Постанова

від 07.02.2019 по справі 927/363/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 927/363/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Аверс-Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.08.2018 (суддя Мурашко І.Г.)

за позовом Приватного підприємства "Аверс-Плюс"

до Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго"

про визнання дій незаконними та зобов'язання утриматися від певних дій

за участю:

позивача: 1) Копейкін С.О. (договір від 07.02.19), 2) Луєнко Ю.В. (ордер від 04.05.18)

відповідача: Ширай К.А. (довіреність від 04.01.19),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Аверс-Плюс" (далі - позивач) просило визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (далі-відповідач) щодо: внесення до рахунку № 356_04-2018 від 17.04.2018 за активну електроенергію поточних показників приладу обліку позивача по точці обліку 1 База, вул. Коцюбинського, 2а, м. Ніжин, станом на 17 квітня 2018 року 115 кВт, які не відповідають фактичним поточним показникам цього приладу обліку станом на 17 квітня 2018 року 46 кВт.; безпідставного нарахування позивачу до оплати 77688,39 грн. за активну електроенергію, яка позивачем фактично спожита не була; безпідставного нарахування позивачу суми підвищеної оплати за спожиту електроенергію понад договірну величину у розмірі 64271,39 грн.; щодо направлення позивачу рахунків № 356_04-2018 від 17.04.2018 за активну електроенергію на суму 91198,40 грн., № 2D356_04-2018 від 17.04.2018 на суму 64271,39 грн. та листа попередження без номера та дати про припинення електропостачання з 04.05.2018 з 08:00, у разі несплати позивачем 69480,74 грн. за активну електроенергію та 64271,39 грн. за перевищення договірних величин споживання; а також зобов'язати відповідача утриматись від вимог до позивача щодо оплати рахунків № 356_04-2018 від 17.04.2018 за активну електроенергію на суму 77688,39 грн. (з урахуванням визнаної позивачем та сплаченої ним суми 13510,01 грн.) та № 2D356_04-2018 від 17.04.2018 на суму 64271,39 грн. підвищеної оплати за спожиту електроенергії понад договірну величину та стягнути з відповідача 26 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача є такими, що суперечать умовам договору та додаткам до нього, а тому вони є незаконними та порушують права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що відповідач безпідставно визначив спожиту електричну енергію в одному розрахунковому періоді шляхом її віднесення до попереднього розрахункового періоду та застосував відповідну Методику до спірних правовідносин, оскільки акт про порушення Правил користування електричною енергією не складався. Позивач зазначає, що акт № 000299 про недопуск представників відповідача до електроустановок позивача є сфальшованим та підробленим, але суди даній обставині оцінки не надали. Також позивач вказує на те, що обраний ним спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам закону і є ефективним. Крім того, позивач посилаючись на постанову Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/5630/17 вважає, що позов поданий з метою превентивного захисту свого права власності на грошові кошти та нежитлові будівлі. Позивач зазначає про безпідставність висновків судів про те, що його права не порушені діями відповідача, так як його дії потягли за собою перерахунок позивачу вартості спожитої електричної енергії в період з 18.03.2018 по 17.04.2018 та застосування подвійної ціни за нібито спожиту електричну енергію понад договірну величину.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позову. Також судом зазначено про те, що дослідження обґрунтованості нарахування відповідачем позивачу вартості спожитої активної електроенергії та вартості електроенергії спожитої позивачем понад договірну величину, є фактично встановленням у судовому порядку обсягів надання послуг з електропостачання, тобто встановленням факту, що в господарському процесі не допускається. Крім того, суди вказали на те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушені відповідачем, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам законодавства.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами, 20.04.2007 між Відкритим акціонерним товариством Чернігівобленерго , яке в подальшому було перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Чернігівобленерго", та позивачем був укладений договір про постачання електричної енергії.

Згідно пункту 2.3.3 договору позивач зобов'язався оплачувати відповідачу вартість спожитої електричної енергії за діючими у цей період тарифами по класах напруги, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з умовами Додатку № 3 до договору.

Також судами було встановлено, що 23.04.2018 відповідачем у присутності позивача було проведено контрольний огляд електроустановки позивача на об'єкті та знято показники лічильника № 8524921, які становили 131,4, за результатами якого був складений акт № 010048, який був підписаний сторонами зі справи.

Беручи до уваги технічні характеристики струмоприймачів, встановлених на об'єкті споживача згідно акта від 15.10.2013 № 495 та погоджений сторонами режим роботи електроустановок споживача, додаток № 6 до договору, відповідач встановив заниження позивачем реального обсягу споживання активної електроенергії у періоді з 18.03.2018 по 17.04.2018, оскільки технічні характеристики трансформаторів позивача та режим роботи його електроустановок виключає можливість проходження через мережі позивача у період з 18.04.2018 по 23.04.2018, тобто за 6 діб, активної електроенергії обсягом 34160 кВт/год.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок для оплати за активну електроенергію від 17.04.2018 за № 356_04-2018 на суму 91198,40 грн., виходячи з поточних показників лічильника № 8524921 на рівні 115, вирахуваних постачальником як середньодобове споживання.

Нарахування позивачу підвищеної оплати за спожиту електричну енергію понад договірну величину, виходячи зі середньозваженого тарифу за період з 18.03.2018 по 17.04.2018, відповідачем здійснено у сумі 64271,39 грн. та було виставлено до сплати позивачу рахунок від 17.04.2018 за № 2D356_04-2018.

Листом-попередження про припинення електропостачання відповідач повідомив позивача про наявність заборгованості за активну електроенергії в розмірі 69480,74 грн. та за перевищення договірних величин споживання у сумі 64271,39 грн., у разі несплати яких до 03.05.2018 буде припинено електропостачання з 04.05.2018 з 8.00 години.

Крім того судами встановлено, що пунктом 4.2.2 договору № 356 передбачено, що за перевищення протягом розрахункового періоду договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно з вимогами розділу 5 Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Керуючись пунктом 4.2.2 договору № 356, відповідач за період з 18.03.2018 по 17.04.2018 провів нарахування позивачу підвищеної оплати за спожиту електричну енергію понад договірну величину, виходячи зі середньозваженого тарифу (п. 6.17 ПКЕЕ), - вартість якої склала 64271,39 грн. та виставив до сплати позивачу рахунок від 17.04.2018 за № 2D356_04-2018 (а.с.43-44).

Відповідно до додатку № 4 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії , фактичні обсяги електричної енергії, спожитої протягом розрахункового періоду, фіксуються позивачем за показами розрахункових засобів обліку 17-го числа кожного місяця/кварталу та заносяться в Акт-звіт про зняття показань розрахункових приладів обліку електроенергії, який не пізніше наступного дня за підписом відповідальної посадової особи надається відповідачу, після чого позивач отримує від відповідача рахунки на оплату спожитої електроенергії, інших платежів за розрахунковий період, та акт про використану (спожиту) електричну енергію протягом розрахункового періоду. Відповідач має право самостійно, у вищевказаний термін, проводити зняття показів розрахункових приладів обліку, заносити в Акт-звіт про зняття показань розрахункових приладів обліку електроенергії та надавати на погодження відповідальній посадової особі позивача, який не пізніше наступного дня отримує від відповідача рахунки на оплату спожитої електроенергії, інших платежів за розрахунковий період та акт про використану (спожиту) електричну енергію протягом розрахункового періоду.

Відтак, слід погодитися із висновками судів про те, що відповідач діяв в межах договору встановивши перевищення договірних величин споживання електричної енергії, провів нарахування позивачу підвищеної оплати за спожиту електричну енергію понад договірну величину, виходячи зі середньозваженого тарифу, та виставив рахунок на оплату і вимагав його сплатити.

З огляду на те, що позивач свідомо занизив обсяг активної електроенергії, спожитої ним у період з 18.03 по 17.04, суд дійшов висновку, що дії відповідача з корегування рахунку за активну електроенергію від 17.04.2018 за № 356_04-2018 та його пред'явлення до оплати споживачу, виходячи із реальних показників даного засобу обліку, не можуть вважатися неправомірними, оскільки самі по собі такі дії не порушують прав позивача. При цьому суд зазначив у своєму рішенні, що обґрунтовуючи заявлений позов, позивач не вказав конкретної норми права, що була порушена відповідачем при пред'явлені до сплати відкоригованого рахунку за відповідний розрахунковий період.

Позивач вказаних обставин не спростував.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи із встановлених судами обставин справи та наведеного у сукупності, виходячи із вказаних повноважень суду касаційної інстанції, підстави для скасування судових рішень відсутні.

При цьому суди правильно вказали на те, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача утриматися від певних дій, є, фактично, вимогою про звільнення позивача від оплати за електроенергію, та вона направлена на попередження будь-яких вимог відповідача до позивача в майбутньому, фактично така вимога спрямована на позбавлення відповідача в подальшому звернутися за захистом своїх прав в судовому порядку.

За таких обставин висновок судів про відмову в позові, є законним та обґрунтованим.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень, аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтверджують законність судових рішень.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/5630/17 є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки предмет спору та обставини справи у наведеній постанові є відмінними від справи, що переглядається, а тому вони не мають правового значення для вирішення даної справи.

Доводи позивача про те, що обраний ним спосіб захисту відповідає вимогам закону, є помилковим, оскільки апеляційним судом їм надано було належну правову оцінку, який відхилив їх з огляду на безпідставність.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду у разі складання відповідачем протоколу про нарахування позивачу певних сум за вище вказаними обставинами та подіями.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Васильєв проти України (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права та переглядаючи справу у касаційному порядку суд виходить із встановленої законом компетенції суду для такого перегляду, в межах відповідних повноважень.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Аверс-Плюс" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі Господарського суду Чернігівської області №927/363/18, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов