Рішення

від 24.01.2019 по справі 752/9746/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/9746/18

Провадження № 2/752/1694/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Павлюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,

в с т а н о в и в:

у травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за даговорами позики.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 08 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, який було оформлено у вигляді розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 29 282 євро, які зобов"язувався повернути до 10 січня 2018 року включно. 24 березня 2018 року між ними укладено ще один договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг від позивача грошові кошти у розмірі 32 000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов"язувався повернути до 31.03.2018 р. Необхідність в отриманні грошових коштів у борг відповідач мотивував тим, що йому та ОСОБА_3 необхідні кошти для розвитку та підтримки сімейного бізнесу, пов"язаного з наданням медичних послуг. В передбачений договором позики від 08.12.2017 р. та договором позики від 24.03.2018 р. строк, відповідачі отримані у борг грошові кошти не повернули. 25.05.2018 р. при особистій зустрічі позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав дві вимоги від 24.04.2018 р. про повернення грошових коштів отриманих за вищевказаними договорами позики. 02.05.2018 р. позивачем було направлено вимогу про повернення грошових коштів від 25.04.2018 р. на адресу ОСОБА_3, яка отримала її 05.05.2018 р., проте залишила без задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачами взятих на себе зобов"язань, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3:

- суму боргу за договором позики від 08.12.2017 р. в розмірі 29 282 Євро, що становить 915 355,32 грн.,

- суму боргу за договором позики від 24.03.2018 р. в розмірі 32 000 доларів США, що становить 838 080 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року відкрито провадження у даній справі. (а.с. 48)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва вд 03 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. (а.с. 53)

13 серпня 2018 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надіслали до суду відзив. (а.с. 61) Просять відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки кошти по зазначеним вище борговим розпискам не були отримані ОСОБА_2 для розвитку та підтримки сімейного бізнесу, пов"язаного з наданням медичних послуг, а є боргами по сплаті відсотків за користування позиками, які були отримані ОСОБА_2 від позивача раніше на особисті потреби. ОСОБА_2 не заперечує проти існування вказаних грошових зобов"язань перед позивачем, проте зазначає, що ОСОБА_3 не знала про те, що ОСОБА_2 отримував будь-які позики у позивача, а кошти були позичені відповідачем на особисті потреби, які не мають нічого спільного з сімейними потребами та інтересами сім"ї або розвитком будь-якого сімейного бізнесу.

27 серпня 2018 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив. (а.с. 76) Просить не приймати до уваги заперечення відповідачів, стягнути солідарно заборговансть за договорами позики.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилася, надіслала клопотання про судовий розгляд без її участі. (а.с. 60)

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Свобода договору закріплена у статті 627 Цивільного кодексу України і означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості. наданій сторонам, визначати умови такого договору.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 08 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, який було оформлено у вигляді розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 29 282 євро, які зобов"язувався повернути до 10 січня 2018 року включно. (а.с. 35)

24 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено ще один договір позики, , який було оформлено у вигляді розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг від позивача грошові кошти у розмірі 32 000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов"язувався повернути до 31.03.2018 р. (а.с. 36)

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Якщо підтвердженням існування договірних відносин є лише розписка, вона має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як встановлено судом, 08.12.2017р. та 24.03.2018 р. ОСОБА_2 складалися боргові розписки, які були самостійним правочином.

Згідно розписки від 08.12.2017 р. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в позику в сумі 29 282 євро, які зобов"язувався повернути до 10.01.2018 р. (а.с. 35)

Згідно розписки від 24.03.2018 р. ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 32 000 доларів США для розвитку бізнесу, які зобов"язувався повернути до 31.03.2018 р. (а.с. 36)

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечував проти існування вказаних грошових зобов"язань перед позивачем, але вказував про те, що зазначені зобовя"зання не є самостійною позикою. Єдиними аргументами сторони відповідача було те, що вказані кошти не отримувалися, а підписанням розписок він лише підтвердив існування зобов"язань по сплаті відсотків за користування раніше отриманими коштами, хоча жодного доказу із вказаного відповідачем суду не було надано.

Проте, у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63 цс письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмету позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зважаючи на те, що відповідач не ставив під сумнів договори позики, оскільки не ставив питання про визнання зазначених договорів недійсними чи розірвання таких договорів, суд вважає, що наведені відповідачем доводи не можуть бути підставами для ігнорування важливих доказів укладення договорів позики та отримання боржником по них відповідної суми грошей.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли саме з договору позики, а не з будь-якого іншого договору.

Як вбачається з текстів розписок, позичальником надані відповідачу кошти, тобто свої зобов'язання ОСОБА_1 виконав в повному обсязі.

За ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Так як у боржника відсутній борговий документ чи розписка про виконання ним своїх зобов'язань повністю або частково і такий документ знаходиться у позивача, то суд вважає, що відповідачем зобов'язання за договором не виконані.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 25.05.2018 р. при особистій зустрічі позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав дві вимоги від 24.04.2018 р. про повернення грошових коштів отриманих за вищевказаними договорами позики.

02.05.2018 р. позивачем було направлено вимогу про повернення грошових коштів від 25.04.2018 р. на адресу ОСОБА_3, яка отримала її 05.05.2018 р., проте залишила без задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконує зобов'язання, передбачені укладеними договорами позики, оформленими у вигляді розписок, такі дії відповідача є неправомірними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягають задоволенню.

Разом з тим, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, на думку суду, необхідно відмовити, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів того, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти були витрачені в інтересах сім"ї. ОСОБА_3 не надавала у письмовій формі згоду на укладення договорів позики. А відповідно до ст. 65 СК України, на яку посилаться позивач, як на правову підставу своїх вимог, при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути підписана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, створює обов"язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім"ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї і одержане за договором використано на її потреби.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 810 грн. судового збору.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Токмак Запорізької області, іденифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08.12.2017 року в розмірі 29 282 Євро, що становить 915 355 грн. 32 коп., заборгованість за договором позики від 24 березня 2018 року в розмірі 32 000 доларів США, що становить 838 080 грн., та 4 581,20 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 року.

Суддя: