Рішення

від 10.12.2019 по справі 910/20107/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2019Справа № 910/20107/17 За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", м. Київ

до Приватного підприємства "Бест шоу", м. Київ

про стягнення 399 215,42 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бурвікова І.Ю. (адвокат за довіреністю №01-8/1 від 02.01.2019 року);

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "В Тікет" (відповідач) суми штрафних санкцій в розмірі 399 215,42 грн за неналежне виконання Договору комісії №5-67/4 від 13.02.2017 в частині здійснення вчасного перерахування коштів позивачу.

12.12.2017 до суду від Приватного підприємства "В Тікет" надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про стягнення 313 305,74 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та постановою Верховного суду від 12.04.2018, зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "В Тікет" повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (діючої на той час редакції).

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Пінчук В.І.) від 02.08.2018 у справі №910/20107/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019, позов було задоволено.

Постановою Верховного Суду від 27.05.2019 у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №910/20107/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2019 справу №910/20107/17 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 справу №910/20107/17 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М., розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.08.2019.

08.07.2019 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення по суті спору, з яких вбачається, що на виконання вимог постанови Верховного суду від 27.05.2019 року позивач наводить розрахунок сум пені та 3% згідно норм чинного законодавства. Також позивачем зазначено, що судами досліджувались достовірні дати фактичного отримання коштів позивачем від відповідача.

10.07.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого він зазначає, що позивачем помилково включено до періоду часу, за який здійснено нарахування пені день фактичної сплати суми заборгованості, що суперечить п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань . Також, відповідач зазначив, що всупереч ст. 343 ГК України здійснено розрахунок пені із застосуванням розміру 0,1% за кожен день прострочення виконання зобов`язання, що перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідач також вказав, що позивачем не надано достовірних доказів стосовно дати отримання коштів та не надано достовірну інформацію стосовно дати здійснення відповідачем окремих платежів (вказана дата отримання коштів 29.06.2017 року замість вірної 27.06.2017 та 15.03.2017 замість коректної 14.03.2017 року).

10.07.2019 року відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру неустойки.

16.07.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої він зазначає, що позивач на виконання вимог постанови Верховного суду від 27.05.2019 року надав вірні розрахунки з урахуванням позиції, викладеної в зазначеній постанові. Окрім того, достовірні дати перерахування коштів відповідачем позивачу судами першої та апеляційної інстанцій досліджувались, тому посилання відповідача на цю обставину необґрунтованим. Також позивачем вказано, що держаудитслужбою встановлено, що відповідач розміщував кошти від реалізації квитків на шоу пісенного конкурсу Євробачення на депозитному рахунку, що свідчить про свідоме ухилення від виконання умов договору.

06.08.2019 року відповідачем подано до суду контррозрахунок, відповідно до змісту якого він просить в позові відмовити, оскільки як ним зазначено, розрахунок позивача є невірним.

В підготовчому засіданні 06.08.2019 судом було здійснено зміну найменування відповідача з Приватного підприємства "В Тікет" на Приватне підприємство "Бест шоу", про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.11.2019.

В судовому засіданні 05.11.2019 року в справі було оголошено перерву до 10.12.2019 року.

В судовому засіданні 10.12.2019 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні 10.12.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2017 року між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) був укладений Договір комісії №5-67/4 (далі-Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого комісіонер зобов`язався від свого імені, але за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчиняти правочини з продажу квитків на шоу пісенний конкурс "Євробачення - 2017" (далі - послуги).

Наявні кошти отримані комісіонером від продажу квитків за минулий тиждень (за виключенням сервісного збору та додаткових послуг), комісіонер зобов`язався щотижня, а саме кожного вівторка перераховувати на розрахунковий рахунок комітента. (п. 5.2. Договору).

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 14 травня 2017 року, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. (п. 8.1. Договору).

У разі невиконання своїх зобов`язань передбачених пунктом 5.2 цього Договору відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити останньому пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. (п. 10.3. Договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов Договору здійснював свої зобов`язання неналежним чином, а саме перераховував наявні кошти від продажу квитків з порушенням строків передбачених умовами вказаного договору. Остаточно здійснив перерахування наявних коштів від продажу квитків лише 19.07.2017 року.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, останньому на підставі п. 10.3. Договору нарахована пеня в розмірі 368 895,17 грн (з яких: 94 940,12 грн за період лютий - березень та 273 955,05 грн за період квітень - травень), а також на підставі ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних в розмірі 30 320,26 грн (з яких: 7 803,44 грн за період лютий - березень та 22 516,82 грн за період квітень - травень).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір комісії №5-67/4 від 13.02.2017 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Як унормовано відповідно до вимог ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватись від укладання договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за яким(и) комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Також, статтею 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчинити правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, за змістом статті 1026 ЦК України комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. Як зазначалося вище, відповідно до п. 5.2. Договору відповідач погодився із зобов`язанням перераховувати наявні кошти, отриманні комісіонером від продажу квитків за минулий тиждень (за виключенням сервісного збору та додаткових послуг), щотижня, а саме кожного вівторка перераховувати на розрахунковий рахунок комітента.

Під час першого розгляду справи суд, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про те, що відповідач порушив зобов`язання, передбачені п. 5.2. Договору, у зв`язку з чим позивачем правомірно нараховано пеню, передбачену п. 10.3. Договору, в розмірі 368 895,17 грн та три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 30 320,23 грн. Суд апеляційної інстанції погодився з вищевказаними висновками суду першої інстанції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що за результатами розгляду претензії №67/2936 від 28.07.2017 відповідачем направлено позивачу заяви про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування №1 від 29.09.2017, №2 від 03.10.2017, №3 від 01.11.2017 та №4 від 30.11.2017, в яких останній фактично визнає як факт отримання претензії так і правильність нарахування та вказаної в ній суми пені - 273 955,05 грн. Здійснюючи перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 року Верховний суд в постанові від 27.05.2019 року зазначив про необґрунтованість доводів суду апеляційної інстанції, що оскільки за результатами розгляду претензії №67/2936 від 28.07.2017 відповідачем направлено позивачу заяви про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування №1 від 29.09.2017, №2 від 03.10.2017, №3 від 01.11.2017 та №4 від 30.11.2017, в яких останній фактично визнає як факт отримання претензії так і правильність нарахування та вказаної в ній суми пені - 273 955,05 грн, то, встановлене вище в силу положень ч. 1 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню. Окрім того, вказав, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено правильність розрахунку позивача та контррозрахунку відповідача спірних пені та 3% річних та не перевірено доводи сторін щодо: - помилкового включення до періоду часу, за який здійснено нарахування пені, дня фактичної сплати заборгованості; - достовірних дат здійснення відповідачем окремих платежів та, відповідно, достовірних дат фактичного отримання коштів позивачем від відповідача, що прямо впливає на правильне визначення періоду нарахування пені та 3% річних, а отже і обґрунтований розмір даних нарахувань. Відповідно до положень ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як вже встановлювалось при попередньому розгляді, відповідач здійснював від імені позивача продаж квитків на шоу пісенного конкурсу Євробачення-2017 в Україні, у відповідності до умов Договору, а в подальшому у відповідності до п. 5.2. Договору, кожного вівторка мав перераховувати на розрахунковий рахунок комітента кошти від проданих квитків.

Як унормовано частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Пунктом 10.3. Договору сторони погодили, що у разі невиконання своїх зобов`язань передбачених пунктом 5.2 цього Договору комісіонер зобов`язаний на вимогу комітента сплатити останньому пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. Державною аудиторською службою України складено довідку №03-21/1/68-з від 01.08.2017 зустрічної звірки у приватному підприємстві В Тікет з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України за період з 01.10.2016 та станом на момент проведення зустрічної звірки.

Так у вказаній довідці зазначено, що відповідно до умов Договору ПП В Тікет мало щовівторка перераховувати на рахунок ПАТ НСТУ наявні отримані кошти від реалізації квитків за минулий тиждень. Зустрічною звіркою щодо повноти та своєчасності перерахування ПП Тікет коштів ПАТ НСТУ за реалізовані квитки, проведеною вибірково за лютий-березень 2017 року, а також щодо проведення остаточних розрахунків, встановлені випадки неповного та несвоєчасного перерахування ПАТ НСТУ коштів у відповідності до умов Договору.

Так за період 14.02.2017 - 21.02.2017 на зазначений рахунок "Тікет" від реалізації білетів на Шоу ПКЄ надійшло загалом 13 400 524,01 грн (з них ТОВ ФК "Вей Фор Пей" 16.02 2017 - 11 138 988,68 грн, 2 261 535,33 грн), які належало до 21.02.2017 перерахувати ПАТ НСТУ . Фактично цієї дати ПП "Тікет" перераховано останньому лише 11 360 454,00 грн, тобто на 2 040 070,01 грн (або 15,2%) менше. Решту суми перераховано ПАТ "НСТУ" при здійсненні наступного платежу - 28.02.2017 у складі перерахованих коштів у загальній сумі 10 088 500,0 гривень.

У період з 20.02.2017 по 26.02.2017 надійшло від реалізації білетів на Шоу 8 454 520,4 грн, які разом із заборгованістю у сумі 2 040 070,01 грн, а всього 10 494 590,41 грн належало 28.02.2017 перерахувати ПАТ НСТУ . Фактично цієї дати сплачено 10 088 500,0 грн, тобто 406 090,41 грн надходжень перераховано із затримкою 7 днів.

У період 27.02.2017-05.03.2017 надійшло від реалізації білетів на Шоу 10 205 994,78 грн, тобто станом на 07.03.2017 з урахуванням заборгованості у сумі 406 090,41 грн належало перерахувати ПАТ НСТУ 10 612 085,19 грн. Фактично цієї дати перераховано 6 530 671,0 грн, або на 4 081 414,19 грн менше.

У період 06.03.2017-12.03.2017 надійшло від реалізації білетів на Шоу 1 664 897,0 грн, тобто станом на 14.03.2017 належало перерахувати ПАТ НСТУ 5 746 311,19 грн (з урахуванням заборгованості), фактично 14.03.2017 перераховано 2 939 458,0 грн, або на 2 806 853,19 грн менше, кошти у сумі 1 148 006,0 грн перераховано 21.03.2017, кошти у сумі 1 658 847,19 грн перераховані 28.03.2017.

Крім того, зважаючи, що шоу закінчилось 13.05.2017 та відповідно до умов договору останній день перерахування коштів від реалізації настав 16.05.2017 фактично кошти у сумі 2 244 421,16 гри ПГІ Тікет перераховано 19.05.2017 (п/д №46 від 19.05.2017). Кошти у сумі 1 415 750,0 гри перераховані 27.06.2017 (п/д 56 від 27.06.2017). Кошти у сумі 186 007,68 грн перераховані 19.07.2017.

При цьому слід зазначити, що ПП Тікет кошти, які надходили на його рахунок та здебільшого були від реалізації квитків на Шоу ПКЄ, в межах тижня розміщував на депозитному рахунку, відкритому в AT УкрСиббанк . Зокрема, 16.02.2017 на депозитний рахунок перераховано 11 155 000,00 грн та 17.02.2017 - 2 264 000,00 грн, які 21.02.2017 у повному обсязі повернуто на поточний рахунок.

Отже, обставина дійсного порушення відповідачем строків перерахування коштів, отриманих останнім від продажу квитків мала місце.

В постанові Верховного суду від 27.05.2019 року зазначено необхідність встановлення достовірних дат здійснення відповідачем окремих платежів та, відповідно, достовірних дат фактичного отримання коштів позивачем.

Так, в матеріалах справи (а.с. 106-123 т. 1) містяться копії витягів з підсумкових виписок, з яких вбачаються фактичні дати перерахування відповідачем та отримання позивачем коштів (по вівторках в період дії Договору) за продані квитки відповідно, а також наявні виписки по рахунку відповідача в період з 16.02.2017 року по 30.11.2017 року (а.с. 198-204 т. 1) про дійсне перебування коштів на рахунку.

В свою чергу, розмір грошових коштів від реалізації квитків, що повинен був перераховуватись відповідачем згідно умов Договору підтверджується звітами №№ 1-9, 9/1 та актами за період дії продажу квитків. З актів та звітів, зокрема, вбачається ціна квитка, його вартість та загальна вартість проданих квитків, що дає змогу відстежити необхідну до перерахування суму вартості проданих квитків та фактично перераховану у встановлений Договором строк.

Так, згідно вказаних доказів відстежується невчасне здійснення відповідачем перерахувань сум, отриманих від продажу квитків на пісенний конкурс Євробачення-2017 в Україні, що також підтверджується вищевикладеними встановленими фактами.

Тому заперечення відповідача щодо того, що позивачем не надано достовірних доказів стосовно дати отримання коштів та не надано достовірної інформації стосовно дати здійснення відповідачем окремих платежів повністю спростовуються матеріалами справи.

Оскільки суми фактично проданих квитків та сум, які надходили від відповідача позивачу на рахунок різняться, що підтверджено, зокрема, аудиторською звіркою та фактично матеріалами справи, застосування до відповідача п. 10.3. Договору, щодо права позивача здійснювати нарахування пені, є обґрунтованим.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, згідно п. 10.1. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання своїх зобов`язань передбачених пунктом 5.2 цього Договору відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити останньому пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сума пені, передбачена сторонами в Договорі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки Договором передбачено нарахування пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, що суперечить положенням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ГК України, суд зазначає, що пеню необхідно обраховувати, виходячи зі статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", тобто у відповідності до встановленої Національним банком України облікової ставки.

Судом перевірено наданий позивачем під час нового розгляду справи розрахунок пені за період лютий-березень 2017 року та квітень-липень 2017 року та встановлено, що здійснений він з врахуванням фактичної кількості проданих квитків за визначений період, з врахуванням фактичного надходження коштів від відповідача на рахунки позивача, з врахуванням кінцевої дати, передбаченої п. 5.2. Договору, щодо перерахування коштів від продажу квитків, що підтверджується виписками по рахунку, як позивача, так і відповідача. Окрім того, позивачем враховано подвійну облікову ставку НБУ та не враховано день фактичної сплати в період нарахування, як передбачено вказівками Верховного Суду.

Таким чином, за період лютий-березень 2017 року за порушення строків перерахування відповідачем коштів від продажу квитків у відповідності до умов Договору, з врахуванням вищезазначеного, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 65 401,26 грн. За період квітень-липень 2017 року за порушення строків перерахування відповідачем коштів від продажу квитків у відповідності до умов Договору, з врахуванням вищезазначеного, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 172 241,62 грн.

Отже, загальна сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, становить 237 642,88 грн (65 401,26 грн + 172 241,62 грн).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що контррозрахунок суми пені, наведений відповідачем, не може бути врахований судом, оскільки він здійснений без фактичного визначення сум проданих квитків та дат, які встановлені умовами Договору, щодо перерахування коштів згідно звітів №№ 1-9, 9/1 та актів продажу квитків. Більше того, із вказаного розрахунку не випливає яку облікову ставку відповідачем застосовано під час розрахунку.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних.

Згідно наданого позивачем розрахунку суми 3% річних, під час перебування справи на новому розгляді, вказана сума складає 27 053,11 грн, де 7 007,27 грн. сума 3% річних за період лютий-березень 2017 року, а 20 045,84 грн. - 3% річних за період квітень - липень 2017 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем під час нового розгляду справи розрахунок 3% річних за період лютий-березень 2017 року та квітень-липень 2017 року та встановлено, що здійснений він з врахуванням фактичної кількості проданих квитків за визначений період, з врахуванням фактичного надходження коштів від відповідача на рахунки позивача, з врахуванням кінцевої дати, передбаченої п. 5.2. Договору, щодо перерахування коштів від продажу квитків, що підтверджується виписками по рахунку, як позивача, так і відповідача. Окрім того, позивачем не враховано день фактичної сплати в період нарахування, як передбачено вказівками Верховного Суду.

Таким чином, за період лютий-березень 2017 року за порушення строків перерахування відповідачем коштів від продажу квитків у відповідності до умов Договору, з врахуванням вищезазначеного, з відповідача підлягає стягненню 3% річних в загальному розмірі 7 007,27 грн. За період квітень-липень 2017 року за порушення строків перерахування відповідачем коштів від продажу квитків у відповідності до умов Договору, з врахуванням вищезазначеного, з відповідача підлягає стягненню 3% річних в загальному розмірі 20 045,84 грн.

Отже, загальна сума 3% річних, яка підлягає до стягнення з відповідача, становить 27 053,11 грн (7 007,27 грн + 20 045,84 грн).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у контррозрахунку сум позовних вимог, наведеному відповідачем, відсутній розрахунок суми 3% річних.

У поданому до суду клопотанні про зменшення розміру неустойки відповідач зазначає, що протягом розгляду справи позивач не надав жодних доказів спричинення йому матеріальної або будь-якої іншої шкоди внаслідок порушення строків зарахування грошових коштів. Відповідач стверджує, що порушення строків зарахування коштів було викликано необхідністю виконання додаткових доручень позивача в межах виконання договору комісії. Зокрема, на виконання доручень ПАТ НСТУ відповідачем було сплачено 30 000,00 грн на рахунок ТОВ Новус Україна з метою організації суборендних відносин, здійснено трикратну смс та емейл розсилку клієнтам, здійснено повернення квитків клієнтам на суму 616 607,00 грн. Зазначені обставини спричинили затримки у перерахунку грошових коштів на користь ПАТ НСТУ , які в свою чергу не завдали останньому жодних збитків.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Посилання відповідача у своєму клопотанні на відсутність завданих позивачу збитків та виконання відповідачем окремих доручень позивача, не може впливати на виконання сторонами вимог погоджених умов Договору.

При цьому, суд звертає увагу, що за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України зазначені відповідачем обставини не вважаються такими, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Суд також не може визнати достатнім для зменшення розміру штрафу посилання відповідача на відсутність збитків у позивача, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення суми штрафу.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 237 642,88 грн та сума 3% річних в розмірі 27 053,11 грн.

Судовий збір позивача, у розмірі 3 970,44 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача, решта судового збору в розмірі 2 017,79 грн, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог - на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Бест шоу" (ідентифікаційний код 33545147, адреса: 01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 66-А пр. 2) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (ідентифікаційний код 23152907, адреса: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42) суму пені в розмірі 237 642,88 грн (двісті тридцять сім тисяч шістсот сорок дві гривни 88 копійок), суму 3% річних в розмірі 27 053,11 грн (двадцять сім тисяч п`ятдесят три гривни 11 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 970,44 грн. (три тисячі дев`ятсот сімдесят гривень 44 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Публічним акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 2 017,79 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 19.12.2019 року.

Суддя С.М. Морозов