Рішення

від 17.01.2019 по справі 826/10392/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2019 року №826/10392/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Ігнатову І.Ю., за участі представника позивача Дьякова В.О. та представника відповідачів 1, 2 Боровик Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН" до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд) , надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН", (далі - позивач, ТОВ "Арго-УТН") , до Головного управління ДФС у Полтавській області, (також далі - відповідач - 1, ГУ ДФС у Полтавській області) , Державної фіскальної служби України, (також далі - відповідач - 2) , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - 1 від 19.08.2017 р. №2028 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503";

- визнати протиправними дії відповідача - 1 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503) на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к та наказу відповідача - 1 від 19.08.2017 р. №2028 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503)" та оформлення результатів такої перевірки у формі Акта від 03.03.2018 р. №300/16-31-14-03-14/37227503;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення відповідача - 1 від 22.03.2018 р. №0003021403;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача - 1 від 06.06.2018 р. №0002991403;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача - 1 від 06.06.2018 р., №0003011403;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - 2 при винесенні Рішення від 29.05.2018 р., №18488/6/99-99-11-01-01-25 щодо нездійснення перевірки фактів та відомостей, що можуть свідчити на користь ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503).

Ухвалою суду від 24.07.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10392/18, (далі - справа) , а ухвалою суду від 22.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані рішення, дії, бездіяльність є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті (вчинені) відповідачем всупереч вимог законодавства України на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Також, позивач звертав увагу суду на те, що перевірка ТОВ "Арго-УТН" проведена відповідачем-1 з порушенням вимог законодавства.

Відповідачі позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані дії (бездіяльність) та рішення вчинені (прийняті) ними на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

19 серпня 2017 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області видано оскаржуваний наказ "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503" №2028, відповідно до якого вирішено провести позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.07.2010 р. по 31.12.2016 р., правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 28.07.2010 р. по 31.12.2016 р. тривалістю 10 робочих днів з 21.08.2017 р.

З 21.08.2017 р. по 01.03.2018 р. Головним управлінням ДФС у Полтавській області, на підставі оскаржуваного наказу ГУ ДФС у Полтавській області №2028 від 19.08.2017 р., проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Арго-УТН" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.07.2010 р. по 31.12.2016 р., правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 28.07.2010 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої складено Акт №300/16-31-14-03-14/37227503 від 03.03.2018 р., (далі - Акт перевірки) , висновками якого встановлені порушення ТОВ "Арго-УТН":

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, (також далі - ПК України) , в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. на суму 72 654 787,00 грн.;

2) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток в сумі 76 863 127,00 грн. за 2016 рік.;

3) пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 189.1 ст. 189, пп. "г" п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 710 500,00 грн., у т.ч. за жовтень 2016 року у сумі 391 779,00 грн. та за грудень 2016 року в сумі 1 318 721,00 грн. із урахуванням акту перевірки від 31.01.2017 р. №56/16-31-14-05-09/37227503.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003021403 від 22.03.2018 р., яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 76 863 127,00 грн.;

- №0003011403 від 22.03.2018 р., яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 90 818 483,75 грн., з яких 72 654 787,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 18 163 696,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0002991403 від 22.03.2018 р., яким за порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 189.1 ст. 189, п. 135.1 ст. 135, пп. "г" п. 198.5 ст. 198 ПК України збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 2 138 125,00 грн., з яких 1 710 500,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 427 625,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень рішенням Державної фіскальної служби України від 29.05.2018 р. №18488/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 22.03.2018 р. №0003021403, №0003011403 та №0002991403 скасовано в частині висновків Акту перевірки щодо завищення ТОВ "Арго-УТН" адміністративних витрат за 2016 рік на 1 457 496,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Аванта С" та ПП "Консалтгруп" та заниження податкового зобов'язання з ПДВ за 2016 рік на суму 285 499,00 грн., а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

ГУ ДФС у Полтавській області листом від 06.06.2018 р. №12591/10/16-31-14-03-21 ТОВ "Арго-УТН" направлені позивачу податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області винесені з урахуванням вказаного вище рішення Державної фіскальної служби України від 29.05.2018 р. №18488/6/99-99-11-01-01-25, а саме:

- №0003011403 від 06.06.2018 р., яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст.135 ПК України збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 90 497 297,50 грн., з яких 72 397 838,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 18 099 459,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0002991403 від 06.06.2018 р., яким за порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 189.1 ст. 189, п. 135.1 ст. 135, пп. "г" п. 198.5 ст. 198 ПК України збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 781 251,25 грн., з яких 1 425 001,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 356 250,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Зі змісту наказу Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.08.2017 р. №2028 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503)" вбачається, що перевірку проведено на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів прийняття Печерським районним судом міста Києва ухвали від 19.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к, натомість в матеріалах справи наявна копія ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к, якою надано дозвіл на призначення у кримінальному провадженні №42017000000001823 від 06.06.2017 р. документальну позапланову перевірку з питань дотримання податкового законодавства ТОВ "Арго-УТН" (ЄДРПОУ 37227503, юридична адреса: м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80) на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, у т.ч. при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2016 р., проведення перевірки доручено співробітникам Державної фіскальної служби України.

Згідно з положеннями пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ним відповідно до закону.

Проте, вказаною вище ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 р. не призначено перевірку, а надано дозвіл на її проведення, що не відповідає вимогам пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України щодо наявності підстав для проведення спірної перевірки.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к доручено проведення перевірки співробітникам Державної фіскальної служби України, проте оскаржуваний наказ про проведення перевірки та сама перевірка прийнятий (проведена) Головним управлінням ДФС у Полтавській області, тобто з порушенням вимог ПК України.

Суд зазначає, що невід'ємною частиною рішення про призначення перевірки є як визначення суб'єкта, який підлягає перевірці, так і визначення суб'єкта, який здійснює перевірку, без чого не можливо здійснити її виконання. Оскільки слідчий суддя за вказаною нормою приймає рішення про здійснення перевірки, то саме він визначає і суб'єкта, на якого покладається обов'язок її проведення, а також інші умови здійснення такої перевірки.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем-1 вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к під час виконання, а саме, проведення іншим контролюючим органом, ніж це передбачено слідчим суддею.

А тому, суд приходить до висновку, що відсутність підстави для проведення перевірки, зазначеної пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України призводить до визнання перевірки протиправною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі №820/4482/17.

Таким чином, оскаржуваний наказ відповідача - 1 від 19.08.2017 р. №2028 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503" є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, дії відповідача - 1 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503) на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к та наказу відповідача - 1 від 19.08.2017 р. №2028 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503)" та оформлення результатів такої перевірки у формі Акта від 03.03.2018 р. №300/16-31-14-03-14/37227503 також є протиправними.

Суд зазначає, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України) , не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а та від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17.

Враховуючи вищезазначене, зокрема, зважаючи на те, що судом визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ на проведення перевірки, а також визнано протиправними дії щодо проведення такої перевірки, у зв'язку з чим складений за результатами такої перевірки Акт перевірки є недопустимим доказом, отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вказаного Акту перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо відносин з ПАТ КБ "Приватбанк" та виконання зобов'язань третіх осіб згідно договору поруки суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Акту №300/16-31-14-03-14/37227503 від 03.03.2018 в порушення п. 19 П(С)БО 16 "Витрати", ст. 4, ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" із змінами і доповненнями, п. 2.1, п. 2.2 ст. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, ТОВ "Арго-УТН" включило до розрахунку фінансового результату витрати (відсотки за користування кредитними коштами), що не пов'язані з фінансово-господарською діяльністю, що призвело до завищення фінансового результату (збитки) на суму 76 422 075 грн. у податковій декларації з податку на прибуток за 2016 рік.

Висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що аналіз наданих документів та бухгалтерських проведень свідчить про відсутність факту використання залучених по кредитному договору від 25.10.2016 р. №4А16097Г (з додатком) коштів для фінансування фінансово-господарської діяльності. Тобто, позивачем кредитні кошти згідно договору від 25.10.2016 р. №4А16097Г використані всупереч умовам їх надання.

Так, між ТОВ "Арго-УТН" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено Кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016 р., за умовами якого банк зобов'язався надати позивачу відновлювальну кредитну лінію, ліміт кредитного договору: 4 400 000 000 грн. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства. Термін повернення кредиту - 28 жовтня 2024 року. За користування кредитом Позивач сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних.

Також, між ТОВ "Арго-УТН" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено наступні договори поруки:

- №4Б15115И/П від 25.10.2016 р., відповідно до якого ТОВ "Арго-УТН" виступає поручителем перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Брук-Оіл" (код ЄДРПОУ 39728712) своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 16.12.2015 р. №4Б15115И;

- №4Л15107И/П від 25.10.2016 р., відповідно до якого ТОВ "Арго-УТН" виступає поручителем перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Лабі Трейд" (код ЄДРПОУ 39781818) своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 16.12.2015 р. №4Л15107И;

- №4Н15076И/П від 25.10.2016 р., відповідно до якого ТОВ "Арго-УТН" виступає поручителем перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Нафтаенерджи" (код ЄДРПОУ 39804227) своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 30.11.2015 р. №4Н15076И;

- №4К13002И/П від 25.10.2016 р. відповідно до якого ТОВ "Арго-УТН" виступає поручителем перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Колумбіні" (код ЄДРПОУ 37018720) своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами по кредитним договорам від 11.01.2013 р. №4К13002И.

На підтвердження перерахування ПАТ КБ "Приватбанк" на рахунок ТОВ "Арго-УТН" грошових коштів за Кредитним договором №4А16097Г від 25.10.2016 р. у розмірі 4 366 975 737,44 грн. позивачем надано платіжне доручення від 26.10.2016 р. №476.

При цьому, як зазначив позивач, що не спростовано відповідачами, отримані кредитні кошти ТОВ "Арго-УТН" перераховано на адресу ПАТ КБ "Приватбанк" в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Брук-Оіл" у сумі 512 631 133,89 грн., ТОВ "Лабі Трейд" у сумі 1 114 753 262,89 грн., ТОВ "Нафтаенерджи" у сумі 2 355 336 546,34 грн. та ТОВ "Колумбіні" у сумі 384 254 794,32 грн., на підтвердження чого надані платіжні доручення від 26.10.2016 р. №477 - №480.

Сума відсотків за кредитним договором нараховані та сплачені на користь ПАТ КБ "Приватбанк" у сумі 76 422 075,41 грн. була задекларована позивачем в рядку 2250 звіту про фінансові результати за 2016 рік від 24.02.2017 р. №9003516349 та врахована при визначені фінансового результату в декларації з податку на прибуток за 2016 рік (рядок 2) від 19.08.2017 р. №9271083625.

Спростовуючи доводи контролюючого органу, позивачем в позовній заяві зазначено, що отримання вигоди від операції з погашення заборгованості полягала у зверненні стягнення на предмет застави третіх осіб відповідно до укладених договорів іпотеки (застави), які було укладено в якості забезпечення виконання ТОВ "Брук-Оіл", ТОВ "Лабі Трейд", ТОВ "Нафтаенерджи" та ТОВ "Колумбіні" зобов'язань за кредитними договорами.

Позитивна різниця між сумою зобов'язань за кредитними договорами та загальною сумою забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань, дозволяла позивачу досягти мети своєї господарської діяльності, яка полягала в реалізації права кредитора на звернення стягнення на передане в забезпечення по кредитним договорам майно. Отримані позивачем кошти від реалізації такого майна повинні були бути направлені на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, укладеним між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк", сплату податків та зборів, фінансування власної господарської діяльності тощо.

При цьому, суд не погоджується із твердженнями контролюючого органу відносно того, що залучені кошти по Кредитному договору були використані всупереч умовам їх надання, не для фінансування діяльності пов'язаної з продажем паливно-мастильних матеріалів, а саме, з метою не пов'язаною з господарською діяльністю підприємства, що призвело до завищення фінансового результату, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу, згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 30.01.2018 р. у справі №2а-1670/7883/12.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 р. по справі №816/4226/13-а дійшов до висновку, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити оподатковуваний доход на суму витрат. Встановлення законодавцем такої податкової преференції має на меті стимулювання ділової активності суб'єктів господарської діяльності. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди (витрат, податкового кредиту).

Використання коштів, отриманих у кредит на оплату заборгованості по іншому кредиту, не може вважатися діями, які суперечать діловій меті господарської діяльності. Здійснення позивачем як суб'єктом господарювання дій, які є не типовими для певного виду діяльності, або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності

Як зазначив позивач, укладення кредитних договорів та договорів поруки, було лише передумовою настання економічної вигоди для позивача у вигляді отримання можливості стягнення із ТОВ "Брук-Оіл", ТОВ "Лабі Трейд", ТОВ "Нафтаенерджи" та ТОВ "Колумбіні" сум грошових коштів або майна, що суттєво перевищує розмір фактичної заборгованості. Позитивна різниця між сумою зобов'язань за кредитними договорами та загальною сумою забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань, дозволяла позивачу досягти мети своєї господарської дії, яка полягала в реалізації права кредитора на звернення стягнення на передане в забезпечення по кредитним договорам майно. Отримані позивачем кошти від реалізації такого майна повинні були бути направлені на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, укладеним між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк", сплату податків та зборів, фінансування власної господарської діяльності тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом (ст. 6 Господарського кодексу України).

У силу ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43, ст. 44 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

З наведених норм чітко вбачається, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності.

Крім того, позивачем надано суду аудиторську консультацію ТОВ "Українська Аудиторська Служба" №171 від 12.06.2018 р., згідно якої:

- операції ТОВ "Арго-УТН" із залучення кредитних коштів і сплатою відсотків за користування кредитними коштами пов'язані із господарською діяльністю підприємства, а погашення заборгованостей ТОВ "Брук-Оіл", ТОВ "Лабі Трейд", ТОВ "Нафтаенерджи" та ТОВ "Колумбіні" за договорами поруки не являються нецільовим використанням коштів;

- ТОВ "Арго-УТН" могло отримати економічну вигоду та прибуток, у випадку звернення стягнення на заставне майно в зв'язку з не виконанням зобов'язань боржниками, з урахуванням того, що сума заставного майна ТОВ "Брук-Оіл", ТОВ "Лабі Трейд", ТОВ "Нафтаенерджи" та ТОВ "Колумбіні" перевищує суму боргових зобов'язань, які погашено ТОВ "Арго-УТН";

- висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, стосовно відсутності зв'язку між операціями по погашенню кредитних зобов'язань позичальників, шляхом укладення договорів поруки та господарською діяльністю підприємства не відповідають вимогам чинного законодавства;

- висновки Акту перевірки, нормативно-правовим актам щодо ведення бухгалтерського обліку частині встановлених порушень, не підтверджуються.

При цьому, згідно Висновку експерта №80/7, складеного 01.10.2018 р. експертом Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України Шаповаловим Р.А., висновки Акту перевірки щодо виявлених порушень нормативно та документально не підтверджується.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку про те, що операції із залученням кредитних коштів позивачем пов'язані із провадженням ним господарської діяльності та спрямовані на можливе отримання прибутку. Натомість, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження завищення позивачем фінансового результату (збитки) на суму 76 422 075 грн. у податковій декларації з податку на прибуток за 2016 рік.

Щодо правовідносин ТОВ "Арго-УТН" з ТОВ "Гарант-УТН" по операціях з поставки нафтопродуктів суд зазначає наступне.

Згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у періоді, що перевірявся, ТОВ "Гарант-УТН" здійснювало такі види діяльності, зокрема: роздрібна торгівля пальним (основний); діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Судом встановлено, що для здійснення господарської діяльності з реалізації нафтопродуктів через мережу АЗС між ТОВ "Арго-УТН" та ТОВ "Гарант-УТН" (код ЄДРПОУ 37227524) укладено договори поставки нафтопродуктів №ГУ-0353 від 01.06.2016 р., №ГУ-0354 від 01.06.2016 р., №ГУ-0355 від 01.06.2016 р., відповідно до яких постачальник (ТОВ "Гарант-УТН") зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "Арго-УТН"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, номенклатура, кількість та ціна яких визначається в додаткових угодах до договору.

Додатковим угодами до вказаних вище договорів поставки нафтопродуктів (т. 2 а.с. 107, 108, 116, 121, 122) сторони узгодили характеристики нафтопродуктів її вартість, а також погоджено, що поставка здійснювалась на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів.

На виконання умов вказаних вище договорів поставки нафтопродуктів та додаткових угод, за актами приймання-передачі ТОВ "Гарант-УТН" передано, а ТОВ "Гарант-УТН" прийнято нафтопродукти, а саме, від 30.06.2016 №Гт-160630000001 на загальну суму 8 550 003,30 грн., у тому числі ПДВ 1 425 000,55 грн., від 30.06.2016 р. № Гт-160630000003 на загальну суму 127 649 016,40 грн., у тому числі ПДВ 21 274 836,07 грн, від 30.06.2016 р. №Гт-160630000004 на загальну суму 61 022 266,80 грн., у тому числі ПДВ 10 170 377,80 грн., від 30.06.2016 р. №Гт-160630000005 на загальну суму 113 181 285,60 грн., у тому числі ПДВ 18 863 547,60 грн., від 30.06.2016 р. №Гт-160630000006 на загальну суму 172 742 942,52 грн., у тому числі ПДВ 28 790 490,42 грн.

На підтвердження оплати придбаного товару позивачем надано листи ТОВ "Гарант-УТН" №14-02/2017 від 14.02.2017 р., №02-10/2017 від 02.10.2017 р., лист ТОВ "Арго-УТН" №315 від 28.09.2017 р. та платіжні доручення (т. 2 а.с. 133 - 178) на загальну суму 18 298 900,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов укладених договорів поставки передача позивачем придбаних у ТОВ "Гарант-УТН" нафтопродуктів відбувалась на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт" із подальшою передачею на зберігання відповідно до договору зберігання №5507 від 10.05.2016 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання (т. 2 а.с. 189 - 197).

За результатами наданих послуг та на виконання умов вказаного вище договору зберігання №5507 від 10.05.2016 р. позивач сплатив ПАТ "Дніпронафтопродукт" за надані послуги, на підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення (т. 2 а.с. 198 - 229).

Суд встановив, що частину отриманих від ТОВ "Гарант-УТН" нафтопродуктів у подальшому позивачем реалізовано ПАТ "Нафтопереробний Комплекс-Галичина" (код ЄДРПОУ 00152388) відповідно до договору від 01.12.2016 р. №378 та акту приймання-передачі від 31.12.2016 р. №1 на загальну суму 139 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ 23 200 000,00 грн., відповідно до договору від 01.12.2016 р. №379 та акту приймання-передачі від 31.12.2016 р. №1 на загальну суму 139 850 435,40 грн., у тому числі ПДВ 23 308 405,90 грн., відповідно до договору від 01.12.2016 №380 та акту приймання-передачі від 31.12.2016 №1 на загальну суму 19422480,40 грн., у тому числі ПДВ 3237080,07 грн., акту приймання-передачі від 31.12.2016 №2 на загальну суму 1313900,00 грн., у тому числі ПДВ 218983,33 грн.

Отже, суд приходить до висновку, про те, що факт реалізації нафтопродуктів, придбаних у ТОВ "Гарант-УТН" через мережу АЗС ТОВ "Арго-УТН" підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наданими копіями договорів поставки нафтопродуктів, додаткових угод до договорів поставки нафтопродуктів, актів приймання - передачі нафтопродуктів, податкових та видаткових накладних, договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, актів здачі-приймання виконаних робіт, платіжних доручень, журналів-ордерів та відомостей по рахунку.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до приписів п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно положень п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно з абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом чч. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88, (далі - Положення №88) , передбачено, що положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Згідно п. 1.2 розділу 1 Положення №88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 розділу 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 розділу 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16), яким визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 16, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу, зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п. 7 П(С)БО 16).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що усі надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами, протилежного відповідачами не доведено.

При цьому, суд враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавалися, протилежного відповідачами не доведено.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За умови не встановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 р. по справі №2а-4842/11/2670.

Також, слід зазначити, що в п. 13 постанови від 24.04.2018 р. по справі №813/8500/13-а Верховний Суд виклав правову позицію відповідно до якої - норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними".

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 р. по справі №808/1543/17 та від 07.03.2018 р. по справі №804/3420/16.

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, за неправомірні дії іншої компанії підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, суд звертає увагу, що контролюючим органом в Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Окрім того, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Так, з урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 р. по справі №808/2519/15.

Отже, з аналізу первинної документації, норм чинного законодавства та особливостей спірних господарських операцій встановлюється їх реальність, що підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку (актами приймання - передачі нафтопродуктів, податковими накладними, платіжними дорученнями та ін.).

Відтак, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем спірних сум до валових витрат та до податкового кредиту.

В свою чергу, ГУ ДФС у Полтавській області не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ "Гарант-УТН" не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, матеріали справи не містять, в т.ч. в акті перевірки не зазначено, доказів на підтвердження наявності обвинувального вироку або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, та/або інших судових рішень, в яких була б встановлена фіктивність спірних правочинів.

Отже, зважаючи на вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем-1 прийняті протиправно, а тому, як наслідок, вони підлягають скасуванню.

При цьому, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України при винесенні Рішення від 29.05.2018 р. №18488/6/99-99-11-01-01-25 щодо нездійснення перевірки фактів та відомостей, що можуть свідчити на користь позивача, не підлягають задоволенню, оскільки визнання протиправними та скасування прийнятих ГУ ДФС у Полтавській області наказу "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" від 19.08.2017 р. №2028, податкових повідомлень-рішень від 22.03.2018 р. №0003021403, від 06.06.2018 р. №0002991403 та №0003011403, а також визнання протиправними дії ГУ ДФС у Полтавській області щодо проведення перевірки є належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН" до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень є таким, що підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області підлягає частина сплаченої суми судового збору у розмірі 620224,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН" (місцезнаходження: 39610, Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80; код ЄДРПОУ 37227503) до Головного управління ДФС у Полтавській області (місцезнаходження: 36014, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Європейська, 4; код ЄДРПОУ 39461639), Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 39292197), про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Полтавській області "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503)" від 19.08.2017 р. №2028.

3. Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН" на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 р. по справі №757/43251/17-к та наказу Головного управління ДФС у Полтавській області "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Арго-УТН" (код ЄДРПОУ 37227503)" від 19.08.2017 р. №2028 та оформлення результатів такої перевірки у формі Акта від 03.03.2018 р. №300/16-31-14-03-14/37227503.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 22.03.2018 р. №0003021403.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.06.2018 р. №0002991403.

6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.06.2018 р. №0003011403.

7. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

8. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-УТН" частину сплаченого ним судового збору у розмірі 620224,00 грн. (шістсот двадцять тисяч двісті двадцять чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Рішення у повному обсязі складено 28 січня 2019 року.