Рішення

від 29.01.2019 по справі 279/2795/16-ц

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/2795/16-ц

РІШЕННЯ

іменем України

29 січня 2019 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

у складі: головуючого судді Коренюка В.П.,

при секретарі Подвисоцькій Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у м. Коростені Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "ОСОБА_5 районна центральна лікарня ОСОБА_5 районної ради", комунального некомерційного закладу "ОСОБА_5 районний центр первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_5 районної ради" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання внести до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення, зобов'язання внести до трудової книжки запис про роботу та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

20 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася в Коростенський міськрайонний суд Житомирської області з позовом до ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання внести до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення та відшкодування моральної шкоди.

В ході судового розгляду справи позивач уточнювала свої позовні вимоги.

В обгрунтування позову позивач зазначила, що наказом № 15-ОС від 29 квітня 2016 року її звільнено з посади фельдшера ОСОБА_5 центральної районної лікарні згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України в зв'язку з реорганізацією медичної установи та скороченням посад. Вважає вказане звільнення незаконним з підстав того, що воно проведене неправомочною юридичною особою - ОСОБА_5 центральною районною лікарнею ОСОБА_5 районної державної адміністрації, яку припинено, як юридичну особу, відповідно до розпорядження ОСОБА_5 районної державної адміністрації № 65 від 29 лютого 2016 року; натомість новостворена юридична особа - комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради", всупереч вимогам статтей 29 і 48 Кодексу законів про працю України, не допускала її до робочого місця, не вносила відомості про її роботу в новоутвореному закладі; всупереч вимозі, закріпленої частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України її не повідомляли про наступне вивільнення (акт від 16 березня 2016 року, складений працівниками АЗПСМ № 7, які не відносяться до медичного закладу, в якому вона працювала); всупереч вимозі, закріпленої частиною 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, її звільнення проведено в період тимчасової непрацездатності. Порушення вимог трудового законодавства та незаконне звільнення з роботи стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушеного права та заявлення вимог наступного змісту (з урахуванням поданих позивачем уточнень): зобов'язати відповідача ОСОБА_5 центральну районну лікарню ОСОБА_5 районної державної адміністрації внести до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення № 13 від 29 квітня 2016 року; зобов'язати комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" внести до її трудової книжки запис про роботу на посаді фельдшера; поновити (допустити до роботи) на посаді фельдшера комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради"; стягнути з комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2016 року по день поновлення на роботі; стягнути з комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" на її користь як відшкодування моральну шкоду в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали, позовні вимоги просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача комунального закладу "ОСОБА_5 районна центральна лікарня ОСОБА_5 районної ради" ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 8 січня 2019 року, в судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства, в тому числі належне повідомлення позивача про її звільнення.

Представник відповідача комунального некомерційного закладу "ОСОБА_5 районний центр первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_5 районної ради" ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, у задоволенні позовних вимог просила відмовити та пояснила, що дійсно проводилася реорганізація медичного закладу, в якому працювала ОСОБА_1, всі працівники медичного закладу попереджувалися про скорочення штату.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши їх в сукупності з матеріалами справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З копії трудової книжки серії БТ-І №3632031 вбачається, що ОСОБА_1 наказом ОСОБА_5 центральної районної поліклініки № 1 від 4 січня 2011 року прийнято на посаду фельдшера Ушомирської СДЛ (а.с.6-7).

Згідно з наказом від 25 грудня 2015 року змінено назву установи "ОСОБА_5 центральна районна поліклініка" на "ОСОБА_5 центральна районна лікарня", про що внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.6-7).

Даними листків непрацездатності серії АГТ № 110205, а також серії АГТ №110352 підтверджується факт непрацездатності ОСОБА_1 з 7 квітня до 22 квітня 2016 року (а.с.9)

Даними листка непрацездатності серії АГТ №110310 підтверджується факт непрацездатності ОСОБА_1 з 25 квітня до 4 травня 2016 року (а.с.10).

З висновку Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 1 квітня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 роз'яснено право звернення до суду по факту не допуску її на робоче місце (а.с.12).

Рішенням ОСОБА_5 районної ради Житомирської області третьої сесії сьомого скликання № 31 від 29 грудня 2015 року на базі відокремленого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл Коростенського району, яке закріплене на праві оперативного управління та перебуває на балансі ОСОБА_5 центральної районної лікарні вирішено створити комунальний заклад "ОСОБА_5 районний центр первинної медико-санітарної допомоги" ОСОБА_5 районної ради із затвердженням структури цього закладу, до складу якого включена амбулаторія загальної практики сімейної медицини № 7 села Ушомир (а.с.68-72).

Рішенням ОСОБА_5 районної ради Житомирської області четвертої сесії сьомого скликання № 64 від 19 лютого 2016 року вирішено припинити юридичну особу комунальний заклад "ОСОБА_5 районна лікарня" ОСОБА_5 районної ради та створити комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня" ОСОБА_5 районної ради, засновником якого є ОСОБА_5 районна рада, шляхом злиття комунального закладу "ОСОБА_5 районна лікарня" ОСОБА_5 районної ради та ОСОБА_5 центральної районної лікарні, засновником якої є ОСОБА_5 районна державна адміністрація (а.с.13).

За розпорядженням ОСОБА_5 районної державної адміністрації Житомирської області від 29 лютого 2016 року № 65 припинено юридичну особу комунальна організація (установа, заклад) ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації шляхом злиття з комунальним закладом "ОСОБА_5 районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" в комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради". При цьому комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" визнано правонаступником ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації (а.с.114-115).

Письмове попередження комісії з припинення юридичної особи ОСОБА_5 центральної районної лікарні від 1 березня 2016 року про звільнення з 1 травня 2016 року, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, власне, підпису ОСОБА_1 про його ознайомлення не містить (а.с.59). Натомість комісією в складі завідуючого Ушомирської АЗПСМ № 7 ОСОБА_6, медичної сестри ЗПСМ ОСОБА_7, акушерки ОСОБА_8, дільничної медсестри ОСОБА_9 16 березня 2016 року складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису вказаного попередження (а.с.113).

Наказом № 15-ОС від 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади фельдшера ОСОБА_5 центральної районної лікарні згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, в зв'язку з реорганізацією медичної установи та скороченням посад; підстава - розпорядження ОСОБА_5 районної державної адміністрації від 29 лютого 2016 року № 65 "Про припинення юридичної особи ОСОБА_5 центральна районна лікарня" (а.с.8).

Даними довідки про доходи ОСОБА_5 центральної районної лікарні № 364 від 29 серпня 2018 року підтверджується розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, який становить 125 грн 42 копійки (а.с.73).

Суд вважає доведеним факт порушення порядку звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Вирішуючи питання про законність звільнення працівника суд враховує, що однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 Кодексу законів про працю України ).

Згідно із частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до абз.1 пунтку19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судам трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що в разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою первинної реєстрації комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" є 11 травня 2016 року (а.с.175).

Тому твердження позивача, що ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної державної адміністрації, як юридична особа припинилася 29 лютого 2016 року є хибним, а доводи щодо звільнення ОСОБА_1 неправомочною особою суд відхиляє.

Частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, передбачених у пункті 1 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 цього Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Суд вважає, що відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 пропонувалася вакантна посада, а також те, що вона відмовилася від переведення на іншу роботу чи те, що не було можливості перевести працівника з її згоди на іншу роботу.

Такою суд вважає, що відповідачем комунальним закладом "ОСОБА_5 районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" суду не надано належних, допустимих і достатніх доказів у розумінні статтей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України, які б підтверджували виконання (дотримання) вимог трудового законодавства, зокрема статті 42, статті 49-2 Кодексу законів про працю України, при звільненні ОСОБА_1

Заборонено звільняти працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці в період їх тимчасової непрацездатності, крім випадків повної ліквідації підприємства (частина 3 статті 40 Кодексу законів про працю України). Суд зазначає, що припинення юридичної особи - комунальна організація (установа, заклад) ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації відбулося шляхом злиття з комунальним закладом "ОСОБА_5 районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" в комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради". При цьому комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" визнано правонаступником ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено 29 квітня 2016 року, тобто в період її тимчасової непрацездатності, що підтверджується даними листка непрацездатності серії АГТ №110310 та, крім того, без належного пропонування іншої роботи.

Отже, вивільнення з роботи позивача ОСОБА_1 є незаконним, оскільки проведено з порушенням норм трудового законодавства, що регулюють цей порядок.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що акт про відмову позивача від підпису складено працівниками АЗПСМ № 7, які не відносяться до медичного закладу, в якому вона працювала, не може бути прийнято до уваги, оскільки чинним законодавством не окреслено категорії працівників, які можуть скласти та підписати такий акт, в тому числі і дата його складання не може слугувати тому, що він є неналежним доказом.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на ці обставини суд вважає, що наказ ОСОБА_5 центральної районної лікарні № 15-ОС від 29 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера ОСОБА_5 центральної районної лікарні за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з реорганізацією юридичної особи ОСОБА_5 центральної районної лікарні) є незаконним.

З метою відновлення законності та поновлення порушених прав належить визнати незаконним та скасувати цей наказ, а також поновити позивача на роботі.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 5 статті 235 Кодексу законів про працю України).

Стаття 235 Кодексу законів про працю України, передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Так, ОСОБА_1 звільнена 29 квітня 2016 року, а відповідно й її останнім робочим днем було 29 квітня 2016 року.

Сумарна кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу складає - 685.

Сума втраченого заробітку позивача за період з 30 квітня 2016 року до 29 січня 2019 року становить: 125 грн 42 коп (середньоденна заробітна плата) х 685 робочих днів = 82526 грн 36 копійок.

Статтею 23 Цивільного Кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України також передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди.

Нормами статті 237-1 Кодексу законів про працю України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 Кодексу законів про працю України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах "ОСОБА_9 проти Люксембургу" (2001 рік), "Надбала проти Польщі" (2000 рік), згідно з якими при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на зазначене, враховуючи ту обставину, що комунальним закладом "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" порушено трудові права ОСОБА_1, в зв'язку зі звільненням, через що, був порушений звичайний ритм життя позивача, погіршився стан здоров'я (підтверджується даними виписки із медичної картки амбулаторного хворого від 15 квітня 2016 року), суд вважає обґрунтованою вимогу в частині відшкодування моральної шкоди та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 Цивільного процесуального кодексу України та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд вважає, що поновлення порушеного права позивача можливе шляхом визнання незаконним і скасування наказу ОСОБА_5 центральної районної лікарні № 15-ОС від 29 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера ОСОБА_5 центральної районної лікарні за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з реорганізацією юридичної особи ОСОБА_5 центральної районної лікарні), поновлення ОСОБА_1 на посаді фельдшера комунального закладу "ОСОБА_5 районна центральна лікарня ОСОБА_5 районної ради", стягнення на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2016 року до 29 січня 2019 року в розмірі - 82526 грн 36 коп, без врахування сплати податків та обов'язкових платежів і 5000 грн моральної шкоди.

Вимоги ж позивача щодо зобов'язання ОСОБА_5 центральної районної лікарні ОСОБА_5 районної державної адміністрації внести до трудової книжки позивача запис про недійсність запису про звільнення під № 13 від 29 квітня 2016 року задоволенню не підлягаю, оскільки ОСОБА_5 центральну районну лікарню ОСОБА_5 районної державної адміністрації, як юридичну особу припинено, а вимога про зобов'язання комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" внести до трудової книжки запис про роботу не ґрунтується на вимогах закону.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору за ставкою, розмір якої передбачений Законом України "Про судовий збір", а саме 1762 гривень.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.36, 38, 40, 47 Кодексу законів про працю України, ст.43 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6 листопада 1992 року, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ ОСОБА_5 центральної районної лікарні № 15-ОС від 29 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера ОСОБА_5 центральної районної лікарні за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з реорганізацією юридичної особи ОСОБА_5 центральної районної лікарні).

Поновити ОСОБА_1 на посаді фельдшера комунального закладу "ОСОБА_5 районна центральна лікарня ОСОБА_5 районної ради".

Стягнути з комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2016 року до 29 січня 2019 року в розмірі - 82526 (вісімдесят дві тисячі п'ятсот двадцять шість) гривень 36 копійок, без врахування сплати податків та обов'язкових платежів.

Стягнути з комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" - 5000 (п'ять тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" на користь держави - 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн судового збору.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді фельдшера комунального закладу "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради" та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 8 лютого 2019 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання - 11571, Житомирська область, Коростенський район, село Ушомир, вулиця Ленінського комсомолу, 18, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: комунальний заклад "ОСОБА_5 центральна районна лікарня ОСОБА_5 районної ради", місцезнаходження - 11571, Житомирська область, Коростенський район, село Ушомир, вулиця Березюка, 15, код ЄДРПОУ 32285225.

Відповідач: комунальний некомерційний заклад "ОСОБА_5 районний центр первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_5 районної ради", місцезнаходження - 11500, Житомирська область, Коростенський район, село Грозине, вулиця Мічуріна, 1, код ЄДРПОУ 40208847.

Суддя Коростенського міськрайонного суду

Житомирської області ОСОБА_10