Постанова

від 31.01.2019 по справі 359/3280/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2019 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 359/3280/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/68/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Іванченко М.М.

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

при секретарі: Гордійчук Ж.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника третьої особи ТОВ Центр Девелопмент АГ - Жидченко К.П.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу першого заступника прокурора Київської області діючого в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Служби автомобільних доріг у Київської області до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, товариство з обмеженою відповідальністю ЦентрДевелопмент АГ публічне акціонерне товариство Українська залізниця , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Козій Анна Володимирівна, про визнання недійсним розпорядження та наказів місцевих органів виконавчої влади, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребування цих об'єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння

за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухваленого 26 липня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Борця Є.О., повний текст судового рішення складено 8 серпня 2018 року ,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Київської ОДА та Служби автомобільних доріг у Київській області, звернувся до Боиспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Бориспільської РДА Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, ТОВ ЦентрДевелопмент АГ , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в якому просив визнати недійсним розпорядження Бориспільської РДА №6087 від 24 вересня 2008 року; визнати недійсними накази ГУ Держземагенства у Київській області від 26 грудня 2013 року Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_1 , НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8; скасувати рішення приватного нотаріуса приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Козій А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасувати рішення державного реєстратора Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 26 квітня 2014 року індексний номер 12783902, 12784885, 12784405, 12783315про державну реєстрацію права власності за ТОВ ЦентрДевелопмент АГ на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14 НОМЕР_15, за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_16, за ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_17, за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_18 та за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_19; а також витребувати ці об'єкти нерухомого майна з чужого незаконного володіння ТОВ Центр Деволопмент АГ , ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 22 травня 2018 року провадження у даній справі закрито в частині позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію за ТОВ Центр Деволопмент АГ , права власності на земельні ділянки та витребування цих об'єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння цього господарського товариства та ТОВ Центр Деволопмент АГ залучено до участі у розгляді цивільної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 13 липня 2018 року, занесено до протоколу судового засідання, ПАТ Українська залізниця залучено до розгляду у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2018 року позов першого заступника прокурора Київської області діючого в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Служби автомобільних доріг у Київської області до Бориспільської РДА Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ТОВ ЦентрДевелопмент АГ , ПАТ Українська залізниця , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Козій А.В., про визнання недійсним розпорядження та наказів місцевих органів виконавчої влади, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребування цих об'єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2018 року і ухвалити нове, яким задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. При цьому зазначає, що дане звернення прокурора до суду в таких спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення в державну власність земель, які фактично протиправно залишаються у власності фізичних осіб та юридичної особи.

Від третьої особи ТОВ ЦентрДевелопмент АГ надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просило у задоволенні апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області відмовити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2018 року залишити без змін. При цьому зазначає, що Служба автомобільних доріг добровільно підтвердила свою відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки.

Представник відповідача ОСОБА_1 - у суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін. При цьому вказував, що прокуратурою пропущено строк для звернення із даним позовом до суду, оскільки заступнику прокурора було відомо щодо предмета оскарження у даній справі ще у 2010 році.

Представник третьої особи ТОВ ЦентрДевелопмент АГ у суді апеляційної інстанції заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду залишити без змін.

Представник прокуратури, позивачів та відповідачі Бориспільська РДА Київської обл., Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, а також треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ТОВ ЦентрДевелопмент АГ , ПАТ Українська залізниця , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Козій А.В. у судове засідання не з'явились про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки суду не повідомляли, тому у відповідності до ст.372 ЦПК України, суд вважає, за можливе розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з'явились у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до наявних в матеріалах справи копій державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_20 від 9 листопада 2000 року, наказу Міністра транспорту України №518 від 1 червня 2001 року та наказу голови Державної служби автомобільних доріг України №155 від 5 квітня 2003 року, у постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області перебувала земельна ділянка площею 82,6 га з цільовим призначенням для розміщення доріг на території Гірської сільської ради Бориспільського району. (а.с.102-108 т.2)

Згідно наявних в матеріалах справи копії листів, 20 серпня 2008 року Служба автомобільних доріг у Київській області надіслала Бориспільській РДА листи №17с/1798, №17с/1799 та №17с/1800, в яких просила припинити право постійного користування земельними ділянками загальною площею 13,5 га, розташованими вздовж автомобільної дороги М-03 Київ- Харків- Довжанський (а.с.23, 31, 39 т.1).

Розпорядженнями Бориспільської РДА №5786 №5788 від 3 вересня 2008 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо припинення права Служби автомобільних доріг у Київській області на постійне користування земельними ділянками (а.с.52-54 т.1).

Розпорядженням Бориспільської РДА №6087 від 24 вересня 2008 року затверджено проект землеустрою, земельні ділянки загальною площею 13,5 га, розташовані вздовж автомобільної дороги М-03 Київ Харків Довжанський , передано до земель запасу Гірської сільської ради Бориспільського району(а.с.57 т.1).

Розпорядженнями Бориспільської РДА №5101 №5108 від 29 грудня 2012 року надано ОСОБА_15, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Гірської сільської ради Бориспільського району (а.с.58-65 т.1).

Наказами ГУ Держземагентства у Київській області НОМЕР_21, НОМЕР_3, НОМЕР_22, НОМЕР_23 від 26 грудня 2013 року затверджено проекти землеустрою та надано у власність земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району:

- ОСОБА_7 передана земельна ділянка площею 1,4880 га з кадастровим номером НОМЕР_24 (а.с.78, т.1);

- ОСОБА_18, земельна ділянка площею 1,3119 га з кадастровим номером НОМЕР_25 (а.с.68, т.1);

- ОСОБА_8, земельна ділянка площею 1,9449 га з кадастровим номером НОМЕР_9 (а.с.70, т.1);

- ОСОБА_9 земельна ділянка площею 1,9520 га з кадастровим номером НОМЕР_10 (а.с.77, т.1);

- ОСОБА_11 земельна ділянка площею 1,4030 га з кадастровим номером НОМЕР_11 (а.с.82, т.1);

- ОСОБА_10 земельна ділянка площею 1,9295 га з кадастровим номером НОМЕР_16 (а.с.81, т.1);

- ОСОБА_19 земельна ділянка площею 1,4527 га з кадастровим номером НОМЕР_26 (а.с.67, т.1) ;

- ОСОБА_12 земельна ділянка площею 1,4780 га з кадастровим номером НОМЕР_27 (а.с.66, т.1).

З матеріалів справи в бачається та це встановлено судом, ОСОБА_7 здійснив поділ земельної ділянки площею 1,4880 га з кадастровим номером НОМЕР_24 на дві земельні ділянки площею 1,4864 га з кадастровим номером НОМЕР_12 та площею 0,0016 га з кадастровим номером НОМЕР_17 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспіль-ського району, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно №18210466 та №18207851 від 25 лютого 2014 року, а також копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18210579 та №18208008 від 25 лютого 2014 року.

В свою чергу ОСОБА_18 здійснив поділ земельної ділянки площею 1,3119 га з кадастровим номером НОМЕР_25 на дві земельні ділянки площею 1,2761 га з кадастровим номером НОМЕР_13 та площею 0,0358 га з кадастровим номером НОМЕР_18 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно №18214409 та №18220683 від 25 лютого 2014 року, а також копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18214496 та №18220822 від 25 лютого 2014 року.

Відповідно до копій свідоцтв про право власності на нерухоме майно НОМЕР_28 та НОМЕР_29 від 25 лютого 2014 року, а також копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_30 та НОМЕР_31 від 25 лютого 2014 року ОСОБА_19 здійснила поділ земельної ділянки площею 1,4527 га з кадастровим номером НОМЕР_26 на дві земельні ділянки площею 1,4467 га з кадастровим номером НОМЕР_14 та площею 0,006 га з кадастровим номером НОМЕР_19 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

Згідно копій актів прийому-передачі земельних ділянок від 2 квітня 2014 року ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_18 передали у власність ТОВ Центр Девелоп-мент АГ земельні ділянки площею 1,9449 га з кадастровим номером НОМЕР_32, площею 1,9520 га з кадастровим номером НОМЕР_10, площею 1,4030 га з кадастровим номером НОМЕР_11, площею 1,4864 га з кадастровим номером НОМЕР_12, площею 1,2761 га з кадастровим номером НОМЕР_33, площею 1,4467 га з кадастровим номером НОМЕР_14 та площею 1,4780 га з кадастровим номером НОМЕР_27 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

3 червня 2014 року ОСОБА_10 уклав з ОСОБА_1 договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_10 безоплатно відчужив у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9295 га з кадастровим номером НОМЕР_16 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

2 квітня 2018 року ОСОБА_7, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 уклали з ПАТ Українська залізниця договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вони відчужили у власність ПАТ Українська залізниця земельні ділянки площею 0,0016 га з кадастровим номером НОМЕР_17, площею 0,0358 га з кадастровим номером НОМЕР_18 та площею 0,006 га з кадастровим номером НОМЕР_34 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

Пунктом а ст.141, ч.3 та ч.4 ст.142 ЗК України в редакції, чинній на час припинення права постійного користування спірними земельними ділянками визначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою була добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснювалось за його заявою до власника земельної ділянки, який приймав рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляв органи державної реєстрації.

Згідно з абз.2 ч.1 та ч.2 ст.20, ч.2 ст.71 ЗК України в редакції, чинній на час приватизації спірних земельних ділянок, до земель дорожнього господарства належали землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землями, що знаходились за межами смуг відведення, якщо на них були розміщені споруди, що забезпечували функціонування автомобільних доріг. Водночас, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснювалась за проектами землеустрою щодо їх відведення, затвердженими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

Зі змісту п.5.2 Положення про Службу автомобільних доріг у Київській області (а.с.129-136 т.1), ця Служба володіє, користується та розпоряджається майном за погодженням Укравтодору, вчиняючи щодо нього будь-які дії згідно із законодавством.

17 вересня 2008 року Державна служба автомобільних доріг України надіслала Бориспільській РДА лист №1/7.3-6-2237, в якому Укравтодор відкликав листи №1/7/3-1026/04, №1/7/3-1028/04 та №1/7/3-1029/04 від 18 липня 2008 року та наполягав на вжитті невідкладних заходів щодо припинення процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування Служби автомобільних доріг у Київській області.

При цьому судом вірно зауважено, що з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, що перебувають у користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області, а також довідок з державної статистичної звітності форми 6-зем (вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до угідь, представлених як сіножаті, та є землями сільськогосподарського призначення.

При цьому з копії державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_20 від 9 листопада 2000 року вбачається, що до припинення права постійного користування цільовим призначенням цих земельних ділянок було розміщення доріг.

Крім того, зі змісту п.3 розпорядження Бориспільської РДА №6087 від 24 вересня 2008 року після припинення права постійного користування спірні земельні ділянки були залишені в категорії земель - землі автомобільного транспорту.

Отже судом вірно вказано, що матеріали справи не містять докази на підтвердження того, що цільове призначення цих земельних ділянок у встановленому порядку було змінено з земель автомобільного транспорту на ведення особистого селянського господарства.

З урахуванням викладених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення права Служби автомобільних доріг у Київській області на постійне користування земельною ділянкою та подальша приватизація її відповідачами суперечить не тільки п. а ст.141, ч.3 та ч.4 ст.142 ЗК України, але й абз.2 ч.1 та ч.2 ст.20, ч.2 ст.71 цього ж Кодексу.

При цьому відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА №6087 від 24 вересня 2008 року та наказів ГУ Держземагентства у Київській області НОМЕР_35, НОМЕР_1, НОМЕР_22, НОМЕР_36 від 26 грудня 2013 року суд першої інстанції вважав, що позивач звернувся із даним позовом до суду із пропуском строку для звернення із даним позовом до суду та підстав для його поновлення суд не вбачав.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому відповідно до частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Необхідно зауважити, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк позовної давності має вираховуватись із моменту, коли особа дізналася, або могла дізнатися про порушення своїх прав.

Такий правовий висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №359/2421/15-ц від 5 червня 2018 року.

Отже судом першої інстанції встановлено, у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави у вересні 2008 року, з моменту коли стало відомо Службі автомобільних доріг у Київській області та Київській ОДА про порушення державних інтересів щодо права на вищезазначені земельні ділянки, що зокрема підтверджується листомДержавної служби автомобільних доріг України №1/7.3-6-2237від 17 вересня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із даним позовом до суду у квітні 2016 року тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку звернення до суду. При цьому матеріали справи не містять доказів поважності причин його пропуску.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18 березня 2008 року ( Dacia S.R.L. v. Moldova , заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду про необхідність відмови у задоволенні вимог в частині визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА №6087 від 24 вересня 2008 року та наказів ГУ Держземагентства у Київській області НОМЕР_35, НОМЕР_3, НОМЕР_1, НОМЕР_36 від 26 грудня 2013 року, у зв'язку із пропуском строку для звернення із даним позовом до суду.

Апеляційний суд також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про скасування рішень про державну реєстрацію за відповідачами зважаючи на те, що розпорядження Бориспільської РДА не скасовані.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до закріпленого в ст.387 ЦК України загального правила власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині витребування земельних ділянок суд першої інстанції виходив з того, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не припинені: не скасовані та не визнані недійсними, а тому, вони є власниками цих об'єктів нерухомого майна. Натомість, держава в особі Служби автомобільних доріг у Київській області вже не є ані власником, ані володільцем спірних земельних ділянок, а відтак суд першої інстанції вважав, що позивач не має права вимагати витребування цих об'єктів нерухомого майна з цілком законного володіння відповідачів.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду та вважає, його законним та обґрунтованим.

Окрім наведеного вище, також слід наголосити на наступному.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17.07.1997, ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У наведеній справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України суд акцентує увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії , виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

Європейський суд з прав людини в Рішенні Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Таким чином, відповідачі, які діяли добросовісно, виконували всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок не повинні нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування, а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 лютого 2019 року.

Головуючий суддя:

Судді: