Постанова

від 31.01.2019 по справі 308/8594/15-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/8594/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 січня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Балаж Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2018 року (у складі судді Монич О.В.) за позовом ОСОБА_2 до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Ужгородської міської ради, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу - Матей Руслани Іванівни, та управління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київського патріархату про визнання нечинними та скасування дублікатів договорів купівлі-продажу, витягів із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, визнання нерухомого майна приватною власністю і зобов'язання учинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом у липні 2015 р.

Після збільшення розміру та повторногоуточнення позовних вимог (т.1, а.с.14-16, а.с.77, 118-120) остаточно просив:

1.Визнати не чинними та скасувати:

-дублікат договору купівлі-продажу житлового будинку та дублікат договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.03.2015 р., виданих приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Закарпатської області Матей Р.І. громадянину ОСОБА_3;

-два витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданих державним реєстратором - ТимчукТетяною Олегівною, громадянину ОСОБА_3, а саме: від 13.03.2015 р. за індексним номером витягу 34887152 будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 596053521101) і від 31.07.2015 р. на земельну ділянку за адресою:АДРЕСА_1;

2.Зобов'язати реєстраційну службу Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області видати Свідоцтва на право власності та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок за адресою: АДРЕСА_1, за громадянином ОСОБА_2 на підставі договорукупівлі-продажу жилого будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2003 р.

3.Судові витрати в сумі 220 грн. стягнути з приватного нотаріуса Матей Р.І.

4.Визнати приватною власністю громадянина України ОСОБА_2 будинок і земельну ділянку в АДРЕСА_1, які куплені ним згідно з договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки 26.12.2003 р.

5.Зобов'язати Реєстраційну службу Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області видати Свідоцтво на право власності та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, за громадянином ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2003 р.

Заявлені вимоги ґрунтуються на тому, що 26.12.2003 р. ним особисто як громадянином України (а не від імені управління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київського патріархату), за власні кошти, було куплено за договорами купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1, де він проживає і зареєстрований, та земельну ділянку для обслуговування цього будинку.

За час проживання він за власні кошти зробив реконструкцію, унаслідок чого площа будинку збільшилася із 56 кв. м до 256 кв. м.

У 2015 р. відповідач ОСОБА_3 як представник управління Закарпатської єпархії УПЦ КП у злочинній змові з приватним нотаріусом Матей Р.І. незаконно отримав дублікати договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, а також витяг із державного реєстру речових прав на це нерухоме майно з метою заволодіння житловим будинком із подальшим примусовим його виселенням без надання іншого житла.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 30.03.2018 р. (з урахуванням ухвали цього ж суд від 06.07.2018 р. про виправлення описки у резолютивній частині рішення щодо позовних вимог) у позові відмовлено за безпідставністю вимог.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення із підстав помилкового з'ясування обставин справи через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове про задоволення позову.

Узагальнені доводи скарги зводяться до такого:

-Суд першої інстанції порушив принцип безпосереднього дослідження доказів (включно з допитом свідків) і вимоги закону стосовно витребування доказів від приватного нотаріуса, не в повному обсязі розглянув і не вирішив уточнені позовні вимоги від 08.07.2016 р., не дослідив письмові документи;

-На дату вчинення договору купівлі-продажу жилого будинку такої юридичної особи як управління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київський патріархат не існувало;

-Суд першої інстанції зробив помилковий висновок стосовно дати, місця реєстрації і присвоєння ідентифікаційного кодууправління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київський патріархат ;

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

У судове засідання сторони не з'явилися, хоча про час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення і заявою ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, де він зазначає про дату апеляційного розгляду (31.01.2019 р.). Адвокат ОСОБА_5 в інтересах єпископа управління Закарпатської єпархії УПЦ КП подав заяву, в якій просить розглядати справу за їх відсутності.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні правочинів (договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки) позивач виконував волевиявлення юридичної особи - Закарпатської єпархії УПЦ КП, і засвідчував письмові угоди як представник цієї юридичної особи та завіряв свій підпис печаткою цієї юридичної особи. Окрім того, позивач не надав суду обґрунтувань і доказів у підтвердження своїх вимог.

При цьому суд встановив, що 26.12.2003 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_2 від імені управління Закарпатської єпархії УПЦ КП та на підставі статуту Управління уклали нотаріально посвідчені договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.0686 га по АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними спорудами за цією ж адресою.

19.02.2015 р. на виконання заяви за реєстраційним номером 102911390 державним реєстратором Тимчук Т.О. було помилково зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за фізичною собою - ОСОБА_2, хоча зі змісту дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки випливає, що такий діяв від імені управління Закарпатської єпархії УПЦ КП.

Указана технічна помилка була виявлена та виправлена державним реєстратором Тимчук Т.О.31.07.2015 р. при формуванні та прошитті реєстраційної справи, про що було повідомлено власника нерухомого майна - управління Закарпатської єпархії УПЦ КП.

13.03.2015 р. за заявою № 10590951 представника управління Закарпатської єпархії УПЦ КП ОСОБА_3 державним реєстратором Тимчук Т.О. було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу.

Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2015 р. (номер запису про право власності 9036442) та від 31.07.2015 р. (номер запису про право власності 8791854) приватним одноособовим власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки площею 0.0686 га є управління Закарпатської єпархії УПЦ КП.

У вказаному житловому будинку тривалий час проживав ОСОБА_2, проте Указом Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета від 27.01.2015 р. за № 4 його було звільнено від управління Закарпатською єпархією і виключено зі складу УПЦ КП, а Указом № 3 від 27.01.2015 р. єпископом Ужгородським і Закарпатським та керуючим Закарпатською єпархієюпризначено преосвященного єпископа Варсонофія (ОСОБА_3).

Таким чином, оскільки згідно з договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_2 діяв у інтересах управління Закарпатської єпархії УПЦ КП, то вказане майно перейшло у власність єпархії УПЦ КП, а не в особисту власність ОСОБА_2

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції по суті спірних правовідносин через його відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, згідно з положеннями ст.ст. 321 ч.1, 328 ч.1 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст.ст. 237 ч.1, ч.3,238 ч.3, 239, 240 ч.1 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Як видно з нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки від 26.12.2003 р. покупець ОСОБА_2 (на той час - преосвященний єпископ Ужгородський і Закарпатський,керуючий Закарпатською єпархією Кирил) діяв від імені управління Закарпатської єпархії УПЦ КП, яке діє на підставі Статуту Управління, зареєстрованого Державним комітетом України у справах релігії 06.09.2000 р. При цьому особу сторін, їх дієздатність і правоздатністьуправління Закарпатської єпархії УПЦ КП було установлено (т.1, а.с.6-7, 42-43, 234).

Предметом договору купівлі-продажу жилого будинку є жилий будинок загальною площею 58.5 кв. м, жилою - 33.4 кв. м, з належними до нього надвірними спорудами: незакінчена прибудова та надбудова 64% готовності, два сараї, огорожа, споруда, які розташовані на земельній ділянці площею 729 кв. м по АДРЕСА_1, а предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки - земельна ділянка площею 00686 га за цією ж адресою.

Тобто, за фактичних обставин справи та з урахуванням наведених норм матеріального права немає жодних підстав для визнання указаного нерухомого майна приватною власністю громадянина України ОСОБА_2

Решта позовних вимог є похідними.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача (постанова Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18).

Відповідно до норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними (не чинними).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив принцип безпосереднього дослідження доказів (включно з допитом свідків), вимоги закону стосовно витребування доказів від приватного нотаріуса, не в повному обсязі розглянув і не вирішив уточнені позовні вимоги від 08.07.2016 р., не дослідив письмові документи, спростовуються протоколом і технічним записом судового засідання, письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису ні сам позивач, ні його представник не подавали.

Твердження апелянта про те, що на дату вчинення договору купівлі-продажу жилого будинку такої юридичної особи як управління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київський патріархат не існувало, а суд першої інстанції зробив помилковий висновок стосовно дати, місця реєстрації і присвоєння ідентифікаційного коду управління Закарпатської єпархії Української православної церкви Київський патріархат не заслуговують на увагу як неістотні для суті спірних правовідносин і суперечні письмовим доказам, зокрема: Статуту управління Закарпатської єпархії УПЦ КП, прийнятого рішенням єпархіальних зборів Закарпатської єпархії 20.08.2000 р., затвердженого патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом 07.09.2000 р. та зареєстрованого Державним комітетом України у справах релігії, а також Свідоцтву № 72 про реєстрацію статуту релігійної організації від 26.09.2000 р. (т.1, а.с.28-34, 90), згідно з якими єпархіальне управління є юридичною особою, має штамп і печатку зі своєю назвою, розрахунковий рахунок в установі банку.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду 30 березня 2018 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 07лютого 2018 р.

Судді: