Постанова

від 15.05.2019 по справі 279/2795/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/2795/16-ц Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.

Категорія 54 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Кучерявого О.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу комунального закладу "Коростенська районна центральна лікарня Коростенської районної ради"

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року під головуванням судді Коренюка В.П.

у цивільній справі №279/2795/16-ц за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Коростенська районна центральна лікарня Коростенської районної ради", комунального некомерційного закладу "Коростенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Коростенської районної ради" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання внести до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення, зобов`язання внести до трудової книжки запис про роботу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом. З урахуванням уточнень до позовної заяви просила зобов`язати відповідача Коростенську центральну районну лікарню Коростенської районної державної адміністрації внести до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення №13 від 29 квітня 2016 року; зобов`язати відповідача внести до трудової книжки запис про роботу на посаді фельдшера; поновити (допустити до роботи) на посаді фельдшера комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" ; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2016 року по день поновлення на роботі та стягнути на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що наказом № 15-ОС від 29 квітня 2016 року її звільнено з посади фельдшера Коростенської центральної районної лікарні згідно з п.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку з реорганізацією медичної установи та скороченням посад. Вважала вказане звільнення незаконним, оскільки воно проведено неправомочною юридичною особою - Коростенською центральною районною лікарнею Коростенської районної державної адміністрації, яку припинено як юридичну особу відповідно до розпорядження Коростенської районної державної адміністрації № 65 від 29 лютого 2016 року. Натомість новостворена юридична особа - комунальний заклад Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради , всупереч вимогам статтей 29 і 48 КЗпП України, не допускала її до робочого місця, не вносила відомості про її роботу в новоутвореному закладі. Всупереч вимогам ч.1 ст.49-2 КЗпП України її не повідомляли про наступне вивільнення (акт від 16 березня 2016 року складений працівниками АЗПСМ №7, які не відносяться до медичного закладу, в якому вона працювала). Всупереч вимогам ч.4 ст.40 КЗпП України, її звільнення проведено в період тимчасової непрацездатності. Тому порушення вимог трудового законодавства та незаконне звільнення з роботи стало підставою її звернення до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Коростенської центральної районної лікарні № 15-ОС від 29 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера Коростенської центральної районної лікарні за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв`язку з реорганізацією юридичної особи Коростенської центральної районної лікарні).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фельдшера комунального закладу Коростенська районна центральна лікарня Коростенської районної ради".

Стягнуто з комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2016 року до 29 січня 2019 року в розмірі - 82 526 (вісімдесят дві тисячі п`ятсот двадцять шість) гривень 36 копійок, без врахування сплати податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з комунального закладу Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" - 5 000 (п`ять тисяч) грн. моральної шкоди.

Стягнуто з комунального закладу Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" на користь держави - 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. судового збору.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді фельдшера комунального закладу Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.

У поданій апеляційній скарзі комунальний заклад "Коростенська районна центральна лікарня Коростенської районної ради" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване. Апелянт зазначає, що відповідно до рішення четвертої сесії сьомого скликання Коростенської районної ради №64 від 19 лютого 2016 року було вирішено припинити юридичну особу комунальний заклад Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради . Відбулася реорганізація та скоросення штату, під час якого ОСОБА_1 як пенсіонера та особу з низькими показниками було звільнено з роботи. Звільнення позивача відбулось під час її перебування на лікарняному. Проте, таке порушення могло бути усунуте судом шляхом зміни дати звільнення із зарахуванням строку попередження, протягом якого вона працювала. На думку апелянта, звільнення має бути проведено установою, у якій позивачка працювала, а саме АЗПСМ №7 с.Ушомир Коростенського району, що входить до складу Комунального некомерційного закладу Коростенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Коросьтенської районної ради . Крім того, судом першої інстанції під час розгляду справи було порушено вимоги ч.7 ст.242 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 наказом Коростенської центральної районної поліклініки №1 від 4 січня 2011 року прийнято на посаду фельдшера Ушомирської СДЛ (трудова книжка серії НОМЕР_1 )(а.с.6-7).

Згідно з наказом від 25 грудня 2015 року змінено назву установи "Коростенська центральна районна поліклініка" на "Коростенська центральна районна лікарня", про що внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.6-7).

Рішенням Коростенської районної ради Житомирської області третьої сесії сьомого скликання № 31 від 29 грудня 2015 року на базі відокремленого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл Коростенського району, яке закріплене на праві оперативного управління та перебуває на балансі Коростенської центральної районної лікарні вирішено створити комунальний заклад "Коростенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Коростенської районної ради із затвердженням структури цього закладу, до складу якого включена амбулаторія загальної практики сімейної медицини № 7 села Ушомир (а.с.68-72).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивачка переведена на роботу у вказану установу.

Рішенням Коростенської районної ради Житомирської області четвертої сесії сьомого скликання №64 від 19 лютого 2016 року вирішено припинити юридичну особу комунальний заклад "Коростенська районна лікарня "Коростенської районної ради та створити комунальний заклад "Коростенська центральна районна лікарня" Коростенської районної ради, засновником якого є Коростенська районна рада, шляхом злиття комунального закладу "Коростенська районна лікарня" Коростенської районної ради та Коростенської центральної районної лікарні, засновником якої є Коростенська районна державна адміністрація (а.с.13).

За розпорядженням Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 29 лютого 2016 року № 65 припинено юридичну особу комунальна організація (установа, заклад) Коростенської центральної районної лікарні Коростенської районної державної адміністрації шляхом злиття з комунальним закладом "Коростенська районна лікарня Коростенської районної ради" в комунальний заклад "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради". При цьому комунальний заклад "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" визнано правонаступником Коростенської центральної районної лікарні Коростенської районної державної адміністрації (а.с.114-115).

Письмове попередження комісії з припинення юридичної особи Коростенської центральної районної лікарні від 1 березня 2016 року про звільнення з 1 травня 2016 року, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України , підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з ним не містить (а.с.59).

Натомість комісією в складі завідуючого Ушомирської АЗПСМ №7 ОСОБА_2 , медичної сестри ЗПСМ ОСОБА_3 , акушерки ОСОБА_4 , дільничної медсестри ОСОБА_5 16 березня 2016 року складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису вказаного попередження (а.с.113).

Наказом №15-ОС від 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади фельдшера Коростенської центральної районної лікарні згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України , у зв`язку з реорганізацією медичної установи та скороченням посад; підстава - розпорядження Коростенської районної державної адміністрації від 29 лютого 2016 року №65 "Про припинення юридичної особи Коростенська центральна районна лікарня" (а.с.8).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що звільнення проведено з недотриманням вимог законодавства про працю.

При цьому судом враховано, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина другастатті 40 Кодексу законів про працю України ).

Згідно із частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина 3статті 49-2 Кодексу законів про працю України ).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 , частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до абз.1 пунтку 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судам трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника,які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботіта чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Крім того, не допускається звiльнення працiвника з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу в перiод його тимчасової непрацездатностi (крiм звiльнення за пунктом 5 цiєї статтi), а також у перiод перебування працiвника у вiдпустцi. Це правило не поширюється на випадок повної лiквiдацiї пiдприємства, установи, органiзацiї.

Разом з тим, із змісту листків непрацездатності серії АГТ №110205, серії АГТ №110352 вбачається, що з 7 квітня до 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному (а.с.9)

Даними листка непрацездатності серії АГТ №110310 підтверджується факт непрацездатності ОСОБА_1 з 25 квітня до 4 травня 2016 року (а.с.10).

Тобто, звільнення проведено підч тимчасової непрацездатності.

Також судом встановлено, що термін попередження позивачки про наступне звільнення не узгоджується з положеннями ст.49-2 КЗпП.

Крім того, відповідачем не надано доказів про можливість працевлаштування позивачки у зв`язку із реорганізацією.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність поновлення позивачки на роботі, оскльки її звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, що регулюють цей порядок.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача посади фельдшера висновків суду не спростовують, оскільки позивачка звільнена саме з цієї посади та установою, правонаступником якої є відповідач (а.с.8).

Стаття 235 Кодексу законів про працю України , передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з довідкою про доходи, виданою Коростенською центральною районною лікарнею №364 від 29 серпня 2018 року розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 125 грн. 42 коп. (а.с.73).

Сумарна кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу складає - 685. У зв`язку з цим сума втраченого заробітку позивача за період з 30 квітня 2016 року до 29 січня 2019 року визначена судом у 82 526 грн. 36 коп. (125 грн. 42 коп. х 685).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самою позивачкою при звільненні нею отримана вихідна допомога у розмірі 3-хмісячної заробітної плати. У зв`язку з цим, розмір середнього заробітку підлягає зменшенню на 8653,98 грн. (69х125,42) та складатиме 73872,38 грн.

За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Крім того, виходячи із положень ст.237-1 КЗпП, суд обгрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати моральну шкоду, заподіяну позивачці з зв`язку з порушенням її трудових прав.

При цьому судом враховано, що незаконне звільнення ОСОБА_1 призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, враховано тривалість вимушених змін в житті позивачки.

Виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості судом обгрунтовано визначено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу комунального закладу "Коростенська районна центральна лікарня Коростенської районної ради" задоволити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року змінити.

Зменшити розмір стягнутої на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 82526,36 грн. до 73872,38 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 17.05.2019 року.