 905 275 028,03 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф16010Д від 28.04.2016р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р.".

Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для розірвання з 17.11.2016р. Договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпеченого порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, сутність поруки як одного із видів забезпечення зобов'язання полягає в тому, що кредитор в особі поручителя отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань.

За твердженнями позивача, ним виконано у повному обсязі зобов'язання за Кредитними договорами від 04.09.2014р. №4Ф14296И, від 09.09.2014р. №4Ф14297И, від 28.04.2016р. №4Ф16010Д, однак матеріали справи таких доказів не містять та суду їх не надано. Крім того ні в позовній заяві, ні в договорі поруки не вказано розмір зобов'язань боржника за кредитним договором та розмір його заборгованості перед кредитором. Тобто позивачем не визначено та не доведено який саме розмір зобов'язань виник у нього на підставі договору поруки.

Долучені позивачем до матеріалів справи копії платіжних доручень № 85 від 09.11.2016р. на суму 359 050 000,00 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф14296И від 04.09.2014р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р.", № 86 від 09.11.2016р. на суму 102 258 498,25 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф14297И від 09.09.2014р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р.", № 87 від 09.11.2016р. на суму 905 275 028,03 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4Ф16010Д від 28.04.2016р. згідно договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р." не можуть бути прийняті судом як докази повного виконання позивачем зобов'язань за названими кредитними договорами та договором поруки, оскільки, як зазначено вище, розмір зобов'язань боржника за кредитними договорами, а відповідно і розмір зобов'язань позивача за договором поруки перед кредитором не був вказаний позивачем, а відповідач до нього з вимогою про виконання обов'язку зі сплати заборгованості боржника не звертався. Отже розмір зобов'язань поручителя перед кредитором не був визначений згідно вимог чинного законодавства та умов договору поруки у відповідній вимозі.

Відповідачем не заперечується та не спростовується та обставина, що між ним та відповідачем був укладений договір поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. та, що позивачем були перераховані грошові кошти у розмірах, визначених у вказаних вище платіжних дорученнях.

Згідно ст. 555 ЦК України, яка регламентує права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Оскільки, відповідач як кредитор не звертався до позивача як поручителя з вимогою про виконання зобов'язань третьої особи (боржника) за кредитними договорами 1, 2, 3 на підставі договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. у позивача не виникло обов'язку з перерахування коштів відповідачу та не виникли права, обумовлені виконанням обов'язку.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

При цьому, законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, оскільки з огляду на частину третю статті 553 Цивільного кодексу України та частину третю статті 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

За умовами пункту 6 договору поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. позивач зобов'язувався виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору.

Таким чином, суд відзначає, що сторони у договорі чітко передбачили обов'язок кредитора направити поручителю вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання, як підставу виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором, включаючи сплату основного боргу та сплати відсотків за користування кредитом відповідно до пункту 1 договору поруки, як і передбачили обов'язок поручителя виконати зобов'язання зазначене в письмовій вимозі кредитора, впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору. Однак, суду не надано доказів того, що боржник прострочив виконання свого обов'язку за кредитними договорами і, що позивачу направлялась відповідна вимога, що є підставою для виникнення у позивача обов'язку з погашення заборгованості, з огляду на те, що договір поруки був укладений 08.11.2016р., а грошові кошти були сплачені поручителем на наступний день - 09.11.2016р.

В матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем на адресу позивача письмової вимоги, як підставу виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором. Сторонами не заперечується обставина щодо відсутності відповідної вимоги.

Позивачем у своїй позовній заяві не вказано, коли і яка саме сума кредиту була видана боржнику кредитором за кредитними договорами, чи є видана сума простроченою заборгованістю чи поточною і чи настав строк повернення кредитних коштів і відповідно дату настання відповідного строку повернення; не вказано, яка саме сума, з урахуванням суми виданого та не повернутого кредиту, суми нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами боржником, підлягає стягненню з боржника чи поручителя за договором поруки. Вказані вище обставини представником позивача також не зазначені усно в судових засіданнях.

Отже обсяг зобов'язань боржника, а відповідно і поручителя за договором поруки №4Ф14296И/П від 08.11.2016р. позивачем взагалі не вказаний і з наданих до матеріалів справи доказів не може бути встановлений.

Позивачем не зазначено у позові та не долучено до матеріалів справи доказів того, що кредитор згідно п. п. 4-6 договору поруки звертався до нього з вимогою, в якій зазначено про порушення зобов'язання за кредитним договором з боку боржника. Також відсутні докази щодо повідомлення поручителем боржника про звернення до нього кредитора з вимогою. А з огляду на те, що зобов'язання за договором поруки є похідним від основного зобов'язання, то до прострочення боржника за основним зобов'язанням та звернення кредитора з відповідною вимогою до поручителя у останнього не виник обов'язок з оплати грошових коштів на виконання договору поруки.

Згідно ст. 540 ЦК України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Оскільки, позивач та третя особа є солідарними боржниками, то саме відповідачу належить право вибору боржника до якого він може звернутись з вимогою про виконання зобов'язань як за основним договором так і за договором, укладеним для забезпечення виконання основного зобов'язання. І як зазначалось вище, оскільки, договір поруки є договором, який укладено саме на забезпечення виконання основних договорів (кредитних), то до виникнення обов'язку у третьої особи з повернення кредитних коштів та сплати відсотків та відповідного звернення кредитора до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань боржника за кредитними договорами, у поручителя не виникає обов'язку з перерахування коштів на виконання своїх зобов'язань за договором поруки.

Отже, з наданих до справи документів неможливо встановити строк настання виконання зобов'язань боржником за кредитними договорами, суми заборгованості за кредитними договорами, в тому числі суми основного боргу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій. Доказів того, що у поручителя виник обов'язок виконати свої зобов'язання за договором поруки (що кредитор звернувся до нього з відповідною вимогою) суду не надано.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено главою 20 Господарського кодексу України.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 14 Договору поруки).

Проте, матеріали справи не містять, про що слушно зауважено відповідачем у відзиві на позовну заяву, жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

В свою чергу, стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує порушення зобов'язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В той же час суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило позивача того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Як встановлено частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

У даному випадку, про що також вірно вказується відповідачем у відзиві на позовну заяву, відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки. Позивачем не подано суду доказів, які підтверджують, що непередання відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки. Зокрема, позивачем не подано суду доказів, з яких би вбачалось, що саме внаслідок непередачі відповідачем таких документів (кредитного договору, тощо) позивач не може отримати від третьої особи-1 належних йому коштів.

Матеріали справи не містять доказів неможливості виконання договору поруки відповідачем, в тому числі шляхом пред'явлення відповідних вимог до підприємств-боржників, доказів завдання позивачеві збитків (в тому числі розміру збитків), причинно-наслідкового зв'язку між непереданням відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами та залученням кредитних коштів та додаткового забезпечення кредиту, тощо.

З підстав викладених вище, а саме відсутністю з боку відповідача будь-яких порушень умов договору, судом відхилено як необґрунтовані доводи позивача викладені у відповіді на відзив щодо завдання йому шкоди.

Виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором за боржника наділяє його правами вимоги до останнього. Дане право є майновим правом, яке може бути захищено способами, визначеними ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя.

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, з огляду на зазначені вимоги закону, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У разі пред'явлення вимоги кредитора про виконання обов'язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Як зазначалось судом, згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто, безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника.

Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.

Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно, про що вірно вказує відповідач у своєму відзиві на позовну заяву. При цьому, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо істотного порушення відповідачем умов Договору поруки, оскільки право вимоги до боржника виникає в силу норми закону, а не за фактом передачі відповідних документів новому кредитору.

Недоречними, за висновками суду, є посилання у своїй позовні заяві при розгляді даного спору на укладення між сторонами інших правочинів, існування у відповідача сукупних заставних прав з боку третіх осіб, що забезпечують виконання боржником своїх кредитних зобов'язань за кредитними договорами, оскільки суд відповідно до вимог процесуального кодексу обмежений предметом заявленого позову та наявність таких обставин (укладення та виконання інших договорів між сторонами) не може слугувати підставою для розірвання договору поруки, який є предметом даного спору.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

При розгляді даної справи господарським судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору в судовому порядку у зв'язку з істотним порушенням його умов однією зі сторін.

Вимоги позивача щодо розірвання Договору поруки з 17.11.2016р. також не узгоджуються з положеннями ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.02.2019 року

Суддя С.М. Морозов