Постанова

від 04.02.2019 по справі 922/3409/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3409/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр.Агро - Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Східна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду у складі Бородіної Л.І. - головуючого, Здоровко Л.М., Лакізи В.В. від 22 травня 2018 року та рішення Господарського суду Харківської області у складі Кухар Н.М. від 16 лютого 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. 22.08.2016 ТОВ "Укр.Агро-Сервіс" зареєструвало право власності на нежитлову будівлю площею 3747,7 м.кв. по вул. Плитковій, 12-В у м. Харкові, правова підстава - договір купівлі-продажу від 22.08.2016 №1622, укладений з ТОВ "Керам-Деко", відповідно до якого придбане майно розташоване на земельній ділянці площею 1,2124 га з кадастровим номером 6310138200:02:005:0072. За попереднім власником майна - ТОВ "Керам-Деко" право користування земельною ділянкою під нерухомістю оформлено не було.

2. 28.10.2016 відповідач звертався до позивача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 1,2124 для експлуатації та обслуговування належного йому нерухомого майна, проте орендні правовідносини між сторонами оформлені не були.

3. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка комунальної власності, яку використовує відповідач, зареєстрована по вул. Плитковій, 12-В з кадастровим номером 6310138200:02:005:0072 та має площу 1,2124 га .

4. 25.09.2017 Харківською міською радою складено комісійний акт обстеження земельної ділянки по вул. Плитковій, 12-В та встановлено, що ТОВ "Укр.Агро-Сервіс" з 23.08.2016 використовує для експлуатації нерухомого майна земельну ділянку площею 1,0949 га (площа земельної ділянки, яка фактично зайнята нерухомістю відповідача, визначена позивачем за допомогою технічних приладів безпосередньо на місці при складенні акту).

Короткий зміст позовних вимог

5. У жовтні 2017 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр.Агро - Сервіс" (далі -ТОВ "Укр.Агро - Сервіс", відповідач) про стягнення 512 475,69 грн. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів.

6. Позивач, з посиланням на приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України зазначив, що відповідач, зареєструвавши право власності на нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12-В, у період з 01.09.2016 по 31.07.2017 використовував земельну ділянку площею 1,0949 га безпосередньо під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, внаслідок чого безпідставно зберіг у себе майно у вигляді несплаченої позивачу орендної плати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7 . Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 лютого 2018 року у позові відмовлено.

8 . Суд першої інстанції встановив факт користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів з моменту реєстрації права власності на нерухомість та констатував наявність правових підстав для сплати відповідачем безпідставно збережених коштів відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

8.1. Проте суд визнав здійснений позивачем розрахунок позовних вимог невірним та таким, що ґрунтується на припущеннях і приблизних показниках. Так, позивачем неправильно визначено площу земельної ділянки, не доведено підстав для визначення цільового призначення землі, відсотку строку оренди. Вказані висновки стали підставою для відмови в позові виключно внаслідок недоведеності розміру заявленої до стягнення суми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 травня 2018 року вказане рішення залишено без змін, але з інших підстав.

10. Суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував здійснений позивачем розрахунок позовних вимог, а виходив із відсутності правових підстав для сплати спірних коштів, оскільки сам по собі факт неоформлення права на землю не може бути підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України. Суд апеляції вказав, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку є стягнення збитків у формі упущеної вигоди відповідно до статті 22 ЦК України, проте суд при апеляційному перегляді не може змінити підстави позову та самостійно встановити наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 . Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

12. Між сторонами спору виникли кондикційні, а не деліктні правовідносини, про що помилково зазначив суд апеляційної інстанції. Тому підставою для стягнення безпідставно збережених коштів за статтею 1212 ЦК України є доведений факт безоплатного користування землею без оформлення права користування, без необхідності доведення наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

13. Висновки суду першої інстанції про неправильність розрахунку є помилковими оскільки: (1) для обчислення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів має значення саме фактична площа земельної ділянки, яка безпосередньо зайнята нерухомим майном, не залежно від розміру ділянки, зареєстрованої як об'єкт нерухомості в Державному земельному кадастрі; (2) фактична площа зайнятої нерухомістю відповідача земельної ділянки, яка становить 1,0949 га, визначена позивачем за допомогою спеціального сертифікованого обладнання та відображена у відповідному комісійному акті обстеження від 25.09.2017 (відповідно до меж паркану та зовнішніх меж нежитлової будівлі); (3) саме у зв'язку з тим, що речові права на займану відповідачем земельну ділянку площею 1,0949 га не зареєстровані, позивачем правомірно застосовано коефіцієнт 2 для земельних ділянок, інформація щодо яких не внесена до Державного земельного кадастру; (4) відсоток від строку оренди розраховано виходячи з фактичного строку користування землею (менше 10 років - 100%).

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

14 . Відповідач вжив усіх залежних від нього заходів з метою оформлення права оренди земельної ділянки, тому відсутні підстави для констатації наявності в його діях складу цивільного правопорушення та, відповідно, притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

15 . Здійснений позивачем розрахунок позовних вимог є безпідставним, документально не доведений та ґрунтується на припущеннях.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

16. Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пункті 12 Постанови у зв'язку з чим роз'яснює наступне.

17. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

18. Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

19. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

20. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

21. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

22. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

23. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

24 . Водночас предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

25 . Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

26. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

27. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

28 . За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

29. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

30. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без належних на те правових підстав.

31 . Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

32 . За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі статтею 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

33. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

34. З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків), оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

35. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

36 . У зв'язку з чим викладені в пункті 10 Постанови висновки суду апеляційної інстанції щодо правової кваліфікації спірних правовідносин є помилковими.

37 . У даній справі встановлено, що відповідач, як власник об'єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку (пункт 8 Постанови), що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

38 . У той же час Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

39. Отже, з огляду на межі перегляду справи Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, та обсяг повноважень останнього, доводи позивача в пункті 13 Постанови щодо розрахунку суми позовних вимог відхиляються, як такі, що виходять за межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а тому не можуть бути предметом дослідження та оцінки Верховного Суду. У зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині перевірки розрахунку заявленої до стягнення суми позову (пункт 8.1. Постанови) Верховним Судом не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40 . Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що помилкова кваліфікація судом апеляційної інстанції спірних правовідносин не призвела до прийняття незаконного рішення, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з мотивів, наведених у даній Постанові. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2 . Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 травня 2018 року та рішення Господарського суду Харківської області від 16 лютого 2018 року у справі № 922/3409/17 залишити без змін з мотивів, наведених у даній постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.