Постанова

від 26.06.2019 по справі 826/10392/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10392/18 Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на проголошене о 17 годині 48 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2019 року, повний текст якого складено 28 січня 2019 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України, про визнання протиправними дій і бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (далі - Позивач, ТОВ Арго-УТН ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Відповідач-1, ГУ ДФС у Полтавській області), Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-2, ДФС України) про:

- визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 19.08.2017 року №2028 Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) ;

- визнання протиправними дій ГУ ДФС у Полтавській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Арго-УТН на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 року у справі №757/43251/17-к та наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 19.08.2017 року №2028 Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) та оформлення результатів такої перевірки у формі акта від 03.03.2018 року №300/16-31-14-03-14/37227503;

- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Полтавській області від 22.03.2018 року №0003021403, від 06.06.2018 року №0002991403, від 06.06.2018 року №0003011403;

- визнання протиправною бездіяльність ДФС України при винесенні рішення від 29.05.2018 року №18488/6/99-99-11-01-01-25 щодо нездійснення перевірки фактів та відомостей, що можуть свідчити на користь ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2019 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Полтавській області Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) від 19.08.2017 року №2028;

- визнано протиправними дії ГУ ДФС у Полтавській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Арго-УТН на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 року по справі №757/43251/17-к та наказу Головного управління ДФС у Полтавській області Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) від 19.08.2017 року №2028 та оформлення результатів такої перевірки у формі акта від 03.03.2018 року №300/16-31-14-03-14/37227503;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 22.03.2018 року №0003021403;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 06.06.2018 року №0002991403;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 06.06.2018 року №0003011403.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в ухвалі слідчого судді лише надано дозвіл на проведення перевірки, а не призначено її, а також доручено проведення перевірки ДФС України, а не ГУ ДФС у Полтавській області, то в останнього були відсутні правові підстави для її проведення згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, що свідчить як про протиправність оскаржуваного наказу, так і безпідставність її проведення. Крім того, суд підкреслив, що одержання акту перевірки у спосіб, що суперечить вимогам законодавства, свідчить про протиправний характер податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки. Окремо наголошував, що залучені за кредитним договором кошти були використані Позивачем з метою отримання прибутку, що спростовує посилання контролюючого органу на їх використання товариством всупереч умов надання кредиту. Зазначав, що факт придбання ТОВ Арго-УТН нафтопродуктів у ТОВ Гарант-УТН та їх подальша реалізація підтверджується наявними у матеріалах справи документами, чим спростовуються доводи ГУ ДФС у Полтавській області про безтоварність господарських операцій, у тому числі з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків та відсутність необхідності підтвердження реальності поставки товарно-транспортними накладними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ДФС України, суд підкреслив, що останні належними і допустимими доказами не обґрунтовані.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що ухвалою слідчого судді було не лише надано дозвіл на проведення перевірки ТОВ Арго-УТН , а й доручено її проведення ДФС України, яка, у свою чергу, не позбавлена права надати повноваження щодо проведення перевірки відповідному територіальному органу.

Звертає увагу, що господарські операцій ТОВ Арго-УТН з ТОВ Гарант-УТН є безтоварними, оскільки вони не підтверджені документально через відсутність транспортних документів, декларацій та сертифікатів відповідності, паспортів якості, а також видаткових накладних. Також наголошує, що відсутні докази придбання ТОВ Гарант-УТН поставлених ТОВ Арго-УТН товарів, а податкові накладні, виписані ТОВ Гарант-УТН Позивачу, не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підкреслює, що кредитні кошти, надані ПАТ КБ Приватбанк , використані ТОВ Арго-УТН не за призначенням (фінансування діяльності, пов`язаної з реалізацією паливно-мастильних матеріалів), а тому нарахування та сплата відсотків по кредиту призвело до завищення фінансового результату (збитків). При цьому, на переконання Апелянта, документального підтвердження зміни кредитора у зобов`язанні з ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі-Трейд , ТОВ Нафтаенерджи і ТОВ Колумбіні не надано, а тому сплата Позивачем кредитних зобов`язань даних товариств перед ПАТ КБ Приватбанк є безпідставною.

Після усунення визначених в ухвалі від 08.04.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.06.2019 року, яке було відкладено у подальшому на 26.06.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Арго-УТН просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позапланова перевірка Позивача проведена за відсутності на те правових підстав та органом, якого на проведення контрольного заходу слідчий суддя не уповноважував. Звертає увагу, що акт перевірки не був підписаний всіма посадовими особами, які брали участь в її проведенні. Підкреслює обґрунтованість висновків суду першої інстанції про підтвердження належними і допустимими доказами факту реальності і товарності господарських операцій ТОВ Арго-УТН з ТОВ Гарант-УТН , а також наявності економічної мети від погашення зобов`язань ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи і ТОВ Колумбіні , а відтак правомірності віднесення суми сплачених за користування кредитом відсотків до витрат, що пов`язані з провадженням господарської діяльності.

У судовому засіданні представник Відповідачів доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2017 року - березні 2018 року працівниками ГУ ДФС у Полтавській області на виконання вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі №757/43251/17-к (т. 3 а.с. 145-146), на підставі наказів від 19.08.2017 року №2028 (т. 3 а.с. 148), 22.08.2017 року №2067 (т. 3 а.с. 147), від 08.02.2018 року №333 (т. 3 а.с. 156), від 21.02.2018 року №458 (т. 3 а.с. 157), направлень від 19.08.2017 року №№2539, 2534, 2535, 2536, 2537, 2537 (т. 3 а.с. 149-154) та від 08.02.2018 року №№ 315, 312, 311 (т. 3 а.с. 158-160) та згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Арго-УТН з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.07.2010 року по 31.12.2016 року, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 28.97.2010 року по 31.12.2016 року.

У ході перевірки контролюючим органом було виявлено порушення платником податків:

- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року на суму 72 654 787,00 грн.;

- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 76 863 127,00 грн. за 2016 рік;

- пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 189.1 ст. 189, пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 710 500,00 грн., у тому числі за жовтень 2016 року в сумі 391 779,00 грн. та грудень 2016 року в сумі 1 318 721,00 грн. з урахуванням акту перевірки від 31.01.2017 року №56/16-31-14-05-09/37227503.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 03.08.2018 року №300/16-31-14-03-14/37227503 (т. 1 а.с. 108-241).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем-1 22.03.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми П №0003021403, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 76 863 127,00 грн. (т. 1 а.с. 243-244);

- форми Р №0003011403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 90 818 483,75 грн. (у тому числі 72 654 787,00 грн. за основним платежем та 18 163 696,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 1 а.с. 245-246);

- форми Р №0002991403, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 138 125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 710 500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 427 625,00 грн. (т. 1 а.с. 247-248).

За наслідками адміністративного оскарження згаданих індивідуальних актів рішенням ДФС України від 29.05.2018 року №18488/6/99-99-11-01-01-25 (т. 2 а.с. 9-16) скаргу ТОВ Арго-УТН від 03.04.2018 року №17 (т. 2 а.с. 1-6) було задоволено частково - скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.03.2018 року №0003021403, №0003011403, №0002991403 в частині висновків акта перевірки щодо завищення ТОВ Арго-УТН адміністративних витрат на 1 457 496,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ Аванта С та ПП Консалтгруп та заниження податкового зобов`язання з ПДВ за 2016 рік на 285 499,00 грн.

З урахуванням вказаного рішення ДФС України Головним управлінням ДФС у Полтавській області 06.06.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми Р №0003011403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 90 497 297,50 грн. (у тому числі 72 397 838,00 грн. за основним платежем та 18 099 459,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 2 а.с. 20, 22);

- форми Р №0002991403, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 781 251,25 грн., у тому числі за основним платежем - 1 425 001,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 256 250,25 грн. (т. 2 а.с. 21, 23).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Арго-УТН та ПАТ КБ Приватбанк укладено кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016 року, за умовами якого Банк зобов`язався надати Позичальнику відновлювальну кредитну лінію, ліміт кредитного договору: 4 400 000 000,00 грн. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності. Термін повернення кредиту - 28.10.2024 року. За користування кредитом Позивач сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних (т. 2 а.с. 26-28).

Крім того, між ТОВ Арго-УТН та ПАТ КБ Приватбанк укладено наступні договори поруки:

- №4Б15115И/П від 25.10.2016 року, відповідно до якого ТОВ Арго-УТН виступає поручителем перед ПАТ КБ Приватбанк за виконання ТОВ Брук-Оіл (код ЄДРПОУ 39728712) своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 16.12.2015 року №4Б15115И (т. 2 а.с. 36);

- №4Л15107И/П від 25.10.2016 року, відповідно до якого ТОВ Арго-УТН виступає поручителем перед ПАТ КБ Приватбанк за виконання ТОВ Лабі Трейд (код ЄДРПОУ 39781818) своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 16.12.2015 року №4Л15107И (т. 2 а.с. 38);

- №4Н15076И/П від 25.10.2016 року, відповідно до якого ТОВ Арго-УТН виступає поручителем перед ПАТ КБ Приватбанк за виконання ТОВ Нафтаенерджи (код ЄДРПОУ 39804227) своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами за кредитним договором від 30.11.2015 року №4Н15076И (т. 2 а.с. 40);

- №4К13002И/П від 25.10.2016 року, відповідно до якого ТОВ Арго-УТН виступає поручителем перед ПАТ КБ Приватбанк за виконання ТОВ Колумбіні (код ЄДРПОУ 37018720) своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами по кредитним договорам від 11.01.2013 року №4К13002И (т. 2 а.с. 42).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження перерахування ПАТ КБ Приватбанк на рахунок ТОВ Арго-УТН грошових коштів за кредитним договором №4А16097Г від 25.10.2016 року у розмірі 4 366 975 737,44 грн. Позивачем надано платіжне доручення від 26.10.2016 року №476 (т. 2 а.с. 29).

Як зазначив суд першої інстанції, отримані кредитні кошти ТОВ Арго-УТН перераховано на адресу ПАТ КБ Приватбанк в рахунок погашення заборгованості ТОВ Брук-Оіл у сумі 512 631 133,89 грн., ТОВ Лабі Трейд у сумі 1 114 753 262,89 грн., ТОВ Нафтаенерджи у сумі 2 355 336 546,34 грн. та ТОВ Колумбіні у сумі 384 254 794,32 грн., на підтвердження чого надані платіжні доручення від 26.10.2016 року №477 - №480 (т. 2 а.с. 37, 39, 41, 43).

Крім іншого, Окружним адміністративним судом міста Києва було встановлено, що сума відсотків за кредитним договором, нарахованих та сплачених на користь ПАТ КБ Приватбанк у сумі 76 422 075,41 грн. (т. 2 а.с. 45-68) була задекларована ТОВ Арго-УТН у рядку 2250 звіту про фінансові результати за 2016 рік від 24.02.2017 року №9003516349 (т. 2 а.с. 71) та врахована при визначені фінансового результату в декларації з податку на прибуток за 2016 рік (рядок 2) від 19.08.2017 року №9271083625 (т. 2 а.с. 73).

Також судом першої інстанції встановлено, що для здійснення господарської діяльності з реалізації нафтопродуктів через мережу АЗС між ТОВ Арго-УТН та ТОВ Гарант-УТН (код ЄДРПОУ 37227524) укладені договори поставки нафтопродуктів №ГУ-0353 від 01.06.2016 року (т. 2 а.с. 105-106), №ГУ-0354 від 01.06.2016 року (т. 2 а.с. 114-115), №ГУ-0355 від 01.06.2016 року (т. 2 а.с. 119-120), за умовами яких постачальник (ТОВ Гарант-УТН ) зобов`язується передати у власність покупця (ТОВ Арго-УТН ), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, номенклатура, кількість та ціна яких визначається в додаткових угодах до договору.

Додатковим угодами до вказаних вище договорів поставки нафтопродуктів (т. 2 а.с. 107, 108, 116, 121, 122) сторони узгодили характеристики нафтопродуктів її вартість, а також погоджено, що поставка здійснювалась на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ Дніпронафтопродукт і інших нафтобаз, що належать ПАТ Дніпронафтопродукт на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів.

На виконання умов вказаних вище договорів поставки нафтопродуктів та додаткових угод, за актами приймання-передачі ТОВ Гарант-УТН передано, а ТОВ Гарант-УТН прийнято нафтопродукти, а саме, від 30.06.2016 року №Гт-160630000001 на загальну суму 8 550 003,30 грн., у тому числі ПДВ 1 425 000,55 грн., від 30.06.2016 року № Гт-160630000003 на загальну суму 127 649 016,40 грн., у тому числі ПДВ 21 274 836,07 грн, від 30.06.2016 року №Гт-160630000004 на загальну суму 61 022 266,80 грн., у тому числі ПДВ 10 170 377,80 грн., від 30.06.2016 року №Гт-160630000005 на загальну суму 113 181 285,60 грн., у тому числі ПДВ 18 863 547,60 грн., від 30.06.2016 року №Гт-160630000006 на загальну суму 172 742 942,52 грн., у тому числі ПДВ 28 790 490,42 грн. (т. 2 а.с. 109, 110, 117, 123, 124).

Крім того, на підтвердження оплати придбаного товару Позивачем надано листи ТОВ Гарант-УТН №14-02/2017 від 14.02.2017 року (т. 2 а.с. 126), №02-10/2017 від 02.10.2017 року (т. 2 а.с. 132), лист ТОВ Арго-УТН №315 від 28.09.2017 року (т. 2 а.с. 130-131) та платіжні доручення (т. 2 а.с. 133 - 178) на загальну суму 18 298 900,00 грн.

На виконання умов укладених договорів поставки передача ТОВ Арго-УТН придбаних у ТОВ Гарант-УТН нафтопродуктів відбувалася на нафтобазах ПАТ Дніпронафтопродукт із подальшою передачею на зберігання відповідно до договору зберігання №5507 від 10.05.2016 року (т. 2 а.с. 182-183), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання (т. 2 а.с. 189 - 197). Факт оплати Позивачем послуг зберігання ПАТ Дніпронафтопродукт за договором від 10.05.2016 року №5507, як встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 2 а.с. 198 - 229).

При цьому, досліджуючи подальше використання придбаних ТОВ Арго-УТН нафтопродуктів у господарській діяльності, суд першої інстанції встановив, що частину отриманих від ТОВ Гарант-УТН нафтопродуктів у подальшому реалізовано ПАТ Нафтопереробний Комплекс-Галичина відповідно до договору від 01.12.2016 року №378 (т. 2 а.с. 241-242) та акту приймання-передачі від 31.12.2016 року №1 на загальну суму 139 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ 23 200 000,00 грн. (т. 3 а.с. 2), відповідно до договору від 01.12.2016 року №379 (т. 2 а.с. 236-237) та акту приймання-передачі від 31.12.2016 року №1 на загальну суму 139 850 435,40 грн., у тому числі ПДВ 23 308 405,90 грн. (т. 2 а.с. 240), відповідно до договору від 01.12.2016 року №380 (т. 2 а.с. 230-231) та акту приймання-передачі від 31.12.2016 року №1 на загальну суму 19422480,40 грн., у тому числі ПДВ 3237080,07 грн. (т. 2 а.с. 234), акту приймання-передачі від 31.12.2016 року №2 на загальну суму 1313900,00 грн., у тому числі ПДВ 218983,33 грн. (т. 2 а.с. 235).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 44, 78, 134, 135, 193, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 3, 42, 43, 44 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а також ряду підзаконних актів, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки, по-перше, позапланова перевірка проведена за відсутності на те правових підстав, по-друге, отримання кредиту та використання його коштів відбувалося у межах господарської діяльності товариства та його виробничі цілі, по-третє, належними і допустимими доказами підтверджується товарність і реальність господарських операцій з ТОВ Гарант-УТН та формування податкового кредиту за наслідками відносин з ним.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав - отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

Отже, підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки у відповідності до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України має бути, зокрема, отримання податковим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення перевірки.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у наказі від 19.08.2017 року №2028 Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) Головним управлінням ДФС у Полтавській області підставою для її проведення визначено пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України та ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.07.2017 року. При цьому, судовою колегією враховується, що даною ухвалою надано дозвіл на призначення у кримінальному провадженні №42017000000001823 документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Арго-УТН (код ЄДРПОУ 37227503) на предмет своєчасності, повноти нарахування і сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, у тому числі при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01.01.2008 року по 31.12.2016 року. Проте, як свідчать матеріали справи, вказаною ухвалою слідчого судді безпосередньо не призначалася перевірка вказаного суб`єкта господарювання.

Таким чином, приймаючи спірний наказ про призначення перевірки Позивача на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу про проведення перевірки, контролюючий орган діяв всупереч вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 813/1302/16 та від 21.02.2019 року у справі № 826/7029/17.

На вказані обставини обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.

Отже, те, що ухвала слідчого судді набрала законної сили не надає їй якості закону та/чи переваги у застосуванні у порівнянні з тим, як закон урегулював ці правовідносини. Тож посилання на мету кримінального провадження та/чи доцільність (необхідність) позапланової перевірки за певних обставин не може слугувати підставою для того, щоб шляхом постановлення ухвали (слідчим суддею) порушити вимоги закону щодо порядку призначення і проведення позапланової перевірки.

Відтак, якщо закон не містить такої підстави для проведення позапланової перевірки як ухвала слідчого судді, то проведення на цій підставі позапланової перевірки не може вважатися законним. Відповідач у межах своїх повноважень повинен діяти відповідно до закону і саме через призму цього принципу він мав би приймати рішення щодо виконання судового рішення (стосовно Позивача), яке вказує/дозволяє йому діяти інакше.

Аналогічний підхід до вирішення подібного спору висловила об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі № 805/3137/17-а. Крім того, дана позиція у подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №805/420/17-а.

Крім того, у постановах від 27.01.2015 у справі №21-425а14 та від 16.02.2016 у справі №826/12651/14 Верховний Суд України висловив позицію, згідно якої нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не було спростовано ГУ ДФС у Полтавській області, документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Арго-УТН була призначена на підставі наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 19.08.2017 року №2028, а не ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.07.2017 року, якою лише надано дозвіл на її проведення.

Крім того, судовою колегією враховується, що невід`ємною частиною рішення про призначення перевірки є як визначення суб`єкта, який підлягає перевірці, так і визначення суб`єкта, який здійснює перевірку, без чого не можливо здійснити її виконання. Оскільки слідчий суддя за вказаною нормою приймає рішення про здійснення перевірки, то саме він визначає і суб`єкта, на якого покладається обов`язок її проведення, а також інші умови здійснення такої перевірки.

Отже, визначення контролюючого органу, на якого покладено здійснення перевірки, у випадку призначення перевірки слідчим суддею віднесено до компетенції саме слідчого судді.

Суб`єкт владних повноважень, на якого слідчим суддею покладено обов`язок з проведення перевірки, ні за Кримінальним процесуальним кодексом України, ні за Податковим кодексом України не уповноважений самостійно передавати повноваження щодо здійснення перевірки іншому суб`єкту владних повноважень, а в протилежному випадку він перебирає на себе повноваження слідчого судді, чим виходить за межі свої компетенції.

Як було встановлено раніше та було вірно звернуто увагу судом першої інстанції, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.07.2019 року обов`язок з організації проведення перевірки було покладено на співробітників ДФС України.

Відтак, прийняття наказу і здійснення перевірки іншим суб`єктом владних повноважень - ГУ ДФС у Полтавській області, здійснено із порушенням його компетенції, яка в даному випадку при здійсненні перевірки на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначається з врахуванням умов, встановлених відповідною ухвалою слідчого судді.

Аналогічний висновок щодо застосування даних норм права викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 820/4482/17.

Тобто, з метою дотримання вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, здійснювати перевірку уповноважені були саме фахівці відповідних структурних підрозділів ДФС, яким надано такі повноваження.

При цьому, на переконання судової колегії, у разі неможливості проведення перевірки безпосередньо ДФС України, остання мала право звернутися до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про зміну контролюючого органу, якому доручається проведення перевірки, або роз`яснення рішення суду.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у справі Рисовський проти України (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 810/1438/17.

За таких обставин, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що проведена за відсутності на те правових підстав документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Арго-УТН свідчить як про протиправність наказу щодо її призначення, так і про протиправність дій щодо її проведення, наслідком чого є висновок про те, що податкові повідомленні-рішення, прийняті за її результатами, є такими, що складені на підставі недопустимих доказів, а відтак підлягають скасуванню.

Крім іншого, у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні Позивач звернув увагу, що всупереч приписів п. 2 розд. ІІ затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (далі - Порядок №727) акт перевірки від 03.03.2018 року №300/16-31-14-03-14/37227503 не підписаний.

Відповідно до п. 86.3 ст. 86 ПК України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно п. 2 розд. ІІ Порядку №727 акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Відтак, на переконання судової колегії, відсутність в акті перевірки від 03.03.2018 року №300/16-31-14-03-14/37227503 підписів Москаленко А.О. і Бандури Т.В., які брали участь у проведенні перевірки ТОВ Арго-УТН , є порушенням вимог вказаних нормативних акт. При цьому перебування даних осіб у відрядженні наведений висновок суду не спростовує, законодавцем вказано на необхідності підписання акту перевірки всіма особами контролюючого органу, які проводили перевірку.

Перевіряючи позицію суду першої інстанції про безпідставність висновків контролюючого органу щодо використання ТОВ Арго-УТН отриманих за кредитним договором коштів на цілі, не пов`язані з господарською діяльністю підприємства, судова колегія, з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Тобто, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Водночас, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Даний висновок узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі №2а-1670/7883/12, від 18.03.2019 року у справі 818/3838/15, від 26.04.2019 року у справі № 803/173/18.

Крім того, як вірно підкреслив суд першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 року у справі №816/4226/13-а прийшов до висновку, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК України, які надають платнику податку право зменшити оподатковуваний доход на суму витрат. Встановлення законодавцем такої податкової преференції має на меті стимулювання ділової активності суб`єктів господарської діяльності. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди (витрат, податкового кредиту).

Використання коштів, отриманих у кредит на оплату заборгованості по іншому кредиту, не може вважатися діями, які суперечать діловій меті господарської діяльності. Здійснення позивачем як суб`єктом господарювання дій, які є не типовими для певного виду діяльності, або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності

При цьому, з урахуванням встановлених вище та підкреслені судом першої інстанції обставини, укладення кредитних договорів та договорів поруки було лише передумовою настання економічної вигоди для ТОВ Арго-УТН у вигляді отримання можливості стягнення із ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи та ТОВ Колумбіні сум грошових коштів або майна, що суттєво перевищує розмір фактичної заборгованості. Позитивна різниця між сумою зобов`язань за кредитними договорами та загальною сумою забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань, дозволяла Позивачу, як встановлено судом першої інстанції, досягти мети своєї господарської дії, що полягала у реалізації права кредитора на звернення стягнення на передане в забезпечення по кредитним договорам майно. Отримані Позивачем кошти від реалізації такого майна повинні були бути направлені на погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, укладеним між ТОВ Арго-УТН та ПАТ КБ Приватбанк , сплату податків та зборів, фінансування власної господарської діяльності тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно ст. 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

За правилами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43, ст. 44 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності.

При цьому, на переконання судової колегії, Окружним адміністративним судом міста Києва обґрунтовано враховано надану Позивачем до суду аудиторську консультацію ТОВ Українська аудиторська служба №171 від 12.06.2018 року (т. 2 а.с. 81-97), згідно якої:

- операції ТОВ Арго-УТН із залучення кредитних коштів і сплатою відсотків за користування кредитними коштами пов`язані із господарською діяльністю підприємства, а погашення заборгованостей ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи та ТОВ Колумбіні за договорами поруки не є нецільовим використанням коштів;

- ТОВ Арго-УТН могло отримати економічну вигоду та прибуток у випадку звернення стягнення на заставне майно у зв`язку з невиконанням зобов`язань боржниками, з урахуванням того, що сума заставного майна ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи та ТОВ Колумбіні перевищує суму боргових зобов`язань, які погашено ТОВ Арго-УТН ;

- висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, стосовно відсутності зв`язку між операціями по погашенню кредитних зобов`язань позичальників, шляхом укладення договорів поруки та господарською діяльністю підприємства не відповідають вимогам чинного законодавства;

- висновки акту перевірки, нормативно-правовим актам щодо ведення бухгалтерського обліку частині встановлених порушень, не підтверджуються.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України Шаповалова Р.А. від 01.10.2018 року №80/7 висновки акту перевірки щодо виявлених порушень за виключенням скасованих рішенням ДФС України від 29.05.2018 року №18488/6/99-99-11-01-01-25 нормативно та документально не підтверджуються (т. 3 а.с. 195-214).

За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що операції із залучення кредитних коштів пов`язані із провадженням господарської діяльності ТОВ Арго-УТН та спрямовані на можливе отримання прибутку. Натомість, ГУ ДФС у Полтавській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження завищення платником податків фінансового результату (збитків) на суму 76 422 075,00 грн. у податковій декларації з податку на прибуток за 2016 рік.

Доводи Апелянта про те, що погашення ТОВ Арго-УТН зобов`язань ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи та ТОВ Колумбіні перед ПАТ КБ Приватбанк за відсутності будь-яких договірних відносин з вказаними контрагентами та відсутності джерел отримання інформації щодо наявності і розміру заборгованості вказаних товариств перед банком з урахуванням предмету господарської діяльності Позивача свідчить про використання кредитних коштів не за цільовим призначенням суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки, з огляду на викладені вище обставини та правову природу підприємницької діяльності, ТОВ Арго-УНТ не позбавлено у подальшому пред`явити до ТОВ Брук-Оіл , ТОВ Лабі Трейд , ТОВ Нафтаенерджи та ТОВ Колумбіні вимоги щодо звернення стягнення на передане вказаними суб`єктами господарювання у заставу банку майно.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про безпідставність збільшення ТОВ Арго-УТН грошового зобов`язання за наслідками господарських відносин з ТОВ Гарант-УТН , судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем-1 надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем-1 як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів Апелянта про відсутність документів, які підтверджують здійснення господарських операцій, а саме - транспортних документів, декларацій і сертифікатів відповідності, паспортів якості і видаткових накладних, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено раніше та було зазначено ТОВ Арго-УТН у ході розгляду справи судом першої інстанції, придбані у ТОВ Гарант-УТН нафтопродукти передавалися за актами прийому-передачі нафтопродуктів, які перебували на зберіганні у ПАТ Дніпронафтопродукт згідно договору зберігання. При цьому, у подальшому реалізація згаданих паливно-мастильних матеріалів здійснювалася Позивачем саме з резервуарів ПАТ Дніпронафтопродукт . На переконання судової колегії, викладене свідчить про об`єктивну відсутність транспортних документів з огляду на те, що за договорами поставки відбувався перехід права власності на паливно-мастильні матеріали від ТОВ Гарант-УТН до ТОВ Арго-УТН , однак фактично транспортування їх у межах сховищ ПАТ Дніпронафтопродукт не здійснювалося. Крім того, викладеним пояснюється й нескладання між сторонами договорів видаткових накладних, оскільки, як було підкреслено вище, умовами договорів передбачено оформлення прийому-передачі нафтопродуктів відповідними актами.

Твердження контролюючого органу про відсутність документів, які підтверджують якість та походження товару, внаслідок чого господарська операція не має реального характеру і спрямована на фіктивне введення в обіг поставленого товару, є безпідставними, оскільки не стосуються відносин оподаткування.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 19.02.2019 року у справі №822/1882/17.

Крім того, як зафіксовано в акті перевірки (т. 1 а.с. 122, стор. 15), до перевірки ТОВ Арго-УТН були надані копії сертифікатів відповідності та паспортів якості на підтвердження походження паливно-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ Гарант-УТН .

Аргументи Апелянта про те, що ТОВ Гарант-УТН не має необхідних ресурсів для виконання зобов`язань перед ТОВ Арго-УТН за вказаними договорами, судовою колегією оцінюється критично, оскільки кількість працюючих за даними контролюючого органу - 2 особи не дає підстави вважати неможливим забезпечити відвантаження товару Позивачу.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведені висновки повністю узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року у справі Булвес проти Болгарії , яке наголошує на принципі персональної відповідальності платника та неможливості втручання у право власності особи, яка, попри можливе порушення своїм контрагентом податкового законодавства, є належним отримувачем поставлених товарів чи послуг.

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на можливе порушення контрагентом Позивача - ТОВ Гарант-УТН податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача зі згаданим контрагентом, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем-1, на момент вчинення господарських операцій ТОВ Гарант-УТН було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донараховання податкових зобов`язань з податку на додану вартість Позивачу у контролюючого органу не було.

Доводи Апелянта про неврахування судом першої інстанції факту незабезпечення ТОВ Гарант-УТН реєстрації податкових накладних за червень 2016 року в Єдиному реєстрі податкових накладних в якості підстав для збільшення ТОВ Арго-УТН податкових зобов`язань з податку на додану вартість за даний період судовою колегією оцінюється критично, оскільки належними і допустимими доказами контролюючим органом не підтверджено, що Позивачем було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1 425 001,00 грн.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на викладені вище обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваних наказу і податкових повідомлень-рішень, а також визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.