Постанова

від 06.02.2019 по справі 640/16780/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

справа № 640/16780/17

провадження № 22-ц/818/308/19

06 лютого 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Геодизично-вишукувальний центр в особі ОСОБА_5,

третя особа - Відділ у місті Харкові Головного управління Держгеокадастру,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року в складі судді Зуба Г.А.,

у с т а н о в и в:

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Геодизично-вишукувальний центр (далі - ТОВ Геодизично-вишукувальний центр ) в особі ОСОБА_5, Відділ у місті Харкові Головного управління Держгеокадастру, Харківська міська рада (далі - ХМР), про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що вона є власником недобудованого будинку № 2-а, що розташований по вулиці Яровій в м. Харкові на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2013 року. В 2017 році вона дізналась про те, що невідомі особи оформили право власності на цей будинок на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 травня 2017 року, зареєстрували право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності як на будинок № 2/1, що розташований по вулиці Яровій в м. Харкові, та продали це житло ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу від 18 серпня 2017 року та від 21 серпня 2017 року. На даний час невідомі особи намагаються приватизувати земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Ярова, 2-а в м. Харкові та знаходиться у її користуванні.

Посилаючись на підстави, передбачені частиною 3 статті 215, частиною 1 статті 216, статтею 234 ЦК України, ОСОБА_1 просила визнати фіктивні договори купівлі-продажу житлового будинку, укладені 18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, 21 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровими номерами відповідно 2108 та 2128, недійсними та застосувати наслідки їх недійсності; визнати недійсним складення документації із землеустрою шляхом відкриття Поземельної книги та внесенням відповідних відомостей про земельну книгу, яка знаходиться під житловим будинком № 2/1 по вулиці Ярова в м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:045:0021), яка обліковується за іншою особою ОСОБА_8, та визнати недійсною затвердження технічної документації на земельну ділянку № 2/1 по вулиці Ярова в м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:13:004:0026), яка обліковується за ОСОБА_7

03 квітня 2018 року ОСОБА_7 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що докази на підтвердження фіктивності, незаконності, недійсності та нікчемності договорів купівлі-продажу вказаного будинку від 18 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 2108, та від 21 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 2128, відсутні. Позивач не є стороною цих угод та не надала правоустановчих документів на підтвердження факту володіння земельною ділянкою № 2-а по вулиці Ярова в м. Харкові. При цьому в позовні заяві не зазначено підстави фіктивності цих правочинів, невідповідності їх чинному законодавству, не вказано обставин, за яких вони повинні бути скасовані чи визнані фіктивними.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу ѕ частин житлового будинку літ. А-2 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд № 2/1 по вулиці Ярова в м. Харкові, загальною площею 562,8 кв. м., житловою площею 214,1 кв. м., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 2108. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу ј частини житлового будинку літ. А-2 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд № 2/1 по вулиці Ярова в м. Харкові, загальною площею 562,8 кв. м., житловою площею 214,1 кв. м., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 2128. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі по 640 грн. 00 коп. з кожного.

Задовольняючи частково позов та визнаючи договори купівлі-продажу недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що ці правочини були укладені внаслідок шахрайських дій відповідачів, пов'язаних зі зміною адреси. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції вказав, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірне житло, скасовано судом апеляційної інстанції, а виготовлення технічної документації на земельну ділянку на неіснуючу адресу не створює правових наслідків.

04 серпня 2018 року ОСОБА_7 звернулася до Апеляційного суду Харківської області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наведене в позові обґрунтування потребує застосування вимог статті 234 ЦК України, якою передбачено правові наслідки вчинення фіктивного правочину. Разом з тим, сторонами при вчиненні договорів купівлі-продажу визначено предмет договору, ціну, за якою вчиняється продаж, кошти, які продавець отримав до підписання договорів, крім того сторони в договорах обумовили інші істотні умови, а тому підстави, передбачені статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними відсутні. Посилання на вчинення ОСОБА_3 шахрайських дій не підтверджено належними та допустимими доказами. Межі та розміри спірної земельної ділянки не встановлені. Висновок суду першої інстанції про те, що житлові будинки № 2-а та № 2/1 за вказаною адресою є одним і тим же об'єктом, зроблено на підставі листа ТОВ Геодезично-вишукувальний центр , який не уповноважений надавати подібного роду висновки.

02 липня 2018 року ОСОБА_10 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

09 липня 2018 року ОСОБА_11 - представник ХМР подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що в оскаржуваних договорах купівлі-продажу відсутні кадастрові номера земельної ділянки, на якій розташований недобудований будинок, що є порушенням істотних умов договору та діючого законодавства.

16 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду Харківської області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання недійсним складення документації із землеустрою та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи треті особи не сприяли розгляду справи по суті та замовчували такий суттєвий факт, що ними за адресою: вулиця Ярова, № 2/1 в м. Харкові проведена державна реєстрація земельної ділянки не з кадастровим номером 6310138800:05:045:0021, яка здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою шляхом відкриття Поземельної книги та внесення відповідних відомостей про земельну ділянку, а Відділом у м. Харкові проведена державна реєстрація земельної ділянки за вказаною адресою з кадастровим номером 6310136600:136004:0026, яка здійснюється під час формування за результатами складення документації із землеустрою шляхом відкриття Поземельної книги та внесення відповідних відомостей про земельну ділянку.

Ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2018 року, від 01 серпня 2018 року в складі судді Пилипчук Н.П. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2018 року в складі суддів Пилипчук Н.П., Колтунової А.І., Маміної О.В., від 21 серпня 2018 року в складі суддів Пилипчук Н.П., Кругової С.С., Маміної О.В. справа призначалася до розгляду.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХП Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УШ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

17 жовтня 2018 року вказані апеляційні скарги передано до Харківського апеляційного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Гур`євої О.В. не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріали справи свідчать, що Гур`єва О.В. є власником недобудованого будинку № 2-а, що розташований по вулиці Яровій в м. Харкові на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2013 року. Право власності належним чином зареєстровано 08 листопада 2013 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна (номер запису 3352032).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 травня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_3 20 000 грн. 00 коп. Визнано за ОСОБА_3 право власності на садовий (індивідуальний) житловий будинок № 2/1 по вулиці Яровій в м. Харкові, який складається з житлового будинку літ. А-2 загальною площею 652,80 кв. м., житловою площею 214,10 кв. м., ганком літ. а площею забудови 10,90 кв. м., гаражу літ. Б площею забудови 101, 10 кв. м., навісу літ. В площею забудови 43,30 кв. м., льоху літ. Г площею забудови 68,50 кв. м., огорожі № 1 площею забудови 129,10 кв. м., воріт № 2 площею забудови 14,30 кв. м.

Право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано Печенізькою районною державною адміністрацією Харківською області 26 липня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1309913063101, запис про право власності № 21560105 (Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92860092, виданого Печенізькою районною державною адміністрацією Харківської області 20 липня 2017 року).

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 09 січня 2018 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 травня 2017 року змінено. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_12 про визнання права власності на житловий будинок відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

18 серпня 2017 року укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_7, а ОСОБА_7 прийняла у власність ѕ частини житлового будинку № 2/1 по вулимці Яровій в м. Харкові літ. А-2 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, загальною площею 562,8 кв. м., житловою площею 214,1 кв. м. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 2108. Державна реєстрація прав та їх обтяжень здійснена 18 серпня 2017 року 14:52:08, індексний номер 36690014.

21 серпня 2017 року укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_7, а ОСОБА_7 прийняла у власність ј частину житлового будинку № 2/1 по вулиці Яровій в м. Харкові літ. А-2 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, загальною площею 562,8 кв. м., житловою площею 214,1 кв. м. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 2122. Державна реєстрація прав та їх обтяжень здійснена 21 серпня 2017 року 17:40:37, індексний номер 36728915.

Із відповіді ТОВ Геодезично-вишукувальний центр від 18 жовтня 2017 року № 69, наданої на звернення Гур`євої О.В. від 18 жовтня 2017 року, вбачається, що житловий будинок № 2-а по вулиці Яровій в м. Харкові та житловий будинок № 2/1 по вулиці Яровій в м. Харкові є одним і тим же об'єктом нерухомого майна. Рішення про зміну адреси Харківською міською радою не приймалось (а. с. 10-14, 19, 98-104, 212 т. 1).

Обгрунтовуючи позов, Гур`єва О.В. посилалася на те, що оспорювані договори купівлі-продажу є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, у зв'язку з чим просила визнати фіктивні договори недійсними.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Статтею 657 ЦК України обумовлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податкові заставі.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували право власності на спірний будинок, однак рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірний будинок, змінено судом апеляційної інстанції, висновок суду першої інстанції про те, що договори купівлі-продажу є недійсними у зв'язку з їх фіктивністю є помилковим. Позивачем не доведено фіктивності цих договорів у зв'язку з відсутністю головної ознаки фіктивного правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені спірними договорами купівлі-продажу, так як подальші дії сторін правочинів свідчили про їх виконання в натурі.

Разом з тим, судова колегія враховує, що зазначення позивачем конкретної правової норми, наведеною особою на обґрунтування позову, не є визначальним для суду при вирішенні питання про те, яким законом необхідно керуватись під час вирішення спору.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, необхідно враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

Cтаттею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності.

Оскільки право власності на садовий (індивідуальний) житловий будинок № 2/1 по вулиці Яровій в м. Харкові, визнане за ОСОБА_3 на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 травня 2017 року, було скасовано постановою Апеляційного суду Харківської області від 09 січня 2018 року, Договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 18 серпня 2017 року та 21 серпня 2017 року, в силу положень статті 236 ЦК України є недійсними з моменту їх вчинення.

Постанова Апеляційного суду Харківської області від 09 січня 2018 року має преюдиційний характер, оскільки за правилами частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 2-а, що розташований по вулиці Яровій в м. Харкові, то даним будинком ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися. Факт зміни рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 травня 2017 року постановою Апеляційного суду Харківської області від 09 січня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання права власності на спірний будинок та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_12 про визнання права власності на житловий будинок свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_3

Оскільки ОСОБА_3 не набув на законних підставах права власності на майно, вказані правочини не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції в частині визнання фіктивних правочинів недійсними підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про визнання правочинів недійсними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що межі та розміри спірної земельної ділянки не встановлені, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позов не стосується порядку користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що ТОВ Геодезично-вишукувальний центр , який не уповноважений надавати висновки щодо ідентичності житлових будинків № 2-а та № 2/1 за вказаною адресою є безпідставним. Обставини, на які посилалася позивач, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом першої інстанції, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судових засіданнях доказах.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 на висновки суду не впливають, зводяться до необхідно переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 не грунтуються на законі.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; r) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник або землекористувач майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частина 1 статті 120 ЗК України визначає, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (частина 2 статті 120 ЗК України).

Оскільки договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями № 2/1 по вулиці Яровій в м. Харкові визнані недійсними, а виготовлена ТОВ Геодизично-вишукувальний центр технічна документація на іншу адресу не створює цивільно-правових наслідків для позивача і не позбавляє Гур`єву О.В. будь-яких права та не встановлює будь-яких обов'язків, суд першої інстанції дійшов обгунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_10 задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 4, 376 ч. 1 п. 4, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково; апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року змінити в частині визнання правочинів недійсними та ухвалити в цій частині нову постанову.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим номером 2108.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 21 серпня 2017 року між ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим номером 2128.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 11 лютого 2019 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова