Постанова

від 22.01.2019 по справі 910/20107/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2019 р. Справа№ 910/20107/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

за участю секретаря судового засідання - Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бурвікова І.Ю. (довіреність №01-8/1 від 02.01.2019)

від відповідача: Федоришин О.О. (ордер 419989 від 15.01.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги приватного підприємства В Тікет

на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2018, повний текст якого складено та підписано 10.08.2018

у справі №910/20107/17 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України

до приватного підприємства В Тікет

про стягнення 399 215,42 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року позивач - публічне акціонерне товариство Національна суспільна телерадіокомпанія України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного підприємства В Тікет (далі-відповідач) 399 215,42 грн штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем умов договору комісії №5-67/4 від 13.02.2017, з яких: 368 895,17 грн. пені та 30 320,26 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі №910/20107/17 позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з приватного підприємства В Тікет на користь позивача 368 895,17 грн. пені та 30 320,26 грн. 3% річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, в порушення п.5.2 умов договору комісії № 5-67\4 від 13 лютого 2017 року в строки передбачені договором кошти від продажу квитків своєчасно не перераховував на рахунок позивача ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України , у зв'язку з чим останнім правомірно була нарахована на підставі п.10.3 договору пеня в розмірі 368 895,17 грн. та три відсотка річних на підставі ст.625 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції від 02.08.2018, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі №910/20107/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник вказав на те, що судом першої інстанції належним чином не досліджено контрозрахунки ПП В Тікет щодо нарахування пені та належним чином не досліджено питання щодо можливості зарахування зустрічної дебіторської заборгованості в розмірі 279 804, 56 грн. Також, суд першої (належним чином) не звернув належної уваги на те, що в наслідок зміни схеми розсадки глядачів відповідачу було повернуто вже продані білети, а наслідком цього стала неможливість виконання відповідачем своєчасно зобов'язання щодо перерахування коштів, визначеного п. 5.2 договору комісії. Також відповідачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання, в якому він просить на підставі ст.90 ГПК України забезпечити розгляд клопотання про письмове опитування з метою отримання відповідей на питання, наведених в пункті 9 цієї скарги (а.с.69 т.5).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.09.2018 апеляційну скаргу приватного підприємства В Тікет передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Чорної Л.В., суддів Разіної Т.І., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 відкрито апеляційне провадження та розгляд справи №910/20107/17 призначено на 30.10.2018.

24.09.2018 від позивача надійшов до суду відзив на апеляційну скарги, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.

Частиною п'ятою статті 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 року справу №910/20107/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/20107/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М. А. - головуюча суддя; судді: Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 прийнято апеляційну скаргу у визначеному складі колегії суду, відкрито апеляційне провадження та розгляд справи №910/20107/17 призначено до розгляду на 15.01.2018.

В судовому засіданні 15.01.2019 року представники позивача та відповідача просили відкласти слухання справи оскільки здійснюються перемовини щодо укладення мирової угоди.

17.01.2019 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

У судовому засіданні 22.01.2019 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вказавши на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

13.02.2017 між позивачем, як комітентом, та відповідачем, як комісіонером, був укладений договір комісії №5-67/4 про організацію продажу квитків (далі-Договір), відповідно до умов якого комісіонер зобов'язався від свого імені, але за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчиняти правочини з продажу квитків на шоу пісенний конкурс "Євробачення - 2017" (а.с. 11-19 том 1).

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Договір, укладений між сторонами за своїм змістом та правовою природою є договором комісії, який підпадає під правове регулювання норм глави 69 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Як унормовано відповідно до вимог ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватись від укладання договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за яким(и) комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Також, статтею 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчинити правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, за змістом статті 1026 ЦК України комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалося вище та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 5.2 договору комісії № 5 -67\4 від 13 лютого 2017 року відповідач погодився з зобов'язанням перераховувати наявні кошти, отриманні комісіонером (ПП В Тікет ) від продажу квитків за минулий тиждень (за виключенням сервісного збору та додаткових послуг), щотижня, а саме кожного вівторка перераховувати на розрахунковий рахунок Комітента (ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України ).

Також, відповідно до п.5.1 Договору загальна вартість послуг комісіонера (ПП В Тікет ) становить 1,20 грн, в т.ч. ПДВ - 20 коп.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначив про те, що відповідач в порушення умов Договору здійснював свої зобов'язання неналежним чином, а саме перераховував наявні кошти від продажу квитків з порушенням строків передбачених умовами Договору, а остаточне перерахування наявних коштів від продажу квитків здійснив лише 19.07.2017.

В зв'язку з вищевикладеним, позивачем на підставі п.10.3 Договору комісії № 5-67\4 від 13 лютого 2017 року нараховано відповідачу пеню у розмірі 368 895,17 грн., за несвоєчасне щотижневе перерахування коштів від проданих квитків на підставі п. 5.2 договору, з яких: 94 940,12 грн. за період лютий - березень та 273 955,05 грн за період квітень - липень, а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних у розмірі 30 320,26 грн, з яких: 7 803,44 грн за період лютий - березень та 22 516,82 грн за період квітень - липень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про те, що відповідач порушив зобов'язання, передбачені п. 5.2 договору комісії № 5-67\4 від 13 лютого 2017 року, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано пеню, передбачену п. 10.3 Договору, в розмірі 368 895,17 грн. та три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 30320, 23 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як унормовано частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України ).

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України ).

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Пунктом 10.3 Договору сторони в добровільному порядку погодили, що у разі невиконання своїх зобов'язань передбачених пунктом 5.2 цього Договору комісіонер зобов'язаний на вимогу комітента сплатити останньому пеню в розмірі 0.1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, за період 14.02.-21.02.2017 на рахунок відповідача від реалізації білетів надійшло загалом 13 400 524,01 грн, які належало до 21.02.2017 перерахувати позивачу. Фактично цієї дати відповідачем перераховано позивачу лише 11 360 454,00 грн, тобто на 2 040 070,01 грн. менше. Решту суми перераховано позивачу при наступному платежі - 28.02.2017 у загальній сумі 10 088 500,00 грн.

Тобто за затримку на 7 днів платежу у сумі 2 040 070,01 грн розмір пені становить 14 280,49 грн, а розмір 3% річних - 1 173,73 грн.

У період з 20.02.2017 по 26.02.2017 надійшло від реалізації квитків 8 454 520,40 грн, які разом із заборгованістю у сумі 2 040 070,01 грн. (10 494 590,41 грн), належало перерахувати позивачу 28.02.2017. Фактично цієї дати відповідачем перераховано позивачу 10 088 500,00 грн, тобто на 406 090,41 грн менше.

Таким чином, за затримку на 7 днів платежу у сумі 406 090,41 грн розмір пені становить 2 842,62 грн, а розмір 3% річних - 233,64 грн.

У період з 27.02.2017 по 05.03.2017 надійшло від реалізації білетів 10 205 994,78 грн, тобто станом на 07.03.2017 з урахуванням заборгованості у сумі 406 090,41 грн належало перерахувати позивачу 10 612 085,19 грн. Фактично цієї дати відповідачем перераховано позивачу 6 530 671,00 грн, тобто на 4 081 414,19 грн менше.

Таким чином, за прострочення платежу у сумі 4 081 414,19 грн на 7 днів розмір пені становить 28 567,99 грн, а розмір 3% річних - 2 348,21 грн.

У період з 06.03.2017 по 12.03.2017 надійшло від реалізації білетів 1 664 897,00 грн, тобто станом на 14.03.2017 з урахуванням заборгованості у сумі 4 081 414,19 грн належало перерахувати позивачу 5 746 311,19 грн. Фактично цієї дати відповідачем перераховано позивачу 2 939 458,00 грн, тобто на 2 806 853,19 грн менше. Кошти у сумі 1 148 006,00 грн перераховано позивачу 21.03.2017, а кошти у сумі 1 658 847,19 грн. перераховано - 28.03.2017.

Таким чином, за прострочення платежу у сумі 2 806 853,19 грн на 7 днів розмір пені становить 19 647,97 грн, а розмір 3% річних - 1 614,90 грн; за прострочення платежу у сумі 1 148 006,00 грн на 7 днів розмір пені становить 8 036,04 грн, а розмір 3% річних - 660,49 грн; за прострочення платежу у сумі 1 658 847,19 грн. на 13 днів розмір пені становить 21 565,01 грн, а розмір 3% річних - 1 772,47 грн.

Враховуючи встановлене та перевіривши розрахунок (а.с.6 т.1), колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п.10.3 Договору пеню у розмірі 94 940,12 грн та на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 7 803,44 грн за період лютий-березень 2017 року.

Крім того, дослідивши матеріали справи та перевіривши розрахунок (а.с.7 т.1), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про правомірне нарахування відповідачу на підставі п.10.3 Договору пені у розмірі 273 955,05 грн та на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 22 516,82 грн за період квітень-липень 2017 року. При цьому, колегія суддів також враховує наступне.

В силу положень частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було направлено відповідачу претензію про стягнення штрафних санкцій №67/2936 від 28.07.2017 з наведеним у ній розрахунком пені (а.с.68-69 т.1), що відповідає розрахунку в позовній заяві (а.с.7 т.1), в якій просив останнього перерахувати йому пеню у розмірі 273 955,05 грн за період квітень-липень 2017 року.

В свою чергу, за результатами розгляду претензії №67/2936 від 28.07.2017 відповідачем направлено позивачу заяви про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування №1 від 29.09.2017, №2 від 03.10.2017, №3 від 01.11.2017 та №4 від 30.11.2017, в яких останній фактично визнає як факт отримання претензії так і правильність нарахування та вказаної в ній суми пені - 273 955,05 грн (а.с.281-282, 284-286, 288-290, 292-294 т.1).

Отже, встановлене вище в силу положень ч.1 ст.75 ГПК України не потребує доказуванню.

З огляду на зазначене, наявний в матеріалах справи контррозрахунок штрафних санкцій колегією суддів визнається необґрунтований, оскільки спростовується викладеним вище.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 399 215,42 грн, з яких: 368 895,17 грн пені та 30 320,26 грн 3% річних за спірний період.

В той же час, відповідач стверджує, що у зв'язку з неоплатою позивачем на його користь розміру зустрічної дебіторської заборгованості на загальну суму 278 804,56 грн. було проведено взаємозалік на підставі ст.601 Цивільного кодексу України, а саме:

- в частині компенсації додаткових витрат відповідача на організацію суборендних відносин в сумі 30 000,00 грн, з моменту пред'явлення заяви №1 від 29.09.2017 про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування (а.с.281-282 т.1);

- в частині виплати позивачем винагороди на його користь за повернення квитків в сумі 49 328,56 грн, з моменту пред'явлення заяви №2 від 03.10.2017 про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування (а.с.284-286 т.1);

- в частині компенсації додаткових витрат відповідача на здійснення трикратної смс та email розсилки в сумі 30 126,00 грн, з моменту пред'явлення заяви №3 від 01.11.2017 про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування (а.с.288-290 т.1);

- в частині компенсації додаткових витрат відповідача у зв'язку із зміною схеми розсадки глядачів в сумі 164 500,49 грн.

В зв'язку з цим , на думку відповідача, зобов'язання перед позивачем на загальну суму 278 804,56 грн припинено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Статтями 202 , 203 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ст. 601 Цивільного кодексу України .

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з цим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 25.04.2018 по справі №910/6781/17, від 22.08.2018 по справі №910/21652/17 та від 11.10.2018 по справі №910/23246/17.

Ретельно дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст.86 ГПК України, колегія суддів встановила, що вимоги відповідача не є безспірними, оскільки предметом даної справи є стягнення штрафних санкцій, а відповідач звертався до господарського суду в межах даної справи із позовом до позивача про стягнення 278 804,56 грн - основного боргу, 8 988,65 грн - інфляційних втрат, 22 854,34 грн - пені та 2 658,19 грн - 3% річних (В прийнятті зустрічного позову відмовлено ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2017, що набула чинності)

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 278 804,56 грн між сторонами не відбулося, оскільки зустрічні вимоги не є безспірними.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що він був позбавлений можливості своєчасно виконати зобов'язання визначене п.5.2 договору комісії внаслідок того, що позивачем було змінено схему розсадки глядачів на арені Пісенного конкурсу Євробачення -2017 та у зв'язку з чим глядачі, що придбали квитки масово їх повертали,. оскільки при цьому додаткової угоди до договору комісії щодо зміни п.5.2, яким визначені строки перерахування коштів за квитки між сторонами укладено не було. Також, відповідач не звільнявся від зобов'язання визначеного вищевказаним пунктом у зв'язку зі зміною обставин продажу квитків.

При розгляді справи колегія суддів приймає до уваги, що порушення договору комісії № 5-67\4 від 13 лютого 2017 року, допущенні відповідачем при його виконанні частково були виявлені державною аудиторською службою України при здійсненні зустрічної звірки в приватному підприємстві В Тікет з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу та якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України за період з 01.10.2016 року та станом на момент проведення зустрічної звірки (а.с. 58 - 67 том 1).

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 368 895 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі, з тих підстав, що факт неналежного (своєчасного) виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором належним чином доведено, документально підтверджено та не спростовано відповідачем.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення на підставі ст. 625 ЦК України позовних вимог про стягнення 3 відсотків річних в розмірі 30 320 грн., що нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст.90 ГПК України щодо нерозгляду викладеного в додаткових поясненнях клопотання (а.с.20-21 т.3), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вищевказаною статтею передбачено письмове опитування учасників справи як свідків та передбачено спеціальний порядок надання відповіді на запитання. Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяві свідка не пізніше ніж як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження - за п'ять днів до першого судового засідання (ч.3 ст. 90 ГПК України)

Як видно з матеріалів справи клопотання в порядку ст. 90 ГПК України заявлено представником відповідача 25 травня 2018 року.

Враховуючи те, що на підставі ч.6 ст.90 ГПК України суд може зобов'язати учасника справи надати відповідь на питання лише у разі наявності його відмови від надання відповіді, оформленої згідно ч.5 ст.90 ГПК України , та те, що ненадання відповіді не є тотожним відмові від відповіді, а також те, що станом на 15.01.2019 будь-які відмови від відповідей в матеріалах справи відсутні, правових передумов для вчинення процесуальної дії в порядку ч.6 ст.90 ГПК України немає.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зазначенні обставини в даному випадку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129 , 252 , 263 , 269 , 270 , 273 , 275 , 276 , 281-285 Господарського процесуального кодексу України , Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства В Тікет на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі №910/20107/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі №910/20107/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на приватне підприємство В Тікет .

4.Матеріали справи №910/20107/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.02.2019.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко