Постанова

від 05.02.2019 по справі 2340/3170/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2340/3170/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ганечко О.М.

суддів Федотова І.В.

Коротких А.Ю.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області, Канівської міськрайонної філії Черкаського обласного центру зайнятості про стягнення коштів, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області, в якому просить (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.10.2018) визнати дії протиправними відповідача у призначені ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, зобов'язати Канівський міськрайонний центр зайнятості Черкаської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу по безробіттю на підставі п. 9 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, так як підставами припинення трудового договору з ОСОБА_3 передбачені іншими законами та стягнути з Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області допомогу по безробіттю у розмірі передбаченому абз. 2-3 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15.06.2015, починаючи з 17.04.2018 з розрахунку чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з відрахуванням виплаченої допомоги, що станом на 01.10.2018 становить 36 900,13 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області у призначенні ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі.

Зобов'язано Канівський міськрайонний центр зайнятості Черкаської області (вул. Шевченка, 49/1, м. Канів, Черкаська область, 19000, ідентифікаційний код 21368508) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 19000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) допомогу по безробіттю, на підставі п. 9 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, так як підстави припинення трудового договору з ОСОБА_3 передбачені іншими законами.

Стягнуто з Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області (вул. Шевченка, 49/1, м. Канів, Черкаська область, 19000, ідентифікаційний код 21368508) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 19000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) допомогу по безробіттю у розмірі передбаченому абз. 2-3 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15.06.2015, починаючи з 17.04.2018 з розрахунку чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з відрахуванням виплаченої допомоги, що станом на 08.11.2018 (дату винесення рішення у справі) становить 45070 (сорок п'ять тисяч сімдесят) грн. 09 коп.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Станом на 05 лютого 2019 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.

У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента Україні від 15.02.2007 №113/2007 призначено ОСОБА_3 на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.12.2017 №4313/0/15-17 звільнено ОСОБА_3 з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області на підставі п.3 ч.6 ст. 126 Конституції України.

Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2018 №13-о відраховано ОСОБА_3 зі штату суду.

10.04.2018 позивач звернулась до відповідача із заявами про надання їй статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

Наказом відповідача від 12.04.2018 №НТ180412 надано позивачу статус безробітного, а наказом від 17.04.2018 №НТ180417 призначено позивачу допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у період з 17.04.2018 до 11.04.2019.

На підставі п.1 ч.1 ст.43 Закону України 05.07.2012 №5067-VI Про зайнятість населення особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи може набути статусу безробітного.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 02.03.2000 №1533-ІІІ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - Закон №1533-ІІІ), право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частинами 3-4 ст.22 Закону №1533-ІІІ, визначено, що допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

При цьому, допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду (ч.3 ст.23 Закону №1533-ІІІ).

Ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ, визначено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Так, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України, визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Згідно зі ст.41 Кодексу законів про працю України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

- перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;

- припинення повноважень посадових осіб.

Крім того, відповідно до ст.45 Кодексу законів про працю України, на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

З аналізу наведених норм Закону №1533-ІІІ та Кодексу законів про працю України, вбачається, що призначення допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі відбувається у разі звільнення працівника, пов'язаного з: систематичним невиконанням трудових обов'язків за умови попереднього застосування дисциплінарного стягнення, прогулу, появи на роботі в нетверезому стані, вчинення розкрадання, або з аналогічних підстав (ст. 40 КЗпП); винних дій керівника або працівника, що призвели до несвоєчасної або не у повному обсязі виплати заробітної плати, аморального проступку (ст. 41 КЗпП); на вимогу профспілкового органу (ст. 45 КЗпП).

Згідно з записом №30 трудової книжки. ОСОБА_3 відрахована зі штату Канівського міськрайонного суду та вважається такою, що звільнена з посади судді Канівського міськрайонного суду 28.12.2017 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.12.2017 №4313/0/15-17.

Так, з рішення Вищої ради правосуддя від 28.12.2017 №4313/0/15-17, яким позивача звільнено з посади вбачається, що підставою для застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення є прийняття нею рішень при розгляді справ №697/209/14-к, №697/210/14-к, №697/2011/14-к, №697/213/14-к, якими істотно порушено норми процесуального права, грубо порушено право на справедливий суд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з цим позивача звільнено з посади судді відповідно до п.3 ч.6 ст. 126 Конституції України, якою передбачено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для застосування ч. 2 ст.22 Закону №1533-ІІІ під час призначення позивачу допомоги у мінімальному розмірі є наявність аналогічних підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема, притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, підставами для звільнення за пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України є систематичне невиконання трудових обов'язків за умови попереднього застосування дисциплінарного стягнення, прогулу, появи на роботі в нетверезому стані, вчинення розкрадання.

Однак, наявність наведених підстав під час звільнення ОСОБА_3 Вищою радою правосуддя, під час прийняття рішення від 28.12.2017 №4313/0/15-17, не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно призначено ОСОБА_3 допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ, а тому позовна вимога про визнання таких дій протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону №1533-ІІІ, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Ч.5 ст.23 Закону №1533-ІІІ, визначено, що у середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.

Ст.7 Закону України Про Державний бюджет України , встановлено прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Оскільки до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, що становить 16000,00 грн., тому на підставі ст.23 Закону №1533-ІІІ розмір допомоги по безробіттю ОСОБА_3 становить чотирикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: квітень-червень 2018 року - 7048,00 грн. щомісячно; липень-листопад 2018 року - 7364,00 грн. щомісячно.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням належних до сплати позивачу сум та вже виплаченої допомоги у мінімальному розмірі, позивачу належить до виплати, починаючи з 17.04.2018, станом на 08.11.2018 (дату винесення рішення у справі), 45 070 грн. 09 коп.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Канівського міськрайонного центру зайнятості Черкаської області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді І.В. Федотов

А.Ю. Коротких