ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/3455/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,
учасники справи:
прокурор - Збарих С. М., Генеральна прокуратура України
позивач - Кабінет Міністрів України
представник позивача - Сінько А. А.
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"
представник відповідача - Захарчук І. А., адвокат
третя особа-1 - Міністерство екології та природних ресурсів України
представник третьої особи-1 - не з'явився
третя особа-2 - Національний природний парк "Голосіївський"
представник третьої особи-2 - не з'явився
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2017 (суддя Мальована Л. Я.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 (головуючий суддя - Чорна Л. В., судді Тишенко О. В., Куксов В. В.) у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" за участю третіх осіб - Міністерства екології та природних ресурсів України та Національного природного парку "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
Короткий зміст позовних вимог
1. 22.11.2017 Перший заступник прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - Відповідач) за участю третіх осіб - Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Третя особа-1) та Національного природного парку "Голосіївський" (далі - Третя особа-2) з позовом про витребування з незаконного володіння на користь в держави в особі Позивача земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 60 702 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2146/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (далі - Рішення) ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому вказана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу була відчужена фізичній особі, яка передала цю земельну ділянку як внесок до статутного капіталу Відповідача. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.05.2013, визнано недійсним Рішення та державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд". На даний час зазначена земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський". Земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто належить до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду розпорядником її є Кабінет Міністрів України. Таким чином обставини, за яких Відповідач набув земельну ділянку виключають його добросовісність та є підставами для витребування ділянки в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за будь-яких умов.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. 13.12.2017 Господарський суд Київської області вирішив позов задовольнити повністю. Витребувати з незаконного володіння Відповідача на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 60 702,00 грн. Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018.
4. Суди встановили , що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2146/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га.
5. На підставі вказаного рішення селищної ради, ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
6. За договором купівлі-продажу земельної ділянки № 5498 від 22.10.2011 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_1, придбав ОСОБА_4, про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4
7. 30.12.2015 ОСОБА_4 передав до статутного капіталу Відповідача зазначену земельну ділянку, що підтверджується протоколом № 1 від 28.12.2015 загальних зборів учасників Відповідача, згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна, про що 29.11.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 32624137 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за Відповідачем.
8. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.05.2013 за позовом прокурора м. Ірпеня, визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради, державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_3. Ірпінський міський суд встановив, що на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою від 25.12.2008 № 2145/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", межі смт. Коцюбинське у передбаченому порядку не визначені та не встановлені, а також не затверджена містобудівна документація, а Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами смт. Коцюбинське.
9. Головне управління Держкомзему у Київській області листом від 25.05.2011 №0703-3/8386 повідомило Генеральну прокуратуру, що у періоди 2008 - 2011 розроблення проектів землеустрою населеного пункту - селище Коцюбинське, як і проектів зміни меж селища Коцюбинське для погодження і здійснення державної землевпорядної експертизи не надходило.
10. Листом від 27.07.2009 №1292/06-02 Київська обласна рада V скликання повідомила, що не затверджувала проект формування території Коцюбинської селищної ради та проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області та не приймала рішень щодо встановлення меж такого селища.
11.Листом № 9946/28/4-11 від 01.07.2011 державний комітет України із земельних ресурсів зазначив, що рішення Коцюбинської селищної ради про передачу земельних ділянок у власність 501 громадянину прийняті безпідставно та в порушення чинного законодавства, оскільки передано земельні ділянки за рахунок земель іншого адміністративно-територіального утворення, земельні ділянки передано за рахунок земель, які знаходиться у користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" Київського комунального об'єднання Київзеленбуд, проекти землеустрою щодо передачі у власність вказаних ділянок затверджено при відсутності земельно-кадастрової документації.
12. Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.
13. Проект землеустрою щодо організації та встановлення меж в натурі земельних ділянок, що входять до складу парку, станом на жовтень 2015 року передбачено на 2016 рік, про що свідчить лист Міністерства екології та природних ресурсів України.
14. За інформацією управління Деркомземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 110 квартал.
15. Згідно з листом Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 земельні ділянки (501 шт.), що передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Вказані земельні ділянки увійшли до території Національного природного парку "Голосіївський", який розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.
16.За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945 - 1946, 1952 - 1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.
17. За наведених обставин суди дійшли висновку про те, що земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський", а встановлені у справі обставини свідчать про те, що земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, у зв'язку з чим позовна вимога про витребування ділянки відповідно до статті 388 ЦК України визнана обґрунтованою та задоволена судами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18. 23.07.2018 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
19. 20.09.2018 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволення скарги та залишити в силі прийняті у справі судові рішення.
Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
20. Рішення суду першої інстанції приймалось без участі Відповідача, оскільки документи суду ним не отримувались з невідомих причин та поверталися до суду, про що свідчать матеріали справи.
21. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вилучення спірної земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, які уповноважувалися згідно з вимогами чинного законодавства віл імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об'єктами державної та комунальної власності, тому наявність позитивних висновків вказаних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку виключають підстави витребування цієї ділянки в порядку статті 388 ЦК України як такої, що вилучена з власності держави без її згоди.
22. Необґрунтованим є висновок судів про те, що в силу статей 122, 149 ЗК України право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду згідно з вимогами чинного законодавства немає. Станом на час подання позову в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду та обліковується з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".
23. Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини 9 статті 149 ЗК України щодо повноважень Кабінету Міністрів України на вилучення земельних ділянок природоохоронного призначення щодо спірної земельної ділянки, оскільки на час її передачі у приватну власність не належала до земель природоохоронного призначення і земель лісового фонду. Отже земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.
24. Порушення судами вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій" полягає у тому, що суди віднесли земельну ділянку до земель природо-заповідного призначення на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 та на підставі лише акта перевірки земельного законодавства від 18.03.2018, складених на основі Публічної кадастрової карти.
25. Судами неправильно застосовано норми статей 118, 151, 174 ЗК України.
26. Ірпінський міський суд, на рішення якого послався Позивач, встановив, що земельна ділянка не належить до земель лісового фонду, незважаючи на що суди попередніх інстанцій без належних і допустимих доказів дійшли висновку про те, що цим рішенням встановлено факт вибуття земельної ділянки з державної власності, відповідно до вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Судом першої інстанції не було враховано положення частини 5 статті 75 ГПК України, враховуючи, що Відповідач не приймав участі у справі, що розглядалась зазначеним судом.
27. Рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.
28. Суд визнав дотриманими положення Закону України "Про прокуратуру", не надавши повної та всебічної оцінки фактам недоведеності прокурором підтвердження повноважень щодо представництва інтересів Позивача саме у цій справі щодо вилучення у Відповідача на користь держави спірної земельної ділянки. Представники прокуратури Київської області здійснювали і процесуальне представництво інтересів Кабінету Міністрів України, на що відповідного доручення в контексті абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не надавалося.
29. Відповідно до правової позиції судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15 положення частини четвертої статті 268 ЦК України щодо непоширення строків позовної давності на вимогу власника про визнання недійсним рішення органу державної влади направлені на захист прав власників та інших осіб від держави, а не навпаки, тому ризик пропуску строку позовної давності, в тому числі щодо витребування майна за статтею 388 ЦК України, покладається на державу. Положення вказаної частини четвертої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і строк позовної давності починається з дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Отже суди дійшли безпідставного висновку про те, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються.
Доводи Прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу
30. Для цієї справи є преюдиціальним той факт, що, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу ОСОБА_3 у приватну власність, Коцюбинська селищна рада перевищила передбачені статтею 122 ЗК України повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні.
31. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Відповідача на підставі статті 388 ЦК України.
32. Обставини, за яких Відповідач набув земельну ділянку, виключають його добросовісність та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов.
33. Спірна земельна ділянка цілковито вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов'язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які, відповідно до статті 84 ЗК України, не можуть передаватись у приватну власність.
34. Суди правильно встановили факт порушення у цьому спорі на даний час інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка є територією Національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду.
35. Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення ЦК України про набувальну давність, у зв'язку з чим положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.
Позиція Верховного Суду
36. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
37. Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
38. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
39. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили, тобто є доведеним.
40. При цьому у судів у даній справі відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких суди виходили, приймаючи зазначене судове рішення, тому посилання Скаржника (пункт 27) на те, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, неналежні.
41. Разом з цим доводи Скаржника (пункт 26) про неврахування судами частини п'ятої статті 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, Суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи судами враховано зазначене рішення, яке є обов'язковим до виконання.
42. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
43. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
44. Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
45. Звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави, що полягає у незаконному вибутті земельної ділянки, яка належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, та передачі її у приватну власність.
46. Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
47. Згідно з частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
48. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
49. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
50. Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
51. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
52. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
53. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
54. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
55. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
56. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
57. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
58. Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
59. Згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
60. За таких обставин, Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння Відповідача у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.
61.В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
62. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.
63. Суд погоджується, що витребування спірних земельних ділянок із володіння Відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.
64. З огляду на викладене, результат розгляду позову Першого заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
65. У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Відповідача на підставі статті 388 ЦК України, у зв'язку з чим Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 21) про те, що вилучення земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів і це виключає підстави витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.
66. Згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
67. При цьому під час розгляду цієї справи питання застосування позовної давності до спірних правовідносин про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України судами не вирішувалося.
68. З огляду на наведене та з урахуванням меж касаційного перегляду, встановлених статтею 300 ГПК України, Суд вважає посилання Скаржника (пункт 29) на безпідставність висновків судів про те, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються, такими, що не впливають на вирішення спору по суті, враховуючи, що це питання судами не вирішувалось, а касаційна скарга Відповідача не містить посилань на порушення судами норм процесуального права у вирішенні цього питання.
69. Також встановлено, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.
70. З огляду на викладене, Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".
71. За наведених обставин Суд відхиляє доводи Скаржника (пункти 22, 23) про необґрунтованість висновку суду щодо віднесення права розпорядження спірною земельною ділянкою до компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до статей 122, 149 ЗК України, а також на помилкове застосування судами частини дев'ятої статті 149 ЗК України.
72. Як встановлено судами, в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія листа комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.
73. Згідно з інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування знаходиться у 110 кварталі, отже в межах НПП "Голосіївський".
74. При цьому посилання Скаржника (пункт 24) на порушення судами вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій" з огляду на віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного призначення лише на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" та зазначеного акта перевірки, складених на основі Публічної кадастрової карти, фактично зводиться до необхідності вирішення питання про достовірність доказів, що, відповідно до положень частини другої статті 300 ГПК України, не входить до компетенції Суду.
75. Посилання в касаційній скарзі (пункт 25) на порушення судами статей 118, 151, 174 ЗК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в касаційному порядку та не спростовують наведених у постанові висновків.
76. З огляду на наведене місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, отже прийняті у справі рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права
77. Враховуючи викладене, підстави для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати
78. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі № 911/3455/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 29.01.2019 |
Оприлюднено | 08.02.2019 |
Номер документу | 79687775 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Пільков К.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні